Людина путіна: як Герхард Шредер став «ідейним вигнанцем» західного світу

Герхард Шредер, якому кремлівські енергетичні компанії платять майже $1 млн на рік, перетворився на вигнанця, але залишається символом німецької політики щодо росії. Про це пише The New York Times у великому профайлі, присвяченому колишньому канцлеру Німеччини.

Для підготовки цього матеріалу його авторка Катрін Беннхольд особисто зустрілася зі Шредером у Ганновері, де він живе у великому особняку, але незважаючи на колишні заслуги, залишився на самоті. Відставний політик і кар'єрний юрист, за яким закріпилося реноме близького друга путіна та головного лобіста кремлівських газових інтересів на Заході, відмовляється розривати стосунки з агресором, який атакував Україну.

В інтерв'ю Шредер розповів про своє ставлення до війни та власну роль у врегулюванні конфлікту, згадує основних дійових осіб, разом з якими просував будівництво газопроводів «Північний потік – 1» та «Північний потік – 2», пояснює причини, які утримують його від розриву відносин з путіним і висловлює думку, коли та за яких умов можливе відновлення стратегічних відносин росії і Німеччини в енергетиці.

Mind публікує переклад найяскравіших епізодів та цитат з публікації The New York Times, яка викликала неабиякий резонанс минулими вихідними.

Увечері 9 грудня 2005 року, через 17 днів після відходу Герхарда Шредера з посади канцлера Німеччини, у нього задзеленчав мобільний. Телефонував його друг – президент росії владімір путін. Останній наполягав на тому, щоби Шредер прийняв його пропозицію очолити комітет акціонерів Nord Stream – контрольованої росією компанії, яка відповідає за будівництво першого морського газопроводу, що безпосередньо з'єднує росію та Німеччину.

«Ти не боїшся працювати в нас?» – жартував путін. Шредера справді могли мучити сумніви: проєкт, який йому пропонується очолити, був узгоджений в останні тижні роботи на посаді канцлера і за його рішучої підтримки. Але все-таки він взявся до роботи.

Через 17 років колишній канцлер, який сам розповів про ті події в декількох нечастих інтерв'ю, залишається таким самим зухвалим, як і завжди. «Я не звинувачую себе, – каже Шредер, сидячи у своєму просторому, наповненому світлом та оточеному предметами мистецтва офісі, що розташований у центрі його рідного міста Ганновер на північному заході Німеччини. – Це не моя справа».

Зараз, коли путін веде жорстоку війну в Україні, уся Німеччина переглядає відносини з росією. Незважаючи на багаторічні попередження з боку США та їх східноєвропейських союзників, країна стала глибоко залежною від російського газу, що дає путіну важелі тиску на Європу та дозволяє наповнювати військовий бюджет кремля.

Шредер був не самотній у своєму переконанні. Але сьогодні саме він став головним символом цієї тривалої доби помилок і прорахунків. Тому що не тільки не жалкує, а й продовжує отримувати із цього солідний прибуток, заробляючи мільйони на лобіюванні російських енергетичних інтересів.

Тісні стосунки з путіним зробили Шредера ізгоєм у власній країні, де багато хто тепер критикує його за використання впливу й особистих зв'язків останні два десятиліття, щоб збагатитися за рахунок Німеччини.

«Він запропонував себе як агента інтересів росії, щоб розбагатіти», – сказав Норберт Ретген, консервативний депутат, колишній міністр і багаторічний «яструб» рф.

Шредер, якому зараз 78 років, в інтерв'ю The New York Times відповідав із показною погордою, відпускав жарти, але, по суті, стверджував, що якщо він розбагатів, то розбагатіла і Німеччина. «Коли справа дійшла до російського газу, всі опинилися на висоті… Усі погоджувалися з цим протягом останніх 30 років», – наголосив він.

Шредер глузує з ідеї особисто дистанціюватися від 69-річного путіна, якого він вважає другом і з яким регулярно бачиться. Остання зустріч відбулася минулого місяця, коли він зробив неофіційну спробу допомогти завершити війну в Україні.

Шредер відмовляється піти у відставку зі своїх посад у раді директорів російських енергетичних компаній, попри численні заклики, у тому числі й від чинного канцлера Олафа Шольца, з яким вони разом працювали.

Ексканцлер переконаний, що якщо зараз ініціювати таку дистанцію, то це позбавить його довіри єдиної людини, яка може покласти край війні в Україні, – путіна. А втім, після багатьох років близьких відносин, Шредер не зміг нічого вдіяти, коли єдиний раз спробував виступити посередником у конфлікті.

Після двох місяців жорстокої війни, яку путін веде в Україні, важко уявити, що Шредер може бути корисним президентові росії для підключення Німеччини до дешевого російського газу.

Коли рф напала на Україну в лютому 2022-го, залежність ФРН від російського газу досягла 55% – з 39% у 2011 році. За його постачання росія отримує щодня 200 млн євро. Це допомогло зробити путіна, ймовірно, одним із найбагатших людей у ​​світі, а також надало йому сміливості для продовження агресії в Україні.

Коли минулої осені путін стягував війська до кордону з Україною, Шредер відвідав його в Сочі, в одній з улюблених схованок на узбережжі Чорного моря.

На фотографії з мобільного телефона, яку показав Шредер під час інтерв'ю, зображені двоє усміхнених один одному чоловіків: путін у червоному хокейному екіпіруванні і сам Шредер у світло-блакитній сорочці та блейзері. На запитання, про що вони говорили, колишній німецький канцлер відповів: «Про футбол».

Шредер дистанціювався від війни, але не від путіна. Про звірства в Бучі, які стали відомими, Шредер сказав: «Це має бути розслідуване». Але, на його думку, накази віддавав не путін, а військове керівництво нижчого рівня.

«Я думаю, ця війна – помилка, і я завжди говорив про це. Що нам потрібно зробити зараз, так це встановити мир якнайшвидше… Я роблю те, що можу. Принаймні одна сторона мені довіряє», – каже Шредер. Але це не німецька сторона.

Коли розпочався напад росії на Україну, на знак протесту подали у відставку всі співробітники офісу Шредера, включаючи керівника його апарату та спічрайтера з 20-річним стажем, які працювали з ним ще відтоді, як він був канцлером.

Шредер відмовився від титулу почесного громадянина Ганновера до того, як мерія його рідного міста сама прийняла відповідне рішення – востаннє так чинили з Адольфом Гітлером (посмертно).

Футбольний клуб «Боруссія Дортмунд», фанатом якого Шредер є із шестирічного віку, зажадав від нього засудити дії путіна. Але Шредер відмовився і був позбавлений почесного клубного членства.

Заклики до його виключення із партії звучать дедалі голосніше і серед соціал-демократів.

Але Шредер – упертий. Він залишається головою комітету акціонерів Nord Stream, заробляючи близько $270 000 на рік. Поки через війну не закрили проєкт «Північний потік – 2», Шредер очолював наглядову раду компанії Nord Stream 2, яка збудувала трубопровід.

З 2017 року він також є головою ради директорів російської нафтової компанії «роснєфть», заробляючи $600 000 на рік – це крім щомісячних державних виплат у $9000 як колишньому канцлеру.

Зв'язки Шредера з російським президентом і підконтрольними кремлю енергетичними компаніями затьмарюють усе, чого він досяг за сім років на посаді канцлера, з 1998 по 2005 рік. Його тоді вітали за відмову підтримати військову кампанію США в Іраку, відкриття іммігрантам можливостей для отримання німецького громадянства та ефективні реформи на ринку праці, що стали основою успіху його наступниці Ангели Меркель.

Тепер ця спадщина сплюндрована назавжди.

Але навіть найзапекліші критики визнають, що тісні та вигідні відносини Шредера з росією символізують багаторічний підхід самої Німеччини до взаємодії з цією країною. При агресивному лобіюванні з боку промисловості, орієнтованої на експорт, і профспілок, канцлери, що змінювали один одного, колективно створювали залежність Німеччини від російської енергетики.

«Шредер – це верхівка айсберга, а під ним – ціла брила льоду», – сказав Вольфганг Ішингер, колишній посол ФРН у Сполучених Штатах і досвідчений дипломат.

У листопаді 2005 року, через два місяці після програшу у виборах, один із керівників «газпрому» попросив Шредера про зустріч. У готелі аеропорту Ганновера російський топменеджер запропонував йому посаду голови нової компанії, яка відповідає за будівництво «Північного потоку – 1».

«Мені здалося, що пропозицію було озвучено дещо зарано», – згадує Шредер, розповідаючи про зустріч. Але він був зваблений цією можливістю.

Роком раніше, коли Шредеру виповнилося шістдесят, його біограф Рейнхард Уршель запитав, чим він хоче займатися після відходу з посади канцлера. «Робити гроші», – відповів Шредер.

То були не просто слова. «Я був канцлером. Я не міг повернутися до роботи юристом, який займається договорами оренди. Мені потрібний був проєкт. Такий проєкт, де я міг би використати свій досвід та свої знання, де я міг би служити інтересам Німеччини», – розповів він.

Коли путін зателефонував Шредеру по мобільному телефону в ніч проти 9 грудня 2005 року, він пристав на пропозицію.

Багато хто в Німеччині був вражений цим рішенням. Раніше жоден канцлер не влаштовувався на роботу в компанію, контрольовану іноземною державою, не кажучи вже про те, що ця компанія користувалася його підтримкою, коли він обіймав високу державну посаду.

Але сам проєкт газопроводу «Північний потік – 1» під сумнів не ставився. «Новий уряд безперешкодно продовжив цю справу, – згадує Шредер. – Ніхто в першому уряді Меркель не сказав жодного слова проти. Ніхто!»

Вольфганг Ішингер, який був послом Німеччини в США за часів Шредера, а потім очолив Мюнхенську безпекову конференцію, погоджується: «Ви не можете звинувачувати Шредера за «Північний потік – 1». Більшість німецьких політиків і в уряді, і в опозиції не ставили під сумнів цей проєкт. Ніхто не ставив собі питання, чи закладаємо ми з його допомогою основу для нашої нездорової залежності».

Ангела Меркель через свого представника відмовилася коментувати цю статтю.

На планування та будівництво «Північного потоку – 1» пішло шість років. У 2011 році Герхард Шредер був присутній на двох церемоніях запуску цього газопроводу: з боку росії – у Виборзі, разом із путіним, який тоді був прем'єр-міністром росії, і з боку Німеччини – в Лубміні, на березі Балтійського моря, разом з Ангелою Меркель та близьким союзником путіна дмітрієм медведєвим, який на той час був президентом росії.

Як тільки «Північний потік – 1» було введено в експлуатацію, Шредер розпочав лобіювання наступного газопроводу, «Північного потоку – 2». Саме тоді, за словами Ішингера, почалися «справжні баталії».

Раніше у 2011 році Меркель приголомшила мир та свою країну, оголосивши, що Німеччина поступово відмовляється від атомної енергетики. Це сталося після катастрофи на японській атомній електростанції «Фукусіма-1». Під тиском німецької промисловості, вона позитивно сприймала «Північний потік – 2», який був необхідним як альтернативне джерело енергії.

«Промисловці говорили, що потребують перехідної технології  – вони не зможуть забезпечити роботу своїх підприємств лише за допомогою відновлюваних джерел енергії. Принаймні не за тією високою ціною, яка ризикує призвести до фінансових проблем», – пояснює Шредер. Перехідною технологією, за його словами, був газ.

Але вторгнення путіна в Україну в лютому 2014 року, а потім і його анексія Криму поставили під сумнів перспективи «Північного потоку – 2», оскільки Захід запровадив перші антиросійські санкції. І що сильніше зростала протидія «Північному потоку – 2», то більше посилювалося лобіювання проєкту з боку Шредера.

За словами Крістофа Хойсгена, головного радника Меркель із зовнішньої політики до 2017 року, основними союзниками Шредера з «Північного потоку – 2» в уряді Меркель були міністр економіки та віцеканцлер Зігмар Габріель, а також міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр. Вони обоє – соціал-демократи, як і Шредер, і обидва з його рідної землі, Нижньої Саксонії.

Тісна взаємодія політиків та керівників «Північного потоку – 2» настільки стурбувала деяких законодавців, що вони попросили уряд розкрити список цих зустрічей. Згідно зі звітом, із січня 2015 року до жовтня 2017 року відбулося 62 зустрічі, у тому числі 20 – з Габріелем та 10 – зі Штайнмаєром або його представниками в Брюсселі та москві.

Маттіас Варніг, виконавчий директор Nord Stream 2, який брав участь у 19 зустрічах, визнав, що був шпигуном «Штазі» – секретної поліції Східної Німеччини. Записи «Штазі» показують, що в лютому 1988 року він і путін, який тоді перебував у Дрездені як офіцер КДБ, були нагороджені медалями за службу. Але Варніг спростував, що на той час він вербував шпигунів для путіна.

У лютому 2015 року Шредер запросив Варніга на зустріч із Габріелем для обговорення співпраці із росією. Варніг також супроводжував керівників Nord Stream 2 на зустрічах із представниками Штайнмаєра в москві та Брюсселі.

Штайнмаєр відмовився від інтерв'ю для цієї публікації. Габріель написав у смс-повідомленні, що зустрічався з «представниками росії і «газпрому» тільки в період з 2014 по 2016 рік», щоб «запобігти зупинці поставок із росії в Україну, що насувається». Він додав: «Якщо ви помістите інформацію про мої зустрічі в росії в інший контекст, про який я зараз повідомив, то мною буде вжито юридичних заходів».

Газопровід «Північний потік – 2» був узгоджений у червні 2015 року. Цього ж року уряд Меркель дозволив «газпрому» купити найбільше в Німеччині стратегічне газосховище, де протягом минулого року рівень газу залишався критично низьким.

Угода, пов'язана з ПСГ, деякими сприймалася як надання путіну важелів впливу в разі потенційної війни. Але Шредер тоді казав, що його не турбує ані зростаюча залежність, ані попередження США та країн Східної Європи про те, що путін використовує енергоносії як зброю. Він стверджував, що росіяни завжди були надійними постачальниками нафти та газу.

Шредер міркував: «Для нас залежність означала взаємну залежність. Так звана енергетична зброя є неоднозначною. Їм потрібні нафта та газ, щоб оплачувати свій бюджет. І нам потрібні нафта та газ для обігріву та підтримки економіки».

Такий хід думок пояснює, чому Шредер минулого року, навіть у розпал нарощування російських військ біля кордону з Україною, просував угоду з купівлі нафтовою компанією «Роснєфть» контрольного пакета акцій нафтопереробного заводу в місті Шведт на північному сході Німеччини.

Хоча стратегічний НПЗ перейшов росії, Шредер стверджував, що угода була на користь Німеччини: «Якщо нафта припинить надходити, Шведту кінець, з усіма наслідками для північного сходу Німеччини, включаючи Берлін».

Цього року після атаки росії на Україну критика на адресу Шредера різко зросла. Ексканцлерові стало настільки самотньо вдома, що він почав грати на фортепіано. Біля будинку Шредера цілодобово чергує поліційна машина. Багато старих друзів по Соціал-демократичній партії зреклися його.

Але якщо є місце, де Шредера все ще цінують, то це в росії. владімір путін із вдячністю відгукувався про Шредера в лютому під час спільної пресконференції з Олафом Шольцем, нинішнім канцлером Німеччини, який відвідав кремль в останній відчайдушній спробі запобігти війні. «Нехай громадяни Німеччини відкриють свої гаманці та запитають себе, чи готові вони платити втричі–вп’ятеро більше за електроенергію, газ та опалення. Якщо це не так, то вони мають подякувати пану Шредеру, бо це його досягнення, результат його роботи», – сказав путін.

Але для критиків путіна Шредер є втіленням малодушного класу західних політиків, які фінансують російську агресію та легітимізують владу кремля.

А втім Шредер непохитно вірить у те, що мир і процвітання в Німеччині та Європі завжди залежатимуть від діалогу з росією. «Не можна надовго ізолювати таку країну, як росія, ні політично, ні економічно. Німецька промисловість потребує сировини, яку має рф. Це не лише нафта та газ, а й рідкісні елементи. І це сировина, яку не можна просто замінити, – сказав він і додав: – Коли ця війна закінчиться, нам доведеться повернутися до відносин із росією. Ми так робимо завжди».