Учора, 20 грудня, стався вибух на легендарному газопроводі «Уренгой – Помари – Ужгород», що має виключне значення в експансії радянського союзу та росії на європейський газовий ринок територією України. На ділянці, що проходить через республіку чувашія, відбулася розгерметизація труби, і це спричинило займання природного газу.
Постраждалий магістральний газогін було перекрито, пожежу ліквідовано, «газпром» перевів транспортування експортного газу на паралельні труби. Але ризики зупинки українського транзиту в країни ЄС залишаються. Mind розібрався в причинах, які спонукають до таких висновків, попри заспокійливі заяви російської сторони.
Чи призведе вибух до зупинки всього газогону? Керівник чувашії олєг ніколаєв повідомив, що вибух має вигляд випадкової аварії, яка, вірогідно, не призведе до довгострокової зупинки магістральної труби. Але коли все стане на свої місця, не відомо. Конкретна відповідь щодо строків буде тільки після технічного обстеження пошкодженої ділянки.
Така відповідь чиновника створює простір до будь-якого розвитку подій. Тим паче, що транзит та експорт газу, а також погрози його зупинки – улюблений інструмент геополітичного впливу кремля для тиску на опонентів, що використовується роками.
Чому вибух може бути «рукотворним»? Однією з особливостей інформаційних атак, які використовує рф проти України з 24 лютого, є заяви на випередження, що стосуються звинувачення української сторони в провокаціях, коли злочини готується здійснити росія.
Так, зокрема, сталося на початку березня, коли віцепрем’єр рф алєксандр новак розповів про «наявність інформації щодо підготовки провокацій відносно газотранспортної системи України». Ці слова від кремлівського чиновника були обґрунтовано сприйняті як попередження. А «протиотрутою» для української сторони тоді стало оперативне посилення безпеки на стратегічній газотранспортній інфраструктурі, щоб запобігти трагедії.
Наступна спроба росії атакувати українську ГТС відбулася в серпні, коли «газпром» несподівано підвищив тиск у магістральних газопроводах. Диверсії вдалося запобігти лише завдяки швидкій професійній реакції українських спеціалістів, що керують роботою ГТС.
А у вересні один за одним сталися підриви на газопроводах «Північний потік – 1» та «Північний потік – 2», прокладених з росії через Балтійське море в Німеччину. Через це їх використання стало неможливе. Оприлюднені результати офіційних розслідувань, проведених спеціалістами кількох країн, не довели прямої причетності росії. Але агресивний газовий шантаж та наполегливе бажання «газпрому» посилити енергетичну кризу в Європі через штучний дефіцит енергоносіїв, щоб змусити Захід відмовитись від підтримки України, не залишають сумнівів у авторстві диверсій.
Чому така практика – не «винахід» теперішньої війни? Сучасна газова історія буде неповною без згадки про ще один відомий прецедент з підривом, що стався на газогоні «Середня Азія – Центр» 2009 року. «газпром», за свідоцтвом Ашгабаду, тоді учинив диверсію, без попередження перекривши засувки. Старі труби луснули, і транспортування газу зупинилося. Ці непередбачувані обставини дозволили «газпрому» відмовитись від виконання довгострокового контакту на закупівлю газу з Туркменістаном, який перестав цікавити російську сторону.
Газопроводом «Уренгой – Помари – Ужгород» постачається російський газ з родовищ на Ямалі. Він пролягає через газовимірювальну станцію «Суджа» на кордоні України з Курською областю, що залишилась єдиним входом в українську ГТС. З травня 2022 року транзит цім маршрутом складає 40–43 млн куб. м газу на день у напрямку Молдови.
Як росія готувалася до цього «несподіваного вибуху»? Наприкінці листопада «газпром» звинуватив Україну в крадіжці газу, що постачається через «Суджу» за контрактом для компанії «Молдовагаз», та погрожував скоротити транзит. У Кишиневі не підтримали ці звинувачення. Українська сторона заперечила несанкціонований відбір.
Ця історія закінчилася тим, що погрози «газпрому» залишились нереалізованими. Також вона збіглася в моменті із загостренням відносин між прозахідною владою в Кишиневі та москвою, яка намагається повернути Молдову в зону свого геополітичного впливу.
Протистояння росії та Заходу наразі триває та набирає обертів. Сьогодні вже 301-й день відкритої збройної агресії кремля проти України. Тож у москві, очевидно, використають ще не одну спробу ствердити свої імперські амбіції, всупереч поразкам на полі бою. І газ в цій війні – один із різновидів зброї.
Як відреагує Захід? Можна сподіватися, що Європі вистачить сили відповісти на вірогідне посилення газової кризи та чергові намагання розхитати ринок через біржові маніпуляції. Компанії країн ЄС прискорено розбудовують газову інфраструктуру (інтерконектори, термінали для імпорту та регазифікації ЗПГ) та закуповують рекордні обсяги газу на глобальному ринку.
Крім того, 19 грудня Єврокомісія затвердила обмеження цін на природний газ на рівні 180 євро за МВт*год, яке почне діяти з 15 лютого. Європейський енергорегулятор назвав цей механізм корегування ринку «безпрецедентним і неперевіреним», тож його наслідки складно прогнозувати. Але він, як зазначила міністр економіки України Юлія Свириденко, «відкриває можливість для майбутніх санкцій і витіснення російського газу з глобальних ринків», що зменшить «чутливість ціноутворення до російського чинника».