Напередодні відкриття 54-ї зустрічі Всесвітнього економічного форуму, яка відбудеться з 15 до 19 січня 2024 року в Давосі, та задля підкреслення важливості ВЕФ варто нагадати, звідки він бере свій початок і чому тисячі лідерів з усього світу щороку в січні з’їжджаються у морозне селище в Альпах, щоб обговорити ті питання, які вважають нагальними для людства.
На початку 1970-х років життя було не менш тривожним і поляризованим, ніж зараз: наростала напруженість через «холодну війну», що поділила світ навпіл, війна у В’єтнамі розділила США, нафтова криза та відсутність пального додавали невпевненості. У цей час в одного професора з Німеччини з’явилася цікава ідея.
Попри її академічне обґрунтування та наявність прибічників, вона певний час лишалася доволі химерною, і тільки згодом отримала популярність. Початком шляху до визнання стала робота Клауса Шваба та Хайна Крооса «Сучасне корпоративне управління в машинобудуванні» (Moderne Unternehmensführung im Maschinenbau, 1971).
У виданій книжці пояснювалася «теорія зацікавлених сторін» (stakeholder theory) – теорія організаційного менеджменту, згідно з якою компанія має враховувати у своїй діяльності інтереси не лише акціонерів (shareholders), а й всіх зацікавлених в її розвитку (stakeholders): працівників, постачальників, місцевих спільнот та інших. Це бачення «капіталізму стейкхолдерів» і стало наріжним каменем світогляду Всесвітнього економічного форуму.
Професор Шваб, інженер та економіст, заснував Форум 1971 року як неприбуткову фундацію під проводом федерального уряду Швейцарії саме для просування «капіталізму стейкхолдерів». Він обрав Давос місцем для щорічних зустрічей через віддаленість селища та відомість серед швейцарців і німців (Давос є місцем, де відбуваються події роману «Чарівна гора» Томаса Манна). «Дух Давосу» – це відкритість і співпраця, він має задавати тон кожній щорічній зустрічі.
Протягом останніх понад 50 років Давос став свідком усіх ключових подій історії – падіння Берлінської стіни, зростання економічної глобалізації та різкі зміни клімату. Він допоміг відвернути війну між Грецією та Туреччиною, але не спромігся запобігти іншим, побудував безліч економічних і бізнес-містків, став місцем, де одне рукостискання припинило апартеїд, створив альянс, що вакцинував понад мільярд дітей і надав майданчик для виступів провідним захисникам довкілля.
На шляху до втілення місії форуму – поліпшення стану світу – він неодноразово наражався на критику. Мовляв, це збіговисько елітних мрійників, або «тиждень порожніх балачок». Проте організатори настирливо продовжують збирати тих, хто має зацікавленість у спільному продуктивному майбутньому людства: як лідери світових корпорацій, так і очільники молодіжних та благодійних ініціатив, науковці та активісти різного штибу. А щодо «балачок», то, на думку засновника ВЕФ професора Шваба, відмова від розмови – це відкидання життєвої сили демократії.
Напередодні відкриття 54-го ВЕФ варто дещо зануритися в історію цього непересічного явища.
У 1970 році Клаус Шваб звільнився з роботи у швейцарській промисловій групі Escher Wyss заради організації двотижневої конференції у Швейцарських Альпах. Перший Європейський управлінський форум (European Management Forum) відбувся у швейцарському Давосі в лютому 1971 року. Участь у ньому взяли майже 450 делегатів із 31 країни світу: керівники європейських компаній, члени Європейської комісії та науковці з американських університетів. Протягом двох тижнів в альпійському селищі вони обговорювали кращі управлінські техніки та підходи.
Першою співорганізаторкою форуму була Хільда Штоль, яка незабаром стала дружиною Шваба. Вони разом створюють ВЕФ і до сьогодні. Розуміючи потребу в більшій «соціальній усвідомленості» при веденні бізнесу, Хільда створила «Фонд Шваба для соціального підприємництва», який вшановує та збирає підприємців по всьому світу.
Третю щорічну зустріч у Давосі відзначили дві події. Італійський промисловець Ауреліо Печчеї (ініціатор і перший очільник Римського клубу) представив спільний з Олександром Кінгом доробок «Межі зростання». Це була перша у своєму роді робота, що порушувала питання сталості економічного зростання. Автори навели перелік проблем, які людству треба розв’язати, щоб промисловий розвиток не створював кліматичних ризиків.
Другою подією стало створення чернетки етичного кодексу, заснованого на теорії стейкхолдерів. Із самого початку ВЕФ задумувався як інституція, яка ані захищатиме чиїсь інтереси, ані висловлюватиме думку щодо своїх учасників чи членів. «Давоський маніфест» став поодиноким виключенням із цього правила (на 50 зборах його декілька разів оновили).
Того року форум почав реалізовувати спільну програму з Організацією індустріального розвитку ООН (UNIDO) – створив платформу, на якій країни, що розвиваються, представлятимуть інвестиційні проєкти членам ВЕФ. Серед 26 країн, що успішно скористалися можливістю, – Болівія, Іран, Кот-д’Івуар, Нігерія, Філіппіни та Таїланд.
Організатори форуму також почали наголошувати на важливості участі громадянського суспільства. Наприклад, у 1976 році до виступу був запрошений Ральф Надер, американський захисник прав споживачів і кліматичний активіст.
Після арабо-ізраїльської війни 1973 року та впровадження нафтового ембарго відносини Заходу й арабських країн погіршилися. Тому в жовтні 1976 року ВЕФ ініціював, разом із провідними інституціями ЄС та арабських країн, проведення першого Арабо-європейського симпозіуму з ділового співробітництва (Arab-European Business Cooperation Symposium) у швейцарському Монтре.
Шваб з інтересом спостерігав за економічними реформами Дена Сяопіна, і в 1979 році вперше форум відвідала делегація з Китаю. Пізніше того ж року засновник форуму відвідав КНР на запрошення голови Китайської академії соціальних наук, а також взяв із собою 20 генеральних директорів європейських компаній.
Це стало початком тривалих відносин між форумом і Китаєм. Сторони започаткували щорічний «Китайський бізнес-саміт», який з 2007 року перетворився на «літній Давос» у КНР. Він носить назву «Щорічна зустріч нових чемпіонів» і збирає інноваторів та науковців з усього світу. Частим гостем заходу є поточний прем’єр-міністр Китаю.
Того року організатори форум вирішили наголосити на його значимості та масштабі, що збільшився, і змінили назву з Європейського форуму управління на Всесвітній економічний форум.
Виступ прем’єр-міністра Східної Німеччини Ганса-Дітріха Геншера із закликом до країн Заходу змінити ставлення до Радянського союзу багатьма істориками вважається початком закінчення холодної війни. У СРСР почалася «перебудова», і Михайло Горбачов шукав зв’язки із цивілізованим світом. Окрім Геншера, на Захід вперше прибула делегація СРСР.
Напруженість між двома країнами ледь не спричинила війну у 1988 році, якої вдалося запобігти завдяки особистій зустрічі в Давосі президента Туреччини Тургута Озала та голови грецького уряду Андреаса Папандреу. Перед цим Клаус Шваб особисто декілька разів відвідав Афіни й Анкару задля зняття цієї напруженості. У 1988 році було підписано Давоську декларацію, яка дозволила нормалізувати відносини двох країн.
Того ж року багато дискусій були присвячені пандемії ВІЧ/СНІД, а також довкіллю. Про це у своєму виступі говорив американський астрофізик Карл Саган, який попередив про ризики, що їх несе технологічний прогрес.
Восени 1989 року впав Берлінський мур, і 3 жовтня Німеччина возз’єдналася. Саме на Давосі вперше зустрілися депутати та підприємці з обох частин країни та започаткували програму економічної стабілізації для Східної Німеччини, яка згодом спричинила економічне зростання всієї країни.
Також того року вперше відбулася панель «Нова Європа», учасниками якої стали очільники країн Західної та Східної Європи.
Очільник Африканського національного конгресу Нельсон Мандела в Давосі вперше за межами ПАР зустрівся з президентом країни Фредеріком де Клерком і головою Квазулу Мангосуту Бутелезі. Попри численні непорозуміння, їхня спільна участь стала важливою частиною процесу об’єднання Південно-Африканської Республіки. Їхнє публічне рукостискання вважається закінченням доби апартеїду.
Перед обличчям глобальної фінансової кризи світові гравці погодилися, що формату «Великої сімки» недостатньо для її вирішення. Тому в Давосі було оголошено про збільшення формату зустрічі до 20 економічно розвинутих країн із різних регіонів світу. Перша зустріч міністрів фінансів у розширеному форматі відбулася того ж року в Бонні.
Єдиний раз у своїй історії Всесвітній економічний форум відбувся не у Швейцарії. Щорічна зустріч пройшла в Нью-Йорку задля демонстрації єдності та підтримки країні, яка пережила теракти 11 вересня.
Технології привели людство до точки неповернення. Клаус Шваб навів термін «Четверта індустріальна революція», описуючи далекосяжні наслідки, що їх несе цифровізація усього світу. Крім можливостей і перспектив, вона також містить і ризики (які він детально описав у своїй однойменній книжці).
Вперше зустріч відбулась у віртуальному форматі через пандемію COVID-19. Того року увага була прикута до цифрового залучення. Був створений EDISON Alliance, мета якого – максимально залучити до економічних можливостей людей, які не мали на те можливостей.
Зараз цей альянс уже спромігся доєднати до цифрової економіки понад 280 млн тих, хто не мав доступу до фінансових послуг, цифрової медицини, онлайн-платформ для навчання та розвитку сучасних навичок.
У 2022 році багато чого, пов’язаного з форумом, відбулося вперше. Вперше зустріч проходила навесні, вперше після закінчення пандемії COVID-19, вперше з початку російського вторгнення в Україну, і вперше світові лідери зустрілися після кліматичної конференції СОР26.
Розмови точилися навколо війни та її руйнівного впливу на світову економіку, а також довкола «парної кризи» – енергетики та продовольства. Голова МВФ Кристаліна Георгієва тоді сказала, що «світ стикнувся з небаченою кризою після небаченої кризи, проте ми все ще тут».
53-тя річна зустріч у Давосі відбулась у важкий час серії пов’язаних криз. Темою форуму стала «Співпраця у фрагментованому світі», і вона червоною лінією проходила крізь всі виступи, панелі та дискусії.