Mind продовжує новий цикл публікацій під загальною назвою «Акценти тижня». У ньому ми висвітлюємо головні події, що напередодні сколихнули світове співтовариство та мають відчутний вплив на економіку не лише окремих держав, а й цілих регіонів. Другий випуск інформаційної добірки присвячено новій програмі американського президента з покращення добробуту громадян США, бавовняному скандалу в КНР та «національним особливостям» китайської кредитної політики на зовнішніх ринках.
У середу, 31 березня, президент США Джо Байден представив американському населенню нову стратегію економічного розвитку. «План робочих місць» (англ. «American Jobs Plan»), як штаб президента офіційно назвав свою стратегію, передбачає інвестиції в національну економіку на рівні $2,3 трлн, значна частина яких буде спрямована на розвиток інфраструктури в країні.
Великі суми будуть також витрачені на потреби будинків догляду за літніми людьми, якісніше переоснащення житлового фонду й на поліпшення мереж водо- та електропостачання.А ще – на забезпечення нових робочих місць і підготовку фахівців шляхом інвестування в освітні заклади й коледжі, особливо в ті з них, у яких навчаються здебільшого афроамериканці.
Принципово важливим пунктом президентської програми є виділення $174 млрд для розвитку електроавтомобільної індустрії США. Зокрема, у вигляді податкових кредитів для покупців електрокарів, а також будівництва 500 000 нових станцій для їх заправки, про що повідомляє The Economist.
Це має стати однією з передумов втілення обіцянки Байдена до 2035 року зробити енергетичний сектор США повністю вільним від викидів вуглецю, про що також йдеться в офіційній заяві Білого дому.
Станом на 2018 рік, згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства, США посідали друге місце за обсягами парникових емісій. Колишній президент Дональд Трамп, будучи рішучим противником політики декарбонізації, аж ніяк не сприяв розв’язанню кліматичної проблеми Америки та світу. Натомість вихід США з Паризької угоди, про який Трамп заявляв ще 2017 року і який формально відбувся торік у листопаді, підірвав довіру до Сполучених Штатів з боку решти провідних держав.
Введення в дію нинішньою адміністрацією «Плану робочих місць», що передбачає, окрім заохочення до використання електротранспорту, низку інших заходів щодо боротьби зі зміною клімату, означатиме позитивні дипломатичні й економічні зрушення між США та іншими розвинутими країнами.
Однак амбітний план Байдена буде надзвичайно складно «проштовхнути» крізь Конгрес, вважають аналітики. Річ у тім, що бюджетні витрати на реалізацію плану президент планує компенсувати за рахунок підвищення корпоративного податку з 21% до 28%, збільшення розміру податку на іноземний дохід та на офшорні прибутки.
Ці заходи вже встигли викликати обурення серед бізнес-кіл країни, а національна Торгова палата засудила план президента як хибний і необдуманий, про що пише Financial Times. Для того щоб проєкт був ухвалений попри супротив республіканців у Сенаті, команді Байдена, імовірно, доведеться вдатися до так званого примирення (англ. – budget reconciliation). У цьому разі план, певно, необхідно буде модифікувати у такий спосіб, щоб він стосувався лише бюджетних, а не регулятивних заходів. Проєкт «примирення» адміністрація президента вже застосовувала раніше цього року для ухвалення «Плану порятунку» – допомоги американським родинам на суму $1,9 трлн.
У грудні минулого року були опубліковані документи, що свідчать про застосування примусової праці етнічних меншинств Китаю, переважно уйгурів, для виробництва бавовни в китайській провінції Сіньцзян, повідомила служба новин BBC. За словами німецького антрополога та дослідника Адріана Зенца, який є автором зазначених документів, на Сінцзян-Уйгурський автономний район до моменту опублікування свідчень припадало близько 85% усієї бавовни, виробленої в Китаї, та одна п'ята від обсягів випуску цієї культури у світі.
У якості реакціїна розслідування та санкції, введені протягом кількох наступних місяців ЄС, США, Великою Британією й Канадою стосовно китайських політиків, відповідальних за утиски нацменшин у регіоні, КНР заявиласпочатку про аналогічні санкції щодо кількох американських та канадських громадян, а в подальшому оголосила бойкот деяким міжнародним брендам одягу, які висловлювали занепокоєння застосуванням у виробництві своїх товарів уйгурської бавовни.
Отже, великим транснаціональним корпораціям, насамперед шведській H&M та американській Nike, загрожують масштабні збитки у зв'язку з втратою позицій на китайському ринку. Як повідомляється в іншій статті BBC, китайські органи влади вже домоглися щезнення товарів H&M з головних інтернет-магазинів країни.
Проте, як передає Fortune, повністю зупинити роботу іноземних брендів у Китаї, ймовірно, було б надто жорстким заходом для місцевої влади. Адже фірмовий одяг користується серед китайського населення шаленою популярністю. Так, компанія Nike, згідно з відомостями того ж джерела, охоплює майже 20% китайського ринку спортивного одягу.
Минулий досвід (2016 рік – з Південною Кореєю через закупівлю останньою американських протиракетних систем; 2012 рік – з Японією через спірні острови Східнокитайського моря) показав, що китайські економічні санкції переважно демонстративні й тимчасові, а місцева влада цінує репутацію відкритості власної країни для іноземних інвестицій та бізнесу не менше, ніж зарубіжні корпорації – можливість збуту тут своєї продукції. Втім, навряд чи великі виробники одягу наважаться на загострення конфлікту з китайським урядом. Отже, їм доведеться, принаймні протягом найближчого часу, заплющити очі на «бавовняний скандал» чи хоча б пом'якшити власну позицію щодо цього питання.
Американський центр досліджень AidData в середу, 31 березня, оприлюднивогляд 100 контрактів, укладених між китайськими державними кредитними установами та різними країнами світу, про що пише The Economist. Унікальність дослідження в тому, що умови майже всіх договорів займу, які укладаються між Китаєм та іншими країнами, не розголошуються. Однак команді з AidData все ж вдалося зібрати достатньо даних із доступних джерел, зокрема офіційних сайтів урядів, публікацій у газетах та інших ресурсів.
У результаті аналізу кредитних угод між двома китайськими банками й 24 державами було виявлено кілька особливостей, характерних для зовнішньої кредитної політики КНР:
Незважаючи на досить специфічні, а подекуди й агресивні риси угод між КНР та рештою країн, китайську економічну експансію, за оцінкою The Economist, навряд чи можна назвати загарбницькою. Врешті-решт, хоча умови кредитування зазвичай є жорсткими, однак рідко непідйомними.
А враховуючи те, що КНР готова надавати позики країнам (за ставкою, що ненабагато перевищує ринкову), що мають непривабливий кредитний рейтинг, або таким, рейтинг яких узагалі відсутній (наприклад, Сьєрра-Леоне), можна припустити, що для КНР кредитування – це не стратегія створення світової імперії шляхом поневолення економічно слабких держав, а звичайний, хоч і ризикований, бізнес.