Залізні нерви: чи «ляже» економіка України в разі підвищення ренти на руду

Верховна Рада готується розглянути у першому читанні законопроект №1210 зі складною назвою «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Документ вніс 30 серпня Данило Гетманцев, голова Комітету ВР з питань податкової, митної та фінансової політики, народний депутат від партії «Слуга народу». 4 вересня президент визнав його як невідкладний.

Відразу ж гучне невдоволення висловили видобувники залізної руди – законопроект пропонує вже з 2020 року підвищити оподаткування галузі. По-перше, збільшити рентну плату з 8% до 10% від розрахункової вартості тонни товарної продукції. По-друге, в якості бази оподаткування брати не сиру руду із вмістом заліза до 30%, а товарну продукцію залізорудних комбінатів – концентрат, агломерат, окатиші – із вмістом заліза 62-67%. По-третє, збільшити нижній поріг рентабельності з 14-25% до подвійної розрахункової ставки НБУ, яка на сьогодні складає 33% (вміст заліза та ставка НБУ використовуються у формулі при визначенні розрахункової вартості товарної продукції).

Два місяці в комітеті ВР під керівництвом Гетманцева тривали консультації з представниками залізорудної галузі України. Сторони навіть погодилися, що оптимальним варіантом став би формульний підхід, при якому запроваджується коефіцієнт визначення ставки ренти – він коливатиметься залежно від ціни залізорудної сировини на світових ринках.

Металурги добре розуміли, що розробка методики визначення коефіцієнту та терміни його введення – справа не кількох місяців. Та поки фахівці над ним працюватимуть, Рада може запровадити підвищену ренту за наявної системи оподаткування. Металургам був потрібен час на переговори з парламентом, щоб хоча б переглянути цифри підвищення та умови їх застосування. І вони, розгорнувши потужну піар-кампанію, його отримали.

Mind теж вирішив розібратися із ситуацією у галузі видобутку залізних руд, щоб зрозуміти, як позначиться на роботі галузі той чи інший варіант оподаткування.

На чому акцентують металурги?

Потужна піар-кампанія була дуже швидко розгорнута за класичною схемою – шантажу держчиновників під гаслом «захисту простих робітників». На численних засіданнях профільного комітету парламенту, а також круглих столах за участю преси представники Об’єднання підприємств «Укрметалургпром» та Федерації металургів України запевняли, що новий підхід в оподаткуванні гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) збільшить рентну плату для українських виробників руди у 4-5 разів. Керівники Інгулецького ГЗК та «ArselorMittal – Кривий Ріг» одразу заявили, що їм доведеться закривати свої копальні, а на інших ГЗК пригрозили скороченням працівників. У Кривому Розі розпочалися мітинги обурених рударів проти законопроекту №1210.

У Верховній раді представники «Метінвесту» звинувачували нардепів у некомпетентності і в тому, що вони виконують замовлення одного «одіозного» олігарха. В інформаційному полі з’явилися підрахунки, що підвищення ренти призведе до зниження обсягу економіки України на 2%. А в разі падіння цін на руду Україна, взагалі, може втратити свою частку на світовому ринку на користь російських конкурентів.

На підтвердження останньої тези про «важку долю українських видобувників залізної руди» наводилося дослідження консалтингового агентства PwC, яке розрахувало частку рентних платежів по відношенню до комерційного прибутку металургійних підприємств в Україні та інших країнах. Так, в Австралії, Бразилії, Канаді, Казахстані, Індії, Китаї ця частка складає 10,3%, в Росії – лише 2,5%. В Україні ж, у разі внесення запропонованих змін у Податковий кодекс, вона сягне 22%.

Як на інформаційний тиск відреагували в уряді? 

Першим на допомогу залізорудному бізнесу прийшло Головне науково-експертне управління ВР (ГНЕУ) – такий собі внутрішній фінансово-юридичний «цензор» парламенту. Ще 30 вересня фахівці ГНЕУ опублікували свій висновок, де поставили під сумнів, що в законопроекті прораховані усі фіскальні та бюджетні ризики галузі після підвищення оподаткування, і порадили направити документ на погодження до Кабінету міністрів.

На початку жовтня Тимофій Мілованов, міністр економіки, торгівлі і сільського господарства підтвердив, що не бачив законопроекту №1210, а фахівці його відомства не обраховували наслідки його впровадження. Врешті-решт, сам ініціатор документу, Данило Гетманцев, 15 жовтня в кулуарах Верховної ради, коментуючи ситуацію, визнав, що «по руді необхідно знайти компроміс із галуззю та Міністерством фінансів».

Очільник комітету заявив, що нині рівень оподаткування при видобутку залізної руди є недостатнім, але – пропозиції Мінфіну про підвищення податкового навантаження на рударів, враховані в проекті №1210, є надмірними. Проте, Гетманцев також зазначив, що усі оприлюднені «страшні прогнози» базуються виключно на тих цифрах, що «захотіли» врахувати самі металурги, і навіть PwC користувався базою для розрахунку, наданою українськими виробниками.

«Наші бідні залізні руди потребують збагачення, базу (оподаткування) вирахувати непросто. Вірогідно, нам треба створити між Мінфіном та податковою службою робочу групу, яка б протягом кількох місяців дала б нам пропозиції щодо справедливої бази оподаткування – а зараз прийняти якесь проміжне рішення», – так Данило Гетманцев прокоментувавхід подій виданню «Мінпром».

Чи дійсно українська руда  – «бідна»?

Наразі в Україні нараховується 10 підприємств, що видобувають та збагачують залізну руду. Сім з них знаходяться у Дніпропетровській області, навколо Кривого Рогу, одне поруч – на Запоріжжчині, і ще два – у Полтавській області. До шести з десяти ГЗК має безпосереднє відношення компанія «Метінвест» Ріната Ахметова.

Mind на основі інформації з відкритих джерел склав зведену таблицю промислових характеристик для кожного гірничо-збагачувального комбінату, яка може стати в пригоді при визначенні бази оподаткування.

Промислові характеристики українських ГЗК

Як бачимо, руди України не такі вже й «бідні». Автору доводилося бачити різні класифікації, за однією з них руда визначалася як «бідна», якщо в ній менше 25% заліза; за іншою – якщо менше 45% заліза. На майже всіх відкритих кар’єрах України руда має вміст заліза під 35%, а от у шахтній руді заліза міститься під 60%, що характеризує її як «багату». Шахтна руда практично без додаткової обробки йде у доменні та мартенівські печі метзаводів, що теж варто врахувати.

Фактично, українські руди за своїми характеристиками співставні з рудами у Бразилії. Хоча, звичайно, всім хотілося б мати кар’єри, як в Австралії, де місткість заліза в руді перевищує 60% і практично є товарним залізорудним концентратом.

Чи закриються ГЗК у разі прийняття законопроекту? 

Україна входить до десятки країн світу із найбільшими покладами залізної руди, а на території Європи ми ділимо 1-2 місце з Російською Федерацією. За даними компанії Concorde Capital, на 2018 рік доля виробництва залізорудної сировини (ЗРС) – видобуток, збагачення, випуск товарної продукції – у ВВП України склала 2%; у загальному експорті товарів – 6,5%; кількість працівників у галузі виробництва ЗРС – близько 50 000 людей.

«Важливо розуміти, що видобуток ЗРС є наріжним каменем української чорної металургії (виробництво коксівного вугілля, коксу, чавуну, сталі, прокату). А кількість зайнятих у чорній металургії людей у кілька разів більша, ніж у видобутку ЗРС. Якщо «впаде» видобуток ЗРС, то «ляже» вся чорна металургія», – вважає Дмитро Хорошун, аналітик Concorde Capital.

Цей логічний ланцюжок металурги публічно застосовують для тиску на парламент і уряд. Але забувають про один момент: у такому сценарії аж ніяк не зацікавлені власники металургійних копалень і заводів.

Сьогодні ціна на концентрат із вмістом заліза 62-69% на світових ринках складає близько $90 за тонну. Та вітчизняні ГЗК не припиняли видобуток руди, навіть коли ціна була на рівні $50 за тонну.

Джерело: Concorde Capital

Найвища вартість руди була зафіксована у 2011 році – $172 за тону, потім вона стрімко пішла вниз. Проте, падіння видобутку ЗРС в Україні було не таким стрімким, і на нього набагато більше вплинула блокада окупованих частин Донбасу у 2016 році, коли металургійні олігархи остаточно втратили там контроль над своїми заводами – Алчевським, Донецьким, Макіївським та Єнакіївським.

Чому коефіцієнт ренти на видобуток руди в Україні має залежати від світових цін?

В Україні лише 50% видобутої руди йде на вітчизняні метзаводи, інші ж 50% – на експорт. Це співвідношення змінюється лише у бік збільшення експорту. Саме тому майже всі залізорудні підприємства у найгірші роки не лише продовжували видобувати руду, а й отримували значні прибутки. Такий висновок можна зробити, якщо проаналізувати зведені дані про фінансові результати діяльності, що їх самі ж підприємства надавали ДФС.

Фінансові результати українських ГЗК, 2015 – 2018 рр. (прибуток/збиток, млн грн)

Отже, формульний підхід для визначення ренти, в якому враховуватиметься коефіцієнт вартості ЗРС на світовому ринку, був би для українських виробників справедливим, адже вони заробляють переважно на експорті. Можливо, це б заохотило власників активніше інвестувати у вітчизняні металургійні заводи, а на зовнішні ринки замість сировини поставляти продукцію вищого переділу.

У світі немає якогось загальноприйнятого підходу до формування ренти та податкових платежів у галузі видобутку залізної руди. Цю тезу в розмові з Mind підтвердив і Дмитро Хорошун з Concorde Capital, зазначивши, що у діючих фіскальних системах є доволі суттєві відмінності. І не завжди у бік зменшення зборів.

Куди йдуть гроші залізорудних компаній? 

Втім, справедливим є і той факт, що економіка України належить до тих, що розвиваються – отже, і податкове навантаження має бути меншим, адже вітчизняним ГЗК доводиться вкладати в розвиток більше за конкурентів.

«Сегменти видобутку ЗРС трьох найбільших гірничовидобувних компаній світу (Vale у Бразилії, BHP і Rio Tinto в Австралії), а також компанії, сфокусовані на видобутку ЗРС (Fortescue, Kumba, LKAB), дійсно є «дійними коровами» – платять державі більше, ніж, наприклад, наша  Ferrexpo, у вигляді податків, більше платять акціонерам (дивіденди, викуп акцій). Але й вкладають вони менше», – розповідає Дмитро Хорошун. І наводить такі показники по відношенню до EBITDA компаній:

Щоправда, тому ж Ferrexpo, який збирається збільшити потужності з виробництва окатишів з 12 до 20 млн тонн на рік, на думку Хорошуна, слід направляти на капітальні інвестиції 39% прибутку, тож збільшення податкового навантаження затримає зростання підприємства.

Чому в українських рудокопів складніші умови виробництва?

Переважна більшість покладів залізної руди розробляється вже майже 100 років, кар’єри дуже глибокі, вартість доставки сирої руди на поверхню дорожча. Також, необхідні додаткові витрати на процес збагачення з 35% до 62-67% вмісту заліза, як того вимагає ринок. А ще, видобуток підземним способом – затратніший.

На Північному та Інгулецькому ГЗК «Метінвест» будує комплекси циклічно-поточної технології доставки руди на поверхню. На Північному ГЗК комплекс має запрацювати вже у 2020 році. На Центральному ГЗК «Метінвест» почав закупівлю обладнання для виробництва окатишів за більш сучасною технологією. Подібні інвестиції в окатиші робить і Ferrexpo – йдеться про сотні мільйонів доларів. DCH Олександра Ярославського збирається вкласти у модернізацію та розширення «Сухої Балки» $150-200 млн до 2025 року.

Дмитро Хорошун звертає увагу, що основні інвестиції зарубіжних конкурентів у розширення виробництва припали на 2010-2018 роки, тобто, вони вже в минулому. Українські ж виробники за цей період не змогли навіть зберегти обсяги виробництва, а про розширення не було й мови. Одна з головних причин – недоступність дешевого кредитування: і Ferrexpo, і «Метінвест» пройшли через реструктуризацію боргів.

«Макроситуація України, її кредитні рейтинги гірші, ніж у конкурентів. Рейтинг самої України за останні роки не піднімався вище категорії «В», у той час як рейтинг Бразилії донедавна був «ВВВ», а зараз знизився до «ВВ». Рейтинг Австралії – найвищий з можливих, «ААА». Рейтинг Росії нещодавно був збільшений з «ВВ» до «ВВВ»», – зауважує експерт.

Усе це – потужні аргументи для опрацювання робочою групою Мінфіну та ДФС. А ще не слід забувати, що власники й акціонери українських рудних підприємств – це одні й ті самі бенефіціари великих фінансово-промислових груп, що посідають поважні щабелі у рейтингах Forbes. І вони самі вирішують, куди скерувати прибутки – у капітальне будівництво і модернізацію чи на власні банківські рахунки. І геть не завжди збільшення прибутковості конкретного підприємства позначається на рівні оплати праці його персоналу.