В Україні агробізнес щодня бореться за виживання: які технології зараз користуються попитом у аграріїв
Та що пригальмовує впровадження новацій в агросектор
Агроскаутинг, ШІ-обприскувачі, цифрові агрономи та механіки, дрони, RTK, тощо – ці технології вже працюють в українському агросекторі. Втім найпопулярніші серед аграріїв новації з максимально швидкою окупністю: в умовах війни бізнес не може дозволити собі інвестиції в рішення з поверненням коштів понад п’ять років.
Про це та багато іншого розповідали спікери Mind WinTech Summit 2025 на панельній дискусії «Тренди в рішеннях AgriTech: які технології будуть драйвити галузь у майбутньому». Mind занотував найцікавіше.
Богдан Круглик, директор FRENDT (компанія працює з системами точного землеробства понад 10 років):
«Повноцінна роботизація процесів – перспектива найближчих трьох-п’яти років, а повна заміна людської праці – горизонт у 10–20 років… Україна увійде до перших п’яти країн світу за рівнем цифровізації агросектору».
Про перспективи роботизації. Ринок AgriTech в Україні тільки починає формуватися. Агросектор поступово переходить до точного землеробства. Сучасні технології вже допомагають оптимізувати витрати, більшість процесів стають автоматизованими. Але наразі більшість технологій в Україні – імпортні. На жаль, у нас поки що немає власного прориву в AgriTech.
Втім вірю, що завдяки новим стратегіям досягнемо цього прориву, і трансформація AgriTech відбудеться. Наразі спостерігаємо лише автоматизацію: фермери вчяться працювати з автопілотами, оптимізувати людські ресурси й автоматизувати обприскування.
На українських полях уже працюють обприскувачі на базі штучного інтелекту. Ми є одним із дистриб’юторів швейцарської компанії Ecorobotix, чиї обприскувачі розпізнають рослини та вносять засоби захисту з точністю 6×6 см. Це успішно застосовується в насіннєвому, овочевому бізнесі тощо.
Але повноцінна роботизація процесів – перспектива найближчих трьох-п’яти років, а повна заміна людської праці – горизонт у 10–20 років.
Про те, що пригальмовує зростання AgriTech. Можу виділити декілька обмежень впровадження технологій.
По-перше, – це недостатні знання й досвід фермерів. Інколи вони самі себе обмежують, вважаючи технології неефективними.
Коли спілкуємося з фермерами, іноді здається, що вони сприймають нас як представників секти – «секти інноваторів». Спостерігаємо парадоксальні ситуації: фермери із земельним банком у 1000–5000 га використовують техніку вартістю мільйон доларів, але керують цим люди лише з базовим рівнем освіти. У таких умовах інновації та технології, закладені в техніку, множаться на нуль.
Втім новий ринок точно з’явиться, зокрема завдяки навчанню за допомогою ШІ-асистентів. Наприклад, один із наших партнерів уже створив ШІ-двійника агронома, який рухається у сфері агроконсалтингу.
По-друге, – це проблеми з покриттям GPS-зв’язку. Втім в Україні вже застосовується RTK-технологія, яка підвищує точність GPS-позиціонування до 2,5 см. Наша компанія – одна з найбільших в Україні з понад 150 базовими RTK-станціями, що корегують точність роботи техніки.
По-третє – це повітряні тривоги. Під час роботи засобів радіоелектронної боротьби всі інновації зупиняються. Потрібно шукати способи обходити ці обмеження.
А от із боку законодавства, на щастя, обмежень зараз немає, оскільки поки що немає чіткого розуміння, що саме потрібно регулювати.
Каталізатором цих змін, на жаль, стала війна. Але сьогодні ми вже говоримо про автопілоти, системи роботизації та штучний інтелект. Один із продуктів нашої компанії – цифровий збір даних із полів для їх аналізу в онлайн-режимі та консультування з офісу. Чат-боти повідомляють про відхилення в операційних процедурах, наприклад щодо температури чи швидкості. За останні три роки зміни в секторі просто колосальні, і найцікавіше – ринок готовий експериментувати.
Про запозичення військових технологій в агросферу. Дрони в агросекторі застосовуються вже давно й активно. Наша компанія розробляє рішення для гуманітарного розмінування, зокрема роботизовану платформу для пошуку вибухонебезпечних предметів.
У оборонного комплексу ми маємо ще навчитися краще розпізнавати об’єкти. У майбутньому на полях з’являться інфраструктурні стовпи для моніторингу вирощування культур, а контроль за допомогою дронів у реальному часі стане нормою. Але пріоритет №1 – це роботизація.
Про майбутнє. Моя суб’єктивна думка: Україна увійде до перших 5 країн світу за рівнем цифровізації агросектора. Ми зможемо продавати наші технології світові, зокрема Африці, де є великий запит. Європі – навряд чи, там аграрний бізнес – це переважно дотації, а не конкуренція. В Україні ж агро – це справжній бізнес, який щодня бореться за виживання. У ЄС агросектор просто підтримується.
Сподіваюсь, що в майбутньому з’являться цифрові паспорти та цифрові двійники агробізнесів для моделювання бізнес-процесів і виробничих потужностей.
Ми боротимемося за якість продукту, а не за гектари. Україна, як сировинна країна, має перерости в якісну країну сировини. Наразі це велика проблема, адже ми звикли гнатися за валовим експортним продуктом, але майбутнє – за якісним експортним продуктом.
Для цього потрібні технології, які в реальному часі моніторять якість продукції. Наприклад, в Австралії та Німеччині вже є технології, що дозволяють під час збирання пшениці оцінювати вміст білка чи протеїну. Ця боротьба за протеїн стане ключовою.
Вертикальні ферми – це цікаво, але поки що я не бачу в них фінансової моделі, окупності.
Дмитро Зайцев, керівник відділу розвитку та інновацій Continental Farmers Group (компанія з іноземними інвестиціями та земельним банком у 45 тис. га, вирощує озимі та ярі культури):
«Рекомендую інвестувати в технології з найкоротшими термінами окупності. Зазвичай це рішення, які дозволяють виконувати агрооперації якісніше, точніше та економніше».
Про основні тренди. Серед трендів у AgriTech можна виділити кілька ключових. Один із найперспективніших – цифровізація. Вона розв’язує багато технічних питань, і зараз основне завдання – це впровадження й імплементація. Цифровізація має довгострокову перспективу успіху.
Якщо стежити за новинами, можна помітити, що раніше був потужний тренд на роботизацію, але повноцінної безпілотної роботизації, як її уявляють футуристи, досі не відбулося. Для цього потрібен новий технічний прорив. Технології існують, але численні технічні труднощі суттєво обмежують їх масове поширення. Поки що вони перебувають на стадії пілотних проєктів і тестування.
Ще один тренд, який зараз на слуху, – машинний зір. З погляду перспектив, вважаю, що в найближчі кілька років він вийде на передній план, адже технічно здається більш реалістичним. Тому компанії, які пропонуватимуть рішення в цій сфері, активно розвиватимуться.
Про технології, що мають попит. Особисто я бачу потребу в цифрових асистентах – цифрових агрономах чи механіках, які допомагатимуть фахівцям на полі. Штучний інтелект, який на основі даних розширює досвід агронома, має допомагати правильно оцінювати ситуацію та приймати рішення. Це дуже потрібне ринку рішення, враховуючи тенденції останніх років.
Також затребувані різні системи агроскаутингу (Crop scouting – процедура збору інформації з поля для контролю якості виконаних робіт: обробки ґрунтів, поливів, збирання тощо. – Mind). Наразі значна кількість ресурсів витрачається на відстеження посівів, визначення зон продуктивності ділянок тощо.
Повне оцифрування й автоматизація всього процесу скаутингу принесе користь як великим агрокомпаніям, так і малим господарствам, звільнивши ресурси для інших процесів.
Про обмеження впровадження технологій. Зараз бачу два бар’єри:
Висока вартість. Впровадження деяких технологій усе ще залишається дорогим. Втім у пріоритизації інвестицій часто перевага надається більш нагальним проблемам.
Початковий етап розвитку технологій. Наприклад, штучний інтелект і цифрові асистенти перебувають на ранній стадії. Вони ще не гарантують правильних результатів, тому потребують перевірки та контролю. Це створює додаткове навантаження на працівників, які інтегрують інновації.
Про пріоритети у виборі технологій. Рекомендую інвестувати в технології з найкоротшими термінами окупності. Зазвичай це рішення, які дозволяють виконувати агрооперації якісніше, точніше й економніше. Такі технології найбільш привабливі для аграріїв, адже забезпечують швидке повернення інвестицій.
Назар Малиняк, керуючий партнер групи компаній SmartFarming (інтегратор технологій у рослинництві, оцифровка агробізнесу):
«В Україні практично немає взаємодії між аграрним бізнесом, державними установами та науково-дослідними інститутами… Через це 95% рішень і техніки – закордонні».
Про відставання. Зараз домінує цифровізація. Однак замість розвитку окремих трендів українські аграрії змушені розв'язувати нагальні проблеми, спричинені поточною ситуацією. Поки на Заході тестують роботів, ми ще переводимо зошити в Excel.
Зараз необхідно переводити всі процеси з аналогового формату в цифровий, накопичувати дані, адже саме на їх основі відбуватиметься подальший розвиток. Також потрібен диференційований підхід – від загального до конкретного, щоб чітко розуміти, з чим і де ми працюємо.
Про попит на технології. Важливо усвідомлювати, що в Україні агробізнес переважно складається з малих і середніх компаній. Не завжди ці компанії мають можливість чи бажання стежити за трендами на відміну від великих підприємств.
Тому попит у кожної групи свій: комусь потрібна проста цифрова калька його земельних ділянок, а комусь – технології машинного зору. Відповідно пропозиції для цих компаній мають бути диференційованими.
Втім у всіх є попит на технології з швидкою окупністю – бізнес не може дозволити собі інвестиції в рішення з поверненням коштів понад п’ять років. Тож потрібні технології, які допомагають «тут і зараз»: для посіву, внесення добрив тощо.
Про ключові гальма запуску технологій. Згоден із колегами та додам ще декілька факторів.
Відсутність культури інновацій. В Україні вона ще повноцінно не сформована.
Прогалини фінансування. Лише зараз починають з’являтися програми, які дозволяють фермерам планувати більш передбачувано. Фермерство – це життя від сезону до сезону: пікове навантаження змінюється коротким спадом, і так по колу. Щоб бути гнучким, потрібен доступ до дешевих фінансів.
Відсутність інституційної колаборації. В Україні практично немає взаємодії між аграрним бізнесом, державними установами та науково-дослідними інститутами. Формально такі інститути існують і займаються аграрною сферою, але реального зв’язку з бізнесом не мають. Через це 95% рішень і техніки – закордонні.