Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут, усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.
Команда Юлії Тимошенко надала редакції відповідь на половину питань анкети «Кандидатська з економіки». Mind пропонує редакційну рецензію на них. Наша мета – вказати, на нашу думку, на сильні та слабкі сторони відповідей кандидатів, а також на ризики, з якими зіткнеться кандидат на посту президента (або іншої можливої посади у виконавчій владі).
З повним текстов відповідей Юлії Тимошенко можна ознайомитись тут: Кандидатська з економіки. Відповіді Юлії Тимошенко: державні фінанси, ринки та макроекономіка, ч. 1
Підготовка програм, виступів і презентацій завжди було сильною стороною Юлії Тимошенко. Глибина, оформлення, масштабність – потрібно віддати належне тим, хто причетний до їх складання. Однак перший асоціативний спогад за цими документами – зневажливі усмішки представників американських і європейських інвестиційних фондів, які вони часто не могли приховати, вперше чуючи макроекономічні орієнтири з цих програм. Так бувало у фінальній частині періоду її прем'єрства. І, можливо, буде в майбутньому.
Відразу потрібно окреслити – велика частина слів, авторизованих підписом Тимошенко, є чистою правдою. Особливо коли йдеться про живописання проблем, що накопичилися. Складнощі виявляються, коли мова заходить про шляхи усунення дисбалансів та генерації рішень на перспективу.
Наприклад, визнання того, що перерозподіл ВВП знаходиться на високому рівні, можна тільки вітати. Однак скорочення його рівня лише до 30% навряд чи зупинить дивергенцію економіки України та країн ЄС: найбідніша країна Європи буде фізично розчавлена вагою своєї ж держави.
Час звичайних заходів економічного оздоровлення вже давно минув. На сьогоднішній день вони можуть лише законсервувати ситуацію ще на додатковий час, але патогенне середовище на стику держноменклатури і корумпованих корпорацій забезпечить збереження деструктивних суїцидних тенденцій.
Суїцидних тому, що вони формують (за сформованої кількості зовнішніх ворогів України) надмірну кількість ризиків, зокрема й ризик втрати керованості та взагалі суверенітету. Величезний держапарат, лояльність до корупції, високі податки нищили і більш міцні державні утворення, ніж Україна.
У цьому світлі пропозиції щодо рестрикції ролі держави виглядають надмірно розмитими. Під час практичної реалізації вони можуть стати як рішенням, так і новою проблемою. Наприклад, позбавляти субсидування вітчизняні галузі, тоді як аналогічні галузі за кордоном отримують держпідтримку – послаблювати позиції вітчизняних виробників у міжнародній конкурентній боротьбі.
До того ж скорочення витрат на держуправління на 5% і 30% – це принципово різні речі. Можна скоротити на третину персонал у центральному держапараті в результаті використання досвіду Естонії щодо впровадження електронного уряду. Або намітити скорочення загальної кількості держорганів удвоє. Але конкретних маяків у цьому питанні не позначено, що знижує довіру до таких запевнень.
Пропозицію про підвищення ефективності держзакупівель потрібно супроводжувати хоча б начерком інструментів, що застосовуватимуться для подолання опору груп, які незаконно збагачуються в цій сфері.
Відповідальний політик не може просто пообіцяти відрубувати руки, але може запропонувати солідарну майнову відповідальність найближчих родичів таких злочинців, посилення до максимального рівня кримінальної відповідальності при втратах бюджету понад 30 млн грн, введення системи значних премій для осіб, чиє сприяння у виявленні доказів незаконного збагачення було визначальним (аж до 20% від конфіскованих сум). Відсутність такої конкретики залишає велику свободу в разі реалізації держполітики в перспективі, але і знижує вагу таких заяв.
Звичайно, якби пост президента був призом у конкурсі проектів програм, то Тимошенко безальтернативно стала б його володарем. Однак якщо гладко на папері, в житті часто байраки.
Прем'єр Тимошенко прийняла країну в грудні 2007 року зі смішним як на теперішній час сукупним (прямим та гарантованим) держборгом у $17,573 млрд, а здала на початку березня-2010 з $37,944 млрд. Зростання загального держборгу в цей період у 2,2 раза сформувало модель держуправління на борговій підставі, яка експлуатується досі.
Під тиском президента Кучми дефіцит держбюджету був скорочений з 6,6% ВВП у 1997 році до 1,5% – в 1999-му. В подальшому держбюджети України у 2000 і 2001 роках були зверстані з нульовим дефіцитом. Це показало, що за наявності політичної волі можна сформувати підстави для економічного оздоровлення і припливу іноземних інвестицій. Разом з тим відтоді ніхто з політиків не насмілювався повторити аналогічні непопулярні заходи, що в результаті призвело країну до прогулянок по дну.
До речі, досвід Молдови показує, що будь-яке дно умовно і завжди ситуація може погіршитися. У листопаді минулого року цю сусідню країну і асоційованого члена ЄС визнали державою, захопленою олігархічними групами. Якщо ситуацію не змінювати, Україна ризикує отримати цей титул разом з супутніми втратами.
Тому коли звучать наміри дешево позичати гроші у чужих і недорого роздавати їх своїм, завжди хотілося б почути конкретний план на випадок, якщо ніхто під такі ставки грошей не дасть.
Держава хворіє на корупцію та безвідповідальність чиновників. Без очевидних зрушень у подоланні цього соціального зла реалізація масштабних інфраструктурних проектів лише підживлюватиме ті самі кланово-олігархічні сонмища.
Крім того, у перехідний період пріоритет індивідуальних потреб, можливо, доцільно зменшити порівняно з суспільними потребами. Наприклад, якщо зберігати інвестиції в транспорт, то більшою мірою – у систему залізничного сполучення і громадського транспорту. Будувати стадіони до чергового чемпіонату – безвідповідальне витрачання народних коштів у критичній ситуації.
Зміни у сфері пенсій, мабуть, почнуть відбуватися лише після виникнення затримок з їх виплатою. А поки: середній розмір місячної пенсії у 2018 році склав 2479,2 грн, тоді як роком раніше – 1828,3 грн. Зростання на 35,6%. Це вище зростання продуктивності праці, ВВП, інфляції та навіть дефлятора ВВП. Однак добробут пенсіонерів ґрунтовно зруйновано інфляцією в попередні роки, і навіть таке збільшення не захищає від проблеми оплати рахунків за газ, продовольство і ліки.
На цьому тлі за рахунок грошей платників податків у 2018 році виплачено пенсій на суму близько 150 млрд грн (15% від витрат держбюджету), у 2019-му планується вже 167 млрд грн. Це руйнівні показники.
І як буде вирішена ця проблема за рахунок пропонованого введення індивідуальних пенсійних рахунків – абсолютно не ясно. Зате ясно, куди може привести подальше необґрунтоване зростання соціальних витрат – про це свідчить досвід Венесуели.
І трохи про війну – цього разу про світову війну за інвестиції. І одне з знарядь у цій війні – зниження податків. Поки Україна суттєво програє, якщо порівнювати з країнами ЄС, які мають мінімальні ставки. Податок на доходи фізосіб в Україні – 18%, а в Болгарії та Румунії – 10%, податок на прибуток – у нас 18%, в Угорщині – 9%, ПДВ вітчизняний – 20%, в Люксембурзі – 17%. Є куди рости навіть без введення податку на виведений капітал.
Юлія Володимирівна не відмовляється від своїх ідей «соціальної справедливості» і цього разу. Для бізнесу це означає значний вплив держави на його розвиток. У штабі кандидата не вірять у ефективність справедливої руки ринку.
Водночас окремим блоком лідер БЮТ обіцяє провести ліберальну податкову реформу, дерегуляцію та скорочення кількості податків. І якщо в активну боротьбу з тіньовим сектором у разі перемоги Тимошенко віриться легко, то в масову лібералізацію – насилу. Зате парламентер з Юлії Тимошенко – прекрасний. За час свого прем'єрства вона не виконала жодної вимоги МВФ, з якою не була згодна. Тому прийняття ПнВК і зниження регульованих цін на енергоносії (за рахунок внутрішнього видобутку або дотацій НАК) – цілком реальні дії, яких варто очікувати.
Але чому кандидат у президенти не звернула уваги на проблему релевантності цінової статистики? Можливо, це послідовна політика: саме за прем'єрства Тимошенко від звичайних українців приховали оперативні дані про динаміку ВВП.
Випереджаюче інфляційну динаміку зростання середніх пенсій (36%) і зарплат (25%), а також збільшення гривневого кредитування фізосіб банками на 31,5% і фінансовими компаніями на 39,5% (за дев’ять місяців) активно розігрівали споживчий попит. Цей вплив посилювався за рахунок грошей, що надходять від трудових мігрантів, загальний обсяг яких зріс за минулий рік, за оцінкою НБУ, на 24%.
Як Нацбанк міг уникнути підвищення ставок у таких умовах, прагнучи хоча б сповільнити інфляцію?
Звичайно, монетизація економіки істотно скоротилася. Однак повернути стимули для кредитування, не вирішивши перед цим завдання проблемних кредитів і захисту прав кредиторів, означатиме повернення галопу цін і, як результат, перерозподіл національного багатства на користь більш заможних верств населення.
До речі, українські кланово-олігархічні та інші корпорації без будь-яких наслідків перестали погашати і обслуговувати кредити на суму 536 млрд грн, або 57% від такого кредитного портфеля банків. При збереженні чинного движка вони із задоволенням візьмуть з рук нового керівника країни кредити під 3%, щоб розрахуватися за простроченими п'ятирічними позиками, які залучалися під 18%. З точки зору платника податків досить сумнівний гешефт.
Радує оцінка Тимошенко краху приватної банківської системи України і позиція щодо приведення до відповідальності тих, хто ухвалював ключові помилкові рішення в її управлінні. Це найважливіший елемент відновлення довіри до держави і банків. Дійсно, ринок потрібно було чистити від токсичних активів, а не від банків. І звичайно, боротися з відмиванням грошей, а не за знищення кредитно-фінансових установ.
Разом з тим все провалюється в зяючу порожнечу в тому місці, де очікувалося побачити виклад принципів підвищення відповідальності банкірів, чиновників нагляду і найбільших боржників. А що ж там є? Пропозиція про пом'якшення вимог до застав і формування резервів.
Звичайно, вирішувати проблеми банків і економіки за рахунок дешевих кредитів – це цілком у європейському тренді. Але є проблема. Наш НБУ для цього друкуватиме гривню, тоді як Європейський центральний банк – євро. Як уникнути повторення катастрофи після початку нової держпрограми з роздавання кредитів? Цей момент не освітлюється, і тут віє підступом.