Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від ВО «Батьківщина»

Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» позиціонує себе як партію з найтривалішою політичною історією. Це дійсно так, хоч і з певними застереженнями: «Батьківщина» вперше з'явилася «під куполом» у 2002 році – у складі Верховної Ради IV скликання. Юлія Тимошенко стала депутатом ще раніше – в 1997-му, на довиборах до Верховної Ради від партії «Громада» екс-прем'єр-міністра Павла Лазаренка, яка мала 16 місць у парламенті.

Кандидат від ВО №229 у Кіровоградській області Василь Дурдинець відмовився від мандату, і Юлія Тимошенко змогла отримати свій перший мандат. Відтоді органів влади вона не залишала.

Політичні опоненти ховали Юлію Тимошенко декілька разів – і кожного разу передчасно. У 2011 році, коли вона отримала семирічний тюремний термін за перевищення службових повноважень при підписанні газових контрактів з Росією (у 2009-му), а влада Партії регіонів здавалася непорушною і вічною, навіть її соратники вирішили, що вона остаточно вийшла з гри.

У травні 2014 року, після звільнення і розгромного програшу на президентських виборах (вона набрала лише 12,4%), вважалося, що Тимошенко пішла в політичне небуття, але вже восени «Батьківщина» не тільки зуміла пройти в парламент, а й стати одним з найактивніших його гравців.

На нинішніх дострокових парламентських виборах рейтинги Юлії Тимошенко – одні з найнепорушніших. «Вона як Фенікс – ніколи не можна скидати її з рахунків», – говорить про неї один з політичних супротивників.

Склад «Батьківщини» часто змінювався залежно від політичної кон'юнктури і відчуття моменту. Наприклад, у розпал судів у РФ над полоненою українською льотчицею Надією Савченко, їй віддали перше місце в списку політсили.

Незмінними в партійному списку залишаються її лідер і представники так званого кола наближених – досить вузького, що остаточно оформився після арешту Юлії Тимошенко та її майже трирічного тюремного ув'язнення. Люди, які не змінили вектор і риторику в цей період, гарантували собі довічне місце у виборчому списку. Таких виявилося небагато: Сергій Соболєв, Олександр Абдулін, Іван Кириленко, Григорій Немиря, Андрій Кожем'якін, Сергій Власенко.

Виходячи з поточного рейтингу приблизно у 8%, «Батьківщина» може розраховувати на 20 мандатів за виборчим списком. Цього достатньо, аби вважатися одним з провідних гравців на тлі недосвідченої більшості зі «Слуги народу». Тимошенко не приховує, що хоче увійти в коаліцію і їй невигідна однопартійна більшість, яку цілком може сформувати президентська партія. Але вона поводиться з властивою їй передбачливістю і заздалегідь обіцяє, що не піде в опозицію, а всіляко підтримуватиме СН у їхній роботі з реформування держави – навіть незважаючи на низку ідеологічних розбіжностей, наприклад щодо ринку землі.

Однак парламент – занадто тісне королівство для Юлії Тимошенко. Зараз вона зусиллями членів своєї команди, а також наближених або просто найнятих експертів і політологів вкладає в суспільну свідомість тезу про ідеальну конструкцію: «молодий президент + досвідчений прем'єр», маючи на увазі себе.

Шанси Тимошенко зайняти пост прем'єр-міністра мінімальні – вона не вписується в суспільний запит на нові обличчя і має дуже неоднозначну репутацію. Відповідно до соцопитування групи «Рейтинг», їй «довіряє» і «повністю довіряє» не більше ніж п'ята частина населення. Однак її роль в майбутньому парламенті може виявитися яскравішою, бо буде позбавлена властивих прем'єрському статусу ризиків, тому відкриє широкі можливості для неї самої та для її прихильників.

 

Юлія Тимошенко

Посада/статус: беззмінний лідер партії «Батьківщина», народний депутат ВР-VIII, віце-прем'єр-міністр України (1999–2001), прем'єр-міністр (2005, 2007–2010), вперше обрана до ВР у 1997 році (III скликання ), №1 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: геополітика, здобуття і утримання влади, і – потенційно – її монетизація в ході досягнення газових домовленостей і нового контракту про транзит російського газу територією України.

Бізнес-партнери/зв'язки: всі, завжди і всюди – від Павла Лазаренка до Петра Порошенка, від Віктора Пінчука до Дмитра Фірташа, від Леоніда Кучми до Віктора Януковича, від Владіміра Путіна до Барака Обами.

Потенційні ризики: непередбачувані, оскільки виборча програма ВО «Батьківщина» декларує де-факто повернення до соціальних стандартів і конституційних гарантій часів СРСР і, відповідно, монопольне право держави регулювати будь-які бізнес-процеси – з метою збільшення видатків бюджету на пенсії, допомоги, безкоштовну медицину тощо.

Юлія Тимошенко – один з провідних експертів країни в нафтогазовій сфері. І в цій якості її експертиза може бути навіть вище, ніж у політиці. Як вона застосовувала ці знання – питання дискусійне: на очолювану нею корпорацію «Єдині енергетичні системи України», що займалася поставками російського газу до низки промислових областей країни, були накладені спірні штрафи Податкової інспекції на загальну суму близько $1,5 млрд. У компанії вважали це «видавлюванням» з ринку газу в зв'язку з тим, що Павло Лазаренко втратив політичний вплив. Звучали на адресу ЄЕСУ і звинувачення в контрабанді газу.

Юлія Тимошенко в статусі прем'єр-міністра України була учасником газових переговорів з російським прем'єром Владіміром Путіним у 2009 році, результатом яких стало підписання десятирічного контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом». Цей документ, з одного боку, усунув зі схеми посередника в особі «РосУкрЕнерго», а з іншого – закріпив монополію Росії на поставки газу в Україну.

У 2010 році контракт був скоректований президентом Віктором Януковичем (так звані Харківські угоди), а події 2013 року внесли суттєві зміни в його виконання. Саме за підписання «газового контракту – 2009», який, на думку суду, привів до багатомільярдних збитків держави Україна, Юлія Тимошенко була засуджена на сім років, з яких майже три провела в ув'язненні.

Термін контракту закінчується, і Україні до кінця року потрібно укласти новий договір. З огляду на бекґраунд, малоймовірно, що учасником переговорів з цього питання буде Юлія Тимошенко. Однак цілком очевидно, що вона намагатиметься взяти в них діяльну участь.

Тимошенко тримає руку на пульсі всього, що відбувається в нафтогазовій сфері. У червні «Батьківщина» звернулася до Державного бюро розслідувань (ДБР) з заявою про «доведення до штучного банкрутства української газотранспортної системи». Так вона трактує рішення передати майно, сховища та іншу інфраструктуру ГТС новоствореній компанії «Магістральні газопроводи України» – Тимошенко вважає це підготовкою до приватизації. На її думку, ГТС України в чудовому технічному стані, а тому не потребує мільярдних коштів для модернізації.

Довгий час в Україні Юлія Тимошенко сприймалася як проросійський кандидат: лідер Радикальної партії Олег Ляшко навіть назвав її «кремлівською зозулею» і заявив, що вона реалізує «російський сценарій із захоплення влади в Україні». На користь цієї версії грала здатність Тимошенко «домовлятися з Путіним», продемонстрована у 2009 році.

Однак, з огляду на активні візити Тимошенко у США в спробі лобіювання своїх інтересів, а також наявність у РФ на українській території потужного десанту в особі «Опозиційної платформи», тотальна підтримка російською стороною активностей «Батьківщини» дещо перебільшена. Втім, все може змінитися, якщо партія набере істотну політичну вагу – як відомо, Росія вважає за краще домовлятися з переможцем.

Сергій Тарута

Посада/статус: екс-губернатор Донецької області, лідер партії «Основа», співзасновник концерну ІСД, №2 у виборчому списку партії «Батьківщина».

Бізнес-інтереси: нафтогазовий сектор, металургія, сільське господарство.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• пул російських інвесторів, які купили за посередництва державного Внєшекономбанку 51% ІСД;
• Олег Мкртчян – бізнес-партнер, співзасновник ІСД, заарештований у Москві за звинуваченням у розтраті $2,7 млрд кредиту Внєшекономбанку;
• Рінат Ахметов – колишній бізнес-партнер, стояв біля витоків формування ІСД, засновник групи СКМ;
• Віктор Пінчук – роботодавець однієї з дочок Сергія Тарути (телеканал ICTV), засновник EastOne Group;
• Андрій Ніколаєнко – керівник партії «Основа», колишній губернатор Кіровоградської області, екс-голова ради директорів виробничо-комерційної фірма «Велта» (видобуток руди), екс-голова Держагентства з відновлення Донбасу, №19 у виборчому списку партії «Батьківщина».

Потенційні ризики: тісні зв'язки з російським бізнесом, використання статусу для повернення бізнесу на Донбасі, потенційно можлива угода з російською стороною в обмін на активи.

Сергій Тарута був одним з найбагатших людей України зі статком, що на 2008 рік досягав понад $2,5 млрд. Основа багатства – створена в 1995 році корпорація «Індустріальний союз Донбасу», яка спочатку займалася поставками газу на промислові підприємства регіону, а потім стала скуповувати заводи в Україні і в ближньому зарубіжжі, формуючи майбутню бізнес-імперію. У 2007 році з цього бізнесу вийшов один із засновників – Віталій Гайдук, чию частку викупили Сергій Тарута і Олег Мкртчан.

У 2009-му на тлі світової фінансової кризи і високого кредитного навантаження на ІСД її контрольний пакет був проданий пулу російських інвесторів, імена яких не оголошувалися. Оскільки угоду супроводжував і фінансував російський державний Внєшекономбанк, це спровокувало підозри, що партнером Сергія Тарути і Олега Мкртчяна по ІСД є представники російської влади.

У 2018 році Мкртчан був заарештований у Москві за звинуваченням у нецільовому використанні кредитних коштів ВЕБ і досі перебуває в Лефортово.

За словами Тарути, його активи в ІСД були заарештовані російськими судами, рішення яких він оскаржує.

У березні 2014 року Сергій Тарута був призначений губернатором Донецької області, однак вже восени успішно взяв участь у позачергових парламентських виборах. Імовірно, у ВР його вабили не політичні амбіції, а депутатська недоторканність, бо він мав підстави побоюватися політичного переслідування.

З квітня 2017 року намагався розвивати власний політичний проект – партію «Основа», проте виразних успіхів не досяг. Формальним керівником партії значився Андрій Ніколаєнко, соратник Тарути за його коротким губернаторством, пов'язаний з ВКФ «Велта», яка наприкінці 2000-х почала освоювати в Кіровоградській області Бірзуловське родовище ільменітових руд і пісків, і бенефіціаром якої є бізнесмен Андрій Бродський.

У червні 2019-го було оголошено, що «Основа» піде на вибори до Верховної Ради разом з партією «Батьківщина». Цей альянс, незважаючи на свою несподіванку, взаємовигідний для обох сторін: Сергій Тарута отримує шанс закріпитися в політиці та захистити активи від претензій кредиторів, а політсила Юлії Тимошенко – мецената.

Політичні погляди Тарути неодноразово ставали об'єктом критики. Голова фракції БПП Артур Герасимов запропонував Юлії Тимошенко виключити його з виборчого списку, оскільки «Основа» Тарути відверто агітує проти вступу України в Євросоюз і НАТО.

Іван Крулько

Посада/статус: народний депутат (фракція ВО «Батьківщина»), голова підкомітету з питань держфінконтролю бюджетного комітету ВР, №12 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: сільське господарство.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Олег Бахматюк (?) – власник найбільшого в Україні агрохолдингу Ukrlandfarming.

Потенційні ризики: лобіювання інтересів великих аграрних холдингів.

Іван Крулько послідовно будує політичну кар'єру. У 21 рік він став помічником-консультантом народного депутата України Бориса Тарасюка. У 2013–2016 роках очолював громадську організацію «Батьківщина Молода», після чого увійшов до складу політради «материнської» партії, від якої у 2014 році обрався депутатом (№8 у списку).

У ВР-VIII Крулько очолив мало кому відомий підкомітет з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати комітету з питань бюджету. У штабі «Батьківщини» також виступає в статусі аудитора – йому довірено контроль за партійними фінансами.

У Крулька «розмита» спеціалізація: на телеефірах він часто говорить на найрізноманітніші теми – від геополітики до тарифів і сільського господарства. До останнього він явно тяжіє.

У 2017 році він публічно виступив на захист найбільшого українського агрохолдингу Ukrlandfarming, підтримавши його в протистоянні з Національним банком України. «Я особисто бував на підприємстві, власником якого є Олег Бахматюк, – це одне з тих підприємств, якими Україна повинна пишатися. А Нацбанк системно його знищує», – заявив Іван Крулько і закликав президента Петра Порошенка підтримати ULF. Була це разова акція чи системний зв'язок зі структурами Олега Бахматюка – невідомо.

Примітно, що брат нардепа – Василь Крулько – працював на посаді директора департаменту Державного земельного кадастру в Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру – структурі, яка розпоряджається 10 млн га сільгоспземель державної власності.

Анжеліка Лабунська

Посада/статус: народний депутат V–VII скликань, юрист, голова Житомирської обласної ради, №13 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: фінансовий сектор, видобувна галузь, енергетика – усе сфери, в яких присутня корпорація Ferrexpo Костянтина Жеваго.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Костянтин Жеваго – бенефіціар корпорації Ferrexpo, засновник ФПК «Фінанси і кредит».

Потенційні ризики: лобіювання інтересів представників видобувної галузі.

Анжеліка Лабунська у 2006 році пройшла в парламент V скликання за списком «Блоку Юлії Тимошенко» під №88. До цього вона понад сім років працювала у фінансових структурах олігарха Костянтина Жеваго. До 2003 року була членом наглядової ради ВАТ «Полтавський ГЗК».

На момент перших для неї виборів Лабунська працювала директором юридичної фірми «Фінанси і Кредит Лекс», а також начальником юридичного управління Бердичівського машинобудівного заводу «Прогрес», що належать Жеваго. Через рік, у 2007-му, в штабі БЮТ внесли коректування в біографію Лабунської – і вона стала значитися «тимчасово безробітною». У цьому статусі вона ставала нардепом ще двічі.

Лабунська планувала повернутися до ВР і у 2014 році, проте несподівано для себе програла в окрузі, посівши третє місце. Проте співпраця з «Батьківщиною» продовжилася: Лабунська очолила обласну організацію партії в Житомирі. На місцевих виборах 25 жовтня 2015 року вона стала депутатом Житомирської обласної ради, очоливши список партії «Батьківщина», а потім – головою Житомирської облради.

Костянтин Бондарєв

Посада/статус: народний депутат VI–VII скликань (БЮТ, «Батьківщина»), голова Київської обласної організації «Батьківщина», №14 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: фінансовий сектор, харчопром, алкогольна промисловість.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Богдан Губський – бізнес-партнер Анатолія Бондарєва, батька Костянтина Бондарєва, один з найбільших землевласників Київщини.

Потенційний ризик: лобізм власних інтересів.

Костянтин Бондарєв курирує в «Батьківщині» всі питання, пов'язані з Київською областю: місцеве самоврядування, промисловість, сільське господарство, фінансові потоки. Робити це йому доводиться на тлі претензій правоохоронних органів, що періодично виникають.

Так, у 2008-му СБУ звинуватила депутата Бондарєва в протидії співробітникам спецслужб у припиненні діяльності одного з «конвертаційних центрів», а в серпні минулого року в його будинку під Києвом був проведений обшук.

Спектр інтересів Бондарєва дуже широкий. У різний час він займався виробництвом окулярів, м'ясомолочної продукції, тваринництвом, розвивав банк «Велес». Один з найвідоміших його проектів – виробництво горілки «Бондарёвъ». У даний момент з зареєстрованих на Бондарєва торгівельних марок дійсні свідоцтва лише на дві.

Має негласний статус спонсора партії.

Віталій Данилов

Посада/статус: народний депутат VI–VII скликань («Батьківщина»), колишній президент української футбольної прем'єр-ліги, голова Харківської обласної організації «Батьківщина», №16 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: нафтогазовий сектор.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Арсен Аваков – міністр внутрішніх справ України, засновник групи «Інвестор»;
• Ігор Котвицький – народний депутат ВР-VIII, на момент обрання – віце-президент ПрАТ «Інвестор».

Потенційний ризик: лобізм бізнес-інтересів.

Згідно з даними ЦВК, Віталій Данилов – консультант ТОВ «Інвестор-Атіка». У назві цього підприємства головне слово – «Інвестор». Так називається група підприємств, які контролює нинішній глава МВС Арсен Аваков. У засновниках «Інвестор-Атіка», крім Віталія Данилова, значиться його брат Андрій Данилов, а 50% статутного фонду числиться за Ігорем Котвицьким, який входить до найближчого оточення міністра.

Також Данилов і Котвицький є бенефіціарами компанії «Актив Газ Ресурс» і ТОВ «Сахалінське», яке видобуває газ на великому Сахалінському родовищі в Харківській області.

Ольга Бєлькова

Посада/статус: народний депутат ВР-VIII (фракція БПП), колишній керуючий партнер компанії EastLabs, що входить в EastOne Group Віктора Пінчука, №17 у виборчому списку партії «Батьківщина».

Бізнес-інтереси: стартапи, видобувна галузь, промисловість.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Олена Кондратюк – народний депутат ВР-VIII («Батьківщина»), відповідає за публічні заходи партії, зокрема, організовувала масштабний партійний з'їзд у січні 2019 року, який висунув Юлію Тимошенко кандидатом у президенти;
• Олександр Богуцький – президент медіа-холдингу StarLightMedia, що належить Віктору Пінчуку, чоловік Олени Кондратюк;
• Віктор Пінчук – власник EastOne Group, колишній роботодавець.

Потенційні ризики: лобіювання інтересів структур Віктора Пінчука та пов'язаних осіб.

Ольга Бєлькова з 2000-х років працювала в структурах Віктора Пінчука, зокрема, у Фонді Віктора Пінчука «Соціальна ініціатива» на посаді директора міжнародних проектів, а потім – у бізнес-інкубаторі EastLabs. У 2014 році з'явилася інформація, що частина стартапів, що їх підтримував EastLabs, не отримали обіцяного фінансування. Це співпало з програмою EastOne Group щодо позбавлення від непрофільних активів. Проте, в EastLabs назвали те, що відбувається, перезапуском і зміною концепції.

Ольга Бєлькова в статусі народного депутата, схоже, не втратила зв'язку з колишнім роботодавцем. Принаймні на це вказує тематика її законодавчих ініціатив – значна їх частина присвячені регулюванню роботи видобувної галузі, в якій позиції Віктора Пінчука особливо сильні.

Сергій Соболєв – один з найдосвідченіших українських політиків, депутат більшості скликань (за винятком III і V). У 2007 році партія «Реформи і порядок», у правлінні якої був Соболєв, на дострокових виборах до Ради увійшла в блок Юлії Тимошенко, і Сергій Соболєв почав робити політичну кар'єру разом з нею. Після того як Тимошенко покинули такі досвідчені важковаговики, як Олександр Турчинов і Арсеній Яценюк, у «Батьківщині» не залишилося нікого з політиків і лобістів, хто зміг би скласти йому гідну конкуренцію.

У квітні 2014 року, після зміни влади в Україні, помічника депутата Соболєва (у ВР-IV, VI і VII. – Mind) – чоловіка його дочки Юлії – Владислава Голуба призначили заступником голови КМДА і куратором чотирьох департаментів: економіки та інвестицій, будівництва та житлового забезпечення, містобудування та архітектури, а також комунальної власності. Цікаво, що до минулого парламенту зять одного з ключових функціонерів «Батьківщини» пройшов від «Блоку Петра Порошенка».

Григорій Немиря – колишній віце-прем'єр в уряді Юлії Тимошенко, член безлічі статусних міжнародних об'єднань та організацій, який відає її міжнародними контактами і якого називають її «персональним міністром закордонних справ».

Треба визнати, що на цьому неформальному посту він досить успішний. Як розповіли Mind близькі до команди Тимошенко люди, саме Немиря втримав її, коли у 2016 році лідер «Батьківщини» слідом за багатьма українськими політиками хотіла публічно підтримати Хілларі Клінтон на президентських виборах у США. У результаті такої передбачливості Тимошенко виявилася чи не єдиною з представників політичного істеблішменту, хто зберіг нейтралітет у сутичці на американському олімпі. І це потім додало їй декілька очок у Вашингтоні.

Немирю називали бенефіціаром декількох фірм (Wiley Rein, MKW, Aveiro, Ridge Consulting, Highway Investments Processing, Trident Foundation, Innovative Technology & Business Consulting, Avenue Strategies, Two Paths), частина з яких офіційно зареєстровані в США як лобі «Батьківщини» і особисто Юлії Тимошенко, а інші – розкидані по всьому світу і здійснюють платежі за контрактами.

Сергій Власенко – відомий український юрист, який брав участь в найгучніших справах в Україні середини «нульових». Він, зокрема, представляв інтереси третього президента Віктора Ющенка у справі про фальсифікації на виборах 2004 року. У 2008-му був обраний народним депутатом за списком блоку Юлії Тимошенко. У 2011 році в період «газового процесу» відчайдушно боровся за її свободу, а програвши цю битву – за поліпшення умов її утримання і право на медичну допомогу. Робив він це так завзято, що за такою відданістю навколишні почали вбачати щось більше, ніж просто жагу справедливості.

У 2016 році другий зять Юлії Тимошенко, бізнесмен Артур Чечоткін, купив у Власенка 25 соток землі в селі Великі Дмитровичі (Обухівський район Київської обл. – Mind) за 7,5 млн грн.

Зараз Власенку належить пройти ще одне випробування на вірність: він – однокурсник відомих адвокатів Ігоря Пукшина та Олексія Рєзнікова (у 2000–2006 роках Власенко був старшим партнером адвокатської компанії «Резніков, Власенко і партнери»), які, у свою чергу, близькі до Андрія Богдана, керівника Офісу президента Зеленського. Але, маючи високий статус у команді Тимошенко, Власенко навряд чи ризикне експлуатувати ці старі зв'язки – хіба що на її користь.

Іван Кириленко – аграрний міністр у 2000–2002 роках, віце-прем'єр у 2002–2005 роках. Залишивши виконавчу владу, багато років залишається одним зі стовпів політсили Юлії Тимошенко, з якою він знайомий ще за партією «Громада» Павла Лазаренка, за списком якої вони зайшли у ВР ІІІ скликання. Як мінімум, на двох останніх парламентських виборах у виборчому штабі «Батьківщини» Кириленко відповідав за роботу з обласними організаціями партії та зв'язок з депутатами облрад, а у 2014-му ще й керував внутрішньопартійною люстрацією.

Іван Кириленко – досвідчений апаратник, якому не приписують ніяких бізнес-інтересів. Але, як кажуть учасники ринку, Кириленко – один з найбільших латифундистів у країні.

Олександр Абдуллін – радянський журналіст, на початку 1990-х працював у найбільших газових структурах країни – корпорації «Республіка» і ЗАТ «Інтергаз». Компанії здійснювали перші приватні поставки газу в Україну і були підконтрольні Ігорю Бакаю – одному з провідних державних функціонерів часів президентства Леоніда Кучми.

У 1998 році Абудуллін вперше став народним депутатом як мажоритарник, а у 2005-му увійшов до команди Юлії Тимошенко. Вона, у свою чергу, закрила очі на його зв'язок з Бакаєм і Кучмою, в опозиції до яких перманентно перебувала. «Взяла Абдулліна на перевиховання», – жартували в парламентських кулуарах. Він віддячив патронесі бездоганною вірністю і роботою в штабі: Абдуллін займається питаннями агітації та пропаганди ВО «Батьківщина» та інформаційними кампаніями в період виборів і/або лобіювання законодавчих ініціатив. Йому приписували спільний бізнес з олігархом Костянтином Жеваго, однак офіційних підтверджень цьому немає.

Андрій Кожем'якін – потомствений співробітник спецслужб, син першого в історії незалежної України начальника ГУ СБУ по боротьбі з корупцією і оргзлочинністю у сфері економіки. Послужний список Кожем'якіна на цьому терені включає середню школу КДБ СРСР у Новосибірську, Київське вище військово-морське політичне училище, 9-те управління КДБ УРСР (особиста охорона партійних і радянських чиновників. – Mind), членство в групі персональної охорони президента Леоніда Кравчука.

З 1988 по 2006 роки Кожем'якін служив у СБУ, почавши з посади оперуповноваженого і дійшовши до посади начальника Головного управління по боротьбі з корупцією і оргзлочинністю. Його кар'єрне зростання почалося у 2005 році – відразу після «помаранчевої» революції, коли один з її бенефіціарів, Олександр Турчинов, заступник голови в «Блоці Юлії Тимошенко», очолив Службу безпеки України.