Співзасновниця видавництва #книголав: «Як тільки книгарні після 24 лютого почали відкриватися, з'явився великий запит на літературу про Другу світову війну»

Вітчизняний книжковий ринок зародився і почав зростати не так давно, аж тут почалася пандемія, а згодом і війна. Тому він зазнав великих втрат. 

Mind поспілкувався з видавчинею Світланою Павелецькою про те, яких трансформацій зазнала команда їхнього видавництва від початку заснування й до сьогодні, чи можна назвати українців нацією, що читає, які книжки наразі найбільш затребувані в #книголав та які канали промоції найкраще спрацьовують. І не тільки про це...

– Ваш книжковий проєкт #книголав розпочав роботу за ініціативи групи «1+1 медіа» у співпраці з кількома українськими видавництвами, а із серпня 2016 року став окремим видавництвом. Розкажіть більше про вашу команду та її трансформацію від початку заснування й до сьогодні. Як виникла ідея створення і чому та за яких умов ви відокремилися від «Плюсів»?

– Коли я працювала в «1+1 медіа», то  для просування наших телепроєктів ми почали видавати книжки. Так з’явилися проєкти «94 дні. Євромайдан очима ТСН», «Війна очима ТСН» і «Незалежність очима ТСН». За цей час я дізналася про те, як створюється та працює книжка, як можна її просувати. Паралельно навчалася на програмі МВА, мені потрібно було написати дипломну роботу, і я вибрала темою видавництво книжок. Досліджувала український книжковий ринок, і коли мала готовий бізнес-план, показала його своєму керівникові в «1+1 медіа». І спільно з видавництвом «Основи» ми реалізували кілька проєктів. 

Але було важко розвивати стартап усередині великої компанії, бо великий бізнес не завжди гнучкий. Тому 2016 року видавництво #книголав почало розвиватися незалежно, поза компанією «1+1 медіа».

– В Україні достатньо розвинений видавничий ринок? Де ми перебуваємо порівняно з іншими європейськими країнами за показниками кількості виданих книжок і кількості придбаних?

– В Україні книжковий ринок тільки зародився і почав зростати, але почалася пандемія, а згодом і війна, тому він зазнав великих втрат. 

У 2018-му до всіх цих викликів на нашому ринку бестселером вважали видання, яке продали накладом 10 000 примірників протягом двох місяців. У Польщі ж, наприклад, бестселер – це 150 000 примірників. 

2019 року на одну душу населення в Україні було видано 0,5 книжки, а 2020-го – 0,25. Це дуже низький показник. У Чехії та Словаччині видають три книжки на душу населення, а в Туреччині – п’ять. Є куди зростати і в сегменті літератури, і в каналах книгорозповсюдження, і у виробничих потужностях. 

Відсутність асортименту якісних та актуальних книжок було ще однією причиною, чому з’явився #книголав. Ми одні з перших на ринку почали видавати інтерактивні книжки для дітей – з віконечками, висувними елементами, з тестами, з яких можна скласти фігурки та з якими цікавіше пізнавати світ. У нас уже є кілька серій таких видань – це «Маленькі дослідники», «100 фактів про...», атласи про різні явища, «Як це створено».

Ці вау-видання дуже складні у виготовленні, це переважно ручна робота. #книголав почав одним із перших видавати книжки для підлітків про дорослішання, про сексуальне виховання.

– Чи можна назвати українців нацією, що читає? Яка ситуація в інших країнах, які нам ментально близькі?

Я часто кажу, що ми знаємо всіх наших читачів в обличчя. На жаль, в Україні люди читають мало. Останнє дослідження Українського інституту книги показало, що тільки 8% українців читають щодня, раз на місяць читає 46% українців. Для порівняння: у Канаді раз на тиждень читає 67% населення, у Франції – 60% регулярних читачів, в Іспанії – 53%. 

– #книголав публікує літературу в таких напрямах: дитяча, художня та нон-фікшн. За якими критеріями ви відбираєте книжки, які плануєте видати? І хто саме робить відбір – ви чи з командою?

– 90% книжок, які ми видаємо, вибираю я. У цьому я покладаюся на свої смаки та інтереси наших постійних читачів, а також на контекст, у якому ми перебуваємо. Звісно, до цього процесу залучена редакція та менеджери з прав. Вони спочатку вибирають із великої кількості каталогів те, що потенційно може нам підійти, а ще редакція переглядає синопсиси, які надходять нам на пошту, і вибирає найцікавіше, що ми згодом видаємо.

– Які способи промоції читання, на вашу думку, найефективніші? Створення аудіоверсій (як ваша співпраця з Megogo), ведення блогів? На яке промо найактивніше реагує ваша аудиторія?

– Ми використовуємо різні канали комунікації для промоції книжок – співпрацюємо з медіа, з книжковими блогерами та інфлуенсерами, з книгарнями та торговими мережами. Ми залучаємо партнерів, організовуємо події та презентації, беремо участь у всіх можливих фестивалях і конкурсах, вкладаємо у свої соцмережі та співпрацюємо зі всіма можливими сервісами – з Megogo, «Абук», Librarium, Yakaboo та іншими. Усе це працює, щось краще для одного книжкового проєкту, щось – для іншого. 

Восени ми організовували тур Ірени Карпи з презентацією її нової книжки «Тільки нікому про це не кажи».

У цьому випадку живі події були найбільш ефективними, бо прихильники Ірени були раді з нею побачитися, отримати автограф, зробити спільне фото. А от інший наш цьогорічний бестселер «Незриме життя Адді Лярю» став популярним завдяки TikTok і книжковим блогерам.

– Які канали просування дають найкращий результат у контексті продажів за вашим аналізом: соцмережі, PR, ваш (до речі, дуже цікавий) буктюб, розсилка поштою, співпраця з медійними авторами, просто вибір цікавих тем для перекладу та видання? Що пропущено в переліку?

– Торік ми запустили власний онлайн-магазин і щодня спостерігаємо зростання замовлень, наші читачі щораз більше купують напряму в нас. Звісно, і соцмережі видавництва та мої теж цьому сприяють – ми все це відстежуємо. 

Але кожна книжка – це окремий великий проєкт, тут не працює одна схема, до кожного видання є свій промоплан і прописані свої канали комунікації.

Звісно, книжки зіркових авторів добре продаються, бо в них велика й віддана аудиторія, про їхні книжки більше матеріалів у медіа, до них приходить велика кількість людей на презентації – це все збільшує продажі їхніх книжок. Але часом книжка може добре продаватися, бо вона актуальна, наприклад, як це зараз відбувається з книжками психотерапевтки Едіт Еґер «Вибір» і «Дар».

– Які книжки найбільш затребувані у вашого видавництва? Завдяки яким темам ви найбільше заробляєте?

– Це книжки Олександра Авраменка, зокрема «100 експрес-уроків української», книжки українських зіркових авторів – Ірени Карпи, Євгена Клопотенка, Наталії Самойленко, усі книжки Фредріка Бакмана, постійно доводиться додруковувати книжки  «Вибір» і «Дар» Едіт Еґер, а з дитячих – «Моє дивовижне тіло» та «Світ тварин» із серії «Маленькі дослідники». 

– Коли ваші клієнти знов почали активно купувати книжки після 24 лютого та чи пам’ятаєте, яка книжка була придбана найпершою?

– 24 лютого ми мали отримати з друкарні книжку Вікторії Шваб «Незриме життя Адді Лярю». Але довелося на кілька тижнів припинити діяльність. Як тільки книгарні почали відкриватися і «Нова Пошта» запрацювала, то були так приємно вражені, що нас засипали замовленнями на саме цю книжку. І був великий запит на літературу про Другу світову війну – книжки докторки Еґер, Гізер Морріс, і не похитнувся попит на Фредріка Бакмана.

– Що змінилося в підході видавництва з початком повномасштабного вторгнення?

– Ми створили каталог прав і продали вже кілька книжок за кордон. Протягом року в кількох країнах вийдуть наші книжки. Плануємо й далі розвивати цей напрям.

– У який момент після повномасштабного вторгнення ви зрозуміли, що треба працювати далі та випускати новинки? Скільки їх вийшло всього після 24 лютого?

– Ринок почав оживати, наша аудиторія була з нами, запит на книжки залишався, тож у березні ми відновили свою діяльність.

Це новий роман Ірени Карпи «Тільки нікому про це не кажи», нова книжка Гізер Морріс «Обіцянка сестер», ілюстрована пізнавальна книжка-мандрівка «Незалежні», збірка «Ода до України» – твори відомих українських письменників про їхні місця сили в Україні.

– Чи доречно зараз випускати книжки про російсько-українську війну або все ж таки має пройти час, щоб тема «відлежалася»? Чи не хайп це на сенситивній темі? Зараз випускається багато, наприклад, пісень про війну, але як відрізнити мистецький порив від кон’юнктури?

– Усе залежить від того, які це книжки і хто їх пише. Ми видали книжку для дітей «Це тиха ніч, мій астронавте» Оксани Лущевської та будемо видавати «Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус. Ці книжки написані для дітей, щоб підтримати їх у цей час, щоб допомогти разом з героями книжок пережити страх і стрес через війну. Ми також видали збірку «Ода до України», у ній теж є історії про війну, як вона змінила наші міста. Але вона написана професійними письменниками, і тут немає жодного хайпу чи спекуляцій, вона тільки відкриває неймовірні факти про нашу країну та про українців.

– Чому люди так люблять так звану мотиваційну літературу, де зазвичай купа води і дуже елементарні поради? Як відрізнити інфоциганщину від корисної книжки?

Мені достатньо прочитати кілька перших сторінок книжки, щоб зрозуміти, чи варта вона уваги. У мотиваційну літературу я особисто не вірю, але комусь це цікаво. Секретів успіху принаймні там немає.

– Коли і як ви стали книголюбом? Чи має це заохочуватися в родині чи у школі? Як ви мотивуєте читати свою дитину?

– Читання – це та звичка, яка зазвичай формується у дитинстві. Якщо ви від малого читаєте, то це  з вами назавжди. Щоб заохотити дітей читати, вони повинні бачити, що батьки постійно самі читають.

– Розкажіть про новинки та тренди 2023 року у видавничій сфері. 

– Те, що я бачу у каталогах літературних агентів та в різноманітних рейтингах, – це багато історичних романів, зокрема, про Другу світову війну. У нас вийде «Світло днів» Джуді Батальйон з цієї серії, фентезі та інша література для ескапізму від реальності, сучасні романи про сучасні проблеми та різного роду пізнавальна література про тривожність, кліматичні зміни та інші виклики.