Знищення російських дата-центрів стає ахіллесовою п’ятою економіки: чи допоможуть бункери, Сибір і Трамп

«Маски-шоу» СБУ 2015–2016 років мимоволі влаштували українському бізнесу практичний тренінг зі стійкості IT-інфраструктури: більшість компаній ще тоді перенесла сервери за кордон або зробила там копії. Тож зараз атаки на українські дата-центри не завдають критичної шкоди бізнесу: у разі пошкодження обладнання в Україні бекапи швидко підіймаються на майданчиках Amazon Web Services, Microsoft Azure, Google Cloud, Tet, Atman, Hetzner Online, OVHcloud, Digital Ocean тощо. 

А от у більшості російського бізнесу таких «запасних аеродромів» немає: законодавство рф містить сувору вимогу щодо локалізації персональних даних. Тож удари ЗСУ по російських ЦОДах не лише повертають демократію до США, а й мають шанс створити цілком практичні проблеми для економіки рф: авіакомпанії можуть втратити доступ до систем бронювання та реєстрації пасажирів, інтернет-магазини – до замовлень і каталогів, банки – до частини сервісів дистанційного обслуговування, логістичні компанії – до систем обробки відправлень.

Після ураження дата-центрів «Яндексу» перебої виникли не лише у власних 80 сервісах компанії («Яндекс Pay», «Яндекс Go» тощо), а й у сторонніх клієнтів хмарної інфраструктури, наприклад, сервісу пошуку нерухомості ЦІАН. Наслідки атаки на ЦОД Сбєрбанку наразі уточнюються. Деякі клієнти скаржаться на проблеми в роботі сервісів банку й активів, що входять до екосистеми компанії, – сервісу доставки «Самокат» і нейромережі GigaChat.

Російські телеком-експерти вже б’ють на сполох і попереджають про цю ахіллесову п’яту режиму. Які варіанти розв’язання проблеми вони розглядають та чому самі ж сумніваються в ефективності «заходів», Mind розбирався разом з українськими експертами.  

Який вигляд має російський ринок ЦОД: дефіцит потужностей ще до атак

У росії діє близько 250 об’єктів різного типу: від невеликих власних ЦОД компаній до комерційних дата-центрів і центрів для майнінгу криптовалют.

За даними CNews Analytics, у 2025 році на комерційному ринку було 40 великих гравців. Перша десятка контролює майже 83% серверних стійок.

Джерело: CNews Analytics

«Яндексу» в цьому рейтингу немає, оскільки він тримає інфраструктуру і для своїх сервісів, тобто не є традиційним комерційним ЦОДом. Водночас його роль у системі досить значна. За оцінкою російських експертів, на «Яндекс» припадало близько 20% даних, що обробляються в країні.

До атак у компанії було п’ять дата-центрів у рф:

• ЦОД Калуга (атакований): найновіший і найбільший дата-центр компанії (розрахований на розміщення понад 3800 серверних стійок, загальна потужність 63 МВт).
• ЦОД Владимир (атакований): великий регіональний об'єкт (розрахований на 2880 стійок, потужність 40–50 МВт).
• ЦОД Сасово (атакований): один із ключових об'єктів, де розміщувалися суперкомп'ютери компанії (кількість стійок не афішується, потужність близько 12 МВт).
• ЦОД Митищі та ЦОД Івантєєвка: старіші та значно менші за потужністю дата-центри (приблизно по 4 МВт кожен, дані щодо стійок закриті).

Дата-центри Сбєрбанку також не входять до рейтингу, оскільки обслуговують власні та державні потреби. Банк має щонайменше чотири великі ЦОДи:

• МегаЦОД-1 «Южний порт» (Москва): введений в експлуатацію у 2011–2012 роках, за різними оцінками, розрахований приблизно на 1700–2000 серверних стійок, потужність – близько 20 МВт.
• МегаЦОД-2 у «Сколково»: відкритий 2017 року, розрахований приблизно на 2000 стійок, потужність – близько 29–32 МВт. Він має дублювати критичні ІТ-системи «Южного порту».
• МегаЦОД-3 «Южний порт»: новий об'єкт у тому самому районі Москви. Проєкт передбачає поетапне будівництво з потужністю до 82 МВт, дані про кількість стійок закриті.
• ЦОД у Балакові Саратовської області (атакований): об'єкт будується поетапно (остаточний запуск планувався до 2030 року), перша черга вже працює. На запущених потужностях розгортаються власна ІТ-інфраструктура (обробка даних і цифрових сервісів), державна платформа «ГосТех», елементи суверенної хмарної інфраструктури (так званого Чебурнету), суперкомп'ютерні обчислення (інфраструктура для найпотужнішого у рф суперкомп'ютера). Загальна вартість ЦОДу – 122,2 млрд руб. (понад $1 млрд).

Ураження дата-центру Сбєрбанку в Балакові 14.10.2026. Джерело: Astra

Особливість ринку – географічна концентрація. На Москву та Московську область наприкінці 2024 року припадало близько 75,6% потужностей комерційних дата-центрів, на Санкт-Петербург і Ленінградську область – ще близько 10%. Така концентрація означає, що значна частина інфраструктури залежить від доступності електроенергії та майданчиків у столичному регіоні.

Цікаво, що ще до атак на ринку спостерігався дефіцит вільних стійкомісць. У 2025 році 30 найбільших комерційних операторів ввели 5335 нових стійок – втричі менше, ніж у 2024-му. Проблема вже вийшла за межі затримок у будівництві. За даними на червень 2026 року, зі 128 заявлених у росії проєктів будівництва дата-центрів 38 – були зупинені або заморожені.

Серед причин – висока вартість кредитування та дефіцит доступних енергетичних потужностей. Додатковим обмеженням залишаються постачання обладнання: після виходу західних виробників російські оператори переорієнтувалися на китайських та інших азійських постачальників, але заміна ланцюгів постачання не усунула ризиків затримок і подорожчання техніки.

Тепер до цих проблем додалися наслідки атак на ЦОДи. Компанії не афішують обсяг втраченої інфраструктури. У «Яндексу» може йтися щонайменше про 5000 стійок із серверами.

«Росія не готувалася до війни на власній території. Тому дата-центри та ІТ-інфраструктуру там будували передусім для задоволення внутрішніх потреб, не передбачаючи повноцінного резервування в сусідніх країнах», – пояснює телеком-експерт Олександр Глущенко.

Отже, російський ринок дата-центрів стикається з подвійним тиском: попит на обчислювальні ресурси зростає через розвиток хмарних сервісів і ШІ, а розширення інфраструктури стримують вартість фінансування, енергетичні обмеження, труднощі з постачанням обладнання.

«Бум попиту на сервіси ШІ призвів до здорожчення й дефіциту обладнання. Виробництво серверних потужностей, обладнання для ДЦ – багатомільярдний бізнес із невеликою кількістю вендорів, які не готові максимально швидко вгамовувати попит й отримують надвеликі прибутки, виробляючи аналогічну кількість одиниць обладнання. Ця галузь законтрактована на роки, і міжнародні компанії, які платять, мають контракти й зобов’язання – вибирають левову частку процесорів, відеокарт, жорстких дисків, серверів, комутаторів, кабелю», – розповідає Олександр Глущенко.

Та уточнює, що вторинного ринку майже не існує. «Точніше він може частково закрити локальні потреби, але не здатний швидко забезпечити обладнанням великий дата-центр. Потрібні сотні або тисячі сумісних серверів і накопичувачів із прогнозованим залишковим ресурсом, технічною підтримкою та можливістю постачання запчастин. Крім того, для сучасних навантажень, особливо пов’язаних із ШІ, обладнання попередніх поколінь часто програє за продуктивністю та енергоефективністю. Тому «зібрати все необхідне на вторинному ринку» можна хіба що для окремих систем, але не для оперативного відновлення великої хмарної платформи».

Також, за словами експерта, накладаються санкційні обмеження. Росія останні декілька років намагається їх обходити та запускати схеми паралельного імпорту, але вони значно підіймають вартість обладнання.

«Тому у випадку серйозного пошкодження дата-центру гроші самі по собі проблему не розв’язують. Навіть за наявності фінансування неможливо миттєво купити тисячі серверів, відновити наявний або побудувати для них готовий майданчик, забезпечити електроживлення, охолодження та канали зв’язку, а потім безперервно перенести туди дані й сервіси. Відновлення такого об’єкта – не звичайна закупівля техніки, а складний інфраструктурний проєкт, який в умовах глобального дефіциту та санкцій може тривати місяцями або роками», – пояснює Олександр Глущенко.

Тож, якщо атаки виводитимуть з ладу дедалі більше дата-центрів, проблема може стати не лише фінансовою, а й фізичною: бізнесу буде складно знайти вільні майданчики для перенесення серверів. Навіть якщо умовно буде втрачено 20% комерційних потужностей, це створить серйозне навантаження не лише на ринок ЦОДів, а й на бізнес-активність і сплату податків.

Як кремль загнав себе в таку пастку?

Головна суперечність російської політики цифрового суверенітету полягає в тому, що кремль десятиріччями будував інтернет, який він міг би контролювати, цензурувати та за потреби ізолювати від зовнішнього світу. Але вимоги локалізувати дані, обов'язкове обладнання для перехоплення трафіку унеможливлюють для бізнесу резервування даних за кордоном.

«Цифровий суверенітет – цікава штука. Особливо коли хочеш контролювати кожен байт, а потім виявляється, що сервери теж мають властивість ламатися. Кремль роками будує контрольований інтернет: блокує іноземні платформи, обмежує VPN, централізує контроль над трафіком і просуває власні сервіси. На пропаганду теж грошей не шкодують: у бюджеті рф на 2026 рік видатки на державні телеканали заплановані на рівні 106,4 млрд руб. ($1,3 млрд) – на 54% більше, ніж передбачалося раніше», – пояснює представник точки обміну інтернет-трафіком 1-IX, консультант у сферах телеком, ІТ, медіа Анатолій Фроленков.

Одним із перших елементів контролю стала СОРМ – система технічних засобів для забезпечення оперативно-розшукових заходів. Її почали впроваджувати в середині 1990-х років для перехоплення телефонних розмов. У 1995 році ФСБ стала відігравати центральну роль у використанні системи. У 1998-му СОРМ поширили на інтернет-провайдерів: їх зобов’язали встановлювати обладнання, яке давало силовикам технічну можливість перехоплювати трафік. Витрати покладали на самих операторів: приватні компанії власним коштом будували інфраструктуру, яка забезпечує державі доступ до комунікацій клієнтів.

Але це був лише початок. У 2006 року рф ухвалила федеральний закон №152-ФЗ «Про персональні дані». Спочатку він здавався майже невинним: регулював порядок збирання й обробки персональних даних.

Далі закон №242-ФЗ від 2014 року посилив тиск: зобов’язав операторів робити запис, систематизацію, накопичення, зберігання й оновлення інформації про громадян рф за допомогою баз даних на території країни. У тому ж 2014-му влада розширила вимоги СОРМ на соціальні мережі, чати та форуми: ухвалила так званий «Закон про блогерів» (№97-ФЗ).

У 2016 році росія ухвалила так званий закон Ярової – начебто антитерористичні поправки, які зобов'язали операторів зв'язку зберігати записи телефонних розмов, повідомлень, трафік користувачів. Тут уже вимоги стосувалися не лише персональних даних, а й змісту комунікацій та інформації про них.

З 2019 року почалася ера «суверенного інтернету». Тоді путін публічно підтримав  можливість централізовано керувати трафіком і підписав закон №90-ФЗ. Документ передбачає встановлення на мережах операторів спеціального обладнання для фільтрації та маршрутизації трафіку, створення інфраструктури, яка має дозволити росії підтримувати роботу рунету в разі відключення від глобальної мережі. Роскомнагляд відтоді має технічні можливості для централізованого управління трафіком і блокування ресурсів. За оцінкою, реалізація проєкту мала коштувати 30 млрд руб. ($464 млн).

Кришкою «труни» став закон №23-ФЗ від 2025 року. Він посилив вимоги до локалізації даних: бізнеси, що збирають персональні дані громадян рф, повинні зберігати їх на серверах, розташованих у рф. Це стосується не лише операторів, а й банків, авіакомпаній, інтернет-магазинів, готелів та інших бізнесів, які працюють із даними клієнтів. Мінцифри рф окремо роз'яснило, що вимога поширюється також на зберігання копій даних.

У законі є окремі винятки, але вони стосуються лише діяльності, пов'язаної з міжнародними договорами, правосуддям, наданням держпослуг, медіа. Транскордонна передача даних регулюється окремо й не означає автоматичного дозволу зберігати їхні резервні копії на іноземних серверах.

«Головними союзниками України у протистоянні російській агресії стали саме законодавство рф, монополізація галузі, централізація інфраструктури та тотальна цифровізація процесів. Прагнучи одночасно побудувати так званий Чебурнет і забезпечити цифровий суверенітет, росія створила систему, надмірно залежну від кількох великих центрів обробки даних. Тому виведення з ладу навіть кількох ЦОДів спричиняє деградацію або тимчасову недоступність цілої низки сервісів й уповільнює економічні процеси. Формально доступ до інтернету залишається, але звичні цифрові інструменти, необхідні бізнесу та споживачам, уже не працюють», – пояснює Олександр Глущенко.  

Анатолій Фроленков підсумовує: «Тож бізнес у росії дедалі більше залежить від держави, а можливості незалежно обирати інфраструктуру та резервні майданчики обмежені. У нормальному бізнесі резервуванні – це план Б, В і бажано Г. У російській моделі цифрового суверенітету план Б, схоже, має погодити Роскомнагляд. У підсумку кремль має саме те, чого прагнув: більше контролю. Але контроль і стійкість – це, як виявилося, дві різні послуги».

Понад два десятки сервісів: перші втрати від ударів по ЦОДах

Після українських атак зупинилися або зазнали пошкоджень три дата-центри «Яндексу». Наслідки виявилися ширшими, ніж перебої у власних сервісах компанії. Проблеми виникли у сторонніх бізнесів, які використовували її хмарну інфраструктуру. За повідомленнями російських медіа, йдеться щонайменше про два десятки компаній і сервісів.

Масштаб проблеми пояснюється тим, що хмарна платформа Yandex Cloud обслуговує десятки тисяч клієнтів. У компанії попередили, що конфігурація ресурсів, які залишилися неушкодженими, є нестійкою, а клієнтам рекомендували задіяти альтернативні плани відновлення.

«Важливо розуміти: ми воюємо з дуже сильним і багатим ворогом. У росіян є серйозні IT-компанії, власні хмарні платформи та сервіси, які свого часу цілком конкурували зі світовими технологічними гігантами. Той самий «Яндекс» – не просто пошуковик, а ціла екосистема з величезною інфраструктурою. Але що більший масштаб, то більше бізнесів може залежати від одних і тих самих дата-центрів. І коли така інфраструктура стає вразливою, проблеми мають не лише її власники, а й тисячі клієнтів», – розповідає Фроленков.

Ось низка прикладів того, як проблеми з інфраструктурою одного провайдера позначилися на різних секторах економіки:

• Роздрібна торгівля. У мережах «Магніт», «Лєнта» та «М.Відео» користувачі повідомляли про проблеми з доступом до сайтів і застосунків.
• Ресторанний бізнес. «Додо Піца» повідомила про тимчасову недоступність сайту й застосунку.
• Онлайн-торгівля одягом. Lamoda попереджала клієнтів, що тимчасово не може видавати замовлення.
• Фітнес-клуби. У мережі DDX Fitness виникли перебої в роботі застосунку, сайту та гарячої лінії.
• Бухгалтерія та електронний документообіг. Перебої торкнулися «1С» і сервісів компанії «Астрал», які використовують для електронної звітності та документообігу.
• Нерухомість. Сайти девелоперів «А101», «Гранель» і «Брусніка» перестали відкриватися ще після першого удару.

Цей перелік не означає, що всі компанії повністю зупинили роботу. Він показує, наскільки різні бізнеси залежать від спільної хмарної інфраструктури. Зовні це може здаватися проблемою з одним сайтом або застосунком, але за нею можуть стояти недоступність даних, втрата актуальних записів, зупинка замовлень чи необхідність вручну виконувати операції, які раніше автоматизувалися.

Окремо цікавий кейс конструктора чат-ботів Salebot (цей сервіс російські компанії використовують для організації продажів і спілкування з клієнтами). Відновлення бази бота тривало понад добу. Але відновлена копія даних виявилася неактуальною: клієнти втратили тиждень платежів, змін і заявок. Це один із прикладів того, що бекап не гарантує безболісного відновлення роботи.

Анатолій Фроленков іронізує над вірою в магічну силу резервних копій: «У нас досі багато хто думає: якщо є бекап – усе добре. Ні, друзі. Бекап – це ще не відновлена система, так само як куплений абонемент у спортзал – ще не спортивна форма. Потрібно мати не просто копію даних, а майданчик, де їх можна підняти, канали зв'язку, ресурси, доступи та команду, яка знає, що робити. Причому перевірити це потрібно до аварії, а не в процесі, коли директор уже телефонує кожні п'ять хвилин і запитує, чому не працює сайт. Якщо після відновлення з'ясовується, що останній тиждень замовлень кудись подівся, то формально бекап у компанії був. А от бізнес-процес – не зовсім».

Збиток «Яндексу» оцінено в 15 млрд руб ($179 млн). Суму втрат стороннього бізнесу поки що не пораховано.

Наступною ціллю був дата-центр Сбєрбанку в Балакові. Відразу після атаки перший заступник голови правління банку Олександр Ведяхін запевнив клієнтів, що всі системи та сервіси Сбєрбанку працюють у штатному режимі.

Але невдовзі користувачі почали повідомляти про проблеми з доступом до сайту й мобільного застосунку банку, а також із проведенням платежів. Про перебої писали й користувачі сервісу доставки «Самокат» і нейромережі GigaChat, що входить до екосистеми «Сбєра».

Російські медіа повідомляли про одночасний сплеск скарг на роботу інших сервісів: Mail.ru, «Облака Mail.ru», VK, OZON, «Точка Банк», хостинг-провайдера «Рег.ру», цифрової системи для бізнесу «Контур» – ці активи не належать Сбєрбанку.

 

Джерело: Detector404

Цікаво, що незадовго до атаки підрядник будівництва дата-центру «Сбєра» почав терміново закуповувати засоби ППО.

Як у рф думають приборкати можливий колапс?

Зараз на ринку обговорюють кілька варіантів розв’язання проблеми. Серед них – дозволити бізнесу виносити сервери за кордон, будувати підземні дата-центри та переносити обчислювальні потужності до Сибіру, подалі від українських безпілотників. Проте кожен із цих варіантів має суттєві обмеження – від суперечностей із державною політикою до нестачі майданчиків та високої вартості реалізації.

Варіант перший: дозволити бізнесу зберігати дані не у рф – але що тоді контролюватиме кремль. Найпростішим рішенням для бізнесу в демократичній країні було б дозволити компаніям вільно розміщувати резервні копії та дублювати критичну інфраструктуру в інших юрисдикціях. Деякі російські експерти все ще не можуть повірити, що у рф диктатура, та сподіваються на відкриття кордонів.

Проте в росії такий підхід суперечить самій логіці політики цифрового суверенітету. Масове перенесення даних за кордон зламає «машину контролю». Тож невдовзі росіяни ще раз усвідомлять відповідь на запитання: що для путіна важливіше – зберегти інструменти тиску й поширення Гебельс-пропаганди чи захистити бізнес.

Втім, навіть якби москва послабила вимоги до локалізації, це не означало б, що бізнес зможе просто перенести сервери за кордон. Санкції обмежують такі можливості на західних ринках. Тож потенційними майданчиками можуть бути лише «дружні» країни: Білорусь (серед ідей – проєкт дата-центру «Москва – Мінськ»), Казахстан (там планують розвивати «Долину ЦОДів» в Екібастузі потужністю 300 МВт із перспективою збільшення до 1 ГВт), також в обговореннях фігурують Вірменія та Киргизстан.

«Теоретично можна розміщувати інфраструктуру в Казахстані, Білорусі, Китаї чи Індії. Але кожен варіант має свої обмеження. Казахстан – перспективний напрямок, проте відстані нікуди не зникають. Китай має власну специфічну інтернет-екосистему та регуляторні правила, а Білорусь навряд чи стане незалежним резервним майданчиком у повному сенсі цього слова. Індія – це вже зовсім інша географія та маршрути», – пояснює Анатолій Фроленков.

Ураження дата-центру Сбєрбанку в Балакові 14.10.2026. Джерело: Exilenova+

За словами Олександра Глущенко, сусідні з росією країни, навіть ті, яких москва вважає партнерами, не розбудовували дата-центрову інфраструктуру з розрахунком на потреби російського бізнесу – для цього не було ані попиту, ані економічної доцільності.

«Необхідних резервних потужностей поблизу російських кордонів просто не існує. Звісно, окремі майданчики можуть прийняти резервні копії даних, однак повноцінно продублювати всі сервіси «Яндексу» чи «ВКонтакте» у Вірменії або Казахстані неможливо: у цих країнах немає дата-центрів відповідного масштабу та достатньої кількості вільних потужностей. Можна скільки завгодно розраховувати, що новий попит породить нову пропозицію, але будівництво ЦОДу – складний, дорогий і тривалий процес. А в умовах глобального дефіциту обладнання створення такої інфраструктури потребуватиме років», – підсумовує Глущенко. 

Варіант другий та третій: сховати сервери під землю або вивезти до Сибіру. Самі ж російські експерти пояснюють, що обидва рішення мають технічні й економічні обмеження. Підземний дата-центр – не просто серверна кімната в бункері. ЦОДи споживають величезні обсяги електроенергії, вона перетворюється на тепло, яке потрібно безперервно відводити. Для цього необхідні потужні системи охолодження, вентиляції та енергопостачання. До того ж колишні бомбосховища (а саме їх пропонують «окупувати») не пристосовані для роботи сучасних дата-центрів: вони можуть не витримувати навантаження від важкого обладнання, не мати достатнього простору для кабельних систем й охолодження та потребувати захисту від вологи й підтоплення. А будівництво спеціалізованого підземного комплексу з нуля коштуватиме значно дорожче й триватиме довше, ніж спорудження наземного об'єкта.

Є і технологічне обмеження: основні користувачі, компанії та вузли зв’язку зосереджені в європейській частині рф. Що далі розташований дата-центр, то більшими можуть бути затримки передавання даних. Для деяких сервісів (банківських операцій тощо) – це критично. А коли пошкоджено магістральні канали зв’язку або інфраструктуру в москві, віддалений дата-центр не обов’язково зможе повноцінно замінити основний.

Обидва варіанти також упираються в дефіцит фінансування та обладнання. Через санкції постачання серверів, систем зберігання даних, джерел безперебійного живлення й охолодження ускладнене та дорожче. Висока вартість кредитування додатково стримує будівництво, а перенесення вже працюючого ЦОДу потребує альтернативного майданчика, на який можна поступово перевести навантаження без тривалої зупинки сервісів.

«Пропозиція перевезти сервери до Сибіру звучить логічно, якщо дивитися лише на карту: далі від кордону – начебто безпечніше, холодніше – дешевше охолодження. Красиво, але є нюанс. Дата-центр – не мішок картоплі, який можна переставити в сусідній гараж. Потрібні електрика, магістральні канали, резервування, інженерна інфраструктура та фахівці. І все це має бути не на презентації до 2035 року, а вже зараз», – пояснює Фроленков.

Та додає: другий момент – затримки. В Україні між ключовими містами – Києвом, Харковом, Одесою та Львовом – за належної маршрутизації можна мати затримки до 10 мс. До великого європейського хабу, наприклад Варшави, – близько 15–20 мс, до Франкфурта чи Амстердама – 20–25 мс. Це приклади, а не гарантовані показники: усе залежить від маршруту й оператора.

«А тепер спробуйте побудувати таку саму зв’язність на російських відстанях, коли сервери переїжджають за Урал. Холод є, а от із магістралями, резервуванням і близькістю до користувачів усе значно складніше. Безплатних мілісекунд географія не роздає. Можна побудувати захищений дата-центр у Сибіру, але, якщо до нього довго й дорого добираються дані, це не перемога, а компроміс. У телекомі важливо не лише де стоїть сервер, а й наскільки швидко, стабільно та незалежно до нього доходить трафік», – уточнює Анатолій  Фроленков.

Олександр Глущенко доповнює: «Що далі за Урал, то складнішою стає ситуація з каналами зв’язку. Менша чисельність і щільність населення – відповідно нижчий попит на телеком-послуги, а також складні природні умови, зокрема вічна мерзлота, не стимулювали ані російський бізнес, ані державу будувати магістральні мережі з великим запасом пропускної здатності – а з розрахунком на появу потужних дата-центрів і поготів».

За словами експерта, необхідних для цього резервів немає ані в «Ростелекома», ані у «Транстелекома». «Загалом доступ до телеком-інфраструктури за Уралом значно гірший, ніж у європейській частині росії. У багатьох районах Сибіру та Далекого Сходу супутникові канали досі використовуються не лише як резервні, а подекуди і як основні засоби зв’язку для бізнесу чи державних корпорацій», – констатує Глущенко. 

Варіант четвертий: дзвінок «другу». У такій ситуації путін може вибрати найпростішу «опцію» – Дональда Трампа, який уже неодноразово виручав «друга Владіміра».

Після атак на дата-центри «Яндексу» увагу привернув один збіг: повідомлялося про спад активності ботів, які підтримують MAGA. Цей збіг може свідчити про причетність кремля до втручання в американські вибори. Якщо припустити, що москва має важелі впливу на частину американського політичного середовища, цілісність російських серверів може виявитися предметом торгу або «плати за послугу».

А «аргументи» у Білого дому знайдуться. Наприклад, можна пояснити, що українські удари по російських дата-центрах загрожують американським фермерам: раптом через перебої в роботі хмарних сервісів зламаються алгоритми, які допомагають прогнозувати врожайність, а це вдарить по постачанню продовольства та цінах у США. Або ж постраждають американські домогосподарки, які не зможуть вчасно отримати замовлення з інтернет-магазинів, – адже хто знає, чи не обслуговує їхній улюблений сервіс частина російської цифрової інфраструктури?

Тож цілком імовірно, що одного дня Київ почує від Вашингтону черговий заклик утриматися від атак на російські об’єкти. А аргументацію, як показує практика політичної софістики, можна знайти майже для будь-якого рішення. Навіть якщо йдеться про захист серверів країни-терориста.

Чому кожен наступний удар по ЦОДах рф може бути болючішим за попередній?

Окремі перебої в роботі сервісів – лише видимий наслідок атак на інфраструктуру. Значно суттєвішим може виявитися інше.

«Для України важливий не лише безпосередній результат окремого удару, а й накопичувальний ефект. Кожен пошкоджений дата-центр змушує російські компанії перерозподіляти навантаження, використовувати резерви та вкладати кошти не в розвиток, а у відновлення наявної інфраструктури. Водночас зростає навантаження на вцілілі майданчики, скорочується запас їхньої міцності та підвищується ціна кожного наступного збою», – пояснює Олександр Глущенко.

«У всій цій історії є певна іронія. Роками рф обмежувала бізнес у можливості вільно будувати резервну інфраструктуру, пояснюючи це безпекою та суверенітетом. А тепер бізнесу доводиться шукати спосіб захиститися від наслідків тієї самої моделі. Телеком і дата-центри не дуже цікавляться політичними гаслами. Їм потрібні електрика, зв'язок, обладнання та резервування. І вони не стають надійнішими від того, що їх назвали стратегічними або суверенними», – пояснює Анатолій Фроленков.

Він підсумовує: можна ухвалити закон, який зобов'яже всі дані зберігати в межах країни. Можна побудувати власну хмару й оголосити цифрову незалежність. Але не можна законом скасувати фізичну залежність від інфраструктури. У підсумку виходить доволі цинічна ситуація: держава хотіла, щоб дані нікуди не втекли. Тепер для рф головне, щоб їм узагалі було куди відновлюватися.