Президент США Джон Байден повідомив Конгресу про те, що в сфері національної безпеки він вводить режим надзвичайної ситуації. Про це стало відомо 15 квітня. За словами Байдена, він пішов на цей крок «у зв'язку з нетиповою та надзвичайною загрозою національній безпеці, зовнішній політиці та економіці Сполучених Штатів, яку являють собою певні згубні дії уряду Російської Федерації».
Згідно із законодавством США, запровадження режиму НС у сфері нацбезпеки є підставою для введення санкцій. А за кілька годин до цього було введено нові санкції проти РФ і видворено 10 російських дипломатів. Тепер американським фінансовим інститутам заборонено брати участь у розміщенні нових боргових паперів РФ (стосується лише первинного ринку) у національній валюті та кредитувати центробанк РФ як у рублях, так і у валюті. Ті самі обмеження поширюються на Мінфін і ФНБ, який знаходиться в його управлінні.
Крім того, Мінфін США ввів санкції проти 16 організацій і 16 фізичних осіб, пов'язаних із втручанням РФ у вибори в Сполучених Штатах, а також проти восьми фізичних і юридичних осіб, пов'язаних із Кримом. За словами дипломатів, наразі готується новий пакет санкцій, який торкнеться газопроводу СП-2 і низки нафто- і газодобувних підприємств РФ. Передбачуваний термін введення – 25–30 травня.
Спостерігачі вважають, що нинішні санкції спровоковані активним переміщенням військ РФ у бік українського кордону. Новини про появу нових підрозділів російських військових поблизу Воронежа та в Криму вивели тему агресії Росії проти України на перші шпальти світової преси. На Заході політики й експерти дебатують: чи готує Владімір Путін військову операцію проти України, вчергове демонструє своєму електорату міць великої (колись) імперії, або ж це стрес-тест для нової адміністрації президента США.
Mind пропонує розглянути п'ять основних версій, які обговорюються в зарубіжних ЗМІ, і лише один варіант подальшого розвитку ситуації. Найважчий для України, але, на жаль, найбільш імовірний.
У статті«Ірреальна війна: чому Росія загрожує ескалацією конфлікту в Україні», експерт Європейської ради з міжнародних відносин Густав Грессель припустив, що причина стягування російських військ до кордону полягає в страху Кремля перед можливістю наступу української армії.
«Звинувачення Кремля в тому, що Київ може спробувати розв’язати проблему силовим шляхом, а НАТО і США спільно з Україною готують вторгнення до Криму – це не просто інструменти пропаганди. Значна частина політичного істеблішменту Росії – у тому числі служби розвідки – щиро вірять в ці звинувачення. Тому вони передислокують армію, щоб попередити ескалацію, яку насправді ніхто в Києві не планує... Альтернативна реальність, у якій живе Кремль, – побудована на фантазіях про об'єднання НАТО й України для відвоювання Криму – стає дедалі небезпечнішою», – написав Густав Грессель.
На його думку, європейським лідерам необхідно публічно критикувати російські звинувачення проти Києва й викривати міфічні аргументи Кремля. Нинішнє стримане та байдуже ставлення європейських дипломатів лише надихає Москву «піднімати нереальність на нові рівні» і діяти відповідно.
Тим часом висловлювання російських політиків стають дедалі агресивнішими. 11 квітня прессекретар глави російської держави Дмитро Пєсков звинувативКиїв у провокаціях, здатних «запалити вогонь громадянської війни» в Україні. 13 квітня заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що США і НАТО нарощують військову допомогу та свідомо перетворюють Україну на «порохову бочку».
Західні експерти виключають можливість військової ініціативи на непідконтрольних територіях з боку української армії. Вони вважають, що в цьому зацікавлена Росія, оскільки ескалація конфлікту стане формальним приводом для подальшого введення регулярних військ РФ на Донбас.
«Що може планувати Москва? Оптимістичне припущення полягає в тому, що вона хоче залякати Україну. Песимістичне припущення – менш імовірне, але, проте, його варто розглянути – у тому, що Росія дійсно лізе в бійку й хоче втягнути в неї Україну», – цитуєамериканське видання NBCNews Майкла Кофмана, провідного наукового співробітника Центру військово-морського аналізу в Арлінгтоні.
Аналогічні думки цитує агентство CNN, називаючи стягування військ РФ до кордону з Україною «прелюдією» до представлення постійного контингенту російських «миротворців» на Донбасі. Експерти вважають, що Владімір Путін міг зважитися на цей крок, оскільки уряди Європи відволіклися на боротьбу з пандемією, а адміністрація Джо Байдена ще визначає пріоритети своєї міжнародної політики.
«Я б не виключав можливість того, що Москва в односторонньому порядку розмістить миротворців для «захисту бідолашних беззахисних росіян» в окупованому Донбасі... Це може допомогти уникнути нових кровопролить і тому може бути схвалено деякими європейцями», – цитує CNN Олександра Рассела Вершбоу, колишнього посла США в Росії й ексзаступника генерального секретаря НАТО.
Стягування армії до кордону з Україною може проводитися для вчинення психологічного тиску на Володимира Зеленського. Багато західних експертів висловили думку, що найімовірніша мета Владіміра Путіна – домогтися від Києва відновлення постачання води до Криму.
«Уряд України наосліп увійшов у цю кризу, вирішивши 2014 року перекрити Північно-Кримський канал – пишебританський політичний журнал New Statesman. – Крим залишився без прісної води з Дніпра. Через це площа зрошуваних земель на півострові скоротилася з 130 000 га до 14 000 га, і було обмежено водопостачання деяких кримських міст. Це створило очевидну військово-дипломатичну місію для Путіна: відкрийте канал або ми відберемо його силоміць».
У статті: «Вороги Америки об'єдналися, щоб випробувати Байдена» політичний аналітик CNN Стівен Коллінсон висунув версію про те, що два головних геополітичних суперника Сполучених Штатів – Китай і Росія – почали посилювати тиск на союзників США. Це робиться задля того, щоб перевірити, наскільки далеко американський президент дозволить їм зайти, перш ніж вдасться до рішучих заходів.
Джо Байден після вступу на посаду президента заявив про плани повернути Штатам роль лідера вільного світу. 17 березня він загострив ситуацію з Росією, публічно підтвердивши, що вважає Владіміра Путіна «вбивцею». А 18–19 березня держсекретар США та радники Байдена влаштували гучний дипломатичний скандал, звинувативши Китай у загрозі світовій стабільності під час зустрічі з китайськими делегатами на Алясці.
Відтоді Росія нагнітає ситуацію на кордоні з Україною, а Китай нарощує військову активність навколо острова Тайвань.
«Коли ви маєте справу з новим партнером, ви насамперед хочете перевірити його. По-друге, ви хочете показати йому свою силу», – пояснюєситуацію Лінетт Онг, експерт по Китаю з канадського Університету Торонто.
Деякі спостерігачі не виключають імовірності внутрішніх причин для зовнішньої агресії Росії. На думкуаналітика європейського видання EURACTIV Георгі Готєва, Кремлю зараз не потрібні нові території, він не бачить загрози в нападі України та зацікавлений у збереженні хороших відносин з рештою світу. За його словами, острах перед внутрішньою опозицією – це єдине можливе поясненням того, що Путін демонструє військову міць і підсилює протистояння з Байденом.
«Зіткнувшись із відкритою ворожістю адміністрації у Вашингтоні, де президент Байден назвав його вбивцею та відхилив його пропозицію про двосторонні переговори, Путін не хоче виглядати переляканим», – пише Георгі Готєв.
Слабкість російського лідера може підбадьорити протестний рух. У січні й лютому в містах Росії пройшли антиурядові демонстрації після того, як опозиціонер Олексій Навальний повернувся з Німеччини до РФ, був заарештований і засуджений до трьох з половиною років колонії. У разі його смерті протести спалахнуть знову, і ситуація в Росії може вийти з-під контролю.
Як пишеамериканський дослідний інститут Heritage Foundation, військові кампанії завжди забезпечували Владіміру Путіну величезний приріст популярності. Так, після вторгнення російських військ до Грузії у 2008 році його рейтинг у РФ швидко зріс з 66% до 88%, а анексія Криму, що відбулася 2014 року, посилила рейтинг схвалення президента з 61% в 2013 році до 89% вже до літа 2015-го.
«Популярність Путіна знаходиться в знижувальному тренді з квітня 2018 року. Хоча його рейтинг все ще високий за західними стандартами, в останні 12 місяців він коливався між 68% і 59%. Наразі російська економіка нездужає, ще гірше в Путіна йдуть справи зі стримуванням пандемії, і ці чинники можуть опустити його рейтинг ще нижче. А як ми бачили, Путін часто реагував на це військовими кампаніями», – зазначає Heritage Foundation.
Події семирічної давнини багато в чому це підтверджують. Так, 1 березня 2014 року Рада Федерації РФ ухвалила «Постанову про використання Збройних сил Російської федерації на території України <...> до нормалізації суспільно-політичної обстановки в цій країні». Обґрунтування було коротким: «у зв'язку з екстраординарною ситуацією, що склалася на Україні, загрозою життю громадян Російської Федерації [і] наших співвітчизників на території України».
Про те, що сталося після цієї дати, знає весь світ – словосполучення «україно-російська війна» перестало звучати абсурдно й отримало трагічний сенс: із 14 квітня 2014 року по 31 січня 2021 року внаслідок бойових дій загинули понад 13 000 військовослужбовців і цивільних осіб, а понад 30 000 людей були поранені.
Через сім років Російська Федерація готова повторити старий сценарій. Ось його можлива хронологія:
Інакше навіщо торік було проведено всенародне і всеросійське голосування щодо поправок до Конституції РФ? Наївно було б думати, що лишень заради продовження термінів перебування при владі президента Путіна. Є підстави вважати, що в Кремлі вже рік тому цілком тверезо оцінювали ймовірність реалізації «Мінських угод» у тому їх вигляді, який повністю влаштовував РФ/ДНР/ЛНР. Тобто приблизно ніколи.
І тому передбачили альтернативний варіант:
При сучасних способах ведення розвідки немає ніякого сенсу в спробах приховати або замаскувати пересування значних контингентів техніки й особового складу. І справа навіть не в супутниках або в заздалегідь завербованих агентах.
Наприклад, ще наприкінці лютого – на початку березня 2021 року російський ринок «підірвала» інформація: аграрії не зможуть у повному обсязі виконати посівні роботи через брак тракторів, сівалок тощо. Виявляється, виробники не відвантажують споживачам раніше замовлену та оплачену техніку через відмову російської залізниці надати необхідну кількість платформ.
Підстава? Стаття 7 «Статуту залізничного транспорту РФ» ( «Централізоване управління спеціальними та військовими перевезеннями <...> з урахуванням захисту державної таємниці»): «Військові залізничні перевезення здійснюються в пріоритетному порядку».
Які перевезення, навіщо, звідки та куди? За офіційною версією: «з метою контрольної перевірки боєготовності після завершення зимового періоду навчання». За неофіційною версією (на підставі аналізу відкритих даних) військові частини з Поволжя, Уралу та Сибіру – 35-я окрема гвардійська мотострілецька бригада, в/ч 41659 та ін. прибувають у розпорядження й оперативне управління штабу 8-ї гвардійської загальновійськової армії (8 гв . ЗА), яка з 2017 року дислокується в районі Новочеркаська (Ростовська обл., відстань до Маріуполя – 218 км). До складу 8 гв. ЗА також входять частини 150-ї мотострілецької дивізії (в/ч 22179 заново сформована 2016 року, штатна чисельність понад 10 000 осіб, два танкових, два мотострілкових, один артилерійський, один зенітно-ракетний полк тощо).
Інші ешелони з особовим складом і технікою прямують у бік Воронежа (станція Маслівка, відстань до Харкова – 336 км) у розпорядження штабу 20-ї гвардійської загальновійськової армії (в/ч 89425). Головна ударна сила цього угруповання – 3-тя мотострілецька дивізія (в/ч 54046, два мотострілкових, один танковий, один самохідний артилерійський полки та ін.), знову сформована 2016 року. У складі дивізії: 244 танка, 361 БМП і БТР, 132 самохідних артилерійських установки; штатна чисельність понад 10 000 чоловік.
У Криму готується до прийому поповнення штаб 22-го армійського корпусу (знову сформований 2017 рокуі; 126-я бригада берегової оборони, 127-я розвідувальна бригада, окремі полки: артилерійський, зенітний і радіохімічного захисту). Це угрупування буде посилене підрозділами 7-ї гвардійської десантно-штурмової гірської дивізії ВДВ (в/ч 61756, брала участь у бойових діях на території Сирії).
Склад Чорноморського флоту РФ поповнився трьома великими десантними кораблями (загалом буде 10 одиниць), кожен з яких зможе десантувати при хвилях до 4 балів не менше батальйону піхоти і 10 танків, а також придушити опір противника вогнем корабельної артилерії й установок «Град-М» на відстані до 21 км.
На жаль, це геть не повний список, оскільки російські аграрії продовжують скаржитися на брак залізничних платформ...
Очікується, що передислокація підрозділів і частин армії РФ на територіях, прилеглих до кордону з Україною, завершиться до 20 квітня 2021 року, тобто напередодні звернення президента Путіна до Федеральних зборів.
На питання про мету концентрації такої кількості російських військ на кордоні з Україною є кілька відповідей.
Версія начальника головного управління розвідки МО України Кирила Буданова:
Версія міністра оборони України Андрія Тарана:
Про це ми дізнаємося після 21 квітня. Однак військові експерти припускають, що 21–23 квітня 2021 року одночасно або відразу після законодавчого оформлення нових «федеральних територій» російська армія окупує ДНР/ЛНР, а українська армія буде всіляко дотримуватися Угоди про повне і всеосяжне припинення вогню на лінії розмежування на Донбасі від 22 липня 2020 року. При цьому будь-яка спроба ВСУ перешкодити окупації, тобто порушити «лінію розмежування», надасть РФ формальний привід «захистити життя громадян Російської Федерації та співвітчизників на території України».
Ситуацію погодився прокоментувати один із старших офіцерів Генерального штабу ЗСУ (на умовах анонімності). За його словами, події можуть розвиватися «у повній відповідності, наприклад, до підручника для слухачів Академії Генерального штабу МО СРСР «Військове мистецтво у Другій світовій війні», неважливо, 1945 чи 1973 років видання. «Збройні сили» ДНР і ЛНР, так звані 1-й і 2-й армійські корпуси, за підтримки 8-ї гвардійської загальновійськової армії вступають у бій з ВСУ по всьому фронту. Одночасно російські війська завдають два удари: з півночі, від Воронежа/Харкова, і з півдня, від Ростова/Маріуполя, з метою стратегічного оточення і часткового знищення/полону угруповання ВСУ, дислокованого вздовж «лінії розмежування». Водночас здійснюється висадка морського десанту на узбережжі Чорного моря між Херсоном і Миколаєвом, який може бути підтриманий допоміжним десантом з повітря...
Далі можливі різні варіанти. Але це буде справжнісінька повномасштабна війна з величезною кількістю безповоротних втрат в армії і з не менш масштабними жертвами серед населення. Наші колеги в арміях країн – членів НАТО розуміють це. Залишається сподіватися, що політики Франції, Німеччини та США теж не парять у хмарах і не допустять повторення подій 2014 року».
Цілком імовірно, що Кремль мотивується не однією, а відразу декількома причинами для ескалації конфлікту. Не виключено, втім, що реальні причини в публічній площині на Заході навіть не обговорюються. Важливо інше: на позицію України – бути готовою до нападу в будь-який момент і мати сильних і надійних союзників – це не впливає.