Mind продовжує публікувати матеріали в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більш емоційне забарвлення, що, втім, компенсується глибиною експертизи авторів у досліджуваному питанні. Цього разу пропонуємо погляд Інни Коваль, редакторки відділу «Промисловість», на державну політику щодо видобування вугілля в Україні та накопичення його запасів напередодні чергової «воєнної» зими.
Очільник Міненерго Герман Галущенко вже кілька місяців розповідає, що Україна підготувалася до осінньо-зимового періоду, а блекаути можливі тільки через масштабні обстріли російськими ракетами. Проте у вугільному напрямі Міненерго відбувається щось геть незрозуміле.
По-перше, у зведеннях міністерства взагалі відсутні будь-які відомості про запаси вугілля, видобутого з державних шахт для забезпечення державного ж ПАТ «Центренерго», чиї станції працюють переважно на цьому виді викопного палива. Також на вугіллі працюють і з десяток комунальних теплоелектроцентралей (ТЕЦ). І хоча вони забезпечують лише до 10% опалювальних потужностей України, під час війни це теж неабиякий внесок.
Остання згадка про запаси державного вугілля на міністерському сайті датується 28 січня 2022 року. З одного боку, це можна пояснити пересторогами воєнного часу, але, з іншого – повний інформаційний «вакуум» у підгалузі породжує ще більше запитань.
По-друге, у міністерстві відбулося кілька цікавих призначень. Вони показують, що у відомстві не просто не має «лави запасних», там немає навіть «стулки запасних» (це легко зрозуміють донеччани).
Що відбувається з кадрами? 6 вересня 2023 року, за рішенням Кабміну від 1 вересня, на посаду заступника міністра енергетики був призначений Олександр Хейло. До цього, з грудня 2022-го, він очолював ДП «Укрвугілля», в обов’язку якого – купувати вугілля у державних шахт і постачати його для ПАТ «Центренерго» та ПАТ «ДТЕК Західенерго». Проте громадянин Хейло не впорався зі своїми обов’язками.
Уже в середині вересня з’явилася інформація, що СБУ «виявила шокуючу нестачу вугілля та підробку документів на складах Донецького та Львівського вугільних басейнів». На жаль, сайт СБУ припинив друкувати економічні новини після втечі Ігоря Баканова навесні 2022 року, тому орієнтуємося на чесних «особистів», які завжди були в системі.
Втім, є і інші професійні джерела, які певним чином підтверджують висновки СБУ. Наприклад, статистичні дані від колишньої т.в.о. міністра енергетики Ольги Буславець: на 7 вересня 2023 року запаси на держскладах були трохи більше 1,3 млн тонн. Це на 200 000 тонн менше за планові показники самого міністерства та на 600 000 тонн менше за показники 2022 року. На середину жовтня запаси впали вже нижче 1,3 млн тонн. Дефіцит вугілля на осінньо-зимовий період прогнозується на рівні 1,5 млн тонн.
Чому викриті СБУ «схеми» – аж ніяк не нові? СБУ зазначила, що «на складах підприємств – а це дев’ять державних шахт і ПАТ «Центренерго» – «виявлено значні нестачі та пересортицю вугільної продукції, у тому числі некондицію з великими показниками зольності, що не дає змогу використовувати продукцію за призначенням. Таким чином, фактична кількість продукції значно нижче, ніж заявлена до використання у статистичних і звітних даних». Також СБУ заявила, що саме Олександр Хейло є «ініціатором схеми».
Це не зовсім відповідає дійсності. Не маючи за мету виправдовувати громадянина Хейло, зазначимо, що ці схеми були вигадані ще за часів радянського союзу – приписки, завищення показників, невідповідність продукції. При нагоди можна підняти хроніку Верховної Ради 1998–1999 років. Там «прогресивна соціалістка» Наталія Вітренко на всю країну розповідала, як «з донбаських шахт на українські ТЕС (які тоді всі працювали на вугіллі) йшло ДЗ – «Донецька Земля». Колись і Вітренко була «прогресивною».
Уже тоді донецькі та луганські шахти перестали звертати увагу на збагачення вугілля, а просто відправляли весь видобуток на державні ТЕС. Достатньо подивитися на закинуті збагачувальні фабрики Красноармєйська (нині Покровськ), Димитрова (нині Мирноград), та й купу інших.
Україна ще з радянських часів упевнено «сиділа» на вугільних дотаціях, але навіть у 1990-х роках влада продовжувала тримати вуглевидобуток на рівні 80–90 млн тонн щорічно. І продовжувала працювати схема з «недозбагаченням», яка приносила мільйони, якщо не мільярди доларів у кишені усього ланцюга «директор шахти – директор збагачувальної фабрики – директор ТЕС – директор вугільного департаменту Міненерго – очільник Міненерго – прем’єр-міністр», а може й далі…
Сьогодні ця схема «схудла» до нещасних заледве 2 млн тон вугілля на рік із державних шахт. Але куди подіти «стаж» – у Олександра Хейло 33 роки роботи у вугільній галузі, серед яких купа років роботи головним інженером провідних донецьких шахт? Може, і згодився.
Тяжке рішення: газ чи вугілля? (ВИПРАВЛЕНО 19.10.2023 о 15.45 у зв'язку з наданням додаткової інформації пресслужбою банку. – Mind). До призначення в ДП «Укрвугілля» громадянин Хейло був одним із топменеджерів ПАТ «Центренерго». Примітно, що саме в цей час рахунки компанії були переведені на обслуговування до Комінбанку, який невдовзі «відзначився» тим, що був оштрафований Нацбанком на максимальну суму – 135,15 млн грн за порушення фінмоніторингу та валютного законодавства.
(У попередній редакції текст був викладений наступним чином: «Там результатами його діяльності зацікавилася НАБУ, бо дивним чином кошти державної «Центренерго» опинилися в Комінбанку, який тоді був під наглядом НБУ. А зараз банк – у черзі на ліквідацію».- Mind)
Зараз «Центренерго» сидить «на підсосі», тобто здебільшого орієнтується не на українське вугілля, а на український газ. Дозволю собі оприлюднити думку ще одного корифея української енергетики – Юрія Сакви: «Чому вугільна «Центренерго» третю зиму поспіль завершує роботою 1–2 блоків на пільговому газі, а з 2022 року перейшла на цілорічний частковий газовий режим?».
Державна ПАТ «Центренерго» керує трьома станціями – Зміївською, Трипільською та Вугледарською. Остання вже майже 10 років знаходиться на лінії вогню у Донецькій області, тому її робота взагалі не враховується. А от інші дві станції актуальні для української енергетики, адже вони розташовані в Центральній Україні, де давно відчувається дефіцит енергопостачання.
Нещодавно на «Центренерго» змінилося керівництво, але, якщо ви знайдете на сайті компанії хоч якісь економічно значущі статистичні дані, це буде неабияка «перемога». Адже неможливо навіть дізнатися, скільки блоків розраховані під роботу на вугіллі, а скільки – на газі?
Очільник НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов спокійно оголошує, що запаси газу в українських ПХГ становлять понад 15,8 млрд кубометрів. При наявній економічній ситуації цього обсягу вистачить для задоволення потреб населення та побутового сектору. А чому не можна оголосити державні запаси вугілля? Для ворога це точно не секрет.
Чим важливі вугільні блоки ТЕС та ТЕЦ? Бо вони є найбільш зрозумілими й керованими для вітчизняної енергосистеми пунктами балансування об’єднаної енергосистеми (ОЕС), їх найпростіше запустити швидко. І з газом їх так само можна швидко запустити. Тільки є одна відмінність: зараз 1000 кубометрів газу коштує під $600, а тонна вугілля на світовому ринку $139. Українське ж вугілля має коштувати трохи менше, але міністерство тримає цю інформацію в секреті.
Нагадаємо: ДП «Укрвугілля» було створене у січні 2020 року – серед іншого, щоб підстраховувати ТЕС «ДТЕК Західенерго» – Добротвірську, Ладиженську та Бурштинську. Натомість уже другий рік поспіль ДТЕК спеціально закуповує у Польщі додаткові обсяги газового вугілля, щоб «підстрахувати» свої станції на заході країни, бо жодних надій на роботу та стабільні постачання від державних «Львіввугілля» і «Волиньвугілля» немає взагалі. Саме для цього ДТЕК законтрактував у Польщі 210 000 тонн вугілля напередодні зимового сезону 2023/2024. Ну й, за заявою Міненерго, «для підстраховки» кількох західних ТЕЦ.
Як ця вся ситуація загрожує українській енергетиці? На жаль, призначаючи нових посадовців, Кабмін не враховує жодних довідок СБУ та НАБУ. 23 жовтня уряд призначив в.о директора ДП «Укрвугілля» Юлію Кочаток, яка до цього була заступницею директора цього самого підприємства; членом дирекції ПАТ «Центренерго» (разом із Хейло); і навіть т.в.о. ДП «Держвуглепостач» (усі знають, що таке підприємство є, але чим саме воно займається – тайна в закинутому сейфі).
Це підприємство діє в рамках Міненерго вже понад семи років, проте жодної інформації щодо результатів його роботи не було оприлюднено. Жоден із міністрів цього ДП просто «не бачить», воно взагалі відсутнє в порядку денному Міністерства енергетики. Хоча, згідно зі статутом, має «вести облік усього устаткування на державних шахтах і забезпечувати його заміну та оновлення» і взагалі опікуватися видобутком вугілля. Проте в цього ДП навіть власного сайту немає.
Між тим на державних підконтрольних шахтах відбуваються неприємні ситуації. Шахтарі невдоволені новопризначеними директорами та їхніми управлінськими рішеннями. Але тамтешні профспілки чомусь мовчать. Остання крапля – львівський Червоноград, столиця західноукраїнського вуглевидобутку. У 1990 році там вперше в срср знесли пам’ятник леніну. Сьогодні мешканці не можуть дійти згоди – чи варто позбуватися радянської назви Червоноград… Може, історична назва Христинопіль і не найкраща, але більшість громади за Червоноград, без варіантів. Докерувалися...