Те, що відбувається в американській та, непрямо, у світових фінансових системах, змушує багатьох спеціалістів чухати потилицю: високі процентні ставки, які мали б «охолодити» економіку й зупинити інфляційні процеси, не дуже-то й діють. Проте Федеральна резервна система та її головний комітет наполегливо чіпляються за традиційні економічні теорії, сподіваючись досягти схожими діями результатів, аналогічних попереднім. Але існують інші пояснення, на які дедалі частіше звертають увагу економісти – і вони краще пояснюють усе, що відбувається.
Американська економіка місяць до місяця демонструє високі показники зростання, додаючи сотні тисяч нових робочих місць та змушуючи червоніти економістів, які просторікували неминучу стагнацію. Це посприяло тому, що дехто на Волл-стріт згадав про існування однієї з економічних теорій, що донедавна вважалася маргінальною. Та навіть почав її всерйоз розглядати.
«А що, – поставили собі запитання деякі економісти, – коли саме підвищення процентних ставок протягом останніх двох років насправді сприяє розвитку економіки? Чи можливо, що економіка зростає не всупереч збільшеним процентним ставкам, а завдяки їм?»
Ця думка настільки радикально суперечить загальновизнаному академічними та фінансовими колами підходу, що межує з єрессю. Раніше її могли висловлювати лише популісти – на кшталт турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана – чи ревні прихильники Сучасної монетарної теорії.
Але ці прихильники – заразом із щораз більшою групою тих, хто їм співчуває, але таких, кому «просто цікаво постояти поряд» – кажуть, що ігнорувати факти не виходить. Ціла низка показників – ВВП, рівень безробіття, прибутки компаній – демонструють значення не нижчі, а то й вищі за ті, що були на початку циклу підвищення ставок Федеральною резервною системою.
Адепти «альтернативної економтеорії» стверджують, що причиною економічного розвитку є стрибок базових ставок із 0% до 5% – мовляв, це вперше за останні два десятиліття значно збільшило прибутки власників облігацій та ощадних рахунків. «Насправді в людей просто виявилося більше грошей», – вважає Кевін Мюїр, колишній торговець деривативами у RBC Capital Markets, а зараз автор розсилки The MacroTourist.
І ці власники неочікуваних прибутків, свідчить теорія, – фізичні особи та компанії – активно витрачають свої гроші, чим збільшують попит і сприяють зростанню економіки.
У звичайному циклі підвищення ставок додаткових витрат від цієї групи не вистачило б на покриття падіння попиту з боку тих, хто припинив позичати гроші. Це мало б викликати спад, на який так чекає ФРС (а отже, зниження інфляції). Всі очікували, що економіка слухняно слідуватиме шаблону та «стрімко загальмується», каже Мюїр: «Я гадки не мав, що це швидше збалансує її та навіть стимулює».
Мюїр і решта критиків традиціоналістів – серед яких Девід Ейнхорн із Greenlight Capital – кажуть, що різниця цього разу полягає в кількох аспектах. Принциповою відмінністю є надвелике зростання державного боргу США, який сягає понад $34 трлн – вдвічі більше за показник, зафіксований десятиліття тому. Це своєю чергою означає, що держава – через високі процентні ставки – щомісяця виплачує близько $50 млрд американським та іноземним власникам державного боргу.
Те, що подібна ситуація зробить підвищення ставок радше стимулювальним, аніж обмежувальним, було очевидно економісту Воррену Мослеру багато років тому. Проте на початку він був одним із найголосніших провісників Сучасної монетарної теорії, тому багато років сприймався суспільством не більш ніж ексцентричним диваком від економічної науки. Але зараз він відчуває сатисфакцію, спостерігаючи, як його ідеї стають мейнстримом. «Я реально про це казав уже давно», – констатує він.
Мюїр радо підтверджує, що раніше роками був у таборі тих, хто не ставився серйозно до ідей Мослера. «Я вважав це дурістю. Адже його ідеї не мали сенсу», – пригадує він. Проте коли економіка почала відновлення після пандемії, він вирішив уважніше придивитися до цифр – і з подивом констатував, що Мослер мав рацію.
Ейнхорн, один із найвідоміших ціннісних інвесторів Волл-стріт, дійшов аналогічного висновку дещо раніше – коли спостерігав за занадто, на його погляд, повільним розвитком економіки попри процентну ставку в 0%, яку ФРС запровадила після останньої світової фінансової кризи 2008 року. Він розумів, що надвисокі ставки аж ніяк не допоможуть економіці – умовно, ставка у 8% відлякає позичальників. А от помірний рівень, навпаки, виявився сприятливим для розвитку.
У США за економічну одиницю вважають домогосподарство. Так от, Ейнхорн обрахував, що американські домогосподарства після початку післякризового відновлення отримали понад $13 трлн прибутку від короткотермінових вкладень – майже втричі більше за $5 трлн споживчих кредитів, відсоток за користування якими вони сплатили. На теперішній день це дорівнює $400 млрд чистого річного прибутку домогосподарств.
«Коли ставки стають нижчими від визначеного рівня, вони насправді сповільнюють економіку», – каже він. Ейнхорн вважає вимоги до ФРС знизити ставку задля уникнення сповільнення економічного розвитку «справді дивними».
«Справи йдуть добре, – каже він. – Не думаю, що таким чином (зниженням ставок. – Mind) вдасться комусь допомогти».
Існує й інша теорія, що має велику кількість адептів на Волл-стріт. Вона також пов’язує ставки й економічну активність, передбачаючи, що зниження ставок фактично сприятиме зниженню рівня інфляції.
Більшість економістів та інвесторів є прибічниками цього столітнього принципу, який каже про те, що підвищення ставок заважає економічному розвитку. На доказ цього вони наводять зростання прострочки платежів за кредитними картками та автокредитами, а також деяке сповільнення зростання кількості робочих місць.
Марк Занді, провідний економіст Moody’s Analytics, перебуває у цьому таборі традиціоналістів, вважаючи теорію про користь високих ставок «необґрунтованою». Проте й він визнає, що «високі процентні ставки зараз менше шкодять економіці, ніж це було раніше».
Як і інші з його табору, він наводить таке пояснення цієї стійкості: багато американців під час пандемії спромоглися зафіксувати наднизькі ставки за своїми іпотечними кредитами, що вберегло їх від болісних виплат. Насправді це суттєво відрізняє американську ситуацію від решти світу, де в більшості розвинених країн ставки за іпотечними кредитами швидко підвищуються в міру зростання базових ставок.
Білл Айген зі сміхом пригадує, скільки спеціалістів із Волл-стріт пророкували катастрофу, коли ФРС почала підвищувати ставки: «Вони ніколи не ризикнуть вище 1,5% чи 2%, казали вони, бо це знищить економіку».
Айген, менеджер фонду облігацій у JPMorgan Chase, не є чітким прихильником нової теорії. Імовірно, його можна віднести до табору тих, хто співчуває загальній концепції. Проте це «співпереживання» дозволило йому зрозуміти потребу в перегляді портфелю та наповненні його готівковими інструментами – і це вивело його в 10% успішних менеджерів фондів облігацій за останні три роки.
Айген має два сторонні бізнеси, окрім JPMorgan. Він керує фітнес-центром і тримає автомобільну майстерню. І в обох місцях люди продовжують активно витрачати гроші, каже він. Особливо, пенсіонери. Саме вони, як бачить банкір, мали чи не найбільше користі від високих ставок.
«Раптом весь дохід потрапив до цих людей. І вони його витрачають», – резюмує Білл Айден.