«Опозиційна платформа – За життя» сформувалася у своєму нинішньому вигляді лише за півроку до дострокових парламентських виборів. За шість місяців її учасники – представники різних сфер впливу, старожили і новачки – навряд чи могли налагодити між собою тісні зв'язки і заручиться довірою один одного. Однак потрібно визнати, що в публічній площині ОПЗЖ – зразок згуртованості і єдності.
Друга частина в назві – «За життя» – внесок у загальнопартійний проект підприємця і політика Вадима Рабіновича. Під іншою назвою ця партія відома ще з кінця 1990-х років – у 1999 її зареєстрували під назвою «Всеукраїнське об'єднання «Центр». Керував «Центром» політик Степан Гавриш, а пізніше – його заступник Віктор Головко. У березні 2014 року лідером партії «Центр» вибрали Вадима Рабіновича, після чого політсила увійшла до складу «Опозиційного блоку» (тоді ще єдиного).
Разом вони посіли четверте місце на виборах у Раду, отримавши 9,43% голосів виборців – унікально високий результат, враховуючи кон'юнктуру, що сформувалася в країні після Євромайдану.
У середині 2016 року партія Рабіновича знову стала формально автономною, вийшовши з ОБ і змінивши назву на нинішню – «За життя». Наприкінці липня 2018 року вона об'єдналася з ГО Віктора Медведчука «Український вибір», а ще через декілька місяців до них приєдналася група Юрія Бойка, що залишила «Опозиційний блок». Тоді-то політсила і знайшла остаточну архітектуру: «Опозиційна платформа – За життя». Головами партії стали Рабінович і Бойко, політраду очолив Віктор Медведчук. Кожен з них отримав свої, але нерівні, частки в її складі.
«Група Рабіновича»
Посада/статус: співголова партії «Опозиційна платформа – За життя», бізнесмен, телеведучий, громадський активіст, №2 у партійному списку.
Як потрапив до списку: керівник партії «За життя», один з бенефіціарів об'єднання.
Бізнес-інтереси: медіа, громадська діяльність, внутрішня політика держави.
Бізнес-партнери/зв'язки:
Потенційні ризики: лобіювання інтересів міжнародних фінансово-промислових груп з невідомою або сумнівною репутацією, перерозподіл сфер впливу на ринку медіа.
Вадим Рабінович з його емоційною жестикуляцією та експресивною манерою спілкування може здатися фріком, але це враження оманливе.
Він стояв біля витоків українського підприємництва, брав участь у кооперативному русі та двічі був заарештований, другий раз – за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, цей випадок закінчився для нього тюремним строком. Виявилося, що «простий радянський бізнесмен» створив у Харкові декілька підпільних цехів, які виготовляли дерев'яні двері для будівництв і «підроблений кришталь» з освинцьованого скла. На свободу майбутній лідер ОПЗЖ вийшов лише в 1991-му.
Про здатність Рабіновича заводити зв'язки в найнесподіваніших місцях і за найнесподіваніших обставин говорить те, що після звільнення він спільно з колишнім начальником свого табірного загону Андрієм Альошиним створив фірму «Пінта», яка спеціалізувалася на торгівлі металом.
Лише за декілька років активної підприємницької діяльності Рабінович утвердився в статусі одного з найзаможніших людей середини 1990-х років. Його бізнес-інтереси відрізняла неймовірна строкатість: футбольний клуб, торгівля металом, поставка нафти, десяток проектів у медіа-бізнесі.
У 1995 році Рабінович разом з Олександром Роднянським і Борисом Фуксманом заснував телеканал «1+1», який потім був проданий структурам Ігоря Коломойського. У січні 2014 року було оголошено про продаж Вадимом Рабіновичем телеканалу NewsOne і сайту MIGnews.com.ua. Новим власником медіа-ресурсів став бізнесмен Євген Мураєв, зараз їх контролює близький до Віктора Медведчука підприємець Тарас Козак.
Впродовж усієї своєї ділової біографії Рабінович був і залишається одним з найактивніших діячів єврейської громади, підтримуючи і очолюючи єврейські громадські організації – зокрема, він є співголовою Європейського єврейського парламенту. Завдяки цим зв'язкам Рабінович отримав славу ефективного лобіста будь-яких прибуткових проектів.
Його інтеграція з владою, за словами самого Рабіновича, – вимушений крок. «Справа в тому, що я ніколи не був опозиціонером за своєю натурю. У мене опозиційність виникає лише тоді, коли мені заважають займатися бізнесом!» – заявляв він. Однак, швидше за все, бізнесмен лукавить – його відрізняє неприхована любов до театральності та драматизму, а політика дає можливість проявитися цим якостям.
Але не варто переоцінювати майбутній вплив Вадима Рабіновича на політику і депутатів ВР-ІХ. Близьким до нього людям у списку ОПЗЖ відведені, швидше за все, непрохідні місця. Це – наочне свідчення того, наскільки Рабіновича і його команду цінують партійні соратники.
Віктор Головко – багаторічний помічник Вадима Рабіновича. У 2007 році він став генеральним директором ФК «Арсенал», купленого бізнесменом. Через вісім років клуб оголосив про банкрутство і припинення діяльності. Все, що від нього залишилося, – нерухомість у елітному районі Києва. Зараз за адресою, де знаходився офіс «Арсеналу» (вул. Мечникова, 14/1), розташований столичний штаб партії «За життя». Також на Головка зареєстровано декілька торгових підприємств і асоціація «Розвиток».
Андрій Альошин – начальник госпчастини ВТУ, де Рабінович відбував покарання в 1982–1991 роках, а після звільнення – бізнес-партнер. На Альошина зареєстровано декілька фірм, зокрема, «Житлово-будівельний кооператив Старонаводницькій 2-20» та ТОВ «Гранд Істейт Україна» (покупка і продаж власного нерухомого майна). Також Альошин був міноритарним акціонером телеканалу «112».
Володимир Кацман – колишній головний редактор газети «Столичні новини», що належала Рабіновичу, а пізніше – один з функціонерів партії «За життя». На його бажання монополізувати вплив всередині цього політпроекту пізніше скаржилися колеги, які покинули партію разом з Євгеном Мураєвим.
Група Столара
Посада/статус: колишній депутат Київради, свіввласник декількох великих об'єктів у столиці, серед яких 101 Tower, акціонер CityCommerceBank, №11 у партійному списку ОПЗЖ.
Як потрапив до списку: Вадима Столара пов'язують із Сергієм Льовочкіним, але прямих доказів немає. За альтернативною версією – прохідне місце в списку для Столара і його людей було ним оплачено – викуплена частина квоти Вадима Рабіновича.
Бізнес-інтереси: девелопмент, будівництво, міське управління, сільське господарство.
Бізнес-партнери/зв'язки:
Потенційні ризики: лобіювання інтересів великих компаній-забудовників на ринку Києва, захист власного бізнесу від примусового поглинання з боку конкурентів, збільшення тіньового кураторства Києвом.
Вадим Столар за свої 37 років змінив декілька політичних прописок, незмінно залишаючись на плаву. У 2006 році він балотувався до Київської облради від «Нашої України», у 2007-му – до Верховної Ради від Партії регіонів (№212 у списку. – Mind), а у 2014-му приєднався до Віталія Кличка як безпартійний фахівець. Вадим Столар безпосередньо і опосередковано фігурує в не менше як 20 ПП, ПрАТ і ВАТ, найвідомішим з яких є туристичне агентство «Яна», назване так на честь Яни Столар (мати. – Mind). Інші компанії, оформлені на батька і дядька, відповідно, на Михайла і Леоніда Столарів («Магнат Будсервіс», «Майк Будсервіс», «Естате» та ін. – Mind).
Столара називають «сірим кардиналом», «куратором», «смотрящим» за столицею – всі ці драматичні епітети документально ніяк не підтверджені. Однак столичні чиновники проговорюються, що важливі кадрові рішення в мерії ухвалюються виключно за погодженням з Вадимом Столаром.
Настільки ж незрозумілий, але величезний вплив він має і на вирішення господарських питань у місті. Серед активів Столара – найзнаковіші будівлі в Києві, такі як БЦ «Парус» і 101 Tower.
Разом зі Столаром до Верховної Ради йдуть, і зважаючи на місця в списку – мають високі шанси потрапити, ще кілька близьких йому людей.
Дмитро Ісаєнко – екс-начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України та екс-заступник міністра регіонального розвитку і будівництва. На його каденцію припав гучний скандал із директором філії будуправління «Укроборонбуд» при Міноборони В'ячеславом Мельником, силами якого було відчужено 27 військових містечок. У 2010-му він був засуджений на вісім років.
У 2015 році Ісаєнко потрапив у скандал, коли на його сторінці у Facebook виявили фото з риболовлі на Кубі, зроблене в розпал військових дій на сході, де він нібито в цей час перебував і де отримав статус учасника бойових дій, що оберігав його від люстрації.
Ігор Кисельов – один з найближчих партнерів Столара і лобіст будівельної галузі, що обіймає стратегічно важливу посаду першого заступника голови комісії з питань містобудування та землеустрою.
Наталія Приходько – двоюрідна сестра Ігоря Кисельова, начальник відділу організаційно-документального забезпечення діяльності мера Віталія Кличка. Вона також працювала помічником депутата Вадима Столара у ВР-VI.
Михайло Макаренко, який представляє сьогодні в Київраді партію «УДАР», у попередньому скликанні входив до фракції Партії регіонів. Якщо до 2015 року колеги-депутати вважали, що йому протегувала Ірена Кільчицька, то сьогодні Макаренко відносять до «орбіти» Вадима Столара.
Тетяна Плачкова лобіювала проекти Столара як у Києві – самостійно, як співробітниця ДАБІ, так і в Одесі – через керівника місцевого відділення інспекції Анатолія Шумського. Також їй приписують тісний зв'язок з братами Горовими, яких називають неформальними кураторами діяльності столичних забудовників.