Баласт на балансі: в чиїх інтересах провалено «велику приватизацію» в Україні

Згідно з планом, оприлюдненим Мінекономрозвитку, за 2019–2021 роки в Україні має бути виставлено на приватизацію 975 державних підприємств. Серед них – такі добряче пошарпані, але все ще цікаві для бізнесу перлини держсектора, як «Одеський припортовий завод» (ОПЗ), «Донбасенерго» та «Центренерго».

Однак «виставити на приватизацію» в українських реаліях не завжди (а точніше – майже ніколи) не означає «продати приватному інвестору». Навіть навпаки – передприватизаційний статус почасти є найкращим захистом від зміни статус-кво.

У 2019-му ця парадигма мала всі шанси змінитися: нова влада, спираючись на безпрецедентний рівень довіри населення, декларувала намір провести відкритий конкурс на держактиви і попрощатися з ними. У минуле повинні були відійти і багатомільярдні схеми навколо цих підприємств. Як і групи впливу, що були вигодонабувачами цих схем.

Кабмін Олексія Гончарука оголосив «найбільшу приватизаційну кампанію» в історії країни. Ці плани всіляко схвалював президент, озвучуючи їх, зокрема, й на міжнародному рівні – наприклад, під час зустрічі з представниками МВФ у жовтні 2019 року. На початку листопада завдання «розблокувати приватизацію до кінця 2019 року» було поставлено Володимиром Зеленським перед Кабміном і парламентською більшістю. Загальна вартість об'єктів приватизації підприємств становить 12–17 млрд грн.

За підсумками 2019 року план приватизації був виконаний на 3,1%. До держбюджету від продажу держмайна надійшло 536,5 млн грн. З урахуванням похибки на «розкачку» і кадрове оновлення, роком «великої приватизації» в Україні повинен стати 2020-й.

У минулому році уряд гучно передав під управління ФДМ 530 держоб'єктів, що багатьма було сприйнято як старт приватизації. Однак насправді було лише маніпуляцією – термін підготовки великих об'єктів до продажу становить від дев'яти до одинадцяти місяців. І то за умови, що фонд старанно займається такою підготовкою. Сьогодні, 3 березня, Олексій Гончарук оголосив про передачу у відання Фонду держмайна ще 431 об’єкта, підкресливши, що роздержавлення підприємств – це «найголовніше рішення, спрямоване на подолання корупції».

Mind пояснює, чому «велика приватизація» в Україні провалилася, практично не розпочавшись.

Чи є особиста, комерційна зацікавленість Володимира Зеленського в результаті тих чи інших приватизаційних торгів?

Поки що немає сумнівів, чи фактів, які б свідчили про відсутність у президента щирого бажання провести «велику приватизацію». До того ж він вважає це корисним для України, а особистих інтересів у приватизації він не має.

Однак його ставлення до продажу тих чи інших об'єктів може бути змінено та сформовано представниками його оточення, набагато менш безкорисливими. Йдеться в першу чергу про Ігоря Коломойського у зв'язці з майбутнім «Центренерго».

Яка позиція щодо приватизації уряду Гончарука?

Кабміну потрібно показувати результат, тим більше що приватизація декларувалася максимально широко і формулювалася як завдання уряду. Можна припустити, що Кабмін радий би провести кілька блискучих конкурсів і відзвітувати про виконання завдання.

Однак Олексій Гончарук не може цього зробити. По-перше, уряд повністю втратив суб'єктність після зміни глави ОП. А по-друге, сам Гончарук не має впливу на керівництво ФДМ, у якого інші пріоритети.

Хто де-факто контролює Фонд держмайна?

ФДМ контролюється великим бізнесом і оточенням Володимира Зеленського, яке переслідує дві мети. Перша – продаж частини підприємств своїм бізнес-партнерам або олігархам, друга – блокування конкурсів щодо низки інших об'єктів.

Призначення Дмитра Cенниченка на посаду голови ФДМ було оперативним і проходило в умовах підвищеної конфіденційності. Це, у свою чергу, спровокувало підозри та чутки (офіційно, зрозуміло, не підтверджені), що Олексій Гончарук був якимось чином простимульований узгодити цю кандидатуру.

Найбільш логічною виглядає версія, що Cенниченко – це креатура бенефіціара СКМ Ріната Ахметова. На користь цієї версії свідчить також те, що заступником голови ФДМ, відповідальним за корпоративне управління державним майном, призначено Сергія Ігнатовського, ексменеджера Ахметова.

А подібне призначення не могло б відбутися без схвалення нинішнього керівника ОП Андрія Єрмака, у якого з Рінатом Ахметовим встановилися робочі стосунки.

Також існує версія, що до призначення Сенниченка причетний Дмитро Крючков – український політик, народний депутат України V скликання, ексголова правління ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа». Однак будь-яких офіційних підтверджень Mind знайти не вдалось. У форматі «теорій змови» куратором Сенниченка називають також Костянтина Григоришина, але цю версію також не вдалось підтвердити.

Як складається комунікація між ФДМ і Кабміном?

Вкрай несхвально для Олексія Гончарука. Дмитро Сенниченко отримує вказівки або негласно, або в ОП, при цьому ігноруючи телефонні дзвінки прем'єр-міністра. За словами нашого співрозмовника в уряді, перший демонструє показну зневагу в розмовах, що наштовхує на думку про наявність більш високих покровителів.

Що реально відбувається у ФДМ?

Кадрові чистки на найбільших підприємствах і заміна менеджменту на лояльних людей. Такі перестановки торкнулися як керівництва, так і складу наглядових рад і почалися вже через тиждень після призначення Сенниченка.

«Ми змінюємо контракти менеджерів у державних підприємствах. У нас є постійно діюча конкурсна комісія, ми оголошуємо набір фахівців, вони проходять процедури попереднього відбору, спеціальні перевірки. Далі – призначаємо їх за спеціальними контрактами. Ці контракти ми змінюємо для всіх керівників держпідприємств. Вони містять мотивуючі бонуси на приватизацію, щоб керівництво було зацікавлене довести підприємство до продажу», – так пояснив те, що відбувається, в ексклюзивному інтерв'ю Mind Дмитро Сенниченко.

Співробітники фонду в приватних розмовах говорять, що новий керівник прийшов до фонду з уже готовим переліком людей, яких потрібно змістити, і другим списком – кандидатів їм на заміну. Ці дії торкнулися в першу чергу підприємств, що мають незабаром бути продані: обленерго, «Центренерго», ОПЗ, «Президент-Готель». Але багато співрозмовників Mind вважають, що така зміна має сенс, тільки якщо голова ФДМ точно знає, що ці підприємства не продадуться.

Чому великі привабливі підприємства так довго залишалися недоторканними для продажу?

Усі або майже всі великі держактиви, здатні генерувати прибуток, контролюються олігархами або ФПГ. Останні блокують, і досить ефективно, процес роздержавлення цих підприємств.

За совами Сенниченка, у ФДМ передано 23 підприємства для «великої приватизації». «Ми також отримаємо ще кілька об'єктів. І оскільки процедура виведення на приватизацію займає 9–11 місяців, цьогоріч у нас заплановано продаж п'яти об'єктів, куди ми вже призначили радників. Вони проводять детальний фінансовий, податковий, технічний аудит, займаються підготовкою маркетингових матеріалів», – каже він.

Які держоб'єкти найпривабливіші для приватизації?

У топ-5 держпідприємств, найбільш привабливих для інвесторів, входять:

• «Центренерго»
• «Одеський припортовий завод»
• «Об'єднана гірничо-хімічна корпорація»
• «Електротяжмаш»
• Шахта «Краснолиманська»
• «Президент-Готель».

Для чотирьох об'єктів, за винятком «Центренерго», вже знайдені консультанти, які займаються підготовкою до приватизації. За запевненнями глави ФДМ, у «Центренерго» такий радник з'явиться в найближчі 2–3 місяці.

Які перспективи об'єктів з топ-5 бути приватизованими?

Реально можна продати лише «Президент-Готель», тому Олексій Гончарук і згадує його за першої-ліпшої нагоди. Готель розташований у центрі столиці, і його основна цінність – це вартість земельної ділянки в центрі міста. А також виражений PR-ефект, оскільки після продажу Володимир Зеленський зможе публічно задекларувати, що влада не потребує дорогих апартаментів.

Для ФДМ і Кабміну це єдина можливість зімітувати бурхливу діяльність і продати бодай щось цього року.

Якою буде доля решти фігурантів топ-5?

«Центренерго», шахта «Краснолиманська» і ОПЗ, швидше за все, не будуть продані, попри зовні активну підготовку до конкурсу. Хоча Олександр Паращій, голова Департаменту аналітики інвесткомпанії Concorde Capital, припускає можливість продажу деяких з них, якщо будуть досягнуті домовленості з потенційними покупцями на найвищому рівні.

На «Центренерго» претендують різні групи впливу: Ігор Коломойський, Дмитро Крючков (швидше за все, як посередник Ріната Ахметова) і вугільний магнат Віталій Кропачов. Останній зараз домагається судової заборони на приватизацію «Центренерго» (формально Кропачов прагне стягнути з держкомпанії 1,44 млрд грн боргу за поставку вугілля. Якщо корпорацію буде визнано банкрутом, він може отримати в рахунок боргу мінімум одну ТЕС).

Шахта «Краснолиманська» – одна з найбільших вугільних шахт в Україні, активно задіяна в бізнесі Віталія Кропачова. У зв'язку з цим інтерес до цього об'єкта зовнішніх інвесторів вкрай малоймовірний (за винятком Ріната Ахметова).

Зараз керівництво шахти, підконтрольне Кропачову, відмовляється допускати на підприємство представників Concorde Capital, яка виступає радником з приватизації. «У нас поступово налагоджується процес обміну інформацією. Подивимося, як буде далі», – сказав у коментарі Mind Олександр Паращій. І додав, що поки про реальний інтерес до цього об'єкта з боку потенційних інвесторів говорити зарано, але в компанії очікують, що він з'явиться.

Одеський припортовий завод не може бути приватизований з низки економічних і політичних причин. За словами учасників ринку, ситуацію можна охарактеризувати так, що група, яку представляє новий директор ОПЗ Микола Синиця, отримала завод у «тимчасову експлуатацію». Купівля ОПЗ цікава лише за умови доступу до дешевого газу, що звужує коло можливих концесіонерів.

«Об'єднана гірничо-хімічна компанія» та «Електроважмаш» можуть бути приватизовані лише на користь російського бізнесу. За нашими даними, таких домовленостей досягнуто і, зокрема, вони виражаються в призначенні проросійського менеджменту. Однак юридичний продаж (якщо російська сторона все ж захоче закріпити відносини офіційно) буде проведено не раніше майбутнього року, після того як українське суспільство адаптується до зміни політичного курсу – в бік зближення з РФ.

На «прилюдному» рівні Дмитро Сенниченко дотримується іншого сценарію. «Першою буде виставлена на аукціон ОГХК, потім десь восени – ОПЗ і «Президент-Готель». Спробуємо встигнути провести приватизацію «Центренерго», але це питання непередбачуване, тому що ми постійно боремося в судах», – сказав він у розмові з Mind.

Яким є вплив Росії на приватизацію?

Вперше з початку військового конфлікту між РФ і Україною Москва виявляє інтерес до приватизаційних процесів. Він у даному випадку означає інформованість і спроби впливати на ці процеси. У зоні особливої уваги, як уже зазначалося, – ОПЗ і «Електроважмаш». Україна в рамках нової політики «примирення» готова піти на досить широкі поступки в цьому питанні.

До того ж ефективність нинішніх законодавчих обмежень на участь російського капіталу в приватизації українських держоб'єктів наразі так і не вдалося «обкатати» на практиці, зазначає Олександр Паращій.

У ФДМ раніше декларували, що не допустять участі російського капіталу в приватизації: під ембарго потрапляють учасники, у яких понад 10% акцій афілійовані з РФ. Тому, швидше за все, отримання контролю над українськими державними підприємствами з боку Росії можливе в неформальному вигляді – через лояльний менеджмент, шляхом перепродажу від «чистого» покупця або зміни законодавства.

Що реально буде виставлено на приватизацію?

Держава готова без жалю попрощатися з досить значним переліком об'єктів. Тим більше, що в списку на приватизацію 90% – це невеликі підприємства, так звана «мала приватизація» (будівельні ділянки, магазини, будівлі соціальної інфраструктури, занедбані заводи, сільгосппідприємства тощо). Ці об'єкти будуть тихо продаватися на платформі ProZorro.Sale.

 

Як порахувати ефективність приватизації, щоб виглядало, як «перемога»?

Минулого року було змінено KPI для оцінки політики приватизації. Замість показника загальної суми доходів бюджету, отриманих у результаті приватизації, використовується кількість проданих об'єктів. Тобто в урядових пресрелізах фігуруватиме формулювання «сотня проданих підприємств», і при цьому – замовчуватися загальна сума їхнього продажу.

«За наявності політичної волі, цифра в 12 млрд грн від приватизації виглядає скромною. Без цього і цифра в 5 млрд грн – занадто оптимістична», – вважає Паращій.

Коли стартує хоча б «мала приватизація»?

Планувалося, що приватизація малих об'єктів розпочнеться в січні 2020-го. Цього не сталося, тому що першочерговим завданням стали кадрові перестановки на стратегічних великих підприємствах. Реальний термін старту приватизаційних процесів – друга половина весни.

Що робить очільник ФДМ в умовах вимушеної бездіяльності?

Краще за інших розуміючи ілюзорність «великої приватизації», Дмитро Сенниченко зосередився на «малій приватизації» та факультативних напрямках, які можуть забезпечити швидкі перемоги. Один з таких – реформа системи оціночної діяльності в Україні. Цей проєкт реалізується в партнерстві зі Світовим банком.