Книжка тижня: «Нариси таємної війни» Тімоті Снайдера

Історія повторюється. За спіраллю чи хвилями, обирайте на власний розсуд, але коли йдеться про Україну, яка регулярно опинялася між ідеологічно, культурно, політично різними світами, знання минувшини може дати відповіді на питання, які бентежать зараз.

«Нариси таємної війни» Тімоті Снайдера – це розповідь про діяльність Генрика Юзевського, автора й керівника Волинського експерименту, переконаного в силі миру, культурного й освітнього відродження, за допомогою яких можна змінювати геополітичний ландшафт, запобігаючи етнічній ворожнечі. Ворог для польських комуністів, українських націоналістів і радянців, Юзевський прожив довге й цікаве життя, «щось зі створеного ним не минає».  

Оригінальна назва: Sketches from a Secret War. A Polish Artist’s Mission to Liberate Soviet Ukraine

Бекграунд. Тімоті Снайдер – американський історик, професор Єльського університету, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Голокосту, письменник, автор бестселерів. Книжка «Нариси таємної війни» в оригіналі вийшла 2005 року.

Видавництво: ТАО

Сюжет. Протягом 1919–1920 років тривала польсько-радянська війна за «пограниччя вже неіснуючої Російської імперії». Завершилася вона підписанням Ризького миру, за яким волинські землі, як і вся Західна Україна, увійшла до складу Польщі. Утворилося Волинське воєводство з центром у Луцьку. Його територія охоплювала сучасну Волинську, Рівненську та частину Тернопільської областей.

Тімоті Снайдер пише, що «Волинь – найбільш українське воєводство Польщі – стала плацдармом для радянських спроб проникнути в Польщу й послабити її, вдаючись до гасел земельної реформи та національного самовизначення для українців».

Щоб протидіяти цим зазіханням, Генрик Юзевський, художник, шпигун і соратник Юзефа Пілсудського, мав реалізувати Волинський експеримент, що був «спробою стримати плин часу, зберегти автохтонний українсько-польсько-єврейський лад, водночас толеруючи виникнення модерних національних відмінностей».

То чому ж в історіографії та інформаційному просторі це явище заступила, наприклад, Волинська різанина 1940-х років? 

Розповідаючи про карколомну долю Генрика Юзевського, поляка, що народився і виріс у Києві, потім захопився соціалістичною революцією під проводом Леніна, але швидко збагнув, що домінування в цій справі «російських товаришів» аж ніяк не призведе до національної незалежності до того поневолених Російською імперією народів, Тімоті Снайдер чергує його особисту історію з подіями більш масштабними – приходом до влади більшовизму, становленням сталінізму, початком Другої світової війни тощо.

Після підписання Ризького миру польський політикум розділився у своєму ставленні до українського населення. Так, націонал-демократи «не мали бажання провокувати Радянський Союз і вважали, що Польща спроможна асимілювати своїх пʼять мільйонів українського і мільйон білоруського населення».

Але Пілсудський і Юзевський не підтримували такий підхід, до того ж вважали комуністів ворогами й були впевнені, що радянці порушать умови мирного договору. У 1928 році Юзевського призначили воєводою на Волині. Діяч отримав можливість здійснити експеримент, за яким освіта, культура, релігія і деякі економічні реформи мали допомогти мирному співжиттю українців, поляків та євреїв.

Цікавий момент: у цей період очільники Радянської України вважали, що «Західна Україна більше не була форпостом революції в Європі; натомість вона стала плацдармом, де «всесвітній імперіалізм зосереджує підготування до війни проти СРСР». Дещо нагадує, чи не так?

Становище селян на Волині було набагато привабливішим, ніж у Радянській Україні, де вирувала колективізація. Протести проти неї, польська загроза та низка інших чинників підштовхнули Сталіна до кроку, за допомогою якого він міг викорінити незгодних із політикою партії та знищити потенційну силу, що могла пристати до збройної боротьби проти совєтів, організованої Польщею. Так почався Голодомор…

Побачивши методи Сталіна та політбюро, які могли знищити мільйони людей, поляки виявилися дезорієнтованими й були змушені відмовитися від своєї «допомоги Україні в інтересах Польщі». Далі був терор совєтів проти поляків, етнічні чистки. Протягом 1936 року з прикордонних районів Радянської України було примусово виселено близько 60 тисяч поляків…

А що ж Генрик Юзевський? Він був Волинським воєводою до 1938 року. Потім переховувався. 3 березня 1953-го його арештували польські комуністи. А 5 березня в Москві помер Сталін… Юзевському загрожувало довічне ув'язнення, але десталінізація та амністія політичних в'язнів дозволили йому вийти на свободу 1956 року. 

Вам сподобається, якщо: ви прагнете історичної літератури, яка намагається бути максимально об'єктивною та неупередженою; хочете зрозуміти природу непростих польсько-українських політичних стосунків, які й нині спотикаються об деякі події минулого; знаєте, що попри палку підтримку України, Тімоті Снайдер залишиться перш за все науковцем, а тому не прикрашатиме факти.

Вам не сподобається, якщо: ви не хочете (бо й так довкола одні страждання) вдаватися в подробиці одного з найтрагічніших періодів історії України – становлення радянської влади з червоним терором, Голодомором, етнічними депортаціями тощо; волієте героїзувати минуле, а не дізнаватися правду, якою б болючою й неоднозначною вона не була.

Головна причина прочитати: «Нариси таємної війни» Тімоті Снайдера – це не просто біографія Генрика Юзевського, а докладний історичний екскурс, що охоплює надважливий для України період. Починаючи з Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, автор аналізує тогочасні політичні й соціальні реалії, у яких опинилася Україна.

Нашій країні вкотре випало бути щитом – тоді він мав захистити Польщу та решту Європи від поступу московського комунізму. Про те, як це відбувалося – за допомогою шпигунів, таємних організацій, ліберальних підходів до українського національного відродження, а потім змов і політичних поступок – і розповідає книжка Снайдера. Об'єктивно, неупереджено, послідовно, називаючи речі своїми іменами. 

Катерина Зарембо «Схід українського сонця» 

«Забудьте все, що (ви думали) ви знаєте про Донбас», – з цієї фрази фактично починається книжка Катерини Зарембо, дослідниці в галузі суспільних наук, аналітикині. На думку авторки, український Схід є «чи не найбільш міфологізованим і водночас демонізованим українським регіоном». Створення стереотипів про Донбас розпочала ще радянська влада. На жаль, за незалежної України цю справу продовжили вже інші політики.

Катерина Зарембо береться провести «регіональні студії», щоб з'ясувати, яким ментально є справжній український Схід. Для цього авторка заглиблюється в коріння самої назви «Донбас», в історію краю, розглядає шахтарський міф як одну з ідеологічних технологій совєтів, розповідає про українські спільноти та рухи Донеччини й Луганщини та головне – дає почути голоси тих, хто своїм життям і діяльністю протистояв міфам і кліше.

«Схід українського сонця» Катерини Зарембо – щира, захоплива та вдумлива книжка, яка нікого ні в чому не звинувачує, а констатує: «Історія українського Сходу свідчить, що цей край потерпав від Росії щоразу, коли намагався вибороти собі альтернативну траєкторію розвитку».

Радомир Мокрик «Бунт проти імперії: українські шістдесятники»

У книжці Тімоті Снайдера є частина, присвячена Сергію Єфремову – одному з інтелектуальних лідерів українського національного руху 1920-х років, історику літератури, над яким радянці влаштували показовий суд і засудили до ув'язнення.

Українська культура – політично небезпечна. Це тоталітарна радянська влада розуміла тоді й протягом усіх подальших років свого правління. Та попри десятиліття репресій представники української культури не полишали боротьби. Про те, як чинили спротив радянській владі поети і прозаїки, літературознавці і художники, кінорежисери і перекладачі, і йдеться в книжці Радомира Мокрика «Бунт проти імперії: українські шістдесятники».

На думку автора, «термін «шістдесятництво» вбирає у себе десятки тем, які варті окремої уваги і досліджень». Мокрик вибирає для своєї розповіді підхід, за яким історія відступає, а на перший план виходять особистості, «живі люди – з їхніми сумнівами, коливаннями, інтелектуальною відвагою та блискучими талантами».

Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Стус, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Алла Горська, Лесь Танюк – не імена зі шкільних підручників, а ті, кому вистачило сили не йти на компроміси з власною совістю.