Як завжди, по понеділках Mind знайомить читачів із найзахоплюючими сюжетами, які хвилювали глобальну індустрію, пов'язану з виробництвом та торгівлею енергоресурсами.
Виклик – майбутнє інвестицій у сланцеві родовища Пермського басейну в США.
Конфлікт – хто рахує прибутки, коли президент Росії Владімір Путін критикує альтернативну енергетику.
Партнерство – виробники американського скрапленого газу вже не переймаються конкуренцією з «Газпромом» у Європі.
Інтрига – нафтогазові компанії в гонитві за «чистим барелем».
Бонус – кому міністр енергетики США Рік Перрі присвятив авторську колонку в Dallas News; і хто із спадкоємців найбагатших сімей Польщі лідирує в новому рейтингу журналу Wprost.
Відкриття запасів Пермського нафтогазоносного басейну перетворили США на найбільшого гравця на світовому ринку енергоносіїв, вплив якого можна порівняти з впливом країн з картелю ОПЕК. Зараз компанії, що ведуть там видобуток, зіткнулися з обмеженнями. Що буде з їхнім бізнесом?
В останні роки сланцева промисловість у США утвердилася в статусі найбільшого в світі виробника вуглеводнів. Тепер в цій історії утворилася тріщина: з початку 2019 року темпи зростання компаній, які ведуть видобуток на родовищах Пермського басейну, впали на 40% порівняно з торішньою ситуацією. «Плани виробників не реалізуються в заплановані терміни через зростаючу кількість проблем, що вбивають їхні доходи, а також змушують інвесторів скептично ставитися до розширення видобутку», – зазначає агентство Bloomberg.
Обмеження, з якими зіткнувся бізнес, різноманітні. Це, наприклад, дефіцит трубопроводів для транспортування нафти і газу, зниження видобутку на свердловинах, які виявилися розташовані дуже близько одна до одної, падіння цін на природний газ і збільшення земельних податків. Але основна причина – це необхідність значних інвестицій для підтримки видобутку зі сланцевих свердловин, яка в перший рік роботи відчутно падає і може досягти 70%. Щоб підтримувати зростання, компаніям доводиться з кожним роком вкладати все більше коштів.
Коли сланцева промисловість тільки зароджувалася, інвестори з Уолл-стріт з ентузіазмом підтримували молоду високотехнологічну галузь. Але з плином часу стало очевидно, що прибутковість сланцевих родовищ не виправдала їхніх очікувань.
Виробництво вуглеводнів на Пермському басейні збільшувалося найшвидшими у світі темпами. Але тепер подальше зростання під загрозою, інвестори відмовляються далі фінансувати проекти. Причина – низька минулорічна ціна нафти на світовому ринку, що ускладнює окупність інвестицій.
Дрібні виробники постраждали від цього найбільше. Деякі з них втратили понад 90% своєї ринкової вартості. Великим компаніям також дісталося від падіння нафтових котирувань: вартість їхніх акцій скоротилася на 40–60%. І це тоді, коли еталонна для США нафта сорту West Texas Intermediate подешевшала лише на 14%.
Збереження і нарощування видобутку змушує такі великі корпорації, як Exxon Mobil і Chevron, інвестувати в буріння нових свердловин, які здатні протягом тривалого часу генерувати прибуток, вимагаючи при цьому незначних реінвестицій. Але такий підхід до організації бізнесу недоступний для більшості незалежних гравців. Залучення капіталу на здійснення таких планів стало для них недосяжною розкішшю.
Як зазначає Bloomberg, все це говорить про те, що вибухове зростання сланцевої індустрії в США може закінчитися: виробництво вуглеводнів у абсолютному вираженні наростатиме, але повільнішими темпами.
Необережну фразу про негативну дію вітряних і сонячних електростанцій в уста Владіміра Путіна могли вкласти лобісти нафтогазової галузі, які представляють інтереси «Газпрому» або «Роснєфті». Інвестори проектів у російській альтернативній енергетиці ризикують недорахуватися прибутку.
Енергетика на поновлюваних джерелах (ВДЕ) негативно впливає на дику природу – від вітряків гинуть птахи, а хробаки вилазять з землі, заявив Владімір Путін. Ставку на альтернативні джерела енергії він назвав «сліпою вірою в прості, ефектні, але неефективні рішення» і порівняв з бажанням «одягатися в шкури і переселитися в печери».
Цей коментар президента РФ спровокував хвилю критичних суджень серед галузевих експертів. Так, директор центру «Нова енергетика» Володимир Сидорович заявив, що екологічний слід від вітро- та сонячної енергетики незрівнянно менше, ніж від генерації на основі вугілля або газу. «Мені невідомі наукові дослідження, які б описували, що вітряні станції негативно впливають на хробаків або кротів», – зазначив він. (Про негативний вплив вітряків на кротів Путін говорив у 2010 році. – Mind).
За даними Європейської асоціації розвитку ВДЕ, на 10 000 птахів, загиблих з вини людини, доводиться одна, що зіштовхнулася з вітроустановкою. Набагато більше пернатих страждає від розливу нафтопродуктів. Вібрація від вітроустановок гаситься найміцнішим фундаментом (до 30 м глибиною), а відстань між вітроустановками – кілька сотень метрів, тому вплив на жителів підземелля мінімальний.
Президент РФ також висловив думку, що «людям буде некомфортно жити на планеті з частоколом вітряків, покритою декількома шарами сонячних батарей».
У Європі є потенціал для будівництва 13 400 ГВт тільки наземних вітроенергетичних потужностей (у 80 разів більше, ніж встановлено сьогодні), які можуть виробляти електрики вдесятеро більше, ніж споживається сьогодні Європою, наводить у відповідь наукові дані Володимир Сидорович.
«Зрозуміло, що виступ президента Росії, як правило, є вираженням не тільки його особистої думки, а й результуючих векторів лобістського впливу з боку різних груп впливу», – пояснив природу вельми специфічного висловлювання російського лідера політолог Євген Мінченко.
Репліку про птахів і хробаків в уста Путіна вклало антілобі відновлюваної енергетики, погоджується голова Російської асоціації вітроіндустрії Ігор Бризгунов. За його словами, це може негативно позначитися на інвестиційному іміджі Росії. Виходить, що бізнес вже витратив гроші на те, що державі нецікаво.
Судячи з усього, європейський ринок підійшов до того, щоб знайти ціновий баланс між танкерними поставками СПГ зі США і трубопровідним російським газом, експорт якого контролює «Газпром».
«Ми більше не боїмося втратити споживачів у Європі», – сказав Шаріф Суки, співвласник компанії Tellurian, у ефірі програми «Шалені гроші» (Mad Money) на американському телеканалі CNBC.
Така заява є особливо значимою для галузі. Цього впливового американця єгипетського походження називають батьком-засновником експорту СПГ у Сполучених Штатах. Під його керівництвом компанія Tellurian стала одним з провідних гравців на ринку.
Цього року вона розпочала реалізацію проекту Driftwood – так називається новий СПГ-термінал, що будується в Луїзіані на узбережжі Мексиканської затоки і, за попередніми планами, буде введений в експлуатацію у 2023 році. Витрати за проектом потужністю до 28 млн тонн СПГ на рік поки оцінюються у $28 млрд. Він передбачає будівництво не тільки експортного терміналу, але і двох трубопроводів від сланцевих родовищ у Техасі та Луїзіані. Разом з Tellurian інвестором Driftwood виступила французька корпорація Total, виділивши для фінансування проекту $500 млн.
Оптимізм з приводу майбутнього американського експорту СПГ Шаріф Суки пов'язує з тим впливом, який США здатні мати на світовий енергоринок завдяки розвитку сланцевої видобутку на Пермському басейні.
«США здатні впливати на формування нафтових цін, і те, що відбувається у видобутку на Пермському басейні, може мати навіть більше значення, ніж ситуація в країнах ОПЕК», – говорить бізнесмен. Тому, вважає він, у компанії Tellurian, яка зробила ставку на розвиток газотранспортної інфраструктури, немає вагомих причин для занепокоєння щодо посилення конкуренції, як і немає приводу переживати про втрату клієнтів у Європі. «Все, що ми повинні робити, – це просто будувати нові термінали і газопроводи», – підсумував Шаріф Суки.
Розширюючи фінансування альтернативної енергетики та екологічних програм, нафтогазові компанії прагнуть убезпечити свій бізнес від штрафних санкцій і підвищити його цінність для інвесторів на фондовому ринку.
Весь прогресивний світ стурбований рішенням проблеми глобальної зміни клімату, яка ризикує перетворитися на катастрофу, і енергетичні компанії враховують цю тенденцію в своїй стратегії.
Financial Times пише, що парниковий ефект від видобутку нафти і газу знаходиться під пильною увагою енергобізнесу і пов'язаних з ним різних груп впливу. Ельдар Сетре, виконавчий директор норвезької корпорації Equinor, попереджає про можливі ризики. Наприклад, це можуть бути штрафи за видобуток вуглеводнів. Іронія в тому, що під прицілом штрафних санкцій опиняться компанії, які зосереджені на освоєнні нафтогазових родовищ, щоб отримати з цього прибуток.
Зовсім нещодавно Equinor була відома під назвою Statoil, від якої відмовилася, аби відповідати віянням нового часу, коли викопні види палива – «нафта» і «газ» – перетворилися на слова з неблагонадійною репутацією. Саме бізнес Statoil став основою для створення Суверенного фонду добробуту Норвегії – найбільшого фонду в світі з капіталом понад $1 трлн.
Незважаючи на те, що економічний розвиток у різних країнах залишається залежним від викопного палива, у бізнесі, політиці та суспільних настроях зростатиме популярність поновлюваних джерел енергії. Тому вже зараз енергетичні компанії повинні дивитися в бік низьковуглецевого майбутнього та з урахуванням цього формувати свій портфель активів. «У перспективі витрати, пов'язані з мінімізацією викидів парникових газів, можуть перевищити експлуатаційні витрати і витрати на розробку родовищ. Різниця між найбільш і найменш вуглецевоємними ресурсами ставатиме все більш значущою», – прогнозує Ельдар Сетре.
Тому Equinor, як і багато інших енергокомпаній, прагне вже зараз уникати технологій з високим парниковим ефектом. Таке завдання стає особливо актуальним з урахуванням ризиків через введення вуглецевого податку та посилення тиску екологічних організацій на нафтогазовий бізнес.
«Найбрудніші» проекти в галузі пов'язані з розробкою бітумінозних пісків у Канаді, які багаті нафтою. Але вони втрачають популярність у інвесторів не лише тому, що нафтогазові компанії стали більш вимогливі до своїх екологічних зобов'язань, але і через зростання собівартості у видобутку.
Equinor пощастило в тому, що норвезькі нафтогазові родовища, які розробляє компанія, мають найнижчі показники у світі за інтенсивністю викидів парникових газів. Крім того, у видобутку Equinor частково використовується поновлюваний ресурс – гідроенергетика.
«Якщо ви хочете дізнатися, наскільки перспективним і економічно вигідним у майбутньому виявиться проект з видобутку вуглеводнів, то важливо враховувати такий параметр, як вуглецева інтенсивність видобутку бареля нафти. Його прийнятний рівень може сильно варіюватися, залежно від географії родовища», – каже Емі Боуї з консалтингової компанії Wood Mackenzie.
У компанії Royal Dutch Shell визнають, що, ухвалюючи рішення про розвиток бізнесу, зараз важливо врівноважувати суперечливі вимоги акціонерів, які хочуть отримати одночасно максимальний фінансовий результат з мінімальними екологічними ризиками.
«Інвестори серйозно стурбовані проблемою зміни клімату і хочуть вкладати в проекти з низькими вуглецевими викидами... Але такі інвестиції мають забезпечувати досить високі дивіденди акціонерам», – зазначає FT.
Свій авторський текст він присвятив мільярдерові, меценату та політику Россу Перо, який помер 9 липня. Хоча зараз ім'я цієї людини навряд чи багато скаже молодим американцям, свого часу він сильно змінив США. Свій перший мільярд на комп'ютерах він заробив, коли Біллу Гейтсу було 13 років, а за 24 роки до тріумфу Дональда Трампа провів першу в історії США сучасну популістську виборчу кампанію, яка мало не зламала американську двопартійну систему, що вважається такою стабільною і неприступною.
Росс Перо родом з невеликого техаського містечка Тексаркана. А Рік Перрі, як відомо, багато років був губернатором штату Техас. У своїй колонці на сторінках Dallas News він згадує заслуги Росса Перо перед американськими ветеранами, які пройшли війни в Іраку і Афганістані.
Першу сходинку впевнено тримають Домініка і Себастьян Кульчики, діти покійного Яна Кульчика, який, серед іншого, займався видобутком газу в Україні. Їхні статки журнал оцінив в 16 млрд злотих ($4,22 млрд). Крім елітної нерухомості, журнал у своїх розрахунках враховував вартість акцій багатьох компаній, які перейшли у спадок Домініці та Себастьяну. Наприклад, хімічного концерну Ciech і компанії Polenergia, що будує вітряні електростанції, а також акціонерного товариства Autostrada Wielkopolskа, яке управляє концесією на будівництво і експлуатацію платної автомагістралі А2 Свєцко – Модлі протяжністю 253 км у районі Познані.
Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS