«Розруха в головах!» – саме цим крилатим висловом професора Преображенського можна якнайкраще описати стан, в якому опинилася українська енергетика у квітні 2020 року. Попри пандемію коронавірусу, тимчасовий карантин і навіть падіння платежів до липня, інших об'єктивних причин для виникнення системної та повномасштабної енергокризи в країні не існує. Та й сама можливість появи такої кризи у вітчизняній енергетиці, з її 300-відсотковим профіцитом потужностей, виглядає, на перший погляд, безглуздою.
Це ж як було потрібно керувати галуззю, в умовах стабільного вироблення 50% електроенергії на АЕС, надлишкових запасів вугілля на складах ТЕС, а також надмірної на сьогодні потужності «зеленої» генерації, щоб довести енергосистему до такої ситуації?
Проте, відповідь проста: енергокриза в Україні обумовлена виключно суб'єктивними факторами. І першопричиною всіх негараздів є непрофесійне управління, яке ґрунтується на задоволенні групових інтересів. Іноді групові інтереси збігаються з загальними, а іноді – йдуть всупереч ним.
І якщо до запуску ліберальної моделі енергоринку з 1 липня 2019 року в галузі домінувала група умовного Ріната Ахметова (читай: виробників), то вже після 1 липня – умовного Ігоря Коломойського (читай: споживачів).
Втім, з призначенням Ольги Буславець новим в.о. глави Мінекоенерго, Рінат Леонідович отримав шанси на відновлення своїх позицій. За твердженням експертів, у Ольги Анатоліївни хороші відносини з представниками традиційних