Мрії українських науковиць, або На що можна використати наукову премію від L’Oreal – UNESCO

За даними UNESCO, жінки становлять лише третину дослідників у світі, а «скляна стеля» залишається реальністю: лише чверть керівних посад у науці в Європі обіймають жінки, і лише 25 жінок одержали Нобелівську премію з моменту її заснування 1901 року.

В Україні показники дещо ліпші за середні: у довоєнному 2021 році частка науковиць у нашій країні становила близько 46% – 12-те місце за кількістю жінок-вчених у рейтингу серед 41 країни світу. Попри об’єктивно гарний показник, частково це було зумовлено їхньою готовністю працювати за менші гроші, аніж чоловіки. Після лютого 2022 року роль жінок в українській науці стрімко зросла: відплив спеціалістів за кордон і мобілізація зменшили кількість чоловіків у всіх галузях, наукові – не виняток.

Крім іншого, серед ключових проблем, чому в науці все ще недостатньо жінок, наводяться відсутність рольових моделей, стереотипи та невпевненість у власних силах. До того ж велика кількість українських дослідниць виїжджають за кордон. Саме тому – у форматі сторітелінгу – пропонуємо історії трьох науковиць, які не лише досягли висот у своїй професійній діяльності, а й стали лауреатками престижної та фінансової премії.

Редакція Mind звернулася до трьох непересічних жінок – лауреаток премії L’Oréal – UNESCO «Для жінок у науці» за 2024 рік і розпитала про їхнє бачення гендерних стереотипів у науці, перспективах української науки та місці жінок у ній.

Знайомство

Катерина Теребіленко

Докторка хімічних наук, доцентка хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Поєднує викладання з науковою діяльністю, керуючи науковим проєктом із трирічним фінансуванням, оскільки відповідає пріоритетним напрямам наукових досліджень, затвердженим Міністерством освіти та науки України. Працює в області енергоощадних технологій: розробляє покриття, що можуть використовуватись як додатковий шар для сонячних панелей із метою підвищення їхньої ефективності.

У команді проєкту працює молодша наукова співробітниця, яка раніше була науковою аспіранткою Катерини. Після успішного захисту колишня керівниця запросила її до складу команди, у якій, крім неї, працюють два аспіранти та кілька студентів.

Юлія Шлапа

Старший науковий співробітник Відділу хімії твердого тіла в Інституті загальної та неорганічної хімії імені В. І. Вернадського НАН України.

Досліджує неорганічні наноматеріали, які можуть бути перспективними для використання з біомедичними цілями. Останні дослідження проводить у співпраці з колегами-біологами з України та з-за кордону: разом розробляють нанокомпозиційні неорганічні матеріали, що можуть бути перспективними у справі пригнічення оксидативного стресу (виникає при різноманітних ураженнях організму).

Раніше, у рамках програми наукових проєктів НАТО «Наука заради миру та безпеки», реалізувала проєкт радіопротектора – неорганічних речовин, що можуть рятувати життя та здоров’я при масовому ураженню організму радіацією.

Олена Парійська

Кандидатка хімічних наук, наукова співробітниця Інституту фізичної хімії ім. Писаржевського Національної академії наук України.

Спеціальність – електрохімія, проводить дослідження в галузі фізичної хімії, а саме електрокаталізу та каталізу. Завдання – знайти нові матеріали, які можуть слугувати альтернативою платини як каталізатора реакції кисню з воднем.

Прикладна діяльність – робота над електрокаталізаторами для паливних комірок, зокрема для акумуляторів електромобілів. Команда Олени пропонує використовувати паливні комірки – пристрої, що братимуть кисень із повітря та змішувати з воднем в автівці.

Внаслідок реакції кисню з воднем виділятиметься електрична енергія із водою в залишку. Проблема в повільності процесу утворення електроенергії, який здатен пришвидшити каталізатор, в ролі якого гарно працює платина. Але якщо взяти всі машини на дорогах і спробувати перевести їх на такі паливні комірки, то, навіть якщо будуть гроші купити платину, її запасів не вистачить.

Тому Олена з колегами вигадують альтернативу.

Вхід у науку

Всі опитані нами науковиці зацікавилися наукою у школі. І якщо в Олени Парійської передумовою цього інтересу була родина (мама, бабуся та дідусь – хіміки), то Катерина Теребіленко і Юлія Шлапа згадують, що пов’язати свої життя з наукою вирішили в 10–11 класах школи.

Говорячи про школу та її роль у пошуку себе, вони сходяться на тому, що більшість природничих наук у школі викладається так, що дітей від них відвертає. Проте існує Мала академія наук, завдяки якій молодь починає цікавитися саме дослідженнями та пізнанням. «Процес захисту, дискусії та сама атмосфера наукового конкурсу стали поштовхом у напрямку науки», – коментує Катерина Теребіленко.

Інших, як Олену, заохотили в університеті, куди вона поступила, щоб перевестися на програміста. «У нас на кафедрі був класний викладацький склад, дуже класний завідувач відділу, багато міжнародних проєктів, одногрупники виявилися приблизно такими, як і я, що вже займалися науковою роботою. Тож за перший курс навчання я насправді зрозуміла, куди я пішла вчитися», – згадує вона.

Згодом настав час визначитися з науковим напрямом.

«Коли я вступила до аспірантури, науковий керівник запропонував мені тему дисертаційної роботи, тому що напрям розробки наночастинок медичного спрямування у відділі вже існував, і я долучилася до його розвитку, – розповіла Юлія. – Це була дуже цікава робота, яка мала мультидисциплінарний характер, поєднуючи в собі хімію, матеріалознавство, фізику та біологію (яку я теж дуже люблю). Після захисту дисертації почала активно розширювати та розвивати свій напрям».

Шлях науковиці

Почавши працювати в науці, наші героїні в ній лишилися, попри дещо інші первинні плани. Юлія Шлапа планувала викладати в університеті. Але для цього їй треба було мати науковий ступінь кандидата хімічних наук, над здобуттям якого вона і почала працювати. Проте свою дисертацію вона готувала не в голосному та залюдненому університеті, а в науковій установі – без студентів, пар, дзвінків і лекцій. «І мені сподобався такий стан справ, тож я перемкнулась: почавши діяти, побачила результати, і обрала саморозвиток як науковця», – каже вона.

Інша історія – в Олени Парійської, яку заохотив до співпраці науково-дослідний інститут, до якого потрапила на практику на третьому році навчання. Там їй, ще студентці, запропонували посаду лаборантки та дали частину ставки. Як Олена згадує, її мотивували можливість заробляти в улюбленій галузі та велика кількість молоді в НДІ. По закінченні університету їй запропонували лишитися працювати на повну ставку та вступити до аспірантури.

Тоді ж, під час навчання в університеті, свій шлях у науку обрала і Катерина Теребіленко. Під час навчання на другому курсі на одну з лекцій професор приніс смарагди, які він для своєї дружини вирощував у лабораторії і робив із них прикраси. Її це зацікавило настільки, що вона пішла до лабораторії професора – і досі там працює.

«За цей час я зрозуміла, що в науці не існує рамок, роботи «з восьмої до вісімнадцятої», зобов’язань сидіти в лабораторії. Навпаки, тебе радо відпускають в іншу лабораторію, в іншу країну, у якийсь заклад Академії наук чи в лабораторію бізнес-компанії. Це – дуже творчий і рухливий спосіб життя», – каже Катерина.

Міф про «голодних вчених». Зруйновано

Усі науковиці кажуть, що, попри недостатнє державне фінансування, вони ухвалили рішення лишитися в науці, навіть розуміючи, що є потрібними фахівцями в бізнесі. «Насамперед потрібні фармацевтичним компаніям, які пропонують зарплату на порядок вищу за ту, що може заробити (чи навіть уявити) доцент факультету на бюджетному фінансуванні», – констатує Катерина.

Серед варіантів додаткового, проте профільного заробітку хіміків:

• гранти. Обсяг грантової підтримки визначається виключно науковицею самостійно, адже не існує обмежень у кількості грантів;
• прикладні дослідження також можуть приносити додатковий дохід: наприклад, проводити аналіз води чи ґрунтів;
• конкурси, які оголошує Національний фонд досліджень України, мають оборонну спрямованість та передбачають реальну співпрацю науковців і виробників із реального сектору;
• «Крім того, існує безліч конференцій, куди можна з'їздити безплатно, особливо зараз, написавши листа, що я з України: знаходять можливості для поселення, не вимагають організаційних внесків», – розповідає Катерина Теребіленко.

Проте варто пам’ятати, що прогрес – і науковий, і фінансовий – вимагає дисципліни та інвестування у власний розвиток.

«Якщо ви хочете заробляти більше, то ви маєте більше вкладати в себе. Якщо людина готова працювати, шукати можливості, проявляти ініціативу та бути активною учасницею свого життя, то заробляти можливо», – підтверджує думку Юлія Шлапа.

Визнання. Премія

Всі героїні матеріалу в 2024 році стали переможницями премії L’Oreal – UNESCO «Для жінок у науці».

Глобальна ініціатива «Для жінок у науці» була заснована 1998 року Фундацією L'Oréal у партнерстві з UNESCO з огляду на розуміння критичної потреби збільшення представництва жінок у науці.

Уже 27 років Фундація L’Oréal та UNESCO працюють разом над просуванням гендерної рівності в науці через міжнародну премію «Для жінок у науці» та програми для молодих талантів, охоплюючи понад 140 країн, висвітлюючи досягнення жінок-науковиць і допомагаючи їм подолати «скляну стелю».

Партнерство L'Oréal та UNESCO допомогло підтримати понад 4100 талановитих молодих жінок-науковиць, серед яких є кандидатки наук та аспірантки, у 117 країнах, а сім із них одержали Нобелівську премію.

Українська премія, як частина глобальної програми, розпочала свою діяльність 2018 року за підтримки L'Oréal Україна. Її мета – підтримати та відзначити молодих українських науковиць, допомогти їм у кар’єрі та заохотити обирати наукові професії. За час існування української премії вже було відзначено 18 науковиць.

Премія L’Oreal, на думку науковиць, сильно відрізняється від решти премій, що є в Україні. По-перше, простотою подачі заявки. По-друге, це можливістю на відбіркових етапах поспілкуватися з іншими науковицями, які беруть участь у відборі. Важливим є і те, що подаватися на одержання премії можна неодноразово.

«Це була моя третя заявка, – згадує Олена Парійська. – У попередні роки мене не обирали. І я така не одна, знаю тих, які попадають у топ-10 декілька разів, аж допоки не одержать премію».

«Я вже одержала, мабуть, всі премії, які можна одержати в 35 років: премію Президента, премію Верховної Ради, премію Київського міського голови, а тепер – і премію L’Oreal «Для жінок у науці», – констатує вона. – У моїй науковій кар'єрі було дві події, які «перевели на інший рівень». Перший – здобуття ступеня кандидата наук, після якого ставлення до мене значно змінилось. З премією, мені здається, відбулося щось подібне».

На думку Юлії Шлапи, такі премії є стимулом для молодих жінок – працювати, рухатися вперед, ставити перед собою мету та досягати її. Адже завжди є, куди рухатись, і якщо вдалося щось одне, то настав час ставити наступну мету. Крім того, премія засвідчує актуальність, важливість і нагальність наукових досліджень переможниці.

«Премія L’Oreal-UNESCO «Для жінок у науці» – це не стільки про премію, скільки про створення унікального наукового ком’юніті, у якому всі одна одну підтримують, де немає тих, хто програв, а ті, хто потрапив в топ-10, мають багато можливостей для наукового розвитку та пошуку партнерів», – вважає Катерина Теребіленко.

Відбір переможниць

Окрім визнання, учасниці премії матимуть можливість укотре перевірити якість своїх наукових доробків: процес відбору побудований так, щоб бути максимально корисним.

Він починається зі збору заявок на сайті премії та триває кілька місяців. Кандидатки заповнюють анкету, де вказують свої дані, додають резюме та мотиваційний лист, перелік публікацій, опис свого досвіду популяризації науки.

Після завершення приймання заявок, журі, що складається з докторів наук із різних галузей науки (хімія, біологія, математика, фізика, медичні та економічні науки), ретельно аналізує кожну анкету.

Основними критеріями оцінювання є:

• Галузь досліджень. Премія фокусується на жінках, які проводять дослідження в галузі STEM (наука, технології, інжиніринг і математика). Це широкий спектр дисциплін, що містить як фундаментальні дослідження, спрямовані на розширення наукового знання, так і прикладні науки, що займаються практичним застосуванням наукових відкриттів для розв'язання конкретних проблем.
• Науковий ступінь. Наявність наукового ступеня (кандидата наук або доктора наук) є обов'язковою умовою для участі, оскільки це підтверджує належний рівень кваліфікації та досвід науковиці, її здатність проводити самостійні дослідження та робити вагомий внесок у науку.
• Публікації. Важливим критерієм є наявність публікацій у високорейтингових міжнародних наукових журналах, індексованих у базах даних Scopus та/або Web of Science. Це свідчить про міжнародне визнання досліджень учасниці, їхню актуальність і вплив на світову наукову спільноту. Журі звертає увагу на коефіцієнт впливу журналів, у яких опубліковані статті. Також враховується h-індекс із самоцитуванням і без самоцитування, що відображає продуктивність і вплив наукових публікацій учасниці. Важливою є і роль учасниці в поданих наукових публікаціях.
• Соціальна активність. Премія заохочує науковиць не лише до проведення досліджень, а й до активної участі в популяризації науки серед широкої аудиторії. Це може бути участь у науково-популярних конференціях, лекціях, публічних виступах, освітніх проєктах та інших ініціативах, спрямованих на поширення наукових знань і підвищення інтересу до науки в суспільстві.

Кожен член журі індивідуально оцінює всіх учасниць та формує власний рейтинг прізвищ 30 кандидаток. На основі анонімно зібраних рейтингів створюється загальний фінальний рейтинг і визначаються 10 фіналісток. Далі ці 10 фіналісток проходять співбесіду з членами журі, після чого журі обирає трійку переможниць.

Призовий фонд і мрії науковиць

Частину коштів Олена Парійська задонатила, частину направила на розвиток. «Планую поїздку в Німеччину, бо маю з місцевим науково-дослідним інститутом проєкт від фонду Макса Планка. Я вже давно хотіла поїхати туди, щоб повчитися», – коментує вона.

Юлія Шлапа змогла відвідати міжнародну наукову конференцію у Франції, виступила там з доповіддю та презентувала свої наукові результати.

А от Катерина Теребіленко свою премію спрямувала на досягнення мрії: написати, видати та безоплатно розповсюдити по навчальних закладах України науково-популярну книгу з хімії, що розрахована на школярів середньої школи.

«Книга знайомить учнів зі світом хімічної науки: де хіміки можуть працювати, де можуть заробляти, які сфери зараз потребують хіміків. Зараз цієї інформації замало, але хіміки, наприклад, потрібні в парфумерії, у програмуванні, є навіть хіміки-вебдизайнери», – мріє вона.

L’Oreal: Бізнес має сприяти збільшенню частки жінок в науці

Для компаній участь у наукових, гендерних і взагалі соціально відповідальних проєктах є можливістю відігравати важливу роль у створенні рівних можливостей, просування цінностей і впливу на суспільство. Так, компанія L'Oréal фінансує програму «Для жінок у науці», демонструючи підтримку жінок-науковиць, борючись зі стереотипами та заохочуючи жінок до наукової кар'єри.

Альона Банніцина, генеральна директорка L'Oréal Україна

Вплив Премії L’Oréal–UNESCO «Для жінок у науці» в Україні є багатовимірним і охоплює шість ключових напрямів, а саме:

• фінансова підтримка: грант у розмірі 500 000 грн для трьох переможниць;
• кар’єрне зростання: окрім професійного розвитку, лауреатки підвищують свої наукові ступені, обіймають провідні наукові посади, входять до складу журі національних та міжнародних ініціатив;
• публічна видимість: премія трансформує уявлення про роль жінки в науці, посилює публічну присутність науковиць у медіа, освіті та науці, створює нову норму лідерства жінок-науковиць у STEM-середовищі;
• міжнародне визнання: премія виконує функцію репутаційного маркера – визнаного в Європі й світі знаку академічної якості, який підвищує шанси на участь у міжнародних дослідженнях, грантах, колабораціях;
• горизонтальні зв’язки: формується неформальна, але стійка міждисциплінарна мережа жінок-науковиць. Лауреатки ініціюють спільні проєкти, залучають одна одну до подій, створюють нову культуру наукової солідарності;
• соціальне лідерство та вплив: премія розширює вплив лауреаток за межі академічного середовища. Вони не лише продовжують наукову діяльність, а й відіграють активну роль у суспільстві – як менторки, освітні новаторки та промоутерки науки.

Дуже важливо, що отримання премії сприяє підвищенню інтересу до лауреаток, водночас дозволяючи їм займати більш активну просвітницьку позицію та заохочувати інших долучатися до науки: вони започатковують і ведуть шкільні та університетські програми, популяризують STEM серед дівчат і створюють проєкти на перетині освіти, культури та наукової комунікації.