Тихий кадровий Майдан: що призвело до перестановок в українській владі

Сьогодні Верховна Рада 353 голосами схвалила відставку прем'єр-міністра Олексія Гончарука. За декілька днів до цього інформпростір наповнився найрізноманітнішими «достовірними» версіями щодо майбутніх кандидатур. Наступниками для «міністрів Гончарука» називалися як старі кадри, так і геть маловідомі персоналії.

Криза, що виникла у владі, стала логічним продовженням зміни керівника Офісу Президента. Новопризначений глава ОП Андрій Єрмак досить активно заступив на свою посаду. Він негайно взявся керувати ключовими процесами в державі, зосередившись на стратегічних питаннях. А всю бюрократичну діяльність віддав «на відкуп» своїм заступникам. Його пріоритетом на цьому етапі є кадрова політика.

При цьому все, що відбувається, має низку ознак ретельно зрежисованої вистави. Чому так і хто є режисером – пояснює Mind.

Як розпалювалися пристрасті?

Вранці 21 лютого ЗМІ повідомили, що за результатами опитувань громадської думки, проведених напередодні Центром ім. Разумкова, 77% українців не довіряють чиновникам, 76% – судовій системі в цілому, 71% – місцевим судам, 68% – Генеральній прокуратурі, 66% – Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП), 65% – НАБУ, 64,5% – Кабінету Міністрів, 64% – Верховному Суду, 64% – Вищому антикорупційному суду і 60,5% – Конституційному суду. А рівень довіри до військових – понад 60%.

На тлі таких показників прем'єр-міністр Олексій Гончарук зі своїми 35,5% (повна довіра – 6%, часткова – 29,5%) виглядав вкрай блідо.

А 24 лютого соціологи видали невтішне «резюме» щодо позицій глави держави: «Якби вибори президента відбулися найближчим часом, то Володимира Зеленського підтримали б тільки 40% з тих, хто вирішив взяти участь у голосуванні та визначився, за кого голосувати». А партія «Слуга народу» отримала б на позачергових парламентських виборах і того менше – 36%.

Ці результати соціологічних опитувань тиражувалися ЗМІ всю першу половину дня. Після обіду стало відомо, що рейтинг президента Зеленського «з початку осені обвалився більш ніж на третину, з майже 80 до 51%», а рівень довіри Верховній Раді та Кабінету Міністрів за той самий період впав з 57 до 28%.

Вже наступного дня, 25 лютого, президентська команда відреагувала на результати соцопитувань, заявивши про майбутні зміни у виконавчій владі: «Президент розглядає кандидатуру Сергія Тігіпка на пост прем'єр-міністра». Про це повідомило одне анонімне «джерело в Офісі президента» (ОП) і відразу «три джерела в уряді». На сторінках деяких ЗМІ навіть з'явився «інсайд», що «минулого тижня Тігіпко бачили в Офісі Президента, де його «співбесідували» на посаду прем'єра.

Пізно увечері 25 лютого цю новину побічно підтвердило інше «джерело», яке нібито підслухало розмову між Володимиром Зеленським та спікером парламенту Дмитром Разумковим. Неначебто Разумков «мав неприємну розмову» із Зеленським, під час якої відмовився умовляти депутатів відправити Гончарука у відставку і голосувати за призначення Тігіпка. У відповідь на це Зеленський запропонував Разумкову «звільнитися, якщо йому щось не подобається». А той відповів щось на кшталт «ставте питання про мене на голосування – і подивимося, що буде».

Про те, чим нібито закінчилася ця зустріч, медійний простір гомонів рано-вранці 26 лютого. «Питання про призначення Тігіпка прем'єром вирішене на 99% і буде реалізоване найближчим часом» – повідомили відразу «декілька не пов'язаних між собою джерел у владі». – Гончарук піде за власним бажанням, а позачергова сесія ВР проголосує за Тігіпка. Його представлятиме Зеленський, а президента зал точно підтримає».

Чому ВР «точно підтримає», пояснив інший «анонімний співрозмовник»: «Тігіпко – один з небагатьох дорослих людей в країні, хто може взяти на себе відповідальність за те, що відбувається. Причина заміни Гончарука – слабка ефективність КМУ та «соціологія» (маються на увазі нібито незадовільні результати соціологічних опитувань. – Mind), що показує падіння довіри до уряду і особисто до прем'єра».

Але до обіду 26 лютого з'ясувалося, що питання поновлення Кабміну вирішиться в найближчі два тижні, в ОП ще вагаються.

Після обіду 26 лютого всі чутки і плітки були категорично спростовані самим Гончаруком: «Тігіпка я дійсно бачив <...> Я за останній місяць подивився близько 20 осіб. Нам дійсно потрібно посилення радниками, можливо, на якусь посаду в уряді, людьми, які дуже добре розуміють, що таке промисловість <...> Але більше коментувати нічого».

Однак прем'єр помилявся – йому заочно запропонували прокоментувати цілий список відставок і призначень:

• МЗС – заміна Вадима Пристайка на Руслана Демченка або Дмитра Кулебу;
• МОЗ – заміна Зоряни Скалецької (кандидат не визначений);
• Мінсоцполітики – заміна Юлії Соколовської на Галину Третьякову;
• Мін'юст – заміна Дениса Малюськи (кандидат не визначений);
• введення посади віцепрем'єра «з питань промисловості» і призначення на неї Олександра Завитневича;
• заснування Міністерства з питань реінтеграції і відновлення Донбасу і призначення його главою Олексія Резнікова.

П'ятниця, 28 лютого, не дала полегшення ані чиновникам, ані політикам, ані суспільству. По-перше, «джерела» з КМУ і ОП повідомили вчорашню новину: «Стратегічна група в складі президента Володимира Зеленського, глави ОП Андрія Єрмака, спікера Дмитра Разумкова, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова за участю впливового радника президента Сергія Шефіра та заступника голови ОП Кирила Тимошенка до пізнього вечора 27 лютого вирішувала долю прем'єр-міністра, але так і не вирішила».

Хто і як «кермував процесом»?

За даними Mind, співбесіди і зустрічі проводили Андрій Єрмак і Сергій Шефір. А Володимир Зеленський дуже часто був відсутній на зустрічах, що було незвичним: раніше президент був присутній на всіх подібних переговорах.

А одним з перших рішень Андрія Єрмака було створення «центру» з фальсифікації інформації, що виходить із ОП. Неформальна група співробітників Офісу займається тим, що «по секрету повідомляє» журналістам не до кінця правдиві дані. Цей проєкт з'явився ще в січні. Новий глава ОП дав команду передавати журналістам відомості про потенційних претендентів на значущі пости.

Одна з цілей таких дій – протестувати реакцію суспільства на призначення того чи іншого кандидата. Інша – перевірити канали «зливу». Жоден орган влади в Україні ніколи не використовував таку тактику. Але відділ з подібними функціями існує в двох відомствах – ГРУ і Адміністрації президента РФ.

Як домовлялися про відставку Кабміну Гончарука?

Виявилося, що громадяни цілком згодні зі «стратегічною групою»: 44% респондентів, опитаних КМІС 21–25 лютого, підтримали відставку Олексія Гончарука і тільки 37% висловилися проти. Решта 19% не змогли відповісти.

Однак головними героями подій 28 лютого стали не Гончарук і не Тігіпко. Соціологи запропонували суспільству обміркувати на вихідних тезу про те, що «влада (без уточнення – КМУ, ВР, ВП або особисто президент. – Mind) не демонструє успіхів у питанні вирішення конфлікту на Донбасі»: «Тільки 25% опитаних вважають, що влада успішна (у грудні було 40%), а 70% – що неуспішна (у грудні було 50%)».

Вранці 29 лютого з'явився анонс позачергового пленарного засідання ВР, призначеного на 4 березня. У «депутатському чаті» повідомили, що головне питання – кадрові зміни. «Просили не планувати нічого до вечора [середи]... Рішення по прем'єру [Гончаруку] немає, ймовірно, залишимо [на посаді]... Гончарука можуть замінити на віцепрем'єра Шмигаля як виконуючого обов'язки...», – приблизно так виглядає компіляція цитат з «анонімних джерел» у КМУ і ОП.

Перша офіційна інформація, що з'явилася тільки ввечері 29 лютого, додала інтриги в ситуацію. Як повідомив сайт ВР, до порядку денного позачергового пленарного засідання парламенту було внесено питання №5 «Про Кабінет Міністрів» і №6 «Про діяльність МВС, СБУ, ДБР, НАБУ, ОГПУ у сфері подолання корупції та зміцнення правопорядку».

Наступні за цим неформальні уточнення були вельми прозаїчні: «З імовірністю, близькою до 100%, [на розгляд ВР] винесуть питання щодо відставки Артема Ситника з НАБУ. Щодо відставки Генерального прокурора Руслана Рябошапки йдуть підготовчі заходи». Пізніше Mind стало відомо, що відставка Ситника на засіданні фракції «Слуги народу» 3 березня вже не обговорювалася. Глава НАБУ запевнив президента у «вірності» і тут же відкрив провадження проти керівника Митної служби Максима Нефьодова, який не побажав йти у відставку.

За словами джерел у Кабміні, напередодні, 28 лютого, Гончарук під час зустрічі із Зеленським ціною своєї демонстративної, «на вимогу», відставки, захищав від звільнення своїх підлеглих. За однією з версій – міністра юстиції Дениса Малюську, на якого нібито безпричинно підвищив голос Ігор Коломойський. За іншою – міністра економічного розвитку Тимофія Милованова, на посаду якого начебто «зазіхав» Сергій Тігіпко.

За третьою версією Гончарук нікого не захищав, крім себе, – він був «роздратований ситуацією, коли ЗМІ публічно смакують кандидатури для його заміни, а президент не тільки не захищає КМУ, але і не заперечує розгляд [питання про відставку прем'єра]».

При цьому Гончарук нібито заявив, що «він йти [з уряду] категорично не хоче і лякав ОП неабияким скандалом».

Хоча, цілком можливо, метою його дій було «перевірити», наскільки сильні позиції Ігоря Коломойського в прийнятті стратегічних кадрових рішень «Слуги народу».

«Гончарук на зустрічі із Зеленським сказав, що йому незрозуміла генеральна лінія. Ми боремося з Коломойським або ми не боремося з Коломойським? Ми покращуємо відносини з МВФ або свідомо їх псуємо? Якщо я щось неправильно розумію, так, може бути, я пішов [у відставку]?», – цитує свої джерела один із суспільно-політичних порталів.

До чого все дійшло?

Політична криза розв'язалася увечері 3 березня. До «Слуг народу», які зібралися на закрите засідання фракції, звернувся особисто президент Зеленський. Менш ніж за годину (з 19:30 до 20:27) він встиг не тільки оголосити весь список майже звільнених і новопризначених міністрів, але також пояснити, хто з них і чому заслуговує довіри/недовіри.

Не виявивши серед кандидатів, запропонованих президентом у новий склад уряду, жодного явного протеже Ігоря Коломойського, депутати СН дружно ухвалили рішення підтримати відставку Олексія Гончарука і призначення на його місце Дениса Шмигаля.

Втім, вже ближче до обіду 4 березня з'явилася інформація, що троє з оголошених новопризначенців «Кабміну Шмигаля» взяли самовідвід. Зокрема, генконструктор і голова КБ «Луч» Олег Коростельов не погодився займати крісло міністра промисловості та оборонного комплексу, Роман Жуковський відмовівся від пропозиції очолити Мінекономіки, а Тимофій Милованов – стати міністром АПК. 

І все ж можна зробити висновок, що сьогодні, 4 березня, на позачерговій сесії  ВР відбулося офіційне голосування з питання про виключення Ігоря Коломойського з числа українських олігархів.

Які підсумки «кадрової революції»?

Посилення ролі менеджерів Ріната Ахметова. Андрій Єрмак є практично партнером олігарха, тому однозначно лобіюватиме його інтереси в новому уряді. Для Ахметова найважливішими є Міністерство інфраструктури України, Міністерство енергетики та Міністерство регіональної політики. А в підсумку понад половина нових міністрів будуть лояльні до донецького олігарха.

Очищення уряду від людей, пов'язаних з Богданом і Коломойським. У цьому контексті під загрозою декілька цивільних міністрів (Малюська), а також глав правоохоронних органів (Рябошапка). Єрмаку також не подобається Ситник, тому варто очікувати продовження атак на главу НАБУ.

Єрмак навіть посварився з Шефіром, намагаючись замінити людей Коломойського. У цій ситуації чітко стало помітним, що тільки Сергій Шефір залишається послідовним представником інтересів Коломойського.

Посилення присутності в уряді проросійських кадрів. Єрмак не надто задоволений главою МЗС і міністром оборони України. Їх відомства, на його думку, дуже критично налаштовані відносно до РФ. Єрмак прагне поступово «розгорнути» уряд до співпраці з Росією. Тому його мета – посилити Кабмін людьми, які підтримуватимуть курс на нормалізацію відносин з «північним сусідом».

Невизначеність у відносинах глави ОП Андрія Єрмака і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. За одними даними, Єрмак лобіює відставку Авакова. Про це говорять в оточенні міністра внутрішніх справ. Сам міністр вже встиг налагодити відносини з президентом Зеленським та його наближеними, тому може активно чинити опір нападкам Єрмака.

За іншою версією джерел Mind, Аваков встиг вибудувати конструктивні відносини з Єрмаком. Вони контактували ще під час виборчої кампанії Зеленського, але остаточно їх зблизила спільна нелюбов до попереднього глави ОП Андрія Богдана. Саме Аваков активно передавав Єрмаку компрометуючі матеріали на Богдана.

Джерела повідомляють, що наразі Єрмак і Аваков – у прекрасних стосунках. Тому в Єрмака немає причин домагатися звільнення глави МВС.

Ситуація, що склалася, може стати «тестом» на силу проросійських мотивів Андрія Єрмака: адже Москву в українській владі найбільше дратує саме Аваков.