Видання Business Insider приділило увагу цікавому руху degrowth – ініціативі проти активного розвитку економіки. Її прихильники вважають, що якісне економічне зростання – повільне, а ВВП не є показником успішності. І хоча їхні аргументи видаються логічними та послідовними, провідна кореспондентка BI Акі Іто переконує, що нічого гарного з цього не вийде. Пропонуємо адаптований переклад її статті.
Існує причина, через яку уряди витрачають безліч коштів платників податків на вихід із рецесії. Родини втрачають свої будинки. Діти недоїдають. Випускники вишів роками намагаються почати профільну кар’єру, відмовляючись від шлюбу, дітей і придбання власного житла. Проте все більше досліджень свідчать, що в рецесії є принаймні один позитивний бік – довголіття.
Парадоксально, але економічний занепад насправді подовжує тривалість людського життя.
Останнім доказом цього твердження стало дослідження «Життя проти засобів існування» (Lives vs Livelihoods), авторства відомої економістки в галузі охорони здоров’я Емі Фінкельштейн і чотирьох її колег. Вони виявили, що в часи Великої рецесії (2007–2009 роки) пов’язана з віком смертність серед американців знижувалася на 0,5% у відповідь на кожен 1% зростання кількості безробітних. Що вищим було безробіття, то довше жили люди – особливо, дорослі віком від 64 та ті, хто не мав вищої освіти.
Зниження смертності проявляється моментально, констатували економісти, і триває не менше 10 років. Вплив на населення є настільки великим, що рецесія «забезпечила» понад 4% всіх 55-річних додатковим роком життя. У штатах США та країнах світу, де рецесія призводила до найгіршої ситуації з працевлаштуванням, усе більше людей називали свій стан здоров’я чудовим. Тож виходить, що рецесія робить нас здоровішими та подовжує нам життя.
Звичайно ж, економістів зацікавила ця залежність, вони згенерували цілу низку гіпотез. Однак їхні версії не витримали перевірки реальністю. Звільнені працівники не стали час, що вивільнився, проводити у тренажерному залі. Відсутність стабільної зарплати не змусила людей вести більш здоровий спосіб життя, відмовившись від алкоголю чи тютюну. Інфекційні захворювання на кшталт грипу чи пневмонії не почали діагностувати рідше через відсутність людей в офісах. Пенсіонери не стали отримувати кращий догляд, навіть через повну кадрову комплектацію будинків для людей похилого віку. Тож чому?
Відповіддю виявилося забруднення. Регіони з найвищим рівнем безробіття за часів Великої рецесії мали й найнижчий рівень забруднення повітря.
Це насправді логічно: під час рецесії менше людей їздить на роботу. Заводи й офіси порожніють, а люди менше витрачають електроенергії, намагаючись зекономити на житлово-комунальних послугах. Усі ці чинники впливають на чистоту повітря.
Це пояснює і більш значуще подовження життя серед працівників без вищої освіти: люди з низькооплачуваною роботою живуть у районах із більш забрудненим довкіллям. Також це допомагає пояснити вплив рецесії на зменшення кількості смертей від серцевих проблем, падіння числа самогубств та аварій – усі ці причини смерті пов’язані з якістю повітря. Економісти визначили, що на цьому чиннику заснована понад третина збільшеної тривалості життя.
Це дослідження, поряд із низкою інших, вкотре нагадує про важливе: економічне зростання не є і не має бути мірилом якості життя та добробуту. Визначивши, що рецесія «рятує життя», доведеться визнати і зворотний бік – період розвитку життя забирає. Економіка, що несеться на всіх парах, створює більше робочих місць, але призводить і до появи непомітних, та дуже неприємних наслідків.
«Наше відкриття свідчить про існування залежності між економічною активністю і тривалістю життя», – дійшли висновку економісти. На їхнє переконання, дихотомія впирається у просте питання: надавати перевагу багатству, що вбиває, чи бідності, яка зберігає життя?
Це питання дало новий імпульс так званому руху проти зростання (degrowth movement), заснованому на ідеї, що внутрішній валовий продукт (ВВП) не є адекватним показником людського прогресу. Так, економічне зростання створює нові робочі місця. Проте нічого не каже нам про здоров’я дітей, безпеку надворі чи сталість для планети. У чому сенс володіння всіма цими коштами, ставлять питання адепти руху, якщо вони насправді нам шкодять?
«Мені подобається цей розвиток думки – до якоїсь міри. Проте я не думаю, що скорочення економіки є гарною ідеєю, як-то вказують дехто з тих, хто проти зростання. Менший розвиток призводить до вищого рівня безробіття, а це незадовільна угода. Я зростала в Японії – країні, яку адепти повільного розвитку наводять як приклад. Це правда, що Японія є країною політично стабільною, охайною та безпечною, хоча її економіка замерла на цілі 30 років. Проте ця економічна стагнація знищує надії мешканців», – зазначає BI Акі Іто.
Ніщо не змінюється – у політиці, культурі, суспільстві – навіть якщо всі розуміють, що наявні норми є насправді поганими. Сама того не усвідомлюючи, японська нація впала в інерцію, повіривши в те, що нічого не вдіяти. Лише 2012 року, після переїзду до Сан-Франциско, у житті авторки тексту на Business Insider почали відбуватись якісь події. Люди навколо вірили, що здатні змінити світ, а оптимізм був попросту непозбутнім.
Рух проти розвитку ставить нас перед хибним вибором. Ліками від поганого зростання не є уповільнення. Ліками є краще зростання. У разі сильнішого регулювання та розумних інновацій ми здатні створити такі робочі місця, які не завдаватимуть шкоди довкіллю. І все, чому вчать нас висновки з досліджень – це розуміння, що ми наразі дуже далекі від балансу між економічним зростанням і соціальним благополуччям. Не варто робити вибір між життям і роботою.