Головний сержант батальйону 59 бригади: «Пройшов два кілометри з 60-кілограмовим екіпіруванням. Думав, не витримаю»

Богдан «Шева» Шевельов починав війну солдатом. Він міг опинитися на ній раніше, ще 2017-го, коли служив у роті президентської охорони. Тоді відмовився. Але все одно необхідність захищати країну виникла – аби відвести загрозу від новонародженого сина.

- Ваша нинішня посада – головний сержант 10 батальйону 59 бригади. Як так вийшло?

- Лідерські якості відчував у собі змалечку. «Верховодив» і у школі, і під час строкової служби. Недавно от відповідні курси пройшов – «висмикнув» час, аби вирватися з позицій. 21 день все відбувалося – наша група з 29 осіб «штурмувала окопи», вивчали технологію ведення бою за стандартами НАТО. Коли курс завершився, обрали трьох сержантів, які найбільше відзначилися. Потрапив до цієї трійки, отримав відзнаку – ніж.

Сержант – менеджер на полі бою. Мій девіз: «Робіть, як я, і залишитеся цілими». Курси підвищили мій рівень психологічної підготовки, уміння знайти контакт із кожним підлеглим. Єдине, реалії війни змінилися і те, що було актуальне вчора, сьогодні вже не діє. Не сказав би, що на курсах цей момент врахували. І не завжди були відповіді на наші запитання.

Хоча і американці, і німці, і росіяни – воюють по книжці. Доктрина і планування дій все одно мають бути. Це те, на що маємо спиратися. Відсотків на 60 свій багаж поповнив після цих курсів.

Також приємно було відзначити, що 59-та попереду – підготовка особового складу, ефективна робота НРК. А у морпіхів 35-ої та 38-ої бригад можна було повчитися самому. Чіткість, гнучкість, при цьому – вміння бути рівним з підлеглими. Це я точно виніс зі спілкування.

- Ви долучилися до війська на початку повномасштабної війни. Як змінилися ваші погляди за цей час?

Я б говорив не про погляди, а бажання. Аби все швидше закінчилося. Після бойових виходів важко повертатися додому у відпустку. Не бачу себе у цивільному житті. Не розумію, як спілкуватися з колишніми друзями, які обрали вибір не йти в армію.

Коли запитують, чи ти вбивав, відповідаю: ні, не вбивав. Нищив окупантів. Є однокласник, якого бусифікували. Просився до мене в підрозділ. Я відмовив. Не хочу відповідальності за друга, не зможу рівно ставитися. Але хлопець пішов у «пілоти». І зараз каже, що це нормальна тема.

- Чи означає кількість ухилянтів те, що ми програємо цю війну?

- Не виграємо точно. Війна затягнулася. У нас була згуртованість після 24 лютого. Зараз – ні. Але головне, щоб держава збереглася. І мій уже п’ятирічний син не пройшов через те, що я.

У мене ж армія почалася десять років тому – зі строкової у 2016-2017 роках. Служив у президентському полку. Рота спеціального призначення. Я і в зону АТО просився – хотів перевірити себе. Але строковикам заборонено. Тоді вперше побачив очільника держави – на той час Петра Порошенка. Хлопці приймали присягу, а ми з майбутнім кумом приїхали підміняти, якщо комусь стане зле або в туалет захочеться відлучитися. По формі були, тому змусили нести прапори для присяги.

Зате з’явилася неголеність. Думаю: блін, якщо вона на відео потрапить, то мій командир приб’є, тоді на це ще звертали увагу. Добре, що камера зняла під іншим ракурсом.

Тоді берет малиновий носив. Його треба було заслужити. Віджатися від полу згідно цифр, які вказують на твою військову частину. Мені довелося 222 рази. Після строкової пропонували сержантську посаду. Але тоді в армії була дідівщина, яку сержанти і очолювали. Нині такого немає. А від подальшої служби я тоді відмовився – свободу обмежувати не хотів. І гадки не мав, що почнеться повномасштабна.

- Ви – вихідець з села. Чи правда, що такі люди краще адаптовані до армії?

- 50 на 50. Тут немає сталої тенденції. Може бути сільський хлопчик, який в бою витягнув поранених побратимів та відбив ворожий штурм. Але на таке здатний і «міський» осередок. От що правда: люди народжені у 90-х, найбільш адаптовані до подолання військових негараздів.

- Яким був ваш перший бій?

- До 10 батальйону 59 бригади я потрапив через рік після початку повномасштабної війни. Весна 2023-го, мене везуть в Донецьку область, вибухи. Було страшно. Але мав у кого повчитися. Потрапив у роту вогневої підтримки. Її очолював справжній командир, який не просто віддавав накази і чекав їх виконання, а заходив у сектор разом з нами, допомагав завозити боєприпаси на позицію, облаштовував її разом з нами.

Мені пощастило: вперше на позицію, це було під Невельським влітку 2023-го, йшов з двома досвідченими побратимами. Два кілометри пішки з повним «екіпом» на 60 кг. Ніч. По ходу по нас починає працювати кулемет. Лягаємо і йдемо далі. Були розриви між посадками. 80 метрів треба було пробігти. Кажу: не зможу, ноги ватні. Але побратими починають бігти. Що мені залишалося? Не рушу з місця, то пропаду – я ж не орієнтуюся на місцевості.

Провів на позиції дві доби. Перша була неспокійною. Був переконаний – не спатиму. Запитав командира: де ворог? Він показує: там, там, там. Відстань – 600 метрів. Дощ. На другий день уже з ручного протитанкового гранатомета працював. Прийшло розуміння, де я перебуваю і чому прийшов.

Згодом довелося відбивати штурм ворога. Перед нами було поле, яке прострілювалося. Почули гул техніки, потім стали накривати артилерією, пішли бмп. Ну, з чим прийшли росіяни, з тим і пішли – добре «напалили» їхньої техніки. Нас навчили – завжди добре, коли кожен на позиції знає, що робити. Мої побратими зупинили дві ворожі бмп – розстріляли великокаліберним кулеметом.

З того часу, формат війни змінився, і на «пікапі» уже не заїдеш. Але і 59-та не стояла на місці – за цей час бійці значно краще підготовлені до того, що їх очікує на полі бою.