Фінансист Ельнур Мехтієв: «Готуємо вхід в один із проєктів ENSO»

Український ринок капіталу формально функціонує, але його структура досі далека від повноцінної моделі, у якій приватний капітал активно працює та підтримує економіку через широкий набір фінансових інструментів. За офіційними даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), у 2025 році обсяг фондового ринку України досяг 2,17 трлн грн. Але близько 85% угод припадало на операції з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП).

Якщо ж оцінити окремо організований біржовий сегмент, обсяг якого склав 1,1 трлн грн, близько 77% угод припадало на ОВДП. Корпоративні облігації українських емітентів займали лише близько 0,75%, а акції та цінні папери інститутів спільного інвестування – менш ніж 0,5%.

Тобто формально український фондовий ринок значною мірою «живе» за рахунок державного боргу, тоді як акції, корпоративні облігації та інвестфонди, які могли б безпосередньо спрямовувати приватний капітал у бізнес, поки що займають на ньому дуже невелику частку.

Проте є ще одна проблема: механізми для залучення капіталу поступово з’являються, але учасники не завжди готові ними користуватися. Кредитні ноти, фондові варанти, інвестиційні рахунки, сек’юритизація здатні створювати додаткові можливості для бізнесу та інвесторів, однак частина таких інструментів залишається фактично невикористаною. Паралельно продовжують працювати компанії з управління активами та інвестиційні фонди, зокрема венчурні, які в українських реаліях давно стали не лише способом колективного інвестування, а й інструментом структурування окремих бізнес-проєктів.

Саме тому особливо цікаво подивитися на український ринок капіталу очима людини, яка знає його з різних боків. Для цього Mind зустрівся з Ельнуром Мехтієвим, який має досвід роботи в банківському секторі та девелопменті, а свого часу був позаштатним радником НКЦПФР. Сьогодні він розвиває власну фінансову групу, зокрема КУА, що управляє венчурними фондами, та інші інвестиційні проєкти. Його бізнесові інтереси також перетинаються зі сферою житлової нерухомості.

У бесіді з’ясували, чим насправді живе український ринок капіталу, що заважає розвитку нових фінансових інструментів і залученню ширшого кола інвесторів, як працюють венчурні фонди та КУА в поточних умовах, а також про незавершені проєкти ENSO й «Аркади», його зв’язки з Артемом Колюбаєвим і Вадимом Столаром та звинувачення у використанні цих контактів для просування власних бізнесових інтересів.

Про розвиток ринку капіталу, нові інструменти та роль регулятора у його очищенні

– Почнімо з поточної ситуації. За фактичної відсутності портфельних інвестицій, яку роль сьогодні реально відіграє український фондовий ринок? Завдяки чому взагалі виживає його інфраструктура?

– Основний інструмент зараз – це, звісно, ОВДП. Але з’являються й корпоративні облігації, є навіть досить успішні розміщення (наприклад, «ФК «Активітіс», «ТАС-Логістик», «Явір-Інвест», «Нова пошта» у 2025 році. – Mind). Працюють цільові облігації, цінні папери фондів, векселі та інші інструменти.

Тому я б сказав так: сьогодні ринок переважно тримається на державних цінних паперах, але паралельно формується фундамент для нормального ринку капіталу. Інфраструктура за ці роки не зникла – вона працює. Питання у тому, чим ми її наповнимо.

– Ви говорите про нові інструменти. Що, на вашу думку, найбільше стримує їх розвиток?

– Головна проблема – неготовність учасників змінюватися та впроваджувати щось абсолютно нове. Ми, наприклад, брали безпосередню участь у пілотному проєкті з випуску кредитних нот – вони дозволяють залучати фінансування через боргові цінні папери, прив’язані до конкретного кредитного ризику. Нам телефонували, цікавилися їх особливостями. Потім регулятор (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку) за результатами пілотного проєкту підготував відповідний нормативно-правовий акт – і з того часу жодного нового випуску кредитних нот. Жодного.

Також я не пам’ятаю останнім часом випусків опціонних сертифікатів. Здається, взагалі не було випусків фондових варантів – деривативних цінних паперів, які дають їх власнику право придбати у емітента його акції або облігації. Хоча ці інструменти передбачені законодавством ще з липня 2021 року.

Окрім цього, попереду нас очікують інвестиційні рахунки, сек’юритизація, облігації з покриттям. Але їхня доля залежить від готовності учасників ринку працювати з цими конструкціями, а не лише обговорювати їх.

– Тим не менше, паралельно НКЦПФР посилює вимоги до учасників ринку. Де проходить межа між очищенням від схем і надмірним регуляторним навантаженням?

– На мою думку, НКЦПФР дуже поступово і зважено підвищує регуляторне навантаження. Я не пам’ятаю масового виведення гравців з ринку або інших дій, які справді могли б дестабілізувати систему. Регулятор, як правило, багато разів попереджає про свої наміри, обговорює спірні моменти. Я б сказав, що він максимально толерантно себе веде.

Проте всі мають розуміти, що зміни неминучі, а сприйняття цього дається непросто.

Щодо боротьби зі схемністю ринку та надмірністю регулювання, то, на мою думку, питання не стільки у перегинах, скільки у правильній послідовності дій.

У цьому контексті мені імпонує підхід Національного банку (НБУ), який вибудував правильну послідовність. Спочатку доцільно вивести з ринку правопорушників, які не бажають змінюватися, а іншим слід дати шанс переналаштувати свою роботу. І вже тільки після цього потрібно підвищувати регулятивні вимоги й дивитися, наскільки учасники здатні адаптуватися.

Якщо хтось не витримує навантаження самостійно, таким компаніям доведеться пройти шлях злиття та поглинання, щоб об’єднати фінансові й кадрові ресурси. На ринку мають залишитися учасники, які здатні не лише обслуговувати клієнтські операції, а справді бути фінансовими установами з відповідним рівнем внутрішнього контролю.

– Ви говорите про регулювання як учасник ринку, але маєте й інший досвід – свого часу були позаштатним радником голови НКЦПФР. Що цей досвід дозволив вам побачити зсередини?

– Тут спочатку треба правильно визначити мій статус. Я був позаштатним радником не голови, а саме Нацкомісії, і я не отримував за це винагороди та не брав участі у прийнятті рішень комісії.

Періодично мене запрошували на зустрічі з іншими учасниками ринку, щоб я зі сторони міг оцінити аргументи, які вони наводили в діалозі з регулятором. При цьому мені відомо про багато випадків, коли мої судження багаторазово перевірялися у розмовах з іншими учасниками ринку.

– Але ви були пов’язані з бізнесом на фондовому ринку, водночас консультуючи саму комісію. Хіба це не створює очевидного конфлікту інтересів – принаймні потенційного?

– Якби мені потрібно було порадитися з приводу якогось складного питання, я також звернувся би до спеціаліста, який щодня працює з цим на практиці. Радник, який «не в ринку», для мене виглядає значно менш корисним.

Говорячи про потенційний конфлікт інтересів, важливо правильно розуміти сам термін. Він передбачає наявність приватного інтересу у сфері, в якій особа виконує свої службові чи представницькі повноваження, і можливістю впливу такого інтересу на реалізацію цих повноважень.

А в мене службових чи представницьких повноважень у комісії не було. Я не був членом комісії, не був її працівником, не голосував, не приймав рішень і не міг давати комусь обов’язкові вказівки.

– Чи стосувалися норми, з приводу яких із вами радилася комісія, безпосередньо ваших компаній або фондів, та чи декларували ви комісії перелік своїх бізнесів?

– Тут, мені здається, треба враховувати специфіку роботи самої комісії. НКЦПФР є регулятором професійних учасників ринку. Вона погоджує набуття істотної участі, бачить структуру власності професійних учасників і, відповідно, прекрасно розуміє, кому належить та чи інша регульована компанія. Тому ніякої ситуації, коли я був позаштатним радником, а комісія не знала, яким бізнесом я займаюся, звичайно, не було.

Що стосується зв’язку норм з моїми структурами, то він був, оскільки зі мною радились з приводу норм, які я розумію на практиці. Але у випадку потенційних регуляторних змін, мої компанії мали б стати в такі ж умови, що й інші учасники ринку. І зараз я кажу про посилення регулювання, а не про послаблення. До речі, з цього приводу були певні «тихі образи» деяких учасників ринку, оскільки у дискусіях я майже завжди ставав на сторону регулятора, наводячи аргументи саме на користь його позиції.

– Була ще історія з громадською спілкою «СФГ», яка, за даними журналістів, брала на себе витрати на відрядження представників регулятора. Що це була за організація і яке відношення вона мала до вас?

– Тут є дуже проста відповідь. Станом на сьогодні ця організація жодного разу не здійснювала виплат на користь працівників НКЦПФР.

– Уточнімо: чи оплачувала спілка – напряму постачальникам або через третіх осіб – квитки, проживання, оренду залів чи інші витрати, пов’язані з поїздками або заходами за участю представників НКЦПФР?

– Ні. Такого не було. Спілка не оплачувала ані напряму, ані через третіх осіб квитки, проживання, оренду залів чи будь-які інші витрати, пов’язані з відрядженням або поїздками представників НКЦПФР.

– При цьому ви є головою ради цієї громадської спілки?

– Так. Але вона мені не належить. Повноваження засновників громадської організації припиняються після її державної реєстрації.

– А хто власне фінансує діяльність самої спілки? Чи є серед її донорів компанії, пов’язані з вами або вашими партнерами?

– Спілка «СФГ» була створена саме для того, щоб об’єднувати учасників ринку, отже, вона фінансується її учасниками. На сьогодні спілка проводила оплати, пов’язані з заробітною платою, орендою та іншими витратами, пов’язаними саме з її функціонуванням.

Серед учасників «СФГ» є мої компанії, компанії моїх партнерів зокрема. Але називати структури, які мені не належать, мені видається некоректним.

– Якщо відкласти цю історію, ким ви є сьогодні – представником фінансового ринку, інвестором?

– Передусім я представник фінансового ринку. Мені прямо або опосередковано належать компанія з управління активами ТОВ «КУА «Елар Ессет Менеджмент», інвестиційна фірма «ЕА Інвест», управитель фондів фінансування будівництва «Гарант Капітал», два венчурних фонди (зокрема, «Самум Груп» та «Астрея». – Mind), кредитна фінансова компанія «ЕА Кредит», ІТ-компанія «Гролар Технолоджі». Ще декілька проєктів ми зараз створюємо або готуємо до запуску.

– Ви безпосередньо управляєте всіма цими компаніями?

– Ні, у цьому немає потреби. Мені вдалося зібрати професійну команду. З більшістю ключових менеджерів я знайомий понад 15 років – ще з часу моєї роботи в банківській системі. Я беру участь у розробці стратегії, нових моделей, розвитку бізнесу, але операційне управління здійснюють професійні менеджери.

– Чому взагалі фінанси?

– Цей вибір я зробив дуже давно. Першу вищу освіту отримав у сфері фінансів і одразу після випуску почав працювати в банківській системі. Паралельно вступив до аспірантури. У 2012 році захистив дисертацію, присвячену державному регулюванню банківської діяльності, у 2017 році почав працювати фінансовим директором у сфері девелопменту та паралельно займався науковою роботою за напрямом сек’юритизації банківських активів. У 2022–2023 роках я пішов із девелопменту та почав створювати фінансову групу.

Нещодавно захистив другу дисертацію і отримав ступінь доктора філософії з права. Вона була присвячена транскордонній сек’юритизації. Зараз займаюсь докторською дисертацією.

Тому кожен наступний крок для мене був логічним продовженням вибору, який я зробив ще дуже давно. Мені просто пощастило не звернути з цього шляху.

Про власний фінансовий бізнес, венчурні проєкти та інвестиції в девелопмент

– Навіщо сьогодні реєструвати або підтримувати КУА? Це розрахунок на майбутню відбудову чи передусім інструмент структурування угод для обмеженого кола інвесторів?

– Створювати компанію з управління активами просто для того, щоб вона була, точно не треба.

КУА – це фінансова установа, яка має професійно управляти активами фондів та діяти в найкращих інтересах власників цих фондів. Це регульований бізнес, який потребує людей, капіталу, процедур, джерел покриття витрат.

Так, сьогодні значна частина ринку – це фонди під конкретні проєкти і заздалегідь визначених інвесторів. І я не бачу в цьому нічого поганого. Набагато гірше запускати проєкти навмання.

Фінансування післявоєнної відбудови України – це справді дуже перспективний напрям. До нього потрібно готуватися: має бути зрозуміла іноземним інвесторам інфраструктура, велика лінійка інструментів та сильні гравці.

Що стосується безпосередньо нас, то це не питання вибору між обслуговуванням фондів під монопроєкти чи підготовкою до майбутнього відновлення. Це завжди симбіоз з одночасним пошуком нових можливостей.

– Але не є таємницею, що венчурні фонди в Україні були не стільки інструментом залучення інвестицій, скільки одним із найбільш поширених механізмів структурування бізнесу та податкової оптимізації. Чи змінилась ця модель зараз і наскільки вона близька до того, як працюєте ви?

– Не буду заперечувати, історично в Україні дуже багато венчурних фондів створювалися саме під одного інвестора, під групу партнерів або під конкретний бізнес-проєкт. І податкова складова в цій моделі теж присутня, що абсолютно законно. Але потрібно пам’ятати: фонди мають використовуватися коректно, інакше всі його переваги будуть нівельовані.

Так, ми думаємо над продуктами для ширшого кола інвесторів. Але тут важливо називати речі своїми іменами: венчурний фонд – це приватне розміщення. Якщо говорити про справді масовий ринок, для цього потрібні інші конструкції та інші продукти.

– Як виглядає ваше портфоліо фондів сьогодні?

– На поточний момент наш портфель складається з енергетики, видобувної галузі, машинобудування. Є окремий напрямок, пов’язаний із ветеранами, який для нас дуже важливий.

Але нам не цікаво бути просто «коробкою», яка володіє часткою в якійсь компанії. Нам цікаві реальні активи і реальний бізнес. Ми беремо участь у структуруванні всієї фінансової моделі.

– Скільки у ваших фондах сторонніх інвесторів – не пов’язаних із вами чи вашими партнерами? Яку дохідність показали фонди у 2024–2025 роках?

– Я б трохи уточнив саме формулювання питання: фонди належать їх інвесторам, а не КУА, яка їх обслуговує.

Серед фондів, якими управляє моя компанія, є як мої власні ІСІ, так і фонди, інвесторами яких є сторонні особи. Власне, це нормальна модель роботи – ми управляємо активами, які належать інвесторам. У той же час, фонди настільки не гомогенні, що їх показники неможливо узагальнити. Але можу сказати, що дохідність фондів відповідає інвестиційним очікуванням їх інвесторів.

E цілому, вартість чистих активів наших фондів зростає. При бажанні можна оцінити структуру активів конкретного фонду та їх динаміку, оскільки це не якась внутрішня інформація, вона є у відкритому доступі.

– Ви згадали реальні активи: проходила інформація про наміри ваших фондів зайти у капітал підрядних організацій, які будують об’єкти для девелоперських проєктів ENSO. Яка реальна роль вашої КУА у цих процесах?

– Тут потрібно дещо пояснити природу цих компаній. Підрядні організації зводять об’єкти не для девелопера, а для забудовників. При цьому КУА сама по собі не є власником фондів і тим більше активів цих фондів. КУА управляє активами фондів, у яких є власники. Саме ці власники є інвесторами у розумінні спеціального закону.

Взагалі частка саме девелоперських проєктів у портфелі моєї КУА є незначною, але скажу відверто, що в мене потенційно є інтерес до цього напрямку і до проєктів, пов’язаних з ENSO зокрема, особливо сьогодні.

– Що саме ви маєте на увазі під цим інтересом? Наскільки відомо, будівництво ЖК Poetica, Diadans та Fjord зараз фактично зупинене, клієнтський офіс ENSO закритий, а інвестори вже обговорюють юридичні кроки. На чому тоді ґрунтується ваша оцінка, що ці проєкти можна завершити?

– За моєю інформацією, обсяг непроданих квадратних метрів у цих об’єктах дозволяє їх завершити і навіть отримати економічний результат. Більше того, наша група розглядає варіант безпосередньої участі в одному з них і вже зараз ми працюємо над залученням коштів.

– Цікаво, звідки у вас дані про обсяг непроданих квадратних метрів, якщо формально ваша КУА не пов’язана з цими проєктами?

– У цьому немає жодної суперечності. Як я сказав, наша група розглядає можливість участі в одному з цих проєктів і ми працюємо над варіантами залучення фінансування. Зрозуміло, що перед тим, як розглядати будь-яку інвестицію, потрібно проаналізувати економіку проєкту, його активи, зобов’язання, залишки непроданої нерухомості та можливі джерела фінансування.

Саме тому ми можемо ідентифікувати бізнеси, стан їх розвитку та їх учасників навіть, якщо формально їх там немає.

– Що у вашій моделі добудови Poetica, Diadans та Fjord отримають покупці квартир у цих ЖК?

– Я не можу і не уповноважений говорити про всі ці проєкти. Моя позиція проста – об’єкти треба завершити. Для цього необхідно шукати фінансування, залучати інвесторів. І станом на сьогодні ми проводимо підготовчу роботу щодо одного з об’єктів. Але це не означає, що ніхто не займається іншими проєктами.

– Ваш брат має частку в цих проєктах, а ви плануєте зайти в один із них як інвестор, що виглядає як участь пов’язаних осіб у одному активі.

– Мій брат був виконавчим директором девелопера та опосередковано має частку в холдингу, до якого входили девелопер, генпідрядник та сервісна компанія. Так, він має відношення до компанії, яка реалізовувала ці проєкти, проте він ніколи не був їх партнером. Я цього ніколи не приховував.

Але при цьому моя КУА не управляла фондами, які в них інвестували, і наша група в ці проєкти поки не заходила. Якщо ми приймемо відповідне рішення, це буде окрема інвестиція на зрозумілих економічних умовах, із залученням нового фінансового ресурсу і конкретною метою – завершити будівництво.

– Тобто ви вважаєте, що це не кінець для цих проєктів, а проблема насамперед у фінансуванні, не в самій економіці об'єктів?

– За моєю інформацією проблеми з економікою проєктів немає.

Я б сказав, що ключове питання зараз – саме пошук фінансового ресурсу і моделі, за якою ці проєкти можна добудувати. І зробити це потрібно максимально оперативно.

Девелопмент у цьому сенсі дуже схожий на банківську діяльність. Цей бізнес тримається на довірі клієнтів, оскільки здебільшого фінансується за рахунок продажів. Коли довіра втрачається, зупиняються продажі, зупиняється будівництво, запускається ефект доміно і це стає проблемою не тільки конкретного проєкту, а всього ринку.

Я вважаю, що будь-які об'єкти треба добудовувати. Навіть якщо «в нуль», навіть якщо «в мінус». Але важливо, щоб проблемою людей не користувалися для спекуляцій.

– Придбання часток у будівельних чи інфраструктурних компаніях через венчурні фонди – це спроба контролювати собівартість будівництва чи спосіб профінансувати проєкт?

– Володіння частками у забудовниках структурується через фонд, зазвичай, для початкового або резервного фінансування шляхом надання позик, оскільки володіння частками є обов’язковою умовою для надання позик.

Тому на поверхні всі бачать лише те, що фонд стає співвласником будівельної компанії, а насправді це виконання обов’язкової умови для того, щоб перейти до надання позик – реальної мети. Так роблять великі групи, яким потрібен механізм внутрішнього казначейства для оперативного перехресного фінансування проєктів.

Наприклад, продажі квартир ще не почалися, а забудовнику вже потрібні кошти. Фонд надає забудовнику процентну позику. Коли почнуться продажі та з’явиться профіцит коштів, забудовник поверне кошти з відсотками фонду, який може перенаправити їх на інші проєкти.

Про ризики інвесторів, відповідальність КУА та захист активів

– Якщо говорити саме про інвестицію через закритий фонд, як інвестор може повернути вкладені кошти? Вторинний ринок в Україні малоліквідний, а концепція такого фонду суттєво обмежує можливості дострокового виходу.

– Так, ви не можете відкрити застосунок на смартфоні, натиснути одну кнопку і за секунду продати свій інвестиційний сертифікат як акцію Apple.

Але тут важливо розуміти, що за своєю природою закриті фонди саме такими і передбачалися – це довгострокові інвестиції, де ліквідність апріорі нижча.

Тому людина, яка заходить у закритий фонд, повинна розуміти існуючі обмеження. Якщо фонд створений, умовно, на десять чи двадцять років – це не депозит до запитання.

– Ви кажете, що в разі негативного сценарію потрібно діяти в інтересах інвесторів. Але де для інвестора закінчується нормальний інвестиційний ризик і починається помилка КУА?

– Дуже важливо розділити дві речі: інвестиційний ризик і порушення з боку КУА. Якщо якась інвестиція виявилася збитковою, це саме по собі ще не означає, що КУА щось порушила.

Інвестиції завжди пов’язані з ризиком. Особливо коли ми говоримо про венчурні фонди. Інвестор може заробити, а може отримати збиток. Було б нечесно говорити щось інше. Але якщо КУА порушила закон, регламент фонду або вийшла за межі своїх повноважень – це вже зовсім інша ситуація. За такі дії компанія несе відповідальність.

– Тоді як ви відбираєте проєкти, щоб зменшити цей ризик?

– Ми дивимося, що насправді являє собою проєкт: це реальний актив чи просто гарна презентація, хто входить у команду, що буде генерувати грошовий потік, яке боргове навантаження, які є сценарії реалізації інвестиції та які варіанти виходу з неї.

Тому питання не в тому, щоб ризику не було. Питання в тому, як ним управляти. У разі негативного сценарію потрібно приймати одне з рішень: консервувати проєкт із подальшим пошуком нових інвесторів чи змінювати саму стратегію його реалізації; або виходити з проєкту з фіксацією збитку і шукати інші, більш перспективні напрямки.

– А якщо сама КУА стане збитковою або втратить ліцензію? Наскільки захищені кошти пайовиків у такій ситуації?

– Тут хочу звернути увагу на принциповий момент: активи фонду – це не майно КУА. Вони належать учасникам фонду і обліковуються окремо від господарської діяльності компанії з управління активами.

Тобто якщо у КУА виникли власні фінансові проблеми, це не означає, що її кредитори можуть прийти і забрати активи фонду.

Якщо говорити про втрату ліцензії, законодавство передбачає окрему процедуру. Для пайового фонду припинення дії ліцензії КУА є підставою для його ліквідації, а для корпоративного фонду відводяться 30 робочих днів на укладання договору з іншою КУА. Якщо за цей час новий договір не укладено, корпоративний фонд також підлягає ліквідації.

– Ви сказали, що фінансові установи мають забезпечувати відповідний рівень  внутрішнього контролю. Чи є у вас власні обмеження щодо напрямків інвестування, конкретних проєктів або окремих їх учасників?

– Звичайно. У нас є перелік осіб, з якими заборонено встановлювати ділові відносини або залучати їх до реалізації будь-яких наших проєктів. Імен я називати не хочу. Але люди, які зі мною працюють або є нашими клієнтами, знають про існування такого переліку. Інших обмежень для себе ми не встановлювали.

– За якими критеріями людина потрапляє до такого списку?

– Це може бути сукупність репутаційних, юридичних і бізнесових ризиків. Але конкретні критерії та імена я не хотів би публічно обговорювати, оскільки це наша особиста позиція і ми нікого не закликаємо погоджуватися з нашим ставленням до таких осіб.

– Чи можете сказати хоча б, скільки приблизно осіб у цьому списку і чи є серед них учасники фондового ринку та/або політично значущі особи (РЕР)?

– Політично значущі особи присутні у списку, проте не через наявність такого статусу. Також присутні особи, через яких можуть діяти такі РЕР. Як я сказав раніше, ми маємо можливість ідентифікувати бенефіціарів тих чи інших процесів та компаній. Тому перелік не є вичерпним та постійно доповнюється.

Про ОАЕ і «37,5 мільйони», зв’язки зі Столаром та звинувачення в користуванні адмінресурсом

– Хотілося б згадати одну з найбільш резонансних історій, що стосується закритого фонду «Урбан», бенефіціаром якого ви були до квітня 2024 року. У 2022 році фонд отримав дозвіл НКЦПФР на проведення операції, пов’язаної з придбанням м’яса в ОАЕ на 37,5 млн грн. Згодом виникли питання, чи була ця поставка взагалі здійснена. Що тоді відбулося?

– Я і зараз є бенефіціаром цього фонду. Щодо історії, то вона вже досить давня, проте мене про неї досі періодично запитують. Я навіть розумію чому: коли читаєш формулювання «інвестиційний фонд купував чи мав намір купити м’ясо в ОАЕ», це справді звучить трохи дивно.

Друга частина цієї історії – рішення НКЦПФР. Важливо розуміти специфіку того періоду. Після початку повномасштабної війни діяли спеціальні обмеження, і комісія розглядала значну кількість звернень учасників ринку про можливість проведення окремих операцій з активами фондів.

Але НКЦПФР не видає дозволів на валютні перекази за кордон і не здійснює валютний контроль. Валютні операції проходять через банки, які виконують функції валютного агента, а відповідне регулювання належить до компетенції НБУ.

Тому рішення НКЦПФР не можна читати як «Комісія дозволила фонду вивести 37,5 млн грн в ОАЕ на м’ясо». Це просто не її компетенція.

Для придбання валюти і перерахування її нерезиденту для оплати товару, операція проходить через банк і підлягає валютному контролю. Для відповідних операцій встановлені граничні строки розрахунків – станом на сьогодні це 180 днів. Тобто якщо гроші перераховані закордон, а товар не був поставлений в граничні строки, обслуговуючий банк передає інформацію до Державної податкової служби (ДПС).

Валютний переказ не може просто зникнути: є банк, валютний контроль і передбачені законом наслідки за недотримання валютного законодавства. Але чому ніхто не чув про санкції (за порушення правил валютних розрахунків – ред.)? Тому що порушення не було.

Вся «резонансна історія» побудована на тому, що хтось щось десь сказав, а отже це має бути правдою. Тому до цієї історії я ставлюсь по-філософськи.

– Але ви не будете заперечувати, що «Урбан» – це ваш фонд?

– Так, я не бачу сенсу цього приховувати. Йдеться саме про мій фонд. Але фонд у цій історії надав позику українській компанії за рахунок коштів фонду.

Мій фонд працює, як і мають працювати фонди, виключно за рахунок коштів спільного інвестування – залучених коштів від фізичних чи юридичних осіб у мого фонду немає, а заборгованість компанії-позичальника перед фондом вже давно погашена.

Окремо хочу уточнити ще одну річ, тому що в публічному просторі поруч часто згадуються різні фонди й девелоперські проєкти. Саме фонд «Урбан», про який ми зараз говоримо, не взаємодіяв із проєктами, що реалізовувалися під брендом ENSO.

Я роблю такий акцент просто для того, щоб не змішувати різні бізнеси, юридичні особи, фонди та операції в одну історію.

– Оскільки ми вже заговорили про ОАЕ та ENSO: окремі публікації стосуються вашого брата (Раміль Мехтієв) та девелоперських проєктів під брендом ENSO, у яких він має частку. Зокрема, ЗМІ знайшли в ОАЕ компанію з подібною назвою та схожим логотипом і припустили, що вона може бути пов’язана з цими проєктами. Чи є між ними якийсь зв’язок?

– Почну з того, що сама юридична особа в Україні ніколи не називалася ENSO.

ENSO – це бренд, торговий знак. А саме слово «енсо» – відомий буддійський символ. Тому немає нічого дивного в тому, що слово та відповідний візуальний образ можуть використовуватися різними людьми.

Але ще цікавіше припущення, що мій брат нібито перебуває в ОАЕ. Я точно знаю, що востаннє він там був у 2010 році. Я це точно знаю, адже це мій брат. Тому коли я бачу складний ланцюг припущень, який у фіналі приводить його до Дубаю, то ставлюся до такого рівня достовірності відповідно.

І маю ще раз сказати, що він ніколи не був співвласником девелоперських проєктів.

– Окрім історій навколо ENSO, вас також пов’язують із Артемом Колюбаєвим і Вадимом Столаром – народним депутатом (обраним від нині забороненої ОПЗЖ), одним із помітних гравців столичного ринку нерухомості, якому в серпні 2026 року НАБУ та САП повідомили про підозру, зокрема у створенні злочинної організації. Зокрема, йдеться про те, що ваші бізнесові успіхи можуть бути результатом використання адміністративного ресурсу. Як ви можете це прокоментувати?

– Цю версію я теж чув. А в Артема був адміністративний ресурс та ще й на ринках капіталу? І він це приховав від мене (посміхається)? Насправді в наших спільних бізнесах він брав участь лише фінансово.

Є відомий «качиний тест»: якщо щось виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка – мабуть, це качка. Сам тест є коректним, проте за певних умов. Щоб його застосувати, дослідник має справді знати, як виглядає качка, а умови дослідження мають бути сприятливими.

Якщо до цього додати інформацію, яка іноді цілеспрямовано вкидається в публічний простір, картина може суттєво викривлятися.

– Втім є ЄДР, в якому фігурують конкретні компанії, де Колюбаєв у різні періоди був учасником разом з вами. Також є конкретні структури, які журналісти пов’язують із девелоперськими проєктами Вадима Столара. Тобто точки дотику все-таки існують.

– Але це різні точки. Питання в тому, як саме між ними проводити лінії.
Я думаю, що брак інформації призвів до побудови хибних причинно-наслідкових зв’язків.

Артем не знайомий із Вадимом Столаром, він з ним ніколи не спілкувався, не переписувався та не проводив узгоджених дій. Якщо хтось стверджує протилежне, то він просто вводить в оману.

Артем з’являвся у фінансових компаніях і був контрагентом інших компаній через мене і мого брата. Ми дружимо вже понад 26 років. Свого часу саме я запропонував Артему спробувати себе на фінансовому ринку. Коли він протестував цей напрямок, ми почали створювати з ним спільні компанії.

І це все дуже легко перевіряється. Я думаю, що не є проблемою поспілкуватися з близьким оточенням Артема і дуже швидко почути моє ім’я. Так само, як і мої близькі та колеги знають ім’я Артема і що нас пов’язує.

– А ви зі Столаром знайомі?

– Так.

– І як часто ви з ним контактували, зустрічались?

– Востаннє я контактував з ним чи його представниками у 2022 році. З того часу жодних контактів у мене не було.

– Столар був власником девелопера, де ви працювали?

– Ні. Бенефіціарами девелоперського бізнесу, де я працював фінансовим директором, були Андрій Руденко та мій брат Раміль Мехтієв. А що стосується мого знайомства з іншими людьми, пов’язаними з різними будівельними проєктами, – так, я багато з ким знайомий. Адже я працював в девелопменті і було б дивно, якби я нікого в цій сфері не знав.

– Тоді як ви самі пояснюєте те, що різні факти у публічному просторі складаються зовсім в іншу картину?

– Я думаю, проблема в тому, що в одну картину часто складають не лише факти, а й припущення та інтерпретації. У результаті версія починає сприйматися як встановлений факт.

– Якщо ви вважаєте значну частину таких висновків неправильними, чому не подаєте судові позови або хоча б не даєте коментарі авторам таких матеріалів, які спростовують їхні заяви?

– Я виходжу з того, що періодична поява подібних матеріалів свідчить про вже сформовану позицію певних авторів. Тому давати інтерв’ю людині, яка вже зробила свій висновок, мені видається нелогічним.

Щодо судів – здається, близько року тому ми подавали кілька позовів, які стосувались ну вже зовсім дивних публікацій. Щось навіть виграли, а десь, здається, виникло питання належного відповідача.

Але треба розуміти: розгляд справи у трьох судових інстанціях (перша, апеляція та касація) можуть тривати роками. За цей час вийдуть десятки нових матеріалів. Тому як універсальний інструмент репутаційної комунікації суд для мене виглядає досить сумнівним та не надто ефективним.

І взагалі я вважаю, що неправильно намагатися судами впливати на розвиток журналістики.

Про «Аркаду», складні активи та плани на майбутнє

– Окрім ENSO, вас пов’язують із фондами фінансування будівництва «Аркади». Ви з партнерами увійшли в цей бізнес, і частина інвесторів не зрозуміла, що відбувається. Звучали навіть звинувачення у рейдерському захопленні. Що сталося насправді?

– Тут слово «несподівано» не зовсім відповідає самій природі цього бізнесу. Управитель ФФБ є професійним учасником відповідного ринку. Входження в такий бізнес через набуття істотної участі передбачає регуляторну процедуру. Тобто просто прокинутися вранці і випадково стати власником управителя неможливо.

При цьому важливо не плутати власника компанії-управителя із довірителями ФФБ. Компанія лише управляє ФФБ, але це не означає, що її акціонери отримують у власність квартири довірителів.

– У кого і на яких умовах ви придбали частку в «ФК «Гарант Капітал»?

– Це була абсолютно відкрита угода, яка проходила погодження з регулятором. Частки придбавалися у фізичних осіб за номінальною вартістю. Тут немає якоїсь прихованої конструкції чи особливих умов – зміна власників відбувалася у межах стандартної регуляторної процедури.

– Скільки об’єктів «Аркади» добудовано з моменту вашого входження і скільки довірителів уже отримали квартири?

– Тут, мені здається, знову трохи зміщуються ролі. Я є опосередкованим власником управителя, а не особою, яка здійснює його щоденне операційне управління. Тому було б неправильно, якби я зараз від свого імені почав коментувати показники.

Проте впевнений, що якби цим процесом займався не Тарас, то все було б набагато гірше. Складно підхоплювати чужі проєкти та намагатися задовольнити всіх їх учасників.

Довірителям ФФБ «Аркади» складно в подібних обставинах побачити в новому управителі чи його власникові не чергового ворога, а того, хто допоможе довести проєкт до завершення.

Можу лише повторити загальний принцип, про який ми вже говорили: завдання управителя – діяти в межах своїх повноважень і в інтересах довірителів.

– Чому ви зайшли саме в цей бізнес?

– Для мене це пов’язано з логікою фінансового ринку. Управитель ФФБ – механізм, який безпосередньо пов’язаний із залученням коштів та фінансуванням будівництва, контролем цільового використання коштів забудовником. Через ці особливості я набув частку в одному з управителів. Я вважаю цю конструкцію найбільш доречною та перспективною з точки зору побудови стійкої фінансової моделі, яка передбачає іпотечне кредитування, сек’юритизацію та інші елементи фінансового ринку.

– У вас досить багато різних бізнес-напрямків: КУА, венчурні фонди, ФФБ. Як ви самі визначаєте межі між ними, щоб не виникало конфлікту інтересів?

– Це насамперед питання правильної структури та процедур. Кожна юридична особа має свою функцію та свій менеджмент, який розуміє свою участь у складних економічних процесах. І саме тому я вважаю, що на фінансовому ринку дуже важлива наявність професійних учасників, які розуміють не лише окрему операцію, а всю конструкцію.

– Виходить, що одна з ваших головних претензій до публічних матеріалів та заяв про вас – те, що в них змішують різні юридичні особи, фонди, компанії та людей?

– Не зовсім так. Жодних претензій в мене бути не може, оскільки кожен має право думати і вірити у те, що хоче.

А матеріали у ЗМІ я сприймаю так, як про це часто говорять самі журналісти – це їхнє бачення, висновки, припущення та інтерпретація доступних даних. Людей, які читають такі матеріали, теж можна зрозуміти, оскільки людині комфортніше мати чітку, завершену картину світу.

– Добре. Тоді повернімося до проблематики ринку. Ви говорите про нові інструменти, інвестиції, сильніших професійних гравців. Але інвестиційний бізнес не існує у вакуумі. Якщо макроекономічна ситуація в Україні продовжить погіршуватися, під ударом опиняться навіть сильні інвестиційні фонди, зокрема й ваші.

– Ми припускаємо такий розвиток подій, тому, як я вже казав вище, завжди аналізуємо, наскільки сильний та перспективний проєкт, які у нього є ризики та як можна вийти з такої інвестиції. І якщо реалізується поганий сценарій, завжди потрібно діяти в найкращих інтересах інвесторів. Тобто, іноді краще зафіксувати збиток, ніж роками намагатися врятувати те, що вже не має перспективи.

– А є проєкти, у які ви готові заходити зараз саме тому, що ринок їх вважає проблемними?

– Такі можливості є завжди. Але тут потрібно дуже обережно розділяти проблемний актив і просто актив, який тимчасово недооцінений. Для нас важливо зрозуміти, чи є там реальна економічна модель, можливість її відновлення та стабілізації. Якщо така можливість дійсно існує, складна ситуація може бути не лише ризиком, а й точкою входу для нас.

– Є щось, що ви вважаєте своїм досягненням на ринках капіталу?

– Головним досягненням нашої команди я вважаю постійне структурування нових фінансових моделей та інструментів.

– Якщо говорити про найближчі плани, то в яких напрямках ви плануєте розвивати бізнес?

– Можу сказати, що зараз ми ведемо переговори з декількома іноземними гравцями з приводу їхнього входження в нашу групу компаній. Це має прискорити наш розвиток та відкрити для нас додаткові напрямки роботи.

– Чи можете назвати цих гравців або принаймні їх юрисдикції та стадію переговорів? І про яку форму входження у ваш бізнес йдеться?

– Поки я не можу називати їх, оскільки ми підписали NDA. Що стосується формату, то ми розглядаємо різні варіанти. Це може бути як участь в окремих компаніях чи проєктах групи, так і спільна робота над новими фінансовими продуктами. Коли матимемо конкретні домовленості, обов’язково розкриємо умови співпраці.

А загалом я вважаю, що якісні зміни на українському ринку капіталу можливі лише тоді, коли на ньому буде більше гравців, які готові не просто обслуговувати операції, а створювати нові фінансові продукти. Немає жодних сумнівів, що за таких умов ринок буде зростати та ставати якісно кращим.