На початку жовтня президент США Дональд Трамп, як писав Mind, обурив багатьох несподіваним рішенням відкликати з північних регіонів Сирії американських військових, аби Туреччина змогла атакувати курдів (союзників США) і створити «безпечну зону» протяжністю 480 км і глибиною 32 км уздовж турецько-сирійського кордону. Цього тижня Трамп зробив не менш шокуюче оголошення про повернення американських солдатів для «захисту» нафтових родовищ у цій «безпечній зоні».
Три тижні тому Штати, як усім здавалося, спішно виводили з півночі Сирії близько 1000 військовослужбовців, що там знаходилися. Сумніватися в цьому не доводилося. На початку жовтня Трамп переконливо розповідав про те, що настав час «вийти з нескінченної війни» і «повернути наших солдатів додому», а міністр оборони США Марк Еспер 13 жовтня повідомив про намір евакуювати американських військовослужбовців з цього регіону якомога скоріше, бо Туреччина наступає на курдів швидше, ніж очікувалося.
Усе змінилося 19 жовтня, коли Дональд Трамп написав у твітері, що Штати «захистять нафту» на півночі Сирії, і через тиждень Пентагон відзвітував про прибуття американських бойових машин Bradley M2A2 до родовищ нафти в сирійській провінції Дейр-ез-Зор. Раніше цієї військової техніки в Сирії не було.
У наступні дні Трамп ще багато разів писав і говорив про те, що американські війська захистять сирійську нафту. В одній своїй промові він вжив слово «нафта» 23 рази, коли анонсував смерть засновника і лідера ІДІЛ Абу Бакра аль-Багдаді 27 жовтня.
«Нафта дуже важлива з багатьох причин. По-перше, ця нафта фінансувала ІДІЛ. По-друге, тепер вона допомагає курдам – адже спочатку її відібрали у курдів, а тепер вони можуть жити за її рахунок. По-третє, вона може стати в пригоді й нам – у нас теж повинна бути можливість взяти деяку кількість», – розповів Трамп на прес-конференції 27 жовтня, повідомивши про свій намір укласти угоду з Exxon Mobil або іншою серйозної американською компанією, щоб викачувати сирійську нафту на професійному рівні.
Подібна відвертість американського президента викликала такий щільний шквал критики, що фраза «захистимо нафту» стала притчею во язицех.
Головна претензія опонентів Трампа в тому, що Штати, очевидно, знаходяться в Сирії незаконно і, крадучи ресурси, вчиняють серйозний військовий злочин. Раніше адміністрація Обами виправдовувала присутність армії США в Сирії самообороною проти терористів ІДІЛ, що нібито планують атаки на американський материк. Однак про повну перемогу над ІДІЛ Трамп оголосив багато місяців тому, і недавнє розгортання бронетехніки в Дейр-ез-Зорені більше схоже на окупацію, аніж на самооборону. А викачувати ресурси з територій окупованих держав, як зазначає Informed Comment, заборонено «статтями 49 і 53 Женевської конвенції та статтями 43, 46, 53 і 55 Гаазької конвенції».
Тим часом військове відомство США жорстко відстоює правильність рішення Трампа. На прес-конференції офіційний представник Пентагону Джонатан Хоффман присоромив американських репортерів за «відділення» місії із захисту сирійської нафти від боротьби проти ІДІЛ. Він нагадав, що всі військові операції США в Сирії виконуються для захисту американських громадян від терористичної активності, і запевнив, що весь прибуток від продажу викачаної в Сирії нафти піде не Штатам, а курдським «сирійським демократичним силам» (СДС), які використовують ці гроші для боротьби проти недобитої ІДІЛ.
Критики Трампа вказують на те, що нафти в Сирії відносно небагато, і проводять паралелі з американським вторгненням в Ірак, здійсненим у 2003 році під сумнівним приводом ліквідації хімічної зброї. У ЗМІ поширилися карикатури про те, що будь-яка підозра про наявність нафти, на людській голові або на картині Ван Гога, може спровокувати військову інтервенцію США.
Справжнім мотивом Вашингтона повернути солдатів до Сирії, згідно з поширеною думкою, стало прагнення послабити армію Башара Асада. Після того як сирійські курди на початку жовтня позбулися «живого щита» з американських військових і піддалися нападу Анкари, вони дозволили Москві створити на своїй території буфер між ними і Туреччиною.
Як пише видання The Syrian Observer, після шестигодинної зустрічі президента Росії Владіміра Путіна з лідером Туреччини Реджепом Ердоганом 22 жовтня в Сочі, відбулося розгортання російсько-сирійських військ уздовж 60-кілометрової ділянки кордону з Туреччиною між містами Ель-Камишли і Аль-Малакія. Російські військові почали спільно з турецькими солдатами патрулювати прикордонні території, а сирійська армія Башара Асада з дозволу СДС розмістилася в дюжині курдських населених пунктів і вперше за сім років увійшла на територію нафтових родовищ у районі Румейлана.
Таке переломне примирення конфліктуючих армій у Сирії поставило США в позицію сторони, що програла, з чим адміністрація Трампа не змогла змиритися.
Як пише редактор видання The Grayzone Бен Нортон, Штати запустили «нову фазу» війни із сирійським режимом Башара Асада. На його переконання, нинішня «садистська» стратегія США полягає в тому, щоб знекровити Дамаск, перегородивши йому доступ до сирійської нафти, а також дипломатичною ізоляцією, економічними санкціями і перешкоджанням реконструкції на підконтрольних Дамаску територіях.
Режим Башара Асада, як пише Al-Monitor, контролює лише 10% сирійських бурових вишок і родовищ. Йому доводиться витрачати $8,8 млн на день, щоб імпортувати щодня по 120 000 барелів нафти з Ірану.
Загалом у родовищах Сирії міститься близько 2,5 млрд барелів підтверджених запасів нафти (0,14% від світових). Приблизно 75% цих запасів знаходяться на північно-східних територіях, що донедавна перебували під контролем курдської автономії.
У 2011 році, до початку громадянської війни, Сирія виробляла 385 000 барелів нафти на день. Однак через бойові дії левову частку видобувних потужностей було знищено.
Точних даних щодо нинішніх обсягів виробництва енергоресурсів у Сирії немає. Експерти оцінюють його в 15 000-40 000 барелів нафти на добу, відзначаючи, що вона поганої якості. Цей обсяг, що скоротився вдесятеро, виглядає зовсім крихітним порівняно з показниками Сполучених Штатів, які збільшили видобуток нафти з 5,7 млн барелів у 2011 році до 12,6 млн барелів на день наразі.