Українські політики – найосвіченіші, визнав The Economist

Хто керує світом? Роками дослідники політичних наук порівнювали між собою парламентарів різних країн. Нескладно їм було дізнатися середній вік парламентаря (медіанний світовий показник – 51 рік) і частку жінок у законодавчій владі (досі лише 27%). Проте інші параметри, різні за своєю суттю в кожній країні, усередненню не піддавались. Та ж ось у жовтні й листопаді з’явилися дата-сети (набори даних), що відкрили новий вимір спостережень. Вони дозволили редакторам видання The Economist дослідити освітній рівень народних обранців.

У першому наборі, сформованому науковцями шести університетів, містяться біографічні дані близько 20 000 парламентарів із 97 країн, що були обрані з 2015 до 2017 року включно. На сьогодні це – найповніше дослідження.

Оскільки шлях до влади не особливо залежить від зміни урядів, тож дані відображають поточну реальність. Вони свідчать, що не менш ніж 78% законотворців мають бакалаврський ступінь, а 40% – аспіранти. Ці показники значно вищі за середні поміж усіх дорослих землян (у багатих країнах вони становлять 35% та 15% відповідно). Дані в інфографіці зібрані по 56 країнах із населенням від 2 млн та даними про 90% депутатів щонайменше.

Україна має найбільшу частку парламентарів із науковими ступенями, майже чверть захистили докторські. Усі президенти з 1991 року, окрім Володимира Зеленського, мали докторський ступінь. Навіть омолоджений «слугами» парламент зразка 2019 року мав таку саме частку докторів наук.

Інші країни з високим освітнім цензом серед парламентарів – Південна Корея, де майже третина депутатів із докторським ступенем, і США, де дві третини конгресменів мають аспірантський ступінь. У порівнянні з ними Італія, Норвегія та Велика Британія мають найбільшу кількість депутатів з освітою не вище за шкільну. Сер Ліндсі Хойл, спікер Британського парламенту, не відвідував інститут. Італійські депутати-народники Луїджі ді Майо та Меттео Сальвіні були виключені з вишу.

Друге дослідження, від науковців із Чилі, ґрунтується на вибірці із 6000 законодавців приблизно з 30 країн станом на 2023 рік. Вони визначили, що в Північній і Південній Америках найбільшу частку в парламентах становлять депутати з юридичною освітою. У скандинавських країнах – лідерство за напрямком суспільних наук на кшталт економіки. Африканські виборці надають перевагу бізнес-освіті кандидатів. Британці ж обирають незвично велику кількість депутатів із вищою освітою в галузях гуманітарних наук – історії та антикознавства.

Виборці у країнах, де політики мають багато регалій, схильні вважати, що їхні обранці краще виконують свою роботу. Насправді існує мало емпіричних доказів цього. У 2015 році були опубліковані дані дослідження ефективності роботи американських конгресменів за ХХ століття. Вони свідчили про те, що випускники вишів не довше обіймають виборну посаду, не вносять більше законопроєктів і не виграють перевибори частіше за інших.

Нещодавнє дослідження в Іспанії показало, що мери з вищою освітою не краще пораються із завданням зменшення безробіття, балансування бюджету або залучення до міста нових мешканців.

Але людям без диплому все ще складно потрапити до виборчих списків. Національні парламенти, принаймні щодо освітнього рівня, не відображають суспільство, яке мають представляти. А ось це може мати погані наслідки. Люди, здатні дозволити собі сплатити за недешеву освіту, по-іншому дивляться на світ, аніж «люди з вулиці».

Тому «люди з вулиць» дедалі менше схильні віддавати свої голоси, не знаходячи у виборчих бюлетенях не схожих на них самих кандидатів – і починають дослухатися до популістів, які розповідають про те, що демократія не працює. Взагалі по світу парламенти потроху омолоджуються та залучають більшу кількість жінок. Проте також вони стають і більш елітарними.