Життя, прожите (не)дарма: навіщо Леонід Каденюк літав у космос
І хто за це заплатив
Рівно два роки тому, 31 січня 2018-го, помер перший український космонавт Леонід Каденюк. Під час звичної пробіжки доріжками київського мікрорайону «Царське село» у нього стався інфаркт. Людина, з ім'ям якої тісно пов'язаний короткостроковий «космічний тріумф» України, пішла з життя майже забутим, позбавленим привілеїв пенсіонером. Дивіденди – матеріальні та політичні – він, якщо й отримав, зберегти за собою не зміг. Та й уся передісторія того польоту через 22 роки виглядає вельми неоднозначно.
Прощання з Леонідом Каденюком. 2 лютого 2018 року
Стати космонавтом в Україні важко
У 1995 році Державне космічне агентство України оголосило набір у льотний загін і розглянуло кандидатури 28 чоловіків і жінок. Щоправда, переможці конкурсу були відомі від самого початку. Головним претендентом виступав Леонід Каденюк. У 1995-му лише він, кадровий військовий, льотчик-випробувач 1-го класу, відібраний в 1976 році з 3000 кандидатів ще до радянського загону космонавтів, володів необхідними знаннями та підготовкою.
«Я вивчав історію, філософію, політекономію, психологію, соціологію... Вивчав медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію... Я не просто відчував літаки – готувався літати в космос... Може, це не зовсім скромно, але в Радянському Союзі з такою підготовкою та досвідом було менше 20 осіб!», – так оцінював себе сам Каденюк в одному з інтерв'ю.
А якщо, окрім схвальної характеристики, врахувати ще українське прізвище, батьків – етнічних українців і вільне володіння українською мовою (народився в с. Клішківці Хотинського району Чернівецької обл.), то відразу стає зрозуміло, хто мав стати українським космонавтом №1.
Хоча його дублер – Ярослав Пустовий – теж мав непогані шанси. Він був набагато молодшим, а також мав вчений ступінь кандидата наук. Але місцем його народження була Росія – м. Кострома.
Родинні зв'язки Пустовому теж не допомогли. Його батько, Ігор Пустовий, який займав тоді посаду начальника головного управління Міністерства оборони України з питань науки, розробки, випробувань і закупівель озброєння і військової техніки, навіть образився з цього приводу на Леоніда Кучму. І в 1997 році демонстративно подав у відставку «через незгоду з політикою президента».
Втім, окрім політики, в цій історії відіграли свою роль географія і біографія. Справа в тому, що в 1993 році генерал-лейтенант російської армії Пустовий мало не самовільно – «без повідомлення командувача» – залишив свою посаду і виїхав в Україну.
Яку саме посаду? Ігор Пустовий – колишній офіцер 10-го Головного управління Генерального штабу МО СРСР (міжнародне військово-технічне співробітництво), випускник інженерного факультету Військової академії ім. Дзержинського (радіоуправління космічними апаратами). У 1988-1993 р.р. він командував 31-ю армією Ракетних військ стратегічного призначення Збройних сил СРСР/РФ (спеціалізація – запуски супутників військового призначення за допомогою міжконтинентальних балістичних ракет з позиційного району армії).
І ось фахівець з космічного зв'язку, практик по експлуатації тих самих ракет, які виготовляв дніпропетровський завод «Південмаш», поставив на кін репутацію, послужний список, та й, зрештою, присягу на вірність Російській Федерації – і без повідомлення командування виїхав в Україну. А нова батьківщина не оцінила заслуг єдиного Chif Executive Officer з космічних стартів/пусків не з космодрому, а з чистого поля – і зарахувала його рідного сина всього лише дублером.
Стати космонавтом в Україні дорого
Отже, в 1994 році в українській економіці панували інфляція, стагнація та інші «радощі» кризового періоду, у внутрішній політиці – падіння популярності президента Леоніда Кравчука, а у зовнішній – падіння міжнародного престижу України. Терміново потрібно було робити щось для виправлення ситуації.
Тут і виникла ідея відправити українця в космос. Учасники тієї історії, з якими вдалося поговорити автору, вдають, що «не пам'ятають», хто саме запропонував Леоніду Кучмі, тоді ще тільки кандидатові в президенти України, цей проект. Але всі одразу згадують про свою першу реакцію: «Де гроші взяти?».
Сам Леонід Каденюк на запитання про вартість його польоту теж щоразу відповідав ухильно: «Американці не взяли з нас ні копійки. Політ відбувся завдяки домовленості між президентами Кучмою і Клінтоном... Моя експедиція фінансувалася американською стороною».
Леонід Кучма питання про те, хто фінансував політ Каденюка, теж «не розчув». Зате інший президент України, Леонід Кравчук, видав «державну таємницю», не чекаючи ніяких розпитувань. «Чимало зусиль до організації, фінансування і здійснення космічного польоту Леоніда Каденюка доклав Володимир Панчук!», – сказав одного разу він.
Фінансувати космонавтику в Україні непросто
На жаль, Панчука вже теж немає серед живих. Але живі ще люди, які близько знали цю людину і вельми обізнані про його кар'єру і долю.
«За безпосередньої участі Панчука були профінансовані не лише витрати на участь Каденюка, Пустового та інших кандидатів у програмі шаттла Columbia в 1997 році. Наприклад, у 2004 році в Бразилії Панчук «запускав» у космос перший супутник цієї країни... У середині 1990-х – початку 2000-х більша частина грошей, інвестованих в українську космічну програму, пройшла через його руки... Точніше, через рахунки компаній, управління якими було довірено Панчуку. Близько $50 млн або навіть більше», – розповів на умовах анонімності один з ексспівробітників РНБО України.
Тобто вже в за тих часів активно використовувалися приватні інвестиції в національну космічну програму? Тут доречно згадати замітку, опубліковану в 1989-му однією з київських газет. У розділі «Кримінальна хроніка» повідомлялося, що судовою колегією у кримінальних справах Київського міського суду якийсь громадянин Панчук В.Г. був засуджений за ст. 168 ч. 2 КК УРСР (отримання і давання хабара, неодноразово і в особливо великих розмірах) до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Так, це був той самий Володимир Панчук, тоді – один з керівників харківського обласного управління побутового обслуговування, який курирував капітальне будівництво. І, оскільки судили його в Києві, то треба розуміти, що брав і давав хабара він не лише в провінції, а й у столиці.
Кому і за що? Судячи з того, що Панчука незабаром після здобуття Україною Незалежності було помилувано і звільнено від відбування покарання, хабароотримувачі і хабародавці, що проходили з ним по одній кримінальній справі, мали дуже гучні прізвища.
І, звісно, не треба скидати з рахунків те, що капітальним будівництвом він займався не лише у цивільному житті, а й під час служби в Радянській армії. Старший офіцер однієї з частин, підпорядкованих 31-му Державному проектному інституту спеціального будівництва МО СРСР, будував пункти управління військами, арсенали, ракетні бази і космодроми по всьому СРСР.
Починаючи з 1994 року Володимир Панчук очолював то українську компанію «Інком-КУ» (ЄДРПОУ 20079334), то британську Indimo Verto (107 Stirling House, Stirling road, London N22 5BN, company number 02965642), то офшорну Indimo Verto (Кіпр, company number HE 66384).
«Фірми Панчука експортували в Україну і продавали нафтопродукти з Литви, – продовжує колишній співробітник РНБО. – Британська Indimo Verto згодом навіть змінила назву на Mazekiy Nafta International. Вони, як це тепер називається, «мінімізували витрати обігу», недоплачуючи в бюджет мита і акцизи. «Дельта» накопичувалася на рахунках в офшорах, а за рахунок цього, так би мовити, «позабюджетного фонду», Панчук оплачував витрати на підготовку до польоту і сам політ Каденюка, подорожував до Бразилії, рекламував проект «Алькантара Циклон Спейс», підшукував підрядників для будівництва космодрому в джунглях тощо. З урахуванням того, що фактичні витрати України тільки на бразильський проект склали $592 млн, не важко уявити, скільки грошей було виведено в офшори».
«Місія – Космос»
Книгу про свій політ під назвою «Місія – Космос» Леонід Каденюк написав і вперше видав 2009 року. Творив сам, відмовившись від послуг «літературних консультантів». А вже скільки інтерв'ю дав, розповідаючи про свою «місію», не злічити:
– На другий політ корабля «Буран» я планувався командиром екіпажу. На Держкомісії з допуску до польотів один з її членів з оглядкою на те, що я українець, поставив питання: «Леоніде Костянтиновичу, якщо Кравчук накаже посадити «Буран» на Хрещатику, ви це зробите?» Всі насторожилися... А я вирішив відповісти з гумором : «Дивлячись, чим заплатять, якщо в купонах – не посаджу, якщо в доларах – посаджу»...
– Самостійно з великим ентузіазмом взявся за серйозну справу, [але] англійська мова виявилася не складною. І до польоту я володів нею уже настільки, щоб успішно спілкуватися з членами екіпажу, на прес-конференціях і в побуті...
– Пройшов у США підготовку в центрі NASA як фахівець з корисного навантаження...
– Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором і виконав завдання українського уряду. У 1997 році вперше український гімн прозвучав у відкритому космосі...
– Ідея про те, щоб почати на кораблі біологічні експерименти, з'явилася в українських вчених, американці з радістю її підтримали. [Під час польоту] з кожним днем з'являлися якісь нові рослини. Я їх запилював. Результати цих експериментів [потім] використовувалися для поліпшення технології вирощування рослин на Землі.
Роботу, виконану Каденюком на орбіті, його колега по загону українських космонавтів, біолог Надія Адамчук-Чала пізніше прокоментувала досить жорстко: «У той час в космосі проводили експерименти з «культурами майбутнього»: соя – джерело білку, ріпак – сировина для біопалива... Я розуміла, що це робота не наукова, а, скоріше, лабораторна: посадити, поспостерігати, зняти технічні показники... [в школах навіть була введена] освітня програма «Вчителі та учні досліджують рослини в космосі». Діти запилювали ріпак на землі, а Каденюк – на орбіті. [Потім] обробляли і космічні, і вирощені на землі зразки і порівнювали».
Ось, власне і все, заради чого починався політ першого українського космонавта. За винятком, звичайно, політичного і пропагандистського значення.
Космонавтом в Україні бути важко
Телекомпанія «Либідь», спеціально створена для висвітлення польоту Леоніда Каденюка в космос, відзняла в 1997 році величезну кількість матеріалу. Його більша частина – репортажі про тріумфальне турне по США першого українського космонавта.
Майже весь грудень 1997-го Каденюк їздив по найбільших американських містах. Він розповідав про державний прапор і портрет Шевченка, що побували на орбіті, та про те, що «американці не взяли з нас ані копійки», а «політ відбувся завдяки домовленості між президентами Кучмою і Клінтоном».
У Києві «першого космонавта» очікував менш урочистий прийом. Йому видали премію в 15 000 грн (приблизно $7500), присвоїли звання генерал-майора, призначили командувачем авіацією військ ППО, виділили службові машину і дачу в Конча-Заспі.
Але який з льотчика-випробувача «командувач»? Тому через рік, в 1999-му, Каденюка перевели на посаду позаштатного помічника президента з питань авіації і космонавтики. А ще через два роки, в 2001-му, коли стало зрозуміло, що космічна програма України так і залишиться набором гучних фраз, відправили в почесну відставку – призначили заступником начальника Головної військової інспекції при Адміністрації президента.
У 2002 році Каденюк, використовуючи останні крихти колишньої популярності, домігся обрання до Верховної ради по одному з округів рідної Чернівецької області. А в 2005-му український космонавт №1 зазнав справжнісінького приниження. «Коли до влади прийшли «помаранчеві», машину і дачу у мене забрали. Причому, за дачу зробили перерахунок заднім числом, і мені довелося платити, влізаючи в борги... Грошей не було, навіть у тролейбусі за безквитковий проїзд затримували», – розповідав згодом він.
Леонід Каденюк за місяць до смерті. Грудень 2017 року
Хто підставив секретаря РНБО Петра Порошенка?
У 2005 році, невдовзі після перемоги Помаранчевої революції, завітав одного разу до тодішнього секретаря РНБО України Петра Порошенка космонавт №1 України Леонід Каденюк. І розповів про «одну дуже гідну людину, інвестора великого будівництва (в кілька десятків мільйонів доларів)», що хоче зустрітися і зробити пропозицію.
За протекцією Каденюка до Порошенка напросився вже згадуваний Володимир Панчук. Виявилося, що заснована ним і групою його партнерів компанія «Інвес» (ЄДРПОУ 31170525) на початку 2000-х побудувала за адресою Київ, Грушевського, 9А всім відомий «будинок-скриню», де квартири продавалися тоді і продаються зараз за ціною від $1 млн і вище.
Той самий, при будівництві якого інвестори замість 15 поверхів звели 22, порушивши майже всі будівельні норми і правила та зруйнувавши панораму Печерських пагорбів.
Яку пропозицію в тій ситуації міг зробити приватний інвестор Панчук державному службовцю Порошенку? «Цікаво подивитися, хто висуває обвинувачення [у хабарі]? Що за особистість цей Панчук? – обурювався Петро Порошенко, обговорюючи з журналістами причини своєї відставки з РНБО восени 2005 року. – Наскільки його біографія чесна і чиста? Він був засуджений за дачу хабара! І відсидів багато років. Я стверджую, що виділенням ділянки землі для того будинку займався безпосередньо Кучма. А фінансування йшло з грошей Кирпи!»
Але в підсумку Петрові Порошенку тоді довелося подати у відставку, а Панчуку – домовлятися вже з іншими людьми. На якій сумі вони зійшлися – невідомо, але афілійовані з Панчуком Indimo Verto, Brodies Holdings (Шотландія, company number SC 265386) та інші офшорні компанії продовжили свою діяльність.
А Каденюку стало геть непереливки: він залишився без машини, без дачі, без роботи і без грошей. І з 2005-го аж до своєї смерті лише грав роль «весільного генерала» на різних перемовинах або заходах, присвячених черговому ювілею польоту в космос першого українського космонавта.
Леонід Каденюк. Квітень 2017 року
Однак треба визнати, що у Леоніда Каденюка, на відміну від інших героїв цієї історії, було набагато більше прав заявити: «Я в житті не зробив жодного вчинку, за який мені було соромно». Можна тільки сподіватися, що Каденюк, промовляючи ці слова, був щирим. Отже, своє життя він прожив недаремно, залишившись у пам'яті сучасників чесною людиною, а не символом сумнівних досягнень української космічної програми.