Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 13 лютого 2023 року остаточно ліквідував Родовід банк. Як повідомили у ФГВФО, затверджено ліквідаційний баланс і звіт про виконання ліквідаційної процедури банку, яка вважається завершеною. Фонд також уточнив, що всі зобов'язання перед кредиторами «Родоводу» є погашеними, а виплати гарантованих сум не здійснювалися, оскільки банк через специфіку своєї діяльності не залучав кошти від вкладників-фізособ. Інакше кажучи, на момент ліквідації від «Родоводу» залишилися лише «вивіска» та ліцензія.
Родовід банк – другий із трьох націоналізованих у кризу 2008–2009 років банків, який виявився банкрутом. Нагадаємо, що разом із ним Кабінет Міністрів у червні 2009 року також рекапіталізував Укргазбанк і Банк «Київ». Процедуру ліквідації Банку «Київ» ФГВФО завершив ще 2020 року. Зрештою, серед тих, хто вижив, залишився тільки Укргазбанк.
«Родовід» не був рядовою фінустановою. На його базі уряд намагався створити санаційний банк або, як його ще називають, bad bank (банк поганих активів). Але ця спроба обернулася невдачею.
Mind розбирався, чому Родовід банк так і не зміг впоратися з покладеними на нього функціями та чи можлива в Україні реалізація концепції bad bank узагалі.
Історія націоналізації Родовід банку та її провал. Рішення про рекапіталізацію «Родоводу» Кабмін ухвалив 10 червня 2009 року. Уряд направив на поповнення статутного фонду банку спочатку 2,8 млрд грн, а потім ще 5,6 млрд грн. У 2011 році банк отримав ще один транш на 3,95 млрд грн.
Чому уряд ухвалив рішення саме націоналізувати банк, а не відправити його на ліквідацію? Офіційна версія така, що «Родовід» був надто великим, а тому його банкрутство могло підкосити банківську систему. Станом на 1 квітня 2009 року банк був 19-м за розміром активів (їхня сума була близько 11 млрд грн) і посідав 16-те місце за обсягом коштів фізичних осіб (3,5 млрд грн).
За неофіційною версією, банк обслуговував інтереси деяких впливових осіб, яким вдалося пролобіювати рекапіталізацію в Кабміні, очолюваному на той час Юлією Тимошенко. Ліквідація як така була невигідна нікому – ані вкладникам, ані позичальникам. Зокрема, у Родовід банку «оберталися» гроші братів Сергія та Василя Бубки (Сергію Бубці належало 10% його акцій). Близько 40% кредитного портфелю «Родоводу» припадало на компанії Group DF, власником яких був Дмитро Фірташ.
Втім націоналізація банку не допомогла. Спочатку виникла паніка з боку вкладників, які намагалися забирати з нього кошти навіть в обхід мораторію на повернення депозитів.
Потім у «Родоводі» «розкрився» величезний пласт проблемних кредитів. За різними оцінками, на початок 2011 року частка токсичних боргів фізосіб там сягала 47%, а близько 80% кредитів юросіб були безнадійними. Тобто шанси на їхнє повернення прямували до нуля. Крім того, Юлія Тимошенко запропонувала зобов'язати Родовід банк виплачувати депозити збанкрутілого Укрпромбанку. Але більшість вкладників (близько 70%), які були переведені до «Родоводу» з Укрпромбанку, вирішили відразу ж забрати свої кошти, і лише 30% залишили депозити.
На додаток до цього Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) перевірило ефективність рекапіталізації. І за підсумками заявило, що вже після націоналізації з Родовід банку було виведено близько 8 млрд грн під фіктивні договори та контракти. Після цієї заяви тимчасового адміністратора банку Сергія Щербину взяли під варту й відправили до СІЗО за звинуваченнями в рамках двох кримінальних справ.
Створення санаційного банку. Ідея перетворити «Родовід» на банк токсичних активів виникла навесні 2011 року. Її озвучив Сергій Арбузов, який тоді обіймав посаду голови НБУ. За його словами, «Родовід» мав акумулювати проблемну заборгованість лише держбанків.
14 вересня 2011 року Кабмін затвердив розпорядження №880-р, згідно з яким Родовід банк отримував ліцензію санаційного банку. Вона надавала фінустанові право протягом п'яти років здійснювати роботу з проблемними активами державних банків і банків, у капіталізації яких взяла участь держава.
Чому НБУ вирішив ліквідувати Родовід банк? У лютому 2016 року Нацбанк опублікував заяву про те, що спільно з Міністерством фінансів вирішив відмовитися від використання «Родоводу» в ролі bad bank.
У зв'язку із цим правління Нацбанку 25 лютого 2016 року ухвалило постанову №107 про визнання Родовід банку неплатоспроможним і про його передачу до ФГВФО на ліквідацію.
НБУ аргументував своє рішення так:
«У Родовід банк треба було залити капітал, щоб він зміг викупити погані борги. Можливо, не знайшли цих ресурсів – не узгодили з партнерами, з тим самим МВФ. Можливо – і частково так і було – самі банки виробили механізми, щоб закривати ці проблеми (з повернення боргів. – Mind) самостійно», – пояснює фінансовий аналітик Андрій Шевчишин.
За даними НБУ, на 1 січня 2016 року (напередодні запуску процедури ліквідації) активи Родовід банку становили 94 млн грн, зокрема акумульована кредитна заборгованість – 66 млн грн. При цьому резерви під борги юросіб перевищували 3,3 млрд грн, а резерви під заборгованість фізосіб становили близько 3,34 млрд грн. Левова частка зобов'язань Родовід банку сформувалася із заборгованості перед НБУ – її сума була понад 4,4 млрд грн.
Які перспективи у bad bank в українських реаліях? Створення санаційного банку – це не український винахід. Подібний досвід мають такі країни, як Швеція, Велика Британія, Франція, Німеччина, Угорщина, Словенія, Бразилія, Малайзія та США.
До речі, років п'ять тому в Євросоюзі точилася активна дискусія стосовно того, щоб заснувати єдиний загальноєвропейський bad bank, який абсорбуватиме NPL у банків із країн – членів ЄС. Але, щоб цей банк нормально виконував свої функції, необхідно було поповнити його капітал десь на 1 трлн євро. Тож ініціатива провалилася.
В українських реаліях ситуація ще складніша. Є ФГВФО, який займається боргами неплатоспроможних банків. І в нього це непогано виходить. Протягом «довоєнного» 2021 року фонд продав активи банків, що перебувають у процесі ліквідації, на загальну суму 2,4 млрд грн.
Платоспроможні банки воліють працювати з NPL самотужки. Це і примусове стягнення боргів, і продаж права вимоги щодо кредитів третім особам (фінансовим компаніям чи колекторам). Державні банки мають можливість реалізовувати кредитні портфелі через ProZorro. З подібними лотами вже виходили Укргазбанк та Укрексімбанк.
Тому на перший погляд доцільність створення bad bank викликає запитання. Адже така структура має не просто «пилососити» проблемні борги, а й проводити роботу щодо їх стягнення.
Відмінність санаційного банку від компаній по роботі з токсичними активами – у тому, що останні куплять кредитний портфель за безцінь, з дисконтом 90%, а bad bank забере ці борги за номінальною або середньоринковою вартістю.
«Для створення санаційного банку потрібне спеціальне законодавче регулювання. Адже він має бути в дещо іншому регуляторному полі, ніж звичайні банки. Друге питання – капітал «поганого банку». Хто його наповнюватиме, держава чи приватні інвестори? Держава нині не має на це коштів, а інвесторам потрібна чітка бізнес-модель і законодавче поле. Якщо bad bank не може реалізувати право на відшкодування / продаж / вимогу через суд чи інші механізми роботи з позичальниками, то сенсу в ньому взагалі немає», – вважає Андрій Шевчишин.
Схожу думку висловлює і ексголова ради НБУ економіст Богдан Данилишин. За його словами, формально зібрати проблемні борги під одним куполом – половина справи. Потрібно створити «реальний ринок непрацюючих активів, що дозволить залучити на нього професійних інвесторів».
Що пропонує НБУ для боротьби з NPL? У Нацбанку єдиної позиції щодо bad bank також поки що немає. Ще восени 2022 року представники НБУ заявляли, що питання складне й потребує ретельного вивчення.
Водночас NPL-навантаження на банки продовжує зростати. За даними НБУ, на 1 лютого 2023 року частка непрацюючих кредитів у корпоративному портфелі перевищила 43%. Згідно з рейтингом надійності банків від Mind, найбільший обсяг NPL у ПриватБанку (70% усіх кредитів), Ідея Банку (64%), у Міжнародному інвестиційному банку (51%), Ощадбанку (50%) та Укрексімбанку (49%).
Втім, як повідомила в коментарі Mind перший заступник голови Нацбанку Катерина Рожкова, НБУ остаточно не відкидає ідею про створення санаційної структури. За її словами, велику роботу щодо токсичних активів справді зробив і продовжує виконувати ФГВФО. «Інше питання, що фонд через недосконалість наявних механізмів стягнення боргів не може повноцінно відпрацьовувати NPL, оскільки іноді навіть не встигає «дотягнутися» до таких активів. Несумлінні позичальники запускають процедури фіктивного банкрутства, виводять застави тощо», – пояснює Рожкова.
При цьому вона вважає, що специфіка проблемної заборгованості, яка почала накопичуватися вже після 24 лютого 2022 року, потребує особливого підходу.
Такі борги, за словами Рожкової, треба ділити на дві групи. Перша – це кредити, які можна повернути. Ідеться про борги тих позичальників, які можуть відновити діяльність після завершення бойових дій. Але за рахунок нових кредитів їм це зробити буде дуже важко.
Тому в цьому разі було б доречно обговорювати створення певної спеціалізованої компанії з управління проблемною заборгованістю, зокрема за участю міжнародних фінансових організацій. Головним завданням такої компанії стане не викуп проблемних боргів, а проведення експертизи життєздатності позичальника та допомога йому в залученні капіталу на пільгових умовах. Наприклад, від ЄБРР, IFC, ЄІБ. Щоб позичальник, маючи цей капітал, міг відновитися й навіть погасити «старі» борги.
Щодо безнадійних кредитів, за якими вже немає бізнесу, тому що він знищений або опинився на окупованій території, треба діяти зовсім інакше.
«У цьому разі, на мій погляд, було б доцільно створити не bad bank, а якусь структуру (можливо державну), яка б стандартизувала підходи до обчислення втрат бізнесу. Також ця структура може консолідувати зусилля компаній-позичальників щодо подання позовів для відшкодування збитків у межах репарацій від рф», – пояснює Рожкова.
Тобто, якщо буде просто класичний bad bank (щось схоже на ліквідований Родовід банк), він стане черговою «чорною діркою», яка накопичує NPL. «Тоді як для підготовки міжнародних позовів потрібний зовсім інший профіль установи», – резюмує Рожкова.