Де можна було купити пиво на Чернігівщині: від Гетьманщини до ресторанів початку ХХ століття

Відомо, що вже у XVII–XVIII століттях питейні заклади розташовувались у самому серці міста. Імовірно, подібні заклади існували й раніше – ще за князівських часів XI–XIII ст. на території Дитинця.

Після того, як Чернігів у 1623 році отримав Магдебурзьке право, пивоваріння почало активно ширитись по всій Чернігівщині.

«Шинок і шинкарство на Шинковій» – робота невідомого автора XIX століття

Чернігівські шинки доби Гетьманщини

У період Гетьманщини пиво було традиційним напоєм, який продавали та споживали переважно в шинках. Саме там можна було придбати улюблений хмільний напій. Від звичайних селянських хат шинок вирізнявся своєю конструкцією – подовжена світлиця, заставлена рядами столів, формувала простору залу. Замість традиційної печі – прилавок, а за ним – полиці з великими суліями (бутлями з вузьким горлечком), куманцями (керамічними посудинами для міцних напоїв) та іншим посудом.

Такі шинки нерідко розміщувались біля важливих перехресть, переправ або навіть посеред відкритого степу. Там відвідувач міг замовити не лише напій, а й просту страву: хліб, каші, галушки, квасолю, горох, цибулю, часник, свіжі чи солоні огірки. У меню траплялись також борщ і капусняк. Найбільшим попитом, звісно ж, користувалися пиво та горілка.

Без вивіски – не трактир

Охочі відкрити трактир мали звернутись із відповідним проханням до міської думи, яка видавала свідоцтво терміном на один рік. Його потрібно було регулярно поновлювати. Власник закладу був зобов’язаний стежити за порядком і наймати виключно «благонадійних» працівників.

Цікаво, що в ресторанах, трактирах, пивних та інших питейних закладах того часу не дозволялося залучати до роботи жінок – прислуга жіночої статі була під забороною.

Світлина надрукована з негативу В. Гольдфайна. Джерело: група «Старий Чернігів». Вулиця Богоявленська, ХІХ століття (нині – вул. Шевченка)

Стрімке зростання кількості шинків і трактирів

Разом із розвитком міста зростала і потреба в обслуговуванні населення, що сприяло відкриттю нових закладів. У 1887 році два трактири з’явилися в історичному районі Лісковиця, а 1896 року трактир відкрився й на Олександрівській площі – на території сучасного Центрального ринку. Примітно, що в ті часи відкриття подібних закладів у цих районах було офіційно заборонене.

На середину ХІХ століття Чернігів уже налічував 6 трактирів, 8 заїжджих дворів і аж 32 питейні доми.

А на початку ХХ століття в місті функціонувало вже близько 40 закладів: ресторанів, трактирів, пивних, їдалень, паштетних, кав’ярень і харчевень.

Пиво у ХХ столітті: від кустарного виробництва до пивної індустрії

На межі ХІХ–ХХ століть відбулось стрімке зростання виробництва пива – улюбленого напою чернігівців, який раніше варили здебільшого напівкустарним способом. Продукція місцевих броварень продавалася переважно в спеціалізованих закладах: трактирах, шинках, пивних і ресторанах.

Цікавий факт: відповідно до чинних законів, спиртне заборонялося продавати клієнтам, які вже перебували «під хмелем». А військовослужбовців узагалі не пускали до трактирів.

«Біля шинку» – картина Івана Соколова, 1864 рік

Більярд і грамофон у пивних закладах

У цей період у Чернігові діяли й так звані «пивнушки» – невеликі питейні заклади, які розташовувались переважно подалі від центральної частини міста. Залежно від розташування, їх умовно поділяли на «східні» та «західні». Ці пивнушки вирізнялись охайними приміщеннями, а гостинність господинь створювала в них приємну атмосферу. Єдине, що викликало незадоволення у власників таких закладів, – спроби гостей потай пронести з собою пляшку горілки.

На початку ХХ століття в трактирах дозволили встановлювати більярд і грамофон. Водночас правила суворо забороняли грати в більярд на гроші, а також слухати через грамофон духовну музику.

Елітне пиво – з доставкою додому

Найкраще пиво місцевого виробництва подавали в елітних рестораціях Лагутіна, Виноградова, Коновицького та Родіна. Серед пивних магазинів найбільшою популярністю користувались крамниці Вондрака і Шефлера. Рекламні оголошення гарантували оперативну і безоплатну доставку пива додому.

У межах міста напій справді доставляли безкоштовно, а в інші регіони – залізничним або пароплавним транспортом. Ціни коливались у межах 6–10 копійок за пляшку.

Пивна мапа Чернігова початку ХХ століття

На початку XX століття в місті працювали щонайменше шість ресторанів: Ф. Лагутіна, Д. Виноградова, «Волга» та «Харбин» А. Коновицького; трактири С. Давидовича, «Палестина» П. Тимошишиної, «Русский трактир» М. Родіна; а також пивні – Вондрака, Шефлера та інші.

У цей самий час у Чернігові було близько 20 готелів, при яких діяли ресторани. Найбільш відомими серед них були: «Царьград», «Гранд-Отель», «Александровская», «Юг». Найновішим став готель «Москва», збудований Михайлом Микитовичем Бодаєвим на розі вулиць Шосейної та Єлецької. Сьогодні на цьому місці розташовано Інститут історії, етнології та правознавства імені О. Лазаревського.

Проте з початком Першої світової війни в межах Російської імперії пивоваріння було офіційно заборонене. Унаслідок цього ціни на пиво зросли 20 (!) разів.

Хоча події Першої світової перервали розвиток пивної справи, історія збережена – і дає нам змогу відчути, чим жило місто століття тому.