Попри загальні очікування, війна в Україні виявилася не короткою і не динамічною. Випробувавши у битвах «джавеліни», «байрактари» та інші новітні озброєння, обидві сторони повернулися до традиційної трійки «піхота – танки – артилерія» та окопів у стилі Першої світової.
«Безумовно, сьогодні в Україні воюють більш технологічно оснащені армії, ніж ті, що боролися на Західному фронті 1917 року. Водночас у боях на Донбасі мало що здалося б незрозумілим капітанові піхоти чи артилерії з 1917 року», – зазначає американський військовий експерт Роберт Фарлі, викладач курсів безпеки у Школі Паттерсона.
Сьогодні, за його словами, світ уперше з 1980-х років спостерігає довгу військову кампанію, в ході якої обидві сторони переоснащують та перенавчають війська та змінюють тактики, створюючи нові проблеми противнику.
Повернення воюючих в Україні армій до тактик Першої світової здивувало і спантеличило країни НАТО, армії яких готувалися до «нерегулярних воєн», в яких вони домінують у повітрі, а противник уникає великомасштабних битв.
«Екстраординарний російський наступ послужив пробуджувальним дзвінком для США та Заходу. Він вказав на необхідність готуватися до потворних потреб цієї нової ери суперництва великих держав», – пише керівник Євразійської програми аналітичного центру Atlantic Council, колишній посол США Джон Хербст.
«Конфлікт в Україні показав, що, хоча Штати й намагалися зробити розворот від фокусування на нерегулярних війнах на Близькому Сході та Південній Азії, вони зробили надто мало для підготовки до викликів, створених восьмирічною путінською війною в Україні та десятирічною дипломатією воїнів-вовків Китаю», – зазначає Джон Хербст.
Для багатьох експертів став сюрпризом той факт, що захистити повітряний та водний простір виявилося набагато легшим, ніж взяти під контроль. Путінська армія вторглася в Україну, маючи значну перевагу в бойовій авіації та в Чорному морі, але, всупереч очікуванням, не досягла вирішальної переваги в повітрі і не змогла здійснити морську блокаду узбережжя України.
Дешеві переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) змушують противника платити непомірно високу ціну за використання літаків, що пілотуються. А протикорабельні ракети, підводні та надводні безпілотники за наявності точних супутникових даних та повітряної розвідки сильно обмежують можливості військових кораблів. Яскравим підтвердженням цього стала втеча російських солдатів з острова Зміїний і потоплення крейсера «Москва».
Багатьох військових аналітиків також вразила та завзятість, з якою путінська армія зараз штурмує добре укріплений Бахмут, а на початку війни – Чернігів. В обох випадках російські бойові підрозділи отримували наказ наступати, який передбачав, що опір виявиться слабким. І хоч командири бачили, що ці припущення невірні, вони щоразу продовжували направляти солдатів пробивати оборону і досягати поставленої мети навіть ціною ослаблення свого захисту. Ця військова культура є небезпечною. Російські війська не потрапляють у смертельні пастки, описані у західних підручниках у військовій справі, і нерідко знаходять способи прокласти шлях уперед.
Британський військово-дослідницький інститут RUSI опублікував доповідь, в якій підбив підсумки перших п'яти місяців російського вторгнення (лютий–липень 2022) до моменту переходу ЗСУ в наступ. Вивчивши дані української сторони, автори виділили п'ять уроків для західних армій.
Урок 1: У армій більше немає недосяжних укриттів. Війна в Україні показала, що ворог може завдавати ударів по складах боєприпасів та ремзаводів на будь-якій відстані від лінії фронту. Так, у перші 48 годин з моменту вторгнення російські війська вразили з повітря 75% стаціонарних об'єктів ППО, а в червні вже ЗСУ дали противнику урок, розгромивши з «Хаймарсів» віддалені від лінії фронту арсенали та бойову техніку. У результаті обидві сторони навчилися уникати великих втрат військового майна шляхом його розосередження та дезінформації.
Урок 2: Арміям потрібно багато артилерійських знарядь та боєприпасів. Попри поширену думку, у перші тижні вторгнення, коли російські війська оточували Київ, становище України врятували не розпіарені з пропагандистською метою протитанкові комплекси Javelin і не турецькі безпілотники tb2, а масивні залпи артилерійських бригад. Україна мала 1176 довгоствольних гармат і 1680 реактивних систем залпового вогню – більше, ніж у Великобританії, Франції, Італії, Іспанії та Польщі, разом узятих. Запаси снарядів дозволили Україні інтенсивно обстрілювати супротивника протягом шести тижнів – набагато довше, ніж змогла б майже будь-яка західна армія за тих самих обставин.
Урок 3: Арміям потрібно набагато більше дронів. Безпілотники відіграли життєво важливу роль у війні в Україні, хоча застосовувалися переважно для розвідки, а не для ударних місій. Військам вони критично потрібні повсюдно. Проте з лютого по липень ЗСУ втратили близько 90% дронів, що використовуються. Середня тривалість життя квадрокоптера дорівнювала трьом польотам, а безпілотника з нерухомим крилом – шість польотів. Причому лише третина місій була успішною, а часто дрон повертається ні з чим. За такої статистики флоти багатьох європейських армій вичерпаються за лічені дні. Тому укомплектовувати бойові підрозділи краще армадою «одноразових» дешевих та простих літальних апаратів, а не крихітними парками великих та дорогих систем.
Урок 4: Арміям потрібно вчитися використовувати високоточну зброю у зв'язку зі звичайною. Високоточна зброя, зокрема «Хаймарси», показала дуже високу ефективність та виживання за короткого «логістичного хвоста». Водночас високоточні ракети дефіцитні і можуть бути уражені комплексами ППО та радіоелектронної боротьби. Тому арміям слід вчитися розчищати недорогими озброєннями «вікно можливостей» у захисті супротивника для здійснення високоточних залпів.
Урок 5: Армії не можуть покладатися на маскування та польові укріплення. Маскування на полях боїв в Україні було надзвичайно утрудненим, оскільки різноманітні оптичні камери, датчики руху, тепловізори та електронні антени «нашаровувалися» одне на одного і могли виявляти навіть добре заховані війська. Бліндажі та доти теж перестали служити гарним захистом, оскільки надовго прив'язували солдатів до одного місця та пробивалися сучасними засобами ураження, особливо високоточними. Найкращим способом вижити виявилося розосередження у поєднанні зі швидкими переміщеннями, що не дозволяють ворогові засікти війська. Тому арміям слід тренувати максимальне розосередження та вміння швидко збирати ударне з'єднання тільки на перспективній ділянці і лише на час удару.