Останнім часом по всіх столицях Старого світу точаться розмови про слабкість європейської економіки та її надзвичайну залежність від імпорту – при цьому, ці розмови ініціюють самі європейці. Шок від російсько-української війни, енергетичного шантажу москви та численні «наїзди» з боку Трампа змусили Євросоюз уважно подивитись на себе. Радощів цей огляд не приніс. І якщо політичні нюанси (на кшталт угорської «особливої думки», яку незабаром обріжуть на рівні Брюсселя) ми наразі не розглядаємо, то з бізнесом ситуація виявилась не менш прикрою. Проте такою, що можна виправити.
По-перше, Європа абсолютно не здатна впоратись із конкуренцією на жодному з великих ринків, окрім захищених власних. Китайці до часу почували себе на європейському ринку електрокарів як в себе на заводі, натомість періодично влаштовуючи європейцям «холодний душ» і антидемпінгові акції. росіяни також вважали, що це взагалі «їхня земля», бо без них «старенька змерзне».
По-друге, виявилось, що європейці не то щоб погано працювали, але вони працюють неефективно – зокрема, відпочиваючи набагато більше, ніж працівники по всьому світу. Відповідно, це не сприяє підвищенню продуктивності та якості роботи.
Однак два роки війни виявили, що Старий світ, взагалі-то, не такий і старий. Брюссель «показав зуби»: незважаючи на незавершеність процесів та численні лазівки, якими намагається скористатись москва, європейський енергоринок росіяни втратили. Попри інвестиції та відкриття заводів в Угорщині, на електромобілі made in China накладатимуться все нові й нові обмеження (це європейці ще безпеку цих «батарейок на колесах» не перевіряли).
І якщо з ринковими обмеженнями ситуація більш-менш стабільна і допомогти місцевим виробникам можна, то з бажанням працювати все набагато гірше. Через це вже б’ють на сполох не лише дослідники, але й найбільш впливові особи Європи.
У країнах Скандинавії продуктивність праці вже давно стала питанням державної політики. Зокрема після фінансової кризи 2008 року уряди Швеції, Норвегії та Данії започаткували цілу низку програм задля підвищення ефективності роботи.
Голова Банку Швеції Ерік Тедеєн вважає, що єдиною можливістю для Європи зменшити розрив із США і повернути собі статус конкурентоздатної економіки є максимальна зосередженість на підвищенні продуктивності праці. Без цього про економічний прогрес, вважає він, можна забути.
За словами банкіра, протягом останніх шести років економіка Швеції демонструє вищі темпи зростання за середньоєвропейські, проте нижчі за американські – саме через продуктивність. «Вони перевершують Європу, включаючи Швецію – зростання продуктивності в США набагато більше. Для європейських політиків це має стати важливою темою», – вважає Тедеєн.
І це не порожні розмови «стороннього консультанта». З 2000 року продуктивність праці (кількість виробленого продукту за робочу годину) у Швеції зросла на 35%, значно обігнавши середній європейський рівень – 20%. Проте обидва ці показники навіть не йдуть у порівняння з 60%-им «стрибком» у США.
Вторить йому Ніколай Танген, голова норвезького Нафтового фонду (пенсійний фонд Норвегії), під управління якого перебуває $1,6 трлн. Він вважає, що європейці стали менш амбітними, менш працелюбними та менш схильними до ризику у порівнянні з американцями. На думку одного з найвпливовіших інвесторів світу, базисом для американського дива є те, що тамтешні громадяни «просто гарують». Про це очільник державного пенсійного фонду Норвегії заявив в інтерв’ю Financial Times 24 квітня.
Питання ефективності та продуктивності праці розглядалось також і в одному з редакційних матеріалів The Economist. Більше про це – в адаптованому перекладі Mind.
Правильність Ніколая Тангена доводять цифри – той нечастий випадок, коли національні стереотипи можна довести емпіричним шляхом. Середній американець працює 1811 годину на рік – на 15% більше за європейця, який витрачає на роботу 1 571 годину. Так порахували цього року в ОЕСР.
Міжнародна організація праці ці дані підтверджує та дещо деталізує: громадяни ЄС не лише відпочивають на тиждень-другий більше, але й працюють щодня на 30 хвилин менше за американців. Принаймні, такий стан справ у Великій Британії, Франції та Німеччині.
Аналізуючи цю різницю, постає логічне питання: жити більш вільно чи більш заможно? Насправді, відповісти на нього дуже складно. Американці працюють за своїм загальним розкладом, європейці призвичаїлись до своїх правил. Важливіше відповісти на питання, чому американці довше працюють. І відповідь доволі неочікувана: через віддалену роботу, яка зробила американський спосіб роботи трошки європейським, хоч і з власним пуританським відтінком.
Серед цікавих варіантів відповідей є культурні відмінності. Наприклад, європейці більше відпочивають. Вони «приречені» на цікавіше дозвілля, оскільки оточені дивовижними локаціями, різноманітними та смачними національними кухнями та чудовими краєвидами – лише треба взяти квиток на потяг чи на літак компанії-лоукостера. Америка, за цієї версії, має менше можливостей для подорожей цікавими місцями, які ще й розкидані по більшій території.
Це пояснило б, чому 150 млн європейців щороку їздять за кордон – це вдвічі перевищує кількість американських туристів. Інша цікава версія, розрахована на американців, вказує, що вони ставляться до роботи набагато відповідальніше та впевнені, що за гарну роботу їх буде винагороджено. Врешті-решт, саме «жорсткий індивідуалізм» створив їхню країну.
Проте ці версії розбиваються об факт, що до початку 70-х років XX століття більшість європейців працювали більше. А от американські години роботи з того часу не змінились. Велика зміна полягає в тому, що європейці стали менше працювати. За останні півстоліття робочий час у Німеччині скоротився на значні 30%. Тож існує якась інша змінна, що повільно впливає та важко визначається.
Едвард Прескотт, американський економіст, дійшов провокативного висновку, вважаючи, що різниця полягає в оподаткуванні. На початку 90-х років минулого століття податки в Європі стали настільки обтяжливими, що, на думку Прескотта, вбили мотивацію працівників. Значний розрив є і зараз: американські податкові надходження складають 38% ВВП країни, в Європі – близько 40%.
З іншого боку, ефект оподаткування на роботу є доволі непрямим. Хтось, звісно, вважатиме відповіддю на вищі податки триваліший робочий день, знаючи, що зможе заробити більше. Інші ж роблять ставку на додатковий заробіток після сплати податків, щоб підтримувати звичний спосіб життя.
Нещодавнє дослідження Йозефа Сігурдссона зі Стокгольмського університету було присвячено ставленню ісландців до річних податкових канікул, що мали місце 1987 року, коли уряд перезапускав систему оподаткування. Висновок наступний: хоча й більш мобільні працівники – молодь та частково працевлаштовані – дещо збільшили свою завантаженість, загальний вплив не був аж надто великим, яким мав би бути за версією Прескотта.
Більше впливу, як здається, має регуляторна політика. Європейські правила захищають права працівників – від декретних політик до жорстких умов щодо звільнення. До того ж і ці умови намагаються поліпшити – наприклад, ідея щодо 35-годинного робочого тижня у Франції. Іноді ці ініціативи не спрацьовують, погіршуючи ефективність роботи; іноді створюють зайві лазівки. Проте на 100% вони зменшують кількість робочих годин.
Інше важливе співвідношення полягає у зменшенні бажання працювати в людей у міру поліпшення фінансового стану. Нещодавнє дослідження МВФ продемонструвало надзвичайно чіткий зв’язок між ВВП на людину та кількістю робочих годин у країнах Європи. Мешканці більш забезпечених країн, на кшталт Нідерландів, на загал працюють менше за населення країн бідніших, на кшталт Болгарії. Проте це лише змінює рамки обговорення.
Є гіпотеза, що відпочинок є проблемою колективних дій. Американці можуть попросити керівників про триваліший відпочинок, проте бояться, що їх сприйматимуть за ледарів. У своїй роботі 2005 року Альберто Алесіна з Гарварду з колегами довели, що потужний профспілковий рух у Європі ефективно розв'язав питання колективних дій, послідовно наполягаючи на оплачуваних відпустках, які згодом стали частиною законодавства. США мають менш впливові профспілки, які не спромоглись за свою історію наполягти на впровадженні обов’язкових оплачуваних відпусток.
Тому європейські, законодавчо захищені відпустки сприяють більшій частці відпочинку, який є цілком соціально прийнятним. У свою чергу ринок, відповідаючи на потребу, пропонує більше товарів і послуг для цього неробочого часу.
Ще однією цікавою та знаковою різницею є розбіжність у ставленні до віддаленої роботи. У 2023 році глобальне дослідження умов праці показало, що американці, які працюють на повну ставку, з дому працюють 1,4 дня на тиждень, а європейці – 0,8 дня. Якщо накласти ці цифри на раніше згадане дослідження ОЕСР, отримаємо разючий результат: європейці та американці працюють приблизно однакову кількість часу, 1 320 та 1 304 годин на рік відповідно.
Іншими словами, додаткові 15% роботи американці виконують з власних домівок або навіть пляжів – іноді, навіть європейських. Тож американці продовжують гарувати продуктивніше, проте стали робити це веселіше.