Прем'єри тижня: «Дюнкерк» та «У всьому винен єнот»
Як Крістофер Нолан бачить один з найдраматичніших епізодів Другої світової та яку роль у людській драмі може відіграти дикий єнот
«Дюнкерк»
Сюжет. 1940 рік. Британські та французькі війська опинилися в німецькому оточенні в Дюнкерку. Рядовий-британець (Фіонн Уайтхед) проривається з міста на узбережжя – і бачить там понад 300 000 солдатів, які чекають на кораблі. З британського боку до Франції вирушає цивільний човен, ним командує містер Доусон (Марк Райленс). На шляху до Дюнкерка він та його екіпаж (син і друг сина Джордж) рятують контуженого солдата (Кілліан Мерфі), а потім ще кілька десятків чоловік, у тому числі – пілота Коллінса. Той з напарником Фаррієром (Том Харді) підтримували евакуацію з повітря і знищили декілька німецьких бомбардувальників.
В українському прокаті: з 20 липня.
Бюджет: $150 млн.
Бекграунд. Ідея цього фільму з'явилася у Крістофера Нолана 25 років тому, коли режисер разом з дружиною перепливали Ла-Манш у напрямку Дюнкерка. Нолан одразу написав сценарій: триптих з чіткою математичною структурою. Події у стрічці подаються з трьох перспектив – з берега, з води і з повітря. Причому тут Нолан використовує свою фірмову гру з часом: події на березі охоплюють тиждень, на човні містера Доусона дія відбувається протягом дня, а у повітрі – протягом години. Усі три лінії іноді переплітаються, однак історія викладена нелінійно.
Братися за картину одразу після написання сценарію режисер не хотів: потрібні були бюджет та технології. «Про цю історію раніше не знімали кіно. Тож якщо робити такий фільм, його треба було зробити якомога правильніше», – сказав режисер в одному з інтерв'ю перед прем'єрою. Для максимальної достовірності Нолан знімав камерами ІМАХ із мінімальною кількістю спецефектів. А щоб уникнути застосування комп'ютерної графіки, знімальна група використовувала вирізані з картону фігури солдатів і військової техніки – їх встановлювали далеко на задньому плані для створення ілюзії великого війська.
Попри епічність, «Дюнкерк» – ще й психологічна драма. Нолан постійно ставить своїх героїв перед вибором: рятуватися самим чи рятувати інших, керуватися почуттям обов'язку чи інстинктом самозбереження. При цьому в фільмі не так уже й багато діалогів. Утім, їхня відсутність компенсується блискучою акторською грою. Критики вже назвали «Дюнкерк», десяту повнометражну стрічку у фільмографії режисера, найкращою роботою в кар'єрі Нолана.
Вам сподобається, якщо: ви любите епічні військові драми і фільми Крістофера Нолана. На прикладі «Дюнкерка» режисер показав, що цей жанр йому блискуче вдається.
Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що нелінійна, складна за структурою розповідь у масштабному історичному полотні є недоречною.
Головна причина подивитися: ще раз замислитися над тим, що під час великих воєн глобальні рішення приймають політики, а найбільше потерпають звичайні люди. Хоча і справжніми героями стають вони ж.
«У всьому винен єнот»
Сюжет. Говард Вейкфілд – успішний юрист на Мангеттені, любить дружину і доньок-близнючок. Щодня він їде поїздом до свого заміського будинку, який уподобав за близькість до природи: іноді біля дому можна зустріти диких тварин, наприклад, єнотів. Єнот одного вечора і змусив Говарда зайти до гаража, щоб вигнати звідти цю надокучливу тварину. А зайшовши туди, втомлений рутиною чоловік вирішує сховатись там на невизначений час.
Так головний герой починає дивну гру, ставлячи життя на паузу і шпигуючи з вікна гаража за своєю сім'єю: дружина спочатку шукає його, звертається до поліції та юриста, який до того ж залицяється до неї, та за декілька місяців починає розбирати шафу Говарда. «Я зник як утримувач сім’ї та юрист, залишився лише коханець, який володіє і не володіє дружиною водночас», − чоловік рефлексує в добровільному усамітненні, іронічно кепкує з тещі, що заходить у гості, та навіть вперше починає мугикати під ніс пісень. Говард усвідомлює, що тепер бачить доньок частіше, ніж раніше: ось вони бавляться на подвір’ї, а от сідають обідати. Майже не згадує головний герой про роботу, хоча в його портфелі лежать важливі папери. Водночас Говард бореться за життя: щоб не привертати до себе зайвої уваги, він не користується кредитною карткою і не бере речей з дому, а тому шукає поживу на смітнику. Після тривалого самоаналізу і аскетизму Говард розуміє: єдине, що змушує його знов повірити у життя, – це кохання.
В українському прокаті: з 20 липня.
Бюджет: не розголошується.
Бокс-офіс: $254 410
Бекграунд. Режисером стрічки виступила Робін Свайкорд, якій належать сценарії до драм «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» і «Спогади гейші». До «У всьому винен єнот» Свайкорд також написала сценарій, цього разу – базуючись на оповіданні «Вейкфілд» Едгара Лоренса Доктороу, в якому американський письменник описав реальну історію.
Головного героя грає Брайан Кренстон, відомий за роботою в серіалі «Пуститися берега» та номінант на «Оскар» за головну роль у драмі «Трамбо». Роль дружини Говарда виконала Дженніфер Гарнер. До цього акторка грала у таких стрічках, як «Джуно», «Спіймай мене, якщо зможеш», «Далласький клуб покупців» і «Дев’ять життів».
Вам сподобається, якщо: ви любите екранізації літературних драм і вам до вподоби сюжети, що змушують глядача переоцінювати не лише життя екранних героїв, а й своє власне також.
Вам не сподобається, якщо: вам не знайоме протиставлення кар’єризму та бажання життя заради задоволення.
Головна причина подивитися: переконатися, що змагатися за своє місце під сонцем варто, але не слід впадати в крайнощі.