Координаційна рада опозиції Білорусі має намір залучити кредит Євросоюзу до $4 млрд у разі початку реформ. Заява прозвучала наступного дня після того, як на зустрічі Олександра Лукашенка з Владіміром Путіним російський президент пообіцяв видати Білорусі кредит на $1,5 млрд. За збігом обставин майже стільки ($1,4 млрд) уряду Олександра Лукашенка довелося витратити в серпні на підтримку курсу національної валюти, яка стрімко падала,– це 15% золотовалютних резервів Білорусі.
Як на події в країні може вплинути запропонована фінансова допомога з того чи іншого боку та чого очікувати від Східного партнерства з Євросоюзом, Mind пропонує дізнатися з матеріалу редакторів Visegrad Insight Квінсі Клоута (Quincy Cloet) і Войцеха Пшибильського (Wojciech Przybylski) для Euobserver.com
Переклад підготовлено партнером Mind – Бюро перекладів MK: translations.
Росія вже запропонувала президенту Олександру Лукашенку позику в розмірі 1,3 млрд євро (для списання частини непогашеного боргу Білорусі перед РФ), що лише гарантує подальшу експлуатацію громадян Білорусі.
Нову пропозицію фінансової допомоги й торгової підтримки Білорусі варто розглядати як інвестиції, покликані частково вберегти сусіда, який межує з ЄС, від сценарію, що матиме негативні наслідки для всієї Європи.
Допоки в Білорусі не відбудуться вільні вибори, які визнає міжнародна спільнота, та не будуть запроваджені основні реформи в сфері верховенства права, пропозиція про допомогу є просто обіцянкою для нації, що жадає звільнитися від минулої залежності.
Уже кілька тижнів білоруси протестують проти незаконного насильства й ризиків пандемії. Держави – члени Європейського Союзу мають підтримати позицію президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, виражену в словах: «Європа завжди буде готова до побудови міцних партнерських відносин із нашими найближчими сусідами» і «поглиблення зовнішнього партнерства і створення законних шляхів».
Така обіцянка майбутній владі реформованої країни може нести певні фінансові ризики для ЄС. Однак ігнорування можливості, що існує, несе куди більші ризики – від підриву довіри до Евросоюзу до нової кризової ситуації на кордонах.
Якщо подивитися на картину в цілому, на карту поставлено майбутні відносини ЄС як зі східними, так і з південними сусідами. Неправильний сигнал для Білорусі може стати неправильним сигналом для всього Східного партнерства.
Запропонований Польщею, Литвою та Румунією пакет майбутньої допомоги буде розглянутий на найближчому саміті ЄС.
Пакет оцінюється приблизно в 1 млрд євро і становить реальну фінансову допомогу, безвізовий режим і підтримку галузевих реформ – збільшення на 3 млрд євро підтримки, що надається сусіднім країнам для боротьби з COVID-19.
Починаючи з квітня, халатне ставлення Лукашенка до пандемії COVID-19 призвело до радикальних змін серед загалом пасивного суспільства. Незважаючи на виборчу кампанію, білоруси були змушені швидко побудувати децентралізоване громадянське суспільство, керуючись елементарними потребами і почуттям солідарності.
Місяцем раніше, у березні, Європейська комісія запропонувала оновлену стратегію Східного партнерства.
Отже, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Молдова, Грузія та Україна отримали більш чітку відповідь щодо готовності Європи до більш тісної інтеграції, з огляду на ступень політичної участі та економічної асоціації кожної країни.
Переглянута стратегія була схвалена на саміті Ради ЄС у травні.
Що стосується Білорусі, зазначалося лише про більш всебічну «критично важливу взаємодію» у зв’язку з угодами про спрощення візового режиму та реадмісію.
Жодних серйозних зауважень або прогнозів щодо подій у білоруському суспільстві, які вже почали відбуватися перед президентськими виборами торік у серпні, не було зазначено.
Життя будує такі сценарії, які бюрократичний ЄС часто не може навіть допустити у своїй офіційній політиці.
Давайте просто згадаємо, як Росія використовувала останню глобальну кризу, щоб підірвати економіку своїх східних сусідів у 2008 році, та поміркуємо, наскільки важливо для ЄС розробити план дій на випадок непередбачених обставин та задля досягнення успіху в майбутньому десятилітті.
Стає зрозумілим, що політики Східного партнерства недостатньо для вирішення проблем регіону після 2020 року. Загалом схоже, що ЄС намагається тісніше узгодити свою зовнішню політику із глобальною метою, пов'язаною з декарбонізацією і стійким розвитком.
Політика на період після 2020 року поки не висвітлює доступні інструменти кризового управління і не пропонує засобів на випадок виникнення проблем у східних сусідів.
Дивлячись на Білорусь, стає зрозумілим, що ЄС необхідно терміново розглянути нові можливості та ймовірні непередбачені обставини, що виходять за межі початкового сценарію для регіону Східного партнерства.
Щоб уникнути загального погіршення ситуації на Сході й запобігти безпрецедентній нестабільності в регіоні, необхідно підготувати ефективні заходи у відповідь шляхом визначення перспективних напрямів політики у формі сценаріїв.
Як показує приклад Білорусі, у громадському суспільстві можуть з'явитися неочікувані лідери, які користуватимуться авторитетом, достатнім для того, щоб очолити перехід до демократії, боротися з корупцією і зміцнити верховенство закону.
Однак швидка й короткострокова вигода від великої реформи для стійкості системи буде меншою, ніж хотілося б.
Протести в Білорусі, нинішня криза в галузі охорони здоров'я, спричинена COVID-19, а також можливість інших несподіваних потрясінь демонструють важливість завчасного планування й готовності відступати від заздалегідь визначених сценаріїв.
Більш того, як показує приклад Білорусі, у наступному десятилітті в кожній із шести країн може по-різному проявитися будь-яка велика криза, що доводить необхідність розроблення для конкретних країн сценаріїв, що допоможуть реалізувати прагнення Європейської комісії до регіональної стійкості.
Що стосується майбутнього Європи, то існують сценарії, які Брюссель не наважився розробляти, а вони, проте, вже сьогодні розгортаються в країнах Східного партнерства.
Крім підготовки очевидних заходів і прийняття пакета допомоги – так званого плану Маршалла для Білорусі, ЄС необхідно продумати політику, засновану на викликах невизначеності сучасності та багатосторонньому розвитку.
Білоруський досвід показує, що необхідно не просто вистояти перед неочікуваними викликами, але й негайно змінити загальний підхід.