Війни неминуче супроводжуються вимушеною міграцією великої кількості людей. Україна, де розгортається розв'язаний росією наймасштабніший військовий конфлікт у Європі ХХІ століття, не стала винятком. За даними ООН, від початку війни Україну залишило 3,7 млн осіб. Ще 7 млн українців – або кожен шостий – стали внутрішніми переселенцями.
Українське Мінсоцполітики уточнює ці цифри: у єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб містяться дані про 3,4 млн осіб. Безпосередньо з дня введення воєнного стану в Україні як переселенці зареєструвалися понад 2 млн осіб, з них 1,9 млн людей перемістилися вперше. Чи мають вони шанс отримати роботу за місцем тимчасового проживання, чи переймається цим питанням місцева влада та як «переселенська географія» корелюється з ємністю ринку праці, дослідив Mind.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан виділяє у країні, що воює, умовно чотири типи населених пунктів: тил, міста на лінії фронту, міста в облозі, а також окуповані громади. До першого типу можна віднести Львівську, Тернопільську, Волинську, Чернівецьку, Закарпатську, Вінницьку, Івано-Франківську, Рівненську та – донедавна – Дніпропетровську області. Саме сюди перемістилося найбільше людей.
Західна Україна стоїть окремо в тому переліку, оскільки вона стала не лише тимчасовим притулком, а й перевалочним хабом для людей, які прямують за кордон.
Сумарно на Львівщині, Закарпатті та Івано-Франківщині зареєстровано майже 600 000 переселенців. Приблизно стільки ж у цих регіонах мешкає без реєстрації. Визначити їхню кількість можна опосередковано за даними активності, яку фіксують мобільні оператори. Найбільше навантаження припадає на обласні центри.
Жителі Львова кажуть, що такого напливу людей місто не бачило від часів у «Євро 2012», з тією різницею, що нині у прибулих аж ніяк не радісний настрій.
Усі або багато хто з тимчасово переміщених осіб потребують не лише безпеки, але й роботи. Згідно з дослідженням, проведеним порталом Work.ua напередодні війни, понад половина – 54% – українців не мають жодних заощаджень. 19% мають фінансову подушку на один місяць, 15% – мають накопичення на 2–4 місяці й 11% – на півроку або більше. Неважко підрахувати, що за 60 днів війни ресурси більшості вже вичерпані.
Водночас і держава потребує інтеграції переселенців у економіку та підтримки «внутрішнього фронту».
Складність у тому, що міграційна хвиля прямує з регіонів, найблагополучніших стосовно зарплат та наявності робочих місць, до областей, де ці показники менш привабливі. Виняток становлять Дніпропетровська область, а також Вінниця, де велика кількість приїжджих корелюється з відносно активним, навіть у воєнний час, ринком праці. Але західний регіон за винятком Львова традиційно й у мирний час не бив рекорди щодо можливості працевлаштуватися.
Статистика регіональних центрів зайнятості, яку вивчив Mind, це повністю підтверджує. В областях, де фіксується максимальна кількість ВПО, що налічує десятки тисяч людей, у більшості випадків кількість вакансій обчислюється сотнями.
| Область | Населення на 1.02.2022, тис. осіб | Кількість ВПО з 24.02, офіційно зареєстрованих, тис. осіб | Кількість ВПО з 24.02, тис. осіб (за оцінками мобільних операторів) |
| Вінницька | 1507,7 | 55,0 | 142,0 |
| Волинська | 1020,8 | 52,4 | 61,0 |
| Дніпропетровська | 3093,2 | 55,0 | 140,0 |
| Закарпатська | 1243,7 | 110,0 | до 380,0 |
| Івано-Франківська | 1350,6 | 35,0 | 42,0 |
| Львівська | 2476,1 | 311,0 | 350,0 |
| Полтавська | 1350,6 | 579,54 | До 100,0 |
| Рівненська | 1140,9 | 450,0 | 52,0 |
| Тернопільська | 1021,0 | 66,0 | 75,0 |
| Хмельницька | 1227,5 | 33,0 | До 150,0 (з урахуванням транзиту) |
| Чернівецька | 889,9 | 100,0 | н/д |
Так, наприклад, у Чернівецькій області, куди прибуло і залишилося близько 100 000 осіб, місцевий центр зайнятості пропонує менше 600 вакансій, в Івано-Франківській – на 40 000 людей, що приїхали, всього 755 робочих місць. Навіть у найбільш благополучних Вінницькій та Дніпропетровській областях співвідношення сумні: на майже 140 000 прибулих – 1704 та 3392 вакансії відповідно.
| Область | Середня зарплатня, грн/міс., за січень 2022 | Рівень безробіття населення працездатного віку на 1.01.2022 за методологією МОП | Кількість вакансій, офіційно зареєстрованих Держзайнятості |
| Вінницька | 12 555 | 11.4 | 1704 |
| Волинська | 11 735 | 13 | 745 |
| Дніпропетровська | 14 479 | 9.1 | 3392 |
| Закарпатська | 12 115 | 11.5 | 581 |
| Івано-Франківська | 11 827 | 9.2 | 755 |
| Львівська | 12 936 | 7.9 | 2824 |
| Полтавська | 13 412 | 12.8 | 1859 |
| Рівненська | 13 358 | 10.5 | 896 |
| Тернопільська | 11 455 | 12.3 | 775 |
| Хмельницька | 12 352 | 10.8 | 1161 |
| Чернівецька | 11 326 | 10.5 | 594 |
Зрозуміло, що значна частина роботодавців та шукачів роботи намагаються знайти один одного напряму, не вдаючись до посередництва держави, але статистика ДСЗ відображає «середню температуру по палаті».
Найзначніша кількість вакансій на заході України припадає на продажі, логістику, фармацевтику та робочі спеціальності.
«Найбільша потреба наших роботодавців у фахівцях за професіями: швачка, водій, кухар, фармацевт, продавець, продавець-консультант, офіціант, адміністратор, бухгалтер, тракторист, робітник з благоустрою, охоронець», – каже заступник голови обласної військової адміністрації Івано-Франківщини Людмила Сірко.
В управлінні економіки, промисловості та праці Тернопільської міської ради фіксують запити роботодавців за такими спеціальностями: бухгалтер, вихователь, зварювальник, прокатник з металу, швачка, кухар, токар, тістоміс, пекар-технолог, токар-шліфувальник, інженер.
Невелика кількість вакансій частково компенсується незначною кількістю людей, які роблять відповідні запити.
Так, до Хмельницької обласної служби зайнятості звернулося 567 вимушено переміщених осіб, з них було працевлаштовано 26 осіб; 196 – а це 35% від зареєстрованих – набули статусу безробітного.
На Буковині від початку військових дій до обласної служби зайнятості звернулося понад 700 внутрішньо переміщених осіб. Робота була знайдена для 99 людей. Серед працевлаштованих – інженер-електрик, верстатник деревообробних верстатів, працівник із догляду за тваринами, лікарі та інші фахівці.
Можна почути думку, що безробіття на тлі відкритих вакансій – проблема завищених очікувань. Жителі Харкова та Києва, які звикли орієнтуватися на певний рівень доходу, не завжди можуть підлаштуватися під нові реалії. Але це справедливо лише певною мірою.
Більшість затребуваних професій вимагають спеціальних навичок та досвіду, що робить їх недоступними для найпоширенішої категорії переселенців – «домогосподарка з дітьми».
Навіть в обласних центрах Західної України кількість універсальних робочих місць, істотно нижча, ніж на сході та в центрі, не кажучи вже про маленькі містечка та села, де раніше саме безробіття стимулювало відтік трудових мігрантів за кордон. І аж ніяк не всі кияни перебірливі – вони згодні на будь-яку роботу, але «будь-яка робота» в невеликих містечках – це велика рідкість. Так, наприклад, колега автора, яка евакуювалася до Дрогобича, розповідає, що єдині доступні та дуже бажані вакансії – це касири в супермаркетах, яких тут обмаль і робочі місця в яких зазвичай давно розподілені задовго наперед. При цьому розрив у рівні зарплат із середньокиївськими – утричі.
Складність у заповненні наявних вакансій на тлі відсутності робочих місць для тимчасово переміщених осіб має кілька причин.
Перша – люди, які рятують свої життя, дуже зрідка усвідомлено обирають напрямок для міграції та/або керуються при цьому міркуваннями подальшого працевлаштування. Більшість вважають, що перебування надовго не затягнеться, а багато хто й поготів не має часу на роздуми, виїжджаючи у проміжку між сигналами повітряної тривоги.
Але навіть якби було інакше, в Україні відсутнє чітке розуміння в розрізі регіонів щодо того, які спеціальності там необхідні. Таким чином, умовний токар із Миколаєва чи перукар із Херсона не знають, куди вони могли б переїхати, щоб гарантовано мати робоче місце.
Зі свого боку, регіональна влада, а ще менше того – центральна, не мають виразної статистики про професійну структуру людей, які прибувають до них, та, відповідно, кого вони можуть працевлаштувати. Знову ж таки частина органів місцевого самоврядування досягла у цьому напрямі значних успіхів, проводячи анкетування тих, хто приїхав, і вносячи дані про переселенців та їхній професійний профіль до єдиної бази.
Проте далеко не всі ВПО офіційно реєструються у своєму тимчасовому місці проживання і таким чином залишаються «невидимими». Крім того, кількість та склад переселенців не статичні: обсяг і географія міграції змінюється залежно від поширення бойових дій.
Так, наприклад, якщо в першій половині березня в Івано-Франківську 70% переселенців складали жителі Київщини, Чернігівщини та Сумської області, то у квітні частина представників цієї першої хвилі повернулася додому, а замість них почали прибувати жителі Харкова та Маріуполя.
«У нас є певний відтік – дедалі більше людей повертаються до Києва, Київщини, Чернігівщини, Сумщини. Натомість дедалі більше приїжджають із Харківщини, Донбасу, зі східних територій, з Дніпра, Миколаєва – регіонів, де зараз тривають бойові дії», – пояснює міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків.
В умовах постійних змін цих показників місцеві органи влади, які прагнуть створити нові точки економічного зростання і працевлаштувати людей, не можуть планувати параметри цієї діяльності навіть на короткострокову перспективу.
Оперативно ситуація не зміниться. Створення робочих місць – це тривалий процес, що йде пліч-о-пліч із розвитком регіону, але на інвестиційний бум до закінчення бойових дій розраховувати не доводиться.
Умовно-позитивний наслідок цієї кон'юнктури: після мінімальної стабілізації військової ситуації вона стимулюватиме повернення людей до рідних місць. Або ж далі з України до Європи.