В американському істеблішменті точаться дискусії щодо подальшого перебігу російсько-української війни та ролі, яку США відіграватимуть у ній. Хоча всі учасники сходяться на тому, що росія не може виграти, розвиток ситуації – предмет обговорення. Одна з позицій, яку наводить автор матеріалу у впливовому виданні Foreign Affairs, полягає у швидкому контрнаступі ЗСУ за допомоги великої кількості зброї від союзників, вихід на кордони 2021 року та початок переговорного процесу. Автор – Якуб Грігель, професор політології в Католицькому університеті Америки, колишній головний радник Служби політичного планування Державного департаменту США (2017–2018). Наводимо адаптований переклад цієї статті.
Від редакції: ми не вважаємо цей план вдалим або взагалі прийнятним для України. Але він усе кращий за чудернацькі пропозиції замороження конфлікту та початку переговорів «за будь-яких умов». Тектонічні зсуви в американській політиці змушують бути готовими до будь-якого розвитку подій, тож варто чітко розуміти, якими є пропозиції союзників. Саме тому ми вважаємо цей матеріал важливим для ознайомлення.
Сполучені Штати зайшли у глухий кут в Україні. Обережний і поступовий підхід президента Джо Байдена не працює. Навпаки, він призвів до тривалої та кривавої війни на виснаження. Нестабільність досягнень України за минулий рік продемонструвала сумні перспективи перемоги росії, після якої Київ стане частиною імперії.
Колишній президент Дональд Трамп пообіцяв змінити підхід США до цієї війни в разі переобрання у листопаді, гарантуючи закінчення війни «за 24 години». Його напарник у перегонах, сенатор Дж.Д. Венс, вважає, що Україна має обмежитися «захисною стратегією», щоб «зберегти дорогоцінні людські життя, припинити кровопролиття та дати час для початку переговорів». Схоже, що Трамп і Венс більш схильні до переговорного розв'язання питання, яке вивільнить ресурси Вашингтона для інших напрямків.
Війна має скінчитись – і скінчитися швидко. Рішенням є не припинення допомоги США Україні або поспішна згода на перемовини з владіміром путіним. Сполучені Штати все ще можуть вийти з глухого кута й не дати росії перемогти. Для припинення постійних витрат і збереження незалежності та безпеки України США із союзниками мають дати Києву один останній шанс на перемогу – яка визначатиметься не поверненням до кордонів 2013 року (як би того хотілося Києву), проте сталим відновленням кордонів 2021-го.
Щоб уможливити цей результат, Вашингтон та союзники мають значуще та швидко поліпшити військову спроможність України великою кількістю зброї та зняти обмеження на її використання. Найбільш реалістичним шансом на мир буде наступ української армії та витіснення росіян за кордони 2021 року.
Новий президент може ініціювати політичні зміни, які дозволять цьому статися; майбутня адміністрація Трампа, наприклад, може скористатися можливостями довести американську міць і вгамувати конфлікт, відновити міжнародну репутацію США та дозволити Вашингтону зосередитися на інших пріоритетах. Неважливо, хто сидітиме в Білому домі, короткострокове прискорення у необмеженому постачання військової допомоги є найкращим варіантом досягнення довгострокового миру на європейському театрі.
Поточна стратегія адміністрації Байдена не розв’язує проблем ані США, ані України. У 2022 році, після нападу росії та демонстрації недвозначного бажання українців давати ворогу відсіч, Вашингтон і деякі інші союзники поступово та неквапливо почали надсилати військову допомогу Києву, накладаючи обмеження на те, як і де українські війська можуть її застосовувати. Вони боялись, що значні втрати росії призведуть до поширення конфлікту за межі України й завдадуть шкоди Заходу.
Розмахування ядерною шаблею путіна так налякало американських і європейських чиновників, що навіть ті, хто однозначно бажав перемоги Україні, по факту надавали Києву підтримку, достатню для того, щоб не пасти під наступом росіян. Очевидною метою стала не перемога України, а утримування її «стільки, скільки можна» – у надії, що на якомусь етапі росія вирішить, що подальша агресія шкідлива більше для неї, – і припинить бойові дії.
Після більш ніж двох років війни Київ не сидить згорнувши руки, та й західні союзники не пасуть задніх. Тривала війна на виснаження, найімовірніше, скінчиться поразкою України. У Києва недостатньо людських сил, щоб роками посилати підкріплення на фронт, крім того, від війни страждає вся країна.
Три чверті українських компаній зіткнулись зі скороченням робочої сили через міграцію та мобілізацію (з подальшими військовими травмами та загибеллю). Агропромисловий сектор втратив родючі землі: під деякими культурами площі скоротилися на третину. Втрата портів, на кшталт Маріуполя, стала серйозною проблемою для орієнтованих на експорт виробників. Лютневе дослідження Світового банку свідчить, що для відбудови житлового фонду та інфраструктури вже потрібно понад $0,5 трлн. З плином часу ситуація погіршується.
Час також не на боці партнерів України. Європейські країни щиро вважають війну росії екзистенційною загрозою, проте їхні витрати на оборону до останнього часу були вельми скромними, і ЄС не був готовий виділяти великі кошти на підтримку української економіки. Країни Східної Європи є винятком: Польща цьогоріч витратила на оборону понад 4% ВВП. А Фінляндія, новий член НАТО, планує подвоїти виробництво артилерійських снарядів до 2027 року. Але й вони будуть змушені визнати, що кожен переданий снаряд – це мінус один постріл для власної артилерії. І, якщо росія матиме якісь досягнення в Україні й почне загрожувати Заходу, ці країни не погодяться на таку торгівлю.
Сполученим Штатам також мало користі з фінансування тривалого конфлікту. Стратегія Байдена з неквапливого надання військової допомоги не дозволить запобігти поразці України, водночас затягне США у війну без шляху до перемоги. Це також політично нежиттєздатний план: після десятиліть надзвичайно непопулярної «вічної війни» американські лідери не можуть обіцяти необмежену фінансову підтримку та надання зброї без перспектив перемоги.
Сполучені Штати також стратегічно ризикують, обмежуючи Україну повільністю постачань. москва може спиратися на воєнну економіку стільки, скільки віритиме у свою здатність виснажити Україну до поразки й у недовговічність західної допомоги Києву. Зі свого боку Україна не може дозволити собі починати переговори з поточної слабкої позиції, а також маючи важливі територіальні втрати на кшталт доступу до Азовського моря, яке є важливим для аграрного експорту, та не маючи засобів для повернення втраченого.
Це означає, що війна триватиме – і що довше, то більше росія матиме можливостей для створення проблем Європі та США у різних куточках світу. москва може розширити своє співробітництво з Північною Кореєю, надавши супутникові технології та технології виробництва балістичних ракет, відправити більше солдат для дестабілізації ситуації у Субсахарській Африці чи великому Середземноморському регіоні, і шкодити сигналам GPS на великих територіях Європи. Китай тим часом розбудовує власну армію і може скористатися невизначеність у Європі, щоб посилитися в Тихоокеанському регіоні.
У той самий час Вашингтону та союзникам не варто особливо перейматися провокуванням рф. Західні страхи щодо ризику ескалації виявилися переоціненими. Протягом усього свого правління путін уникав прямої конфронтації із Заходом через розуміння власної економічної та військової слабкості. Тому зараз москва зацікавлена в обмеженні війни суто територією України, оскільки нездатна протистояти об’єднаним силам Заходу.
росія загрожує ескалацією, але дає задню, коли стикається із силою. Проте існують і обмеження для союзників, які не варто ігнорувати – зокрема, вони не мають кидати прямий виклик російській армії на фронті, відправляючи свої війська в Україну.
Замість затягування цієї війни метою Сполучених Штатів має стати її швидке закінчення, допомагаючи Україні перемогти й паралельно пересвідчившись, що росія не матиме подальших імперських амбіцій. Встановлення стабільності в Європі дозволить Вашингтону зосередитися на азійському театрі, де зростає загроза з боку Китаю, вибудовуючи стратегію, а не протидіючи двом ревізіоністським силам водночас.
Найбільш слушним шляхом досягнення цієї мети буде надання Україні великої кількості зброї без будь-яких обмежень щодо її застосування. Україні потрібні артилерія, техніка та повітряна зброя, щоб завдавати ударів по військових цілях у росії на кшталт літовищ, складів зброї та пального, військових заводів. Знявши обмеження, насамперед на ракети середньої дальності, Вашингтон дозволить Києву зашкодити російським військам та унеможливити потужні атаки по українських містах та інфраструктурі. Україна не може захистити себе з окопів і з дедалі меншими запасами дорогих протиповітряних засобів.
Ця активізація дала б Україні останній шанс на тактичний прорив для наближення відновлення свого територіального статусу станом на початок 2022 року. З цих позицій українська армія може загрожувати територіям, захопленим росією з 2014 року, в особливості Криму. Попри зрозуміле бажання Києва відновити кордони до 2014-го, великі втрати та загальнонаціональна виснаженість робить більш реальною не настільки амбітну мету.
Нищачи та виштовхуючи російські війська з територій, захоплених з 2022 року, Київ отримає низку політичних можливостей. Такі військові досягнення можуть завдати росії великих репутаційних і матеріальних втрат, змусивши її сісти за стіл переговорів. Навіть без переговорів, які в будь-якому разі навряд чи зменшать імперські амбіції рф, швидка й рішуча перемога на полі бою завдасть значної шкоди російській армії та виграє для України час на відновлення інфраструктури й промисловості, оновлення використання земельного банку та посилення військового потенціалу для стримування майбутніх наступів російської армії.
Сполучені Штати та їхні союзники матимуть усі необхідні ресурси для реалізації цього плану ще до листопада, коли пройдуть президентські вибори у США та наступний президент країни обійме посаду. На початок 2025 року виробництво зброї західними компаніями достатньо активізується, щоб надавати Україні достатньо артилерійських снарядів.
Американські заводи на кінець 2024 року досягнуть планового показника у 80 000 снарядів на місяць, а у 2025 році вийдуть на показник у 100 000. Додайте до цього 100 000 снарядів, що їх планує виготовляти на місяць європейський ВПК, й матимете не лише можливості утримувати поточні позиції, що вимагає 75 000 снарядів на місяць, а й здатність перейти до наступальних дій.
Армія США має також вдосталь застарілої зброї, зокрема старих моделей танків і техніки, що зберігаються на складах. Допоки Вашингтон надіслав Києву лише 31 танк, впливаючи на активність Берлінв в передачі танків, проте на складах лишається ще чимало машин, які можна відновити й відправити. Україна потребує явно більше, ніж отримує, і втрати виснажують її запаси. Невелика кількість західних реактивних літаків з українськими пілотами незабаром здіймуться в українське небо, але європейські країни спроможні на значно більше. Наприклад, Греція має кілька десятків літаків.
Хоча Вашингтон і союзники не можуть відправляти в Україну своїх вояків, вони можуть забезпечити додаткове навчання для українських військових. Жива сила є дедалі більшою проблемою для Києва. Чоловіки призовного віку, що виїхали з країни, мають повернутися та взяти участь у захисті держави. У європейських країнах, де вони перебувають, можуть бути організовані навчальні табори, де чоловіків тренуватимуть перед відправленням додому.
Вирішальним фактором будуть швидкість постачання та кількість летальної допомоги. Якщо Україні вдасться прорвати фронт і повернути собі кордони лютого 2022 року, це буде прямою поразкою рф. Крим лишиться під російською окупацією, але буде слабкою ланкою, по якій Україна може завдавати ударів, утримуючи росію від повторення повномасштабного вторгнення.
Порт Севастополя, кілька російських військових баз і Керченський міст, як виявилося, можуть бути уражені українськими морськими дронами та, як у випадку з мостом, замінованою вантажівкою. Україні мають бути надані спроможності – зокрема американські балістичні ракети та британські, французькі та німецькі крилаті ракети – завдавати ударів по цих об’єктах і тримати їх під контролем у разі припинення вогню.
Згідно з міжнародно визнаними законами, ці об’єкти є територією України, тож проведення там операцій за ризиками ескалації прирівнюватиметься до завдання ударів по території росії. Лише москва (та кілька маргінальних країн) визнали Крим частиною рф, і коли Україна завдавала ударів по його території, відповідь була така сама, що й після ударів на передовій.
Навіть за найкращого сценарію немає жодних причин очікувати настільки значущої поразки росії, щоб вона змінила стратегічне бачення москви. росія залишиться потужною ядерною державою, що плекає бажання відновити свою імперську велич. Але для досягнення цієї мети їй потрібна Україна, що дасть можливість загрожувати Європі та панувати над європейською політикою.
Без України росія є лише азійською державою, що повільно втрачає самостійність на користь Китаю. Київ не в змозі змінити стратегічні імперативи москви перемогами на полі бою, проте може відмовити їй у контролі над своєю територією. Швидке та значне надання західної зброї дасть Україні найкращий шанс вигнати російські війська й отримати простір і час для відбудови, відновлення та стримування нового російського наступу.
Для Вашингтона не існує жодного стратегічного обґрунтування затягуванню конфлікту шляхом постачання по краплі – політика, спрямована переважно на уникнення ескалації, не врятує Україну та не стабілізує ситуацію на східному кордоні Європи. Натомість настав час для рішучих дій наступного президента США.