«Випити кави у Бучі — це було щось із довоєнного»: як на Київщині після окупації відновлюється малий бізнес
Чого вартує підприємцям повернення до столичних передмість і з якими складнощами доводиться стикатися
Центр Дія.Бізнес у Бучі відкрився у грудні 2021 року. До початку війни у цьому центрі прийняли майже тисячу відвідувачів, отримали понад 665 звернень та провели понад 50 консультацій зі створеними road map для підприємців. Однак через декілька місяців під час повномасштабного вторгнення росії Буча потрапила під окупацію.
Сам центр Дія.Бізнес, як і весь житловий квартал навколо, був пошкоджений. Тож після звільнення Київської області працював в онлайн-форматі, відновивши повноцінний прийом відвідувачів наприкінці вересня. Mind поспілкувався з підприємцями, яких зустрів у відновленому центрі, та дізнався, як їм вдається знову налагоджувати бізнес у Бучі та Ірпені.
Компанія «Екософт» (виробництво систем для очистки води)
За весь час існування «Екософту» компанії довелося пережити дві релокації: коли стався напад росії на Україну – евакуюватися у Тернопіль, а потім, після деокупації – знов повернутися до Ірпеня.
«У перші дні повномасштабної війни ми зрозуміли, що звідси потрібно виїжджати. На жаль, обладнання залишили тут, в Ірпені, а колектив переїхав у Тернопіль, де ми орендували приміщення і змогли налагодити виробництво ключових продуктів», – розповідає операційний директор компанії Юрій Чечайлюк.
У квітні працівники повернулися в Ірпінь – і взялися до оцінки збитків. На жаль, від заводу з виробництва фільтрів, офісу та складів залишилася тільки частина офісного приміщення і декілька допоміжних ділянок. Основне виробництво було повністю знищене – воно просто вигоріло разом із продукцією.
«Коли ми повернулися в Ірпінь, знайшли тут приміщення, яке не сильно постраждало від бойових дій, орендували його і почали відновлювати. Також спробували частину своїх, «довоєнних» офісних приміщень переобладнати у виробництво і оцінили можливості часткового відновлення вцілілого обладнання. Загалом сума збитків – колосальна, рахунок йде на десятки мільйонів доларів», – говорить Юрій Чечайлюк.
Зараз активність «Екософту» фактично сконцентрована в Ірпені, вдалося відновити майже весь асортимент продукції. Але, якщо до війни у команді було 400 співробітників, зараз – 150.
Кав`ярня Oh Cake Cafe
Заклад відкрився в Бучі два роки тому, у 2020-му. Але майже одразу довелося підлаштовуватися під другий «ковідний» карантин – продажі велися через невелике віконце. «Після карантину ми думали, що це найжахливіше, що могло статися з нами. Однак почалася війна», – зазначає засновниця Дар'я Бондаренко.
У перший день війни роздали людям десерти з кав`ярні, закрили її на ключ і сподівалися, що за два-три дні все минеться. «У нас невелика команда – дві баристи, я та ще працівниця кухні. Всі пороз`їжджалися по різних місцях, відповідно на роботу ніхто не вийшов. Особисто я у Бучі була до 9 березня і виїхала вже з окупованого міста з повним нерозумінням, як повертатися. Буча тоді була сіра, все горіло, було жахливо», – згадує вона.
Однак, почали писати відвідувачі кав’ярні – вони запитували, чи відкриється заклад знову, коли буде така змога. «Це було не одне і не два повідомлення. Майже щодня наші гості надсилали фотографії з «минулого життя», і це було дуже приємно», – розповідає Дар’я.
Вона повернулася до Бучі 13 травня і вже через тиждень відкрила кав'ярню. Зі збитків – тільки погнуті вибуховою хвилею двері. Загалом втрат було небагато, тож команда вирішила навіть не подавати заявку на відновлення бізнесу чи відшкодування.
Коли кав'ярня відновила роботу, добудували літню терасу, повністю оновили меню і зробили косметичний ремонт. Наразі залишилося замінити деякі вікна, бо один із склопакетів у тріщинах. Також, за словами власниці, заклад виявився «трішки» пограбованим – невідомі візитери поцупили електричну плитку, а також вирішили спробувати десерти, які тоді все ще були всередині: «Ми не знаємо хто це зробив, однак побачили снайперські кулі всередині».
Цікаво, що залишені всередині кав`ярні дороговартісне обладнання – кавомолка, фільтр-кавоварка, – збереглися.
«Я не оцінювала конкретно втрати, але насправді сума збитків – це вартість склопакетів. У моєї бабусі та дідуся згоріла квартира у військовому містечку у Гостомелі, тому для нас сприйняття всього дещо інше, ніж у людей, які приїхали, побачили розбиті вікна – і вважають, що це жах», – ділиться враженнями від пережитого Дар'я Бондаренко.
Після відновлення роботи очікували, що відвідувачів буде мало. Однак ситуація була протилежною. Люди скучили за довоєнною реальністю, приходили і одразу казали: «Можна нам філіжанку кави? Це щось із минулого життя».
Багато гостей приходять просто поспілкуватися. «Майже кожного гостя я знаю особисто – для мене повернення було «наче у сім`ю». Напевно, люди перестали жаліти кошти собі на те, що вони реально хочуть – умовно, відкладати на вікно, на підлогу або ще на щось, а почали більше дозволяти собі невеликі радощі», – каже Дар’я.
За її словами, у планах на майбутнє – розширюватися. Зокрема, збудувати окремий кондитерський цех, у який вже можна буде набирати штат працівників і видавати більші об`єми. Також серед планів – виходити у Київ, але кав`ярню у Бучі, звісно, залишити.
Магазин риболовного спорядження Fish 911
Засновники, Олександр і Катерина Чурілови, виїхали з Ірпеня після початку повномасштабної війни – 24 лютого. У команді було четверо людей, один із співробітників одразу пішов до ЗСУ. У перші дні війни допомагали територіальній обороні, Збройним Силам України, – зокрема, передавали термобілизну, ліхтарі, батарейки.
В Ірпінь повернулися 7 квітня. До магазину одразу почали приходити люди і просити батарейки, термобілизну, газові балончики, ліхтарики.
«Коли повернулися – обстановка у місті була дуже важка, було багато руйнувань. Однак якщо говорити про наш бізнес – ми відбулися тільки розбитими вікнами і дахом, тому свої збитки оцінили у трішки більше ніж 50 000 грн. Наразі ще до кінця не закінчили ремонтні роботи», – розповідають засновники магазину.
За їхніми словами, попит та товари повертається. Як зберігається ентузіазм та оптимізм постійних клієнтів: «Навіть 11–12 квітня, коли сапери ще не дозволяли нікуди виходити, рибалки вже приходили у наш магазин, купували опариша і йшли на риболовлю. Багато в кого згорів будинок, човен, гараж. Однак люди приходять і купують вудочки – для таких віддаємо товар по собівартості. Рибалка – це святе».
Туристичне агентство Tours&Tickets Irpin
Агентство відкрилося в Ірпені 2018 року. Штат був відносно невеликий – десятеро людей разом з IT-спеціалістами.
У перші дні війни співробітники з родинами ночували в офісі, бо було страшно знаходитися у квартирах. «Особисто я евакуювалася ще 24 лютого, бо була на сьомому місяці вагітності. Біля будівлі офісу у нас висіли прапори України і Євросоюзу. Коли почалася війна, мій чоловік їх зняв і заховав, також ми заклеїли вікна. Він пішов одразу у територіальну оборону, воював, і, на жаль, загинув», – говорить агентства засновниця Марина Колєснікова.
На початку війни близько 70 клієнтів агентства «застрягли» за кордоном, здебільшого в Єгипті. Тамтешні готельєри дозволили українським туристам жити стільки, скільки їм потрібно до повернення в Україну. Також було багато туристів у Танзанії та Шрі-Ланці, і деякі з них власними силами діставалися батьківщини.
Аби допомогти повернути туристів в Україну, підключилися партнери з Польщі – вони безкоштовно доправляли українців, наприклад, з Хургади, Шарм-ель-Шейху до Варшави.
«Усі люди з моєї команди були в Україні, і наше туристичне агентство перекваліфікувалося – ми онлайн почали займатися медичним страхуванням. Це було актуально, бо люди виїжджали закордон і їм потрібні були страхові поліси», – розповідає Марина Колєснікова.
Вже з березня почалися евакуаційні рейси до Болгарії, бо тамтешній уряд зробив тимчасовий прихисток для українців до 31 травня. Більшість рейсів до країни були зі Львова через Румунію, бо тоді з Києва їхати було небезпечно. Агентство навіть організувало власний евакорейс з Ірпеня до готелю у Болгарії.
Уся команда працювала онлайн – бронювала, видавала електронні документи і відправляла людей. «З 1 червня наш офіс знову запрацював і всі вийшли на роботу – ми почали повноцінно відправляти туристів на відпочинок. Сам офіс не постраждав, він знаходився у цокольному приміщенні. Ми зрозуміли, що людям потрібний відпочинок, тому відновили свою роботу», – зазначає Марина.
Туристи з дітьми кажуть, що хочеться пожити хоча би тиждень без повітряних тривог, у тиші і спокої. Клієнти розповідають, що, наприклад, коли вони купалися у морі і чули, як летить цивільний літак, то в них з’являлися сльози на очах: хотілося, щоби такі літаки були і в українському небі.
«Якщо чесно, ми будуємо плани «максимум до п'ятниці». Але не будемо збавляти обертів, а тільки далі відкривати нові країни.
Танцювальний центр «Грація»
«Грація» – мережа танцювальних студій, що спочатку розташовувалася у Донецькій області, зокрема, у Слов'янську, Святогірську, Краматорську. Загалом було сім філій, 15 залів загальною площею 2000 кв. м та 1100 танцівників.
«24 лютого ми зачинили усі наші студії, частину – евакуювали. У студію у Святогірську прилетів снаряд, тепер там все розбито, у Слов'янську, Краматорську студії стоять, але зачинені. Деякі приміщення ми віддавали під бомбосховища, а у деяких перебували наші військові», – розповідає власник Олексій Овчинников.
У середині жовтня відкрили студію в Ірпені. Переїхати в це місто запропонувала знайома, двічі переселенка з Донецька. «Ми приїхали в Ірпінь, подивилися, і вирішили тут залишитися, бо сподобалося. Орендуємо приміщення для танцювальної студії. Перед відкриттям зробили ремонт. Насправді ми думали студію зробити у Києві, однак проаналізували ринок і побачили, що багато людей все ж таки повернулися до Ірпеня у серпні-вересні, тому вирішили відкрити студію у цьому місті», – додає власник.
Наразі тільки розпочали рекламну кампанію, однак декілька клієнтів вже є. До студії ходить дівчинка зі Слов`янська – вона приїхала саме через те, що студія відкрилася в Ірпені.
Від самого початку у «Грації» було 30 тренерів. Наразі в Ірпені працює шість чоловік, які переїхали зі Слов`янська та Краматорська. Хтось із тренерів перебуває зараз у Болгарії, хтось у Німеччині, хтось в Іспанії – вони з початком агресії виїхали з дітьми, а зараз чекають, коли буде безпечно повернутися.
«Надалі плануємо розширювати свою мережу на Київщині та виходити у Київ, але наразі нам потрібно зрозуміти ринок та ризики», – резюмує Олексій Овчинников.