Енергетичний колапс і «хвиля революцій»: яку ціну заплатить світ за війну в Ормузькій протоці
Як блокада ключового торговельного маршруту впливає на економіку та бізнес
Через війну між США, Ізраїлем та Іраном Ормузька протока опинилася фактично заблокованою. Танкерний трафік, на який ще 27 лютого припадала приблизно п’ята частина світового споживання нафти, тепер практично впав до нуля.
Mind розбирався, як війна на Близькому Сході змінює світовий енергетичний ландшафт і суміжні ринки, які компанії готуються до втрат, а які – рахувати мільярдні прибутки.
Нова ринкова архітектура
Основними експортерами нафти, які користуються Ормузькою протокою, є Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт та ОАЕ. Близько 84% нафти, що проходить протокою, спрямовується до Азії – передусім до Китаю, Індії, Японії та Південної Кореї. Крім того, протокою транспортується приблизно 20% світового експорту зрідженого природного газу (ЗПГ, LNG).
Іран і раніше погрожував перекрити Ормузьку протоку, однак до нинішньої кризи ця загроза залишалася на словах. Цього ж разу для фактичної зупинки судноплавства не знадобилася повноцінна морська блокада із застосуванням мін або протикорабельних ракет. Серії точкових ударів безпілотниками в районі протоки виявилося достатньо: страхові компанії та судноплавні оператори самі визнали маршрут занадто ризикованим, щоб продовжувати перевозити ним вантажі.
Можливості обійти Ормуз через трубопроводи залишаються дуже обмеженими. За оцінками Управління енергетичної інформації США, сукупна вільна пропускна здатність саудівських та еміратських трубопроводів становить приблизно 2,6 млн барелів на добу. Для порівняння: до кризи через протоку щодня проходило близько 20 млн барелів.
Головний обхідний маршрут – саудівський трубопровід East-West Pipeline (альтернативна назва Petroline). Він з’єднує нафтопереробний комплекс Абкайк на узбережжі Перської затоки з портом Янбу на Червоному морі. Його проєктна потужність становить 5 млн барелів на добу. У 2019 році її тимчасово збільшували до 7 млн барелів, частково переобладнавши газопроводи під транспортування нафти. Втім інфраструктура порту Янбу не розрахована на роль головного експортного хабу Саудівської Аравії, що обмежує реальні обсяги перевалки.
ОАЕ мають трубопровід Хабшан-Фуджейра потужністю 1,5–1,8 млн барелів нафти на добу, який виходить до узбережжя Оманської затоки в обхід Ормузької протоки. З цього обсягу вільними залишаються приблизно 700 тис. барелів на добу. Оман експортує нафту повністю поза маршрутом через протоку, однак його обсяги є незначними у глобальному масштабі.
Отже, сумарна доступна потужність альтернативних маршрутів у регіоні становить лише 2,6–3,5 млн барелів на добу, це менш ніж 15% обсягів, які здатна пропустити Ормузька протока.
Як зазначає старший науковий співробітник Middle East Council on Global Affairs Джастін Даргін, ці альтернативи – «радше амортизатори, ніж повноцінна заміна». Вони можуть пом’якшити шок, але не здатні компенсувати втрати.
Ситуацію ускладнює і безпекова ситуація в Червоному морі. Єменські хусити оголосили про відновлення ударів по торговельних суднах. Це ставить під сумнів безпеку перевезень Баб-ель-Мандебською протокою. У такій ситуації навіть перенаправлення частини потоків до порту Янбу не гарантує безперешкодної доставки нафти на світові ринки.
У довгостроковій перспективі криза здатна прискорити кілька важливих процесів: інвестиції у виробництво та експорт ЗПГ у США та Австралії; розвиток трубопровідної інфраструктури в обхід Ормузької протоки; перегляд енергетичної архітектури Азії; зростання премії за ризик транспортування енергоносіїв через Перську затоку.
Оскільки близько 90% енергетичного експорту Ормузькою протокою спрямовувалося до Азії, затяжна криза може підштовхнути найбільших імпортерів – Японію, Південну Корею, Індію, Тайвань і частково Китай – до укладання довгострокових контрактів із постачальниками зі США, Австралії та інших країн поза Перською затокою.
Фактично йдеться про перехід від моделі, заснованої на відносно дешевій близькосхідній сировині та вразливій морській логістиці, до більш диверсифікованої системи постачання, де важливими стають не лише ціна, а й надійність і стійкість ланцюгів постачань.
У газовому секторі трансформація вже відбувається. За прогнозом Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), експортні потужності США зростатимуть завдяки запуску нових ЗПГ-проєктів: Plaquemines LNG, Corpus Christi Stage 3 та Golden Pass. Австралійські проєкти Scarborough / Pluto 2 також посилюють роль західного узбережжя Австралії як стабільного постачальника газу для азійських ринків.
Каскадні фактори впливу на ринки
США та Іран налаштовані на затяжний конфлікт – обидві сторони відхилили пропозиції Оману і Єгипту розпочати мирні переговори, повідомляє Reuters із посиланням на джерела як у Вашингтоні, так і в Тегерані.
Іран не має наміру обговорювати мир, доки не припиняться удари США та Ізраїлю, а Дональд Трамп вважає, що умови потенційної угоди наразі недостатньо вигідні. Це він заявив у коментарі NBC News.
Навіть якщо на Близькому Сході відбудеться припинення вогню до кінця весни (прогноз RBC Capital Markets), конфлікт формує структурні фактори, які продовжать впливати на ринки протягом року чи навіть довше. Для «каскадного ефекту» є кілька вагомих причин.
1. Інерція страхового та правового режиму. Відновлення безпеки в Ормузькій протоці не означає автоматичного повернення морського трафіку. Судноплавство залежить від страхових премій, оцінки ризикових зон і рішень лондонського Joint War Committee.
Розширені зони підвищеного ризику, кратне зростання військових страхових надбавок і право екіпажів відмовлятися від рейсів у небезпечні райони створюють обмеження, які переглядаються лише після тривалого періоду стабільної безпеки.
Навіть у разі деескалації страховики й оператори флоту орієнтуватимуться на власну оцінку ризиків, а не на політичні заяви.
2. Політична турбулентність в Ірані. Після загибелі Алі Хаменеї в країні запустився процес трансформації влади. В умовах війни це може посилити боротьбу між конкуруючими групами впливу іранських еліт.
Важливу роль у цьому процесі відіграє Корпус вартових ісламської революції, зацікавлений у демонстрації здатності «тримати удар». Ватажки організації мають значні важелі впливу завдяки контролю над потужним військовим і політико-економічним ресурсом.
3. Ізоляція Ірану зростатиме. Масовані удари по інфраструктурі країн Перської затоки можуть призвести до посилення санкційного режиму проти Тегерану. Це знижує стимули до деескалації таі робить силові інструменти – морський тиск, демонстративні удари й активність споріднених угруповань (як-от хусити в Ємені) – дієвими методами для торгу Ірану у відносинах із зовнішнім світом.
Масштабні втрати
Наслідки блокади Ормузької протоки значно масштабніші, ніж стрімке зростання цін на газ і нафту. За даними Kpler, цей торговий шлях відіграє критичну роль у транспортуванні речовин, які є похідними нафти й газу: мінеральних добрив, метанолу, мінералів, рідких вуглеводневих газів, нафтопродуктів.
Не тільки нафта і газ. Товари, що постачаються Ормузькою протокою (частка на світовому ринку, 2025 рік)
Джерело: Kpler
«Високотехнологічна економіка Тайваню особливо вразлива до наслідків війни в Ірані через надмірну залежність від енергоносіїв із Близького Сходу, передусім ЗПГ з Катару, якого потребує місцева генерація», – повідомляє Nikkei Asia.
Зокрема, компанія TSMC, яка виробляє 90% напівпровідників у світі, ризикує зупинитися через дефіцит електроенергії.
Але це не єдина проблема галузі. «Криза на Близькому Сході здатна зупинити виробництво чипів у країнах Азії, оскільки блокада Ормузької протоки унеможливлює постачання гелію в Південну Корею та на Тайвань», – додає Nikkei.
30% виробництва гелію зосереджено в Катарі (цей промисловий газ є побічним продуктом видобутку природного газу), його виробництво зупинено через війну в Ірані.
Ормузька протока – це стратегічний маршрут, яким на світовий ринок потрапляє понад 33% добрив, а також до 45% глобального експорту сірки, яка застосовується в аграрній і хімічній галузях, у видобутку корисних копалин і виробництві електроніки.
Експертка з геополітики Веліна Чакарова (Відень, Австрія) звернула увагу: «Шокові ціни на газ тягнуть вгору ціни на добрива та продовольство. Це створює передумови для політичних потрясінь у багатьох вразливих країнах.
Вона пророкує, що «через довготривалу війну в Ірані світ сколихне хвиля революцій».
Хто заробить на війні
Поки блокада Ормузької протоки – а разом із нею і нафтова криза – тривають, американські нафтові компанії готуються до мільярдних надприбутків.
Лише в березні вони можуть отримати близько $5 млрд додаткового грошового потоку завдяки зростанню цін на нафту, а якщо середні котирування Brent цього року утримаються на рівні $100 за барель, то додатковий прибуток може сягнути $63,4 млрд, зазначає Financial Times.
Компанія Exxon Mobil у своїй звітності розкрила чутливість прибутку видобувного сектору до ціни Brent: зміна ціни на $1 за барель дає приблизно $650 млн додаткового річного чистого прибутку.
Це означає, що стійка ризик-премія навіть у кілька доларів за барель перетворюється на багатомільярдне зростання річного прибутку й операційного грошового потоку, який може бути спрямований на виплату дивідендів акціонерам і капітальні інвестиції.
За розрахунками Shell, зростання ціни Brent на $10 за барель трансформується у плюс 2–3% до операційного грошового потоку. Також у Shell є окремий «газовий важіль»: при підвищенні ціни газу на $1/MMBtu компанія отримує додатково близько $0,4 млрд на рік операційного грошового потоку.
Завдяки цьому в сценарії, коли геополітична премія проявляється не лише у цінах на нафту, а й у вищих спотових цінах на ЗПГ (тобто цінах, що формуються під час біржових торгів, а не в довгострокових контрактах), сукупне зростання операційного грошового потоку Shell може виявитися більшим, ніж в інших великих нафтогазових компаній.
Власники великого танкерного флоту також рахують надприбутки від блокади Ормузької протоки. Ларс Барстад, головний виконавчий директор Frontline, четвертої у світі нафтоналивної судноплавної компанії, розкрив поріг беззбитковості для супертанкерів класу VLCC (дедвейтом близько 2 млн барелів, які використовуються для перевезень нафти на великі відстані) – $25 тис. на добу.
А ставки компанії на 2026 рік уже сягнули $110 тис. на добу. Тобто маржа понад поріг беззбитковості становить $85 тис. на одне судно, або понад $30 млн на рік для одного VLCC (без урахування витрат на обслуговування). Для всього флоту VLCC компанії Frontline, який налічує 41 танкер, масштаб надприбутків може перевищити $1,23 млрд.