Покоління на зламі епох: чому бізнесу варто прочитати «Перехресників» Юлії Лапутіної
Спомини та поради генерал-майора Служби безпеки України
Український досвід протистояння гібридним загрозам сьогодні стає унікальною світовою базою для розуміння того, як функціонують великі системи в моменти найбільшої невизначеності. Щоночі та щодня українські компанії змушені ухвалювати рішення в умовах хаосу, коли старі правила гри більше не працюють. Книга «Перехресники. Покоління на перехресті» Юлії Лапутіної (видавництво «Колесо Життя») – другої жінки-генерала в історії України, військової та професійного психолога – пропонує глибокий погляд на природу стійкості через призму власного досвіду в контррозвідці СБУ. Це не просто автобіографічна повість, а світоглядне дослідження того, як адаптуватися до змін і зберігати внутрішню цілісність, коли руйнуються звичні підвалини життя.
Від радянської інерції до людиноцентричності
Феномен «перехресників» – це дослідження долі та світогляду людей, які народилися наприкінці радянської доби, а період дорослішання та реалізації прожили за часів розвалу СРСР і становлення України. Це покоління, яке отримало унікальний досвід виживання в хаосі 80-х, 90-х та 2000-х років.
Генетична пам'ять проти пропаганди: попри тоталітарну радянську ідеологію, репресії та голодомори, українці тихесенько зберігали справжні традиції в родинах. Саме це приховане плекання власної ідентичності зберегло жагу до волі та врешті-решт залікувало комплекс меншовартості.
Ранній вибір як життєвий орієнтир: авторка описує свій дитячий вибір у 4 роки – відстояти право бути в українському костюмі з віночком на святі замість стандартної «сніжинки». Ця здатність твердо захищати своє стала основою її стійкості у дорослому віці.
Виклики в закритій структурі: прихід дівчини з цивільного сектору (після Інституту фізкультури) в заформалізовану чоловічу систему СБУ, де працювали колишні кадебешники, став викликом. Проте спортивне загартування та вміння аргументувати допомогли прищепити колегам повагу до нового бачення.
Пострадянська інерція як безпековий ризик: у 1993 р. в Криму безпекові документи досі вимагали шукати «американських шпигунів», яких у країні фізично не було. Водночас реальна підривна діяльність з боку Росії вже тоді маскувалася під громадські рухи (на кшталт організацій «Бабусі за мир»), які збирали дані про Чорноморський флот та настрої на півострові.
Головний посил книги – в будь-які буремні історичні моменти завжди треба залишатися людиною, а сучасна спецслужба (як і будь-яка здорова організація) має базуватися на принципах відкритості, довіри та рівноправного партнерства з суспільством.
Чим книга «Перехресники» корисна для бізнес-середовища?
Антикризове мислення та ризик-менеджмент
Приклад Криму 90-х років показує небезпеку «доктринальних помилок», коли керівництво ігнорує реальні приховані загрози просто тому, що вони не вкладаються в їхні звичні уявлення. Книга вчить аналізувати не очевидні факти, а глибинні тенденції та семантичні загрози (війну за сенси), що критично важливо для сучасного стратегічного планування в бізнесі.
Управління командами в умовах хаосу (злам піраміди Маслоу)
Юлія Лапутіна як психолог описує унікальний феномен: під час екзистенційних криз українське суспільство не скочується до рівня суто біологічного виживання (страх, їжа, безпека), а навпаки – мобілізує ціннісну сферу. Розуміння цього механізму допомагає будувати корпоративну культуру, де топ менеджмент і команди діють як партнери, що гуртуються навколо спільних чеснот, а не жорстких ієрархічних наказів.
Постійний саморозвиток як інструмент збереження компанії
Головним інструментом самозбереження у мінливому світі авторка називає безперервне вдосконалення навичок та відчуття власної відповідальності. Для бізнес-середовища це готовий рецепт виховання адаптивності: компанія залишається стійкою лише тоді, коли її люди не тримаються за старі інструкції, а постійно синхронізуються з контекстом.
З книги «Перехресники»
Ми народилися, коли наші батьки захоплювалися «Бітлз», на чорно-білих екранах транслювали військові паради, а бобінні магнітофони допомагали «підпільно», так, щоб не знали сусіди, слухати світові гіти.
Нас виховували у дитячих садках, де пахло пригорілим молоком і хлібними котлетами. Ми святкували Новий рік зі Снігуронькою і Дідом Морозом. Майже з кожного затишного дворика чи дерев’яного дачного будиночка без зручностей, газу та води можна було почути розмови про Канта, Феєрбаха, Данте, ядерну фізику, вищу математику, імпресіоністів, Малевича – іноді разом із прополюванням грядок редиски та помідорів.
Це був світ, де в школі на уроках історії навчали іншої правди, а на кухнях наші мами та бабусі тихесенько пекли до Великодня паски, готували дванадцять страв на Різдво, трішки розповідали про справжні, а не показані по телевізору історичні події, співали увечері українських пісень, мережачи візерунками вишиванки та переглядаючи фото родичів, яких уже давно немає на цьому світі.
...Ми стали тим поколінням, представників якого в самому розквіті життя, молодих та енергійних, розкидало по всьому світу. Хтось залишився вдома, хтось намагався облаштуватися на новому місці, шукаючи себе в Європі, Азії, Америці, Австралії – будь-де. Комусь вдалося, комусь – ні. Ми – покоління тих, хто бився по різні боки барикад у 90-ті, виборюючи своє право не на життя, а на виживання.
І, попри все, саме ми – ті, хто пережив найбільше доленосних потрясінь на межі тисячоліть і продовжує їх долати. Ми – ті, хто має найбільший досвід життя на перехресті – епох, часів, клімату, світоглядів. Ми – перехресники, покоління на перехресті. Ця книга про нас.
Про авторку
Юлія Лапутіна – друга жінка-генерал в історії незалежної України.
Здобула педагогічну та юридичну освіту, кандидатка психологічних наук. Була професійною спортсменкою. Її кар’єра у спецслужбах розпочалася у 1992 році в підрозділі контррозвідки СБУ. Згодом вона стала однією з перших офіцерів спецпідрозділу «Альфа», у складі якого в 1994 р. брала участь в операціях із придушення сепаратистського путчу в Криму.
З початком російської агресії у квітні 2014 р. Лапутіна у складі першої об’єднаної групи СБУ висадилася на Краматорському аеродромі, який перебував в облозі. Вона займалася розвідкою, контррозвідкою, протидією інформаційним загрозам, налагодженням зв’язків із місцевими активістами та вела перемовини, що дозволило уникнути штурмів українських позицій. Також вона ініціювала інформаційні кампанії, зокрема радіозвернення до мешканців окупованого Краматорська та акцію «Краматорськ – це Україна», що згодом поширилася іншими містами Сходу.
У 2020 р. Юлія Лапутіна отримала звання генерал-майора, ставши другою жінкою-генералом в історії незалежної України. З 2020 по 2024 рр. очолювала Міністерство у справах ветеранів України та входила до складу РНБО.