Голова Держенергоефективності: «В Україні найменший у Європі податок на тонну викидів СО2 – лише 30 грн. Тоді як у ЄС – 70–80 євро за тонну»
Ганна Замазєєва – про «зелений перехід» по-українськи, повоєнну відбудову та адаптацію до вимог ЄС
Україна ратифікувала Паризьку угоду 2016 року, взявши на себе зобов’язання сприяти глобальному зменшенню викидів парникових газів. Країна оновила свій Національно визначений внесок (НВВ2), поставивши за мету до 2030 року скоротити викиди на 65% проти базового 1990-го, щоб досягти кліматичної нейтральності. Для України, яка інтегрується в ЄС, це означає масштабну модернізацію енергетики та промисловості.
Руйнування, спричинені повномасштабним вторгненням рф, завдали колосальної шкоди українським довкіллю й інфраструктурі, одночасно призвівши до тимчасового фізичного скорочення викидів. Повоєнне відновлення ж тепер має базуватися на принципах «зеленої» відбудови та декарбонізації, що відповідає євроінтеграційним прагненням України.
Mind зустрівся з очільницею Держагентства з енергоефективності та енергозбереження України Ганною Замазєєвою напередодні Ukraine Recovery Conference – 2026 і детально розпитав про перспективи старту механізму міжнародної торгівлі скороченнями викидів парникових газів та обсяги потенційних інвестицій завдяки цій торгівлі. А ще – поцікавився основними перешкодами для реалізації програм декарбонізації, впливом вимог CBAM на Україну, а також фінансуванням проєктів Фондом декарбонізації та рівнем забезпечення його державними коштами.
Ці аспекти тим більше цікаві з урахуванням того, що під час URC у Гданську віцепрем'єр-міністр – міністр енергетики Денис Шмигаль презентував оновлену стратегію розвитку української енергетики до 2035 року. Відповідно до неї, як повідомив посадовець, Україна планує відновити 54 ГВт генеруючих потужностей, з яких 50% припадатиме на атомну генерацію, 30% – на ВДЕ та 20% – на газову генерацію.
Про перспективи доступу України до глобального вуглецевого ринку
– Нещодавно Кабмін ухвалив постанову, якою запускається механізм міжнародної торгівлі скороченнями викидів парникових газів відповідно до ст. 6 Паризької угоди. Яку роль у цьому процесі виконуватиме Держенергоефективності: які проєкти бачите першими кандидатами на генерацію міжнародних вуглецевих кредитів і хто їх визначатиме?
– Я б не представляла цей механізм як суцільну торгівлю квотами. Бо насправді торгівля квотами має декілька важливих складових. У першу чергу – майбутнє запровадження національної системи торгівлі викидами. Але прямо Паризької угоди воно не стосується.
Для того щоб запрацювала ст. 6 Паризької угоди і згідно з нею можна було залучати здешевлені інвестиції для впровадження проєктів декарбонізації та енергоефективності, насамперед має бути укладена міжурядова угода (між Україною та країною, з якою планується така співпраця). Тобто це не просто торгівля викидами.
На сьогодні є лише дві такі чинні угоди – зі Швейцарією та Японією. Цим державам вигідно працювати за ст. 6, адже їм уже нема куди розвиватися – наприклад, країни «зеленіше», ніж Швейцарія, у світі годі й шукати. Їхній інтерес у тому, що заощаджені викиди, які верифіковані й валідовані в Україні через реалізацію проєктів у нас, ці країни зараховують у свій національний внесок зменшення викидів.
Швейцарія – країна маленька, і там немає простору для експансії у промисловість, розширення та подальшого «озеленення». Але вона має доступ до «зелених» фондів ЄС (це дуже здешевлені ресурси) і змогу обирати будь-який проєкт в Україні із суб’єктом господарювання – приватну компанію чи комунальний заклад. А напрямів багато: енергоефективність, розвиток ВДЕ, альтернативних видів палива тощо, що має як результат зменшення викидів діоксиду вуглецю.
Потім вони надають грант – теж дуже «недорогий» інвестиційний механізм – обраному підприємству, реєструють його в Мінекономіки (подають дані про проєкт, терміни тощо) і проходять погодження науково-експертної ради.
А вже після реалізації проєкту приїздять міжнародні й локальні верифікатори, які констатують кількість скорочених і заощаджених викидів. Дані реєструються в системі Мінекономіки для уникнення подвійного обліку – і країна, яка реалізувала проєкт, забирає це зменшення викидів СО2 у свій національний внесок.
– А яка все ж таки роль вашого агентства в ухваленій Кабміном постанові про доступ України до глобального вуглецевого ринку?
– На сьогодні наша роль ще не до кінця окреслена, оскільки цей механізм визначає лише процедуру реєстрації та верифікації. Процедура загальна: не має на меті визначення «адміністратора», хто саме розбудовуватиме національну систему торгівлі викидами, як відбуватиметься моніторинг, звітність і верифікація.
Тобто фактично це експериментальний проєкт. Ще має бути створено багато нормативно-правових актів (постанов), які регламентують і повноцінно впровадять цей механізм. Але, коли це станеться, варто питати Мінекономіки, яке формує політику в цій сфері.
– Тобто говорити, які проєкти будуть першочерговими кандидатами на генерацію міжнародних вуглецевих кредитів і хто саме цим займатиметься, теж зарано?
– Саме так. Але це не свідчить про те, що Фонд декарбонізації України і наше Агентство не працюють відповідно до ст. 6 Паризької угоди і не залучають інвестиції в Україну. Ми розвиваємося в цьому напрямку за власною ініціативою, і нас нічого не обмежує.
Ми відповідаємо за розвиток ВДЕ, альтернативні види палива та зменшення викидів СО2 (за рахунок власного локального компоненту від податку на СО2, який ми надаємо суб’єктам господарювання для впровадження механізмів). Тобто фактично за рахунок локальних фінансів ми робимо майже те саме за власною процедурою, визначеною постановою №761.
Тому нам не обов’язково бути вписаними в експериментальній постанові Кабміну. Адже там мова лише про механізм процедури обліку: в яких системах він проходитиме, якою буде послідовність кроків для суб’єктів господарювання, які захочуть у цих рамках залучити інвестиції з інших країн.
Про реальні вигоди України від торгівлі вуглецевими кредитами
– А що для України вигідніше: продавати міжнародні вуглецеві кредити зараз чи залишати ці скорочення для виконання власних кліматичних зобов’язань у майбутньому?
– Це питання є більш економічним. І я б на нього відповіла дещо під іншим кутом зору.
Якщо ставити на ваги, що нам вигідніше в рамках Паризької угоди, звісно – краще залучати дешеві інвестиції. Наприклад, японці ще 2023 року, коли я лише заступила на посаду, пропонували завести $150 млн (грантових, безвідсоткових) в Україну. Вони хотіли великі проєкти – від $50 млн. Японці одразу прорахували скорочення викидів парникових газів і зазначили, що 50% від угоди забирають собі (як винагороду за надання нам здешевленого ресурсу). І такий варіант є найвигіднішим для України, бо ми самі не зможемо торгувати цими викидами.
– Чому?
– Є розуміння створення MRV (системи моніторингу звітності й верифікації викидів парникових газів), які є в Україні від вітчизняної промисловості на підставі дозволів на викиди, де 1 квота = 1 тонні СО2, і відповідно ми маємо це скорочувати.
Тобто українська промисловість під час війни повинна набути стільки вільного ресурсу для власної модернізації, щоб відповідати цим вимогам скорочення – мати надлишок, за рахунок якого формується квота, якою можна торгувати. Слід модернізувати своє виробництво, завдяки чому збільшиться собівартість продукції.
І якщо вивільнятимуться квоти від промисловості, якими можна торгувати, – це говорить про те, що українська промисловість має настільки багато вкласти фінансових ресурсів у модернізацію свого виробництва та зменшити викиди СО2, що відповідно відобразиться на собівартості її продукції. І в такому разі вона може стати неконкурентоспроможною на ринках Туреччини, Єгипту, ЄС тощо. Особливо коли йдеться про хімпромисловість, добрива, цемент, метал, сталь. І Україна не зможе дискримінувати (згідно з вимогами СОТ): кудись продавати дорожче, а кудись – дешевше. Ціна має бути плюс-мінус однакова.
Отже, найкращий варіант для торгівлі квотами – коли іноземні держави знаходять власний ресурс, залучають його та надають Україні для розвитку нових проєктів чи модернізації. Завдяки цьому і з’являються заощадження викидів СО2, які потім ми фактично продаємо.
Тобто для України економічно вигіднішою є саме ст. 6 Паризької угоди. Бо внутрішні квоти, які можемо вивільнити, – лише завдяки модернізації наших підприємств. А це теж додаткові кошти. І якщо немає грантової складової, то все закладається у вартість продукції.
Про вже залучені та можливі обсяги інвестицій
– Чи має Агентство оцінку, який обсяг інвестицій Україна потенційно може залучити завдяки міжнародній торгівлі скороченнями викидів?
– Я скажу на прикладі ЄС. Коли там набрала чинності директива ETS (Emission Trading System – система торгівлі квотами на викиди), почав діяти алгоритм, при якому, якщо ти заощадив, вивільнені квоти можеш продавати. Той, хто більше забруднював довкілля й у нього не вистачає квоти, яку встановив ЄС відповідно до певної галузі, купує її на ринку. І до речі, щороку ці квоти зменшуються.
Коли запустилася ETS у Європі, там прорахували, до 2030 року в цій системі в ЄС буде обіг 1,5 млрд квот. Надходження, які заробить ця система (не підприємства!) від торгівлі квотами – 40 млрд євро, які підуть у Європейський фонд модернізації (з якого виділяються кошти іншим державам для модернізації певних галузей відповідно до їхнього вкладу й торгівлі квотами). На сьогодні ETS-система й Фонд модернізації вже зібрали 12 млрд євро.
Якщо ж порівнювати Україну з ЄС – це будуть мільйони тонн СО2, і вони можуть принести велику частку прибутку від торгівлі квотами, які потрібно спрямовувати у висадку лісів, модернізацію промисловості, аби максимально відповідати вимогам і зобов’язанням ЄС. Але на сьогодні наше агентство не має чіткої оцінки за всіма галузями, тим паче під час війни не всі баланси й статистика є доступними.
Зокрема, по енергетиці немає необхідних даних, потрібних для створення певних балансів. Тому зараз не можемо спрогнозувати навіть потенційний обсяг залучення інвестицій Україною завдяки міжнародній торгівлі скороченнями викидів. Проте ми можемо робити кореляцію – те, що спрогнозував для себе ЄС.
– На якому етапі зараз практична реалізація механізму міжнародної торгівлі скороченнями викидів парникових газів: скільки двосторонніх домовленостей укладено, скільки проєктів готується та чи були вже фактично залучені інвестиції?
– Як я вже зазначала, двосторонніх договорів укладено лише два – зі Швейцарією і Японією.
Стосовно кількості проєктів, які готуються, – це питання до Мінекономіки.
Щодо залучених інвестицій, то 2021 року зі Швейцарією у нас був проєкт на 200 млн євро. Але він був розірваний.
– Яка причина?
– Я не знаю – це не наша зона відповідальності. Треба питати в Мінекономіки.
Але є інший приклад. У 2009 році Україна за договором купівлі-продажу продала заощаджених 3 млн тонн СО2 Японії та Іспанії (так звані кіотські гроші). І вони досі лежать на рахунку: там залишок у сумі 19 млн євро.
– А чому вони досі не використані?
– Було багато кримінальних справ з японською стороною. А те, що було продано Іспанії в межах договору купівлі-продажу квот – їх не використано в повному обсязі, і ми зараз порушили це питання.
На нашу думку, з огляду на складну економічну ситуацію в Україні ці гроші мають бути використані на користь держави. Їх можна витратити на прискорення проведення заходів із декарбонізації промисловості, поліпшення енергоефективності лікарень, навчальних закладів, особливо перед зимою, підготовки аварійно-рятувальних загонів тощо.
Про перепони на шляху декарбонізації України
– Що для України є основними перешкодами в реалізації програм декарбонізації: нестача фінансування, недосконале держрегулювання, кадровий дефіцит, низька готовність бізнесу?
– Ви назвали дві головні проблеми. Усі заходи з декарбонізації потребують дешевих капексів (CAPEX – капітальні витрати компанії на придбання, модернізацію чи створення довгострокових фізичних активів. – Mind) – бо ці процедури (впровадження нових технологій, високотехнологічного обладнання) доволі дорогі. Тому, проблема на сьогодні є у пошуку здешевленого фінансування для таких заходів і величезній нестачі кадрів.
Почасти виникають ситуації, коли є фінансування, а досвідчених інженерів / техніків, здатних впроваджувати заходи з декарбонізації, немає. І зараз надвелика нестача таких кадрів – наприклад, по силових трансформаторах. Є дуже велика потреба в заміні й виготовленні. Але вітчизняні потужності не справляються, і більшість тих, хто звертається до Фонду декарбонізації щодо зберігання електроенергії, встановлення СЕС тощо замовляють їх у Чехії чи Туреччині.
– До речі, бізнес регулярно говорить про дефіцит доступного фінансування для модернізації та підготовки до вимог CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism, механізм прикордонного вуглецевого коригування. – Mind). Погоджуєтеся з цим? Як Україна має розв’язувати цю проблему і яку роль тут повинно відігравати Держенергоефективності?
– Бізнес цілком має рацію. І тому ми першочергово у 2023 році створили Фонд декарбонізації. Бо раніше ці гроші від податку на СО2 потрапляли до загального бюджету. Тобто не були цільовими. Зараз ж пріоритетне право на ці гроші для заходів із декарбонізації мають ті, хто сплачував цей податок.
Але все одно ця сума дуже обмежена, бо в Україні найменший у Європі податок на тонну викидів СО2 – лише 30 грн.Тоді як у ЄС – це 70–80 євро за тонну. Відповідно тих фінансів, які акумулюються у Фонді декарбонізації, недостатньо для наших великих підприємств, особливо металургійних. Вони конче потребують модернізації, адже першими зазнають впливу від CBAM, який уже 1 січня 2027 року стане значною перешкодою для майбутньої торгівлі, що викличе велику хвилю макроекономічних проблем для України.
І тут мова про надходження валютної виручки, яка може зупинитися. Бо в разі сплати різниці між 30 грн і 80 євро на тонну на кордоні українська продукція стане неконкурентоспроможною. А значить, ми не зможемо торгувати й недоотримуємо прибуток. Наприклад, 2024 року наші надходження з галузей, які першочергово підпадають під CBAM, становили $3,6 млрд – 17% від загального експорту. І це доволі багато.
Тому зараз віцепрем'єр з європейської інтеграції Тарас Качка працює над цим питанням, аби зробити в першу чергу можливим відтермінувати для нашої промисловості впровадження цих умов і заходів.
Також ми маємо запровадити власну систему ETS і компенсації вирівнювання справедливої ціни та сплати за тонну СО2 в Україні. Плюс надавати гранти відповідно до сплачення цієї різниці, щоб вони могли модернізувати свої підприємства. Тобто, якщо зараз йдеться про різницю в 70 євро на СО2 за тонну, то відповідно до сьогоднішніх умов вони мали б її сплачувати на кордоні з 1 січня 2027 року в бюджет ЄС. Але в нас інша пропозиція, і вона вже погоджена ЄС: сплачувати цю різницю як добровільний внесок в Україні.
– І яка вигода від цього українському бізнесу?
– Ця різниця сплачуватиметься у Фонд декарбонізації України, і 90% від платежу бізнес отримуватиме як грант або кешбек для модернізації свого підприємства (відповідно до екологічно-енергетичного аудиту, який вони проведуть на своєму об’єкті) плюс з огляду на те, що робитимуть на підприємстві протягом чотирьох років, аби зменшити викиди. Така формула підвищить конкурентоспроможність українських товарів, а наш бізнес матиме гроші для власної модернізації.
– А чому, коли створювали Фонд декарбонізації, обрали саме форму АТ?
– Коли створювався фонд, була вимога (у тому числі від ЄС), щоб він мав револьверний механізм, а не грантовий. Тобто йдеться про здешевлене фінансування (на кшталт ЄБРР, ЄІБ): гроші від податку на СО2 під менший відсоток, під cash flow надається підприємству, але вони повинні бути повернуті в перспективі 10 років під дуже низькі відсотки від 5% до 9%.
Але, щоб це був фінансовий інструмент, він має отримати ліцензію НБУ, у якого є низка вимог. Це має бути АТ, яке отримало ліцензію на кредитування, лізинг, факторинг, тобто сумісні види діяльності. Відповідно до вимог НБУ, з наявністю власного внеску і без копійки з держбюджету на створення цієї інституції, ми взяли у ФДМ старе підприємство «Укрсвітлолізинг» з боргами, провели його аудит, перевели на МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності) та отримали ліцензії НБУ.
Наприклад, 10 років тому створювався Фонд енергоефективності, який фінансує ОСББ у вигляді грантів. І, коли він створювався, ЄС дав на це 5 млн євро (строком на п’ять років) лише на написання нормативно-правових актів. Ми зробили те саме: але не за п’ять років, а за вісім місяців і без копійки бюджетних коштів.
Ба більше, всі гроші з податку від СО2 не витрачаються на утримання персоналу Фонду (персонал живе лише на відсотки, які зароблені). Кошти фонду видаються лише підприємствам на проведення енергоефективних заходів. І зазначу, що ці гроші повертаються: ми вже маємо майже 250 млн грн повернутих за рік, які знову йдуть в обіг і видаються новим підприємствам. Так ми збільшуємо обсяги надходження до суб’єктів господарювання, комунальних закладів, які можуть скористатися такою можливістю.
Тому Фонд декарбонізації є саме АТ, бо це найпростіша форма власності й вона відповідала вимогам НБУ. Можна було б зробити ТОВ, але там є вимоги до наповнення статутного капіталу. А це було майже неможливо, бо є певні обмеження до інших нормативно-правових актів. До речі, у Фонду декарбонізації аж три регулятори: НБУ, який його повністю перевіряє, НКЦПФР (оскільки постійно проводиться емісія акцій) і Кабмін (адже Фонд відповідає всім формам держвласності).
Про фінансування проєктів Фондом декарбонізації
– З осені 2024 року Фонд декарбонізації України розпочав фактичне фінансування проєктів. Скільки проєктів уже профінансовано, на яку суму, який розподіл профінансованих проєктів й обсягів фінансування в розрізі регіонів і реципієнтів (бізнес, муніципалітети тощо)?
– На сьогодні фіналізовано понад 80 проєктів більше ніж на 2,5 млрд грн. З них понад 90% – це встановлення відновлювальних джерел енергії з когенерацією та суб’єкти господарювання (бізнес). Бо з муніципалітетами ми напряму майже не працюємо. Наприклад, лікарні чи водоканали безпосередньо в нас кредити не брали.
– Чому?
– Лікарні – це комунальні неприбуткові заклади, і мають запитувати дозвіл власника (обласні, міські й селищні ради) – вони не люблять цей процес. А водоканали зазвичай мають багато заборгованостей: щонайменше понад 70% українських водоканалів заборгували або по зарплатах або за якимись видами податків. А це вже перепони для отримання фінансування.
Тому вони беруть це фінансування через ЕСКО-сервісні контракти (так званий енергосервісний механізм). Це коли об’єкт господарювання (комунальний заклад) виходить на тендер з метою залучити підприємство, яке зробить економію коштів на комунальних платежах за рахунок енергоефективних заходів будівлі (тепломодернізація, утеплення труб, заміна котельні, встановлення СЕС на даху тощо). І на основі цього контракту вони мають право мінімум на 80% (від суми зекономлених грошей) на відшкодування протягом семи років всіх коштів, які вони вклали в цю модернізацію.
Тобто комунальний заклад нічого не робить: приходить компанія, яка все робить за власний кошт, який залучає у Фонді декарбонізації як ЕСКО-сервісна компанія. І таких водоканалів та лікарень уже профінансовано на 10% від портфеля фонду. Йдеться про шість водоканалів у Київській області, понад 10 лікувальних закладів у Тернополі, Києві, Вінницькій та Київській областях.
– А можете уточнити регіональність профінансованих проєктів і максимальні суми?
– Наше агентство робило такий звіт станом на 12 червня 2026 року.
Ми контролюємо компонент присутності по всій Україні – профінансовано 17 регіонів. Найбільше фінансування отримали Дніпропетровська, Київська та Львівська області. Якщо говорити про когенераційні установки – це Вінницька область, Закарпаття, Миколаївська та Чернівецька області. На Волині – найбільше фінансування по установках зберігання електроенергії.
– А як змінюється динаміка фінансування за напрямами майже за два роки і який практичний ефект уже можна спостерігати?
– Я б 2024 рік не брала до уваги, бо в нас завершилася емісія акцій 18 вересня 2024 року. До кінця року було лише три місяці: мало хто знав, що Фонд декарбонізації вже запрацював і лише почали готувати документи. Проте за цей період ми видали 350 млн грн – на розбудову ТЕЦ на Західній Україні (на біопаливі). Також був ЕСКО-сервісний контракт – освітлення вулиць маленького містечка.
А 2025 року вже було дуже багато проєктів. Переважно встановлення великих СЕС з установками зберігання електроенергії. Зокрема, з вересня по грудень була чимала кількість когенераційних установок у Чернігові, Житомирі, Києві, Хмельницькому (на Біометановому заводі поставили когенераційну установку на біопаливі), а також було безліч ЕСКО-сервісних контрактів.
До речі, ЕСКО-сервісні контракти можна рахувати за кількістю й виданими сумами, бо це різні речі. ЕСКО-сервісні контракти – маленькі, але кількісно їх багато. А всі інші об’єкти по мегаватах, обсягах виданих коштів великі, але кількісно їх значно менше. Але ми розвивали обидва напрямки. Через ЕСКО-сервісні контракти ми йшли до комунальних закладів (соціально-критична інфраструктура). Також працювали із суб’єктами господарювання (великі торгові бренди, які випускають хліб, м’ясні вироби тощо).
Наприклад, дніпропетровська ТМ «Ювілейний» навіть повідомляла нам, що наступний м’ясний виріб буде дешевше на 10% завдяки енергоефективним заходам на підприємстві – встановленню власної сонячної генерації. Також ТМ «Хлібодар» на Запоріжжі забезпечила собі енергонезалежну безперервність робочих процесів. Ще можу назвати виробника м’ясної продукції – ТМ «Магрок» (Новомосковськ Дніпропетровської обл.), завод дитячого харчування ТОВ «Фреш Маркет» (Одеська область).
Загалом у нашому портфелі багато відомих брендів. Наприклад, нами профінансовано один із найбільших в Україні завод із виробництва гігієнічних засобів – у Тернополі. Але завод було уражено «шахедом», дуже постраждала будівля. Ми допомагали її відновлювати за рахунок надання здешевленого компоненту у вигляді кредиту – з усіма заходами з енергоефективності. Таким чином ми працюємо по всій Україні з великими брендами, які займаються енергоефективністю на своїх виробничих об’єктах або ж створюють нові потужності (великі СЕС) і фінансуємо їх.
– А чи можна оцінити обсяг приватних інвестицій, які вдалося мобілізувати на кожну гривню державної підтримки?
– Відповідно до постанови Кабміну №761, мінімальний початковий внесок – 15%. Його треба зробити для отримання здешевленого кредиту. Наприклад, на 12.06.2026 Фонд декарбонізації профінансував 1,8 млрд грн кредитів. Фактично за рахунок цих внесків (від 15%) залучено майже 600 млн грн інвестицій від компаній, які внесли власні кошти в розбудову й запровадження енергоефективних (декарбонізацій них) заходів на своїх виробництвах.
Зараз ведемо перемовини з ЄБРР: вони планують надати 50 млн євро у Фонд декарбонізації України для розвитку енергоефективних напрямів. Ці кошти виділяються з метою подолання зменшення тиску на енергосистему України та зменшення викидів СО2.
До речі, під час Ukraine Recovery Conference – 2026 у Гданську 25–26 червня, ми маємо підписати угоду з UNIDO (спеціалізована установа ООН з промислового розвитку. – Mind) про приєднання до Фонду декарбонізації їхнього Фонду гарантування кредитів для промислової енергоефективності в Україні (у розмірі $1,5 млн). За рахунок цього Фонду UNIDO ми допомагатимемо промисловості й вітчизняним суб’єктам господарювання ставати енергоефективними.
Фонд декарбонізації – дуже молода інституція, але максимально намагається допомагати нашій промисловості розвиватися. Зокрема, ми хотіли б розробити нові програми саме для прифронтових регіонів, аби допомогти там проводити заходи з декарбонізації та модернізації.
– Згідно з оцінкою ефективності виконання бюджетної програми, у 2025 році Фонду декарбонізації було виділено майже 2,17 млрд грн, з них близько 650 млн грн не було використано. Однією з причин названо пасивну участь уповноважених банків і тривалі процедури погодження договорів із Держенергоефективності. Чому при великому попиті бізнесу на «дешеві гроші» цей механізм фактично не запрацював на повну потужність?
– По цьому питанню в нас зараз проходить перевірка Рахункової палати. Але порядок використання коштів створювався згідно з постановою Кабміну №761, яку ініціював Мінрегіон 2024 року.
Перші умови щодо розпорядження коштами АТ «Фонд декарбонізації України» досі працюють. Другі умови виписували банки разом із Мінрегіоном. Тому ми до цього не мали жодного стосунку й не брали участі.
Ба більше, у нас є сотні листів, де ми зверталися до банків і Мінрегіону прискорити ці процедури. І лише зараз нас долучили до процесу – і ми працюємо над тим, щоб умови для бізнесу були максимально спрощені й була можливість працювати. Але це сталося лише після того, як Держенергоефективності стало органом управління Фонду декарбонізації (замість Мінрегіону).
У липні минулого року ми спростили частину умов, завдяки чому на кінець 2025 року було погоджено декілька контрагентів (відповідно до постанови №761). А зараз ми ще більше спростили умови: зробили їх прозорішими та зрозумілішими насамперед для суб’єктів господарювання. Тому сьогодні навіть більшість контрагентів звертається до нас, а потім уже йдуть до банків і стартують з різними програмами.
Хотіла б ще акцентувати, що скоро поняття «невикористані кошти» зникне з нашого обігу, адже їх просто не буде. Зокрема, Фонд декарбонізації цьогоріч брав участь в антикризових заходах у січні, коли було багато обстрілів і постраждало чимало будинків.
Також маємо декілька держпрограм щодо забезпечення державних будівель – встановлення на них СЕС з установками зберігання електроенергії, щоб такі заклади як аварійно-рятувальні служби, пологові будинки, виші тощо могли виконувати свої функції навіть під час відключення світла. Тому ці кошти будуть частково спрямовані на подібні програми, бо на сьогодні в нас є вже заявок на 1750 об’єктів по всій Україні. Це дуже великий обсяг – приблизно на 60 МВт маленьких дахових СЕС (для дрібних об’єктів).
Про баланс держкоштів та альтернативні фінансові джерела
– А скільки коштів Фонду декарбонізації передбачено в держбюджеті на 2026 рік? Чи достатньо їх та чи оцінювало агентство загальну потребу України в інвестиціях у декарбонізацію на найближчі 5–10 років?
– З держбюджету виділено 1,86 млрд грн. Звісно, цих коштів абсолютно недостатньо: адже зараз маємо лише 3% від загальної потреби. Але в нас є залишки 2024 року в сумі 2 млрд грн.
– Звідки вони взялися?
– Президент підписав указ про те, що створення спецфонду стартує з 1.01.2024. Але процедура створення АТ теж стартувала лише із цієї дати. Тому, поки кошти збиралися протягом восьми місяців, вони і стали залишками, і зараз ці 2 млрд грн будуть розподілятися протягом двох років. Але в нас є обмеження щодо використання: згідно з наказом Мінфіну, зі старих залишків не можна вибрати більше, ніж надходження, забезпечене в поточному періоді. Тобто не більше ніж 70%.
Щодо оцінки потреб України в інвестиціях на декарбонізацію на перспективу 5–10 років, буду відвертою: ні в кого немає чіткого аналізу, скільки потрібно, і офіційних даних на сьогодні немає. Адже в нашій країні ніколи не було культури проведення енергосертифікації / енергоаудитів підприємств.
Щоб з’ясувати обсяг потреб на модернізацію, аудити мають проводитися раз на чотири роки – і це передбачено європейськими директивами. На сьогодні в нашому законі з енергоефективності така норма для великих виробництв теж присутня. Але процес стартує тільки із цього року. Тому зараз украй складно вирахувати таку потребу лише шляхом екстраполяції (прогнозування / передбачення). Зараз ми можемо розуміти ситуацію лише за кількістю звернень і попитом.
– А яку частину коштів, передбачених держбюджетом, потенційно може забезпечити Фонд декарбонізації?
– Ми надаємо 90 млн грн на один захід. Але в межах проєкту може бути декілька заходів. Наприклад, на проєкті зі встановлення ТЕЦ може бути два заходи (закупівля котла й когенераційної установки).
На сьогодні діють ці обмеження. І ми розуміємо, що менший обсяг не допоможе стимулювати навіть середній бізнес встановлювати й впроваджувати такі заходи. Водночас ми не можемо зосередити в рамках групи однієї компанії більше ніж 15% від загального портфелю.
– А які ще джерела наповнення фонду чи залучення коштів ви вважаєте перспективними?
– Це ст. 6 Паризької угоди, робота з ЄБРР і данським Impact Fund (колишній Фонд фінансування cталої інфраструктури Danida. – Mind). Також у нас є унікальна угода з урядом Данії.
Вартість грошей дуже важлива. І ми розуміємо, що доречно не більше 7% у гривні. Якщо тільки ресурс коштуватиме суб’єкту господарювання на такі заходи значно більше – він буде дуже важким для погашення, бо відобразиться на фінансовому результаті самого підприємства.
Тому держпідтримка й надання кредитів на енергоефективні та декарбонізаційні заходи не має перевищувати 7% у гривні, аби стимулювати суб’єктів господарювання робити такі заходи. Вищі капекси (капітальні затрати) одразу відображатимуться на споживчому кошику й вартості товарів. Тому такі заходи краще стимулювати з обмеженими відсотковими ставками або грантовими складовими, щоб якомога більше бізнесу впроваджувало заходи з енергоефективності й декарбонізації.