Навіщо платити більше: як відрізнити якісну пару туфель від неякісної, не дивлячись на цінник
На що потрібно звертати увагу, купуючи взуття
Висока ціна не завжди дорівнює високій якості продукту. Крива попиту, відповідно до економічної теорії, насправді зворотна: продажі ростуть зі зростанням ціни, оскільки, по-перше, покупці припускають, що чим дорожче товар, тим він якісніший. А по-друге, як стверджують західні дослідники, людина отримує більше задоволення, купуючи дорогі речі. На що ж насправді потрібно звертати увагу під час вибору пари туфель або черевиків, Mind пояснює Надія Стечишина, засновниця бренду чоловічого взуття ручної роботи Vicelli.
Ось математика, яку приховує цінник: взуття, що продається в середньому ціновому діапазоні – $200–350, потрапляє на вітрину з виставки на кшталт MICAM у Мілані. Там у оптових продавців баєри закуповують її по $80–150 за пару. І слід розуміти, що вже на цьому етапі продавці не працюють собі в збиток. Власник магазину витратиться на оренду приміщення, зарплати консультантам у торговому залі та маркетинг – але і за цих витрат заробить. Іншими словами, якщо фінальна ціна пари $200, це означає, що її собівартість – $60 або навіть нижче. У випадку з цінником $500–1000 у продавця витрати на маркетинг і оренду вищі. Але й маржа – 40–50%.
Так на що ж, якщо не на цінник, потрібно дивитися, вибираючи взуття?
Шви. Передусім зверніть увагу на те, як зібраний верх взуття. У якісної пари рядки будуть рівні, а довжина стібків і відстань між ними – однаковими.
Шкіра. Вихідний матеріал може коштувати дуже по-різному. Наприклад, на одній з найбільших італійських виставок шкіряних заводів Lineapelle розбіг цін на шкіру теляти може становити від $10 до $150 за 1 кв. м. Звичайно, якість при цьому відрізняється колосально. Якщо перша шкіра вироблялася з сировини другого-третього сорту, з великою кількістю вад, які потім зашліфовувалися і покривалися спеціальним пігментом, що приховує нерівності, то сировиною для другої, швидше за все, була шкіра породистої тварини, яке паслася де-небудь в швейцарських Альпах і носила при цьому спеціальні накидки, що захищають від комах.
Заломи. Якщо пара вам велика або в місці згину стопи є порожнеча – чекайте заломів. Звичайно, заломи в місцях згину стопи нікуди не подінуться. Просто у пари, що зшита з дорожчого матеріалу з більш високим контролем якості на всіх етапах виробництва, їх буде менше. Утім, глибокі заломи – не завжди показник поганої якості сировини. Іноді причиною їх появи можуть стати непрофесійний крій або недопрацьована колодка.
Імітація швів. Може зустрічатися на підошві із зовнішнього боку, дуже часто в такому випадку підошва буде не шкіряною, а з поліуретану або інших альтернативних матеріалів. Імітація швів – це спроба наблизитися хоча б зовні до взуття більш високої якості, зібраної складними методами (Blake, Good Year/Hand Welted, Norwegian, Closed Channel Stitching). Але насправді це взуття зібране простим клейовим методом. Таким підходом грішать іноді й імениті бренди, просто вони, швидше за все, використовують дорогий клей і правильно витриману технологію.
Підошва. У дорогого класичного взуття вона має бути шкіряною. Виняток – пари на осінь і зиму, якщо клімат вимагає вологостійкої підошви, або спортивне взуття. Але і тоді матеріал повинен бути якісним: погана підошва в кедах просяде під вашою вагою на другий день носіння, а якщо пару міряли часто, то вже на етапі примірки ви побачите, як вона збирається в гармошку. Недорога і неякісна підошва не витримає асфальту і швидко зчісуватиметься. Це той випадок, коли на цінник все ж варто звернути увагу: в дешевих туфлях дуже часто за чепрак (підошовну шкіру) можуть видавати композитний матеріал, пресовану шкіру або навіть гуму.
Деталі. Якщо велика кількість дрібних деталей – це не дизайнерський хід, то це хитрість виробника. Чим дешевше пара, тим більше деталей, оскільки дрібна деталізація верху взуття дозволяє використовувати всю шкіру до останнього шматочка, а значить – економити.
Підкладка. Внутрішнє оздоблення взуття не повинне створювати ефект парової лазні для ніг. Перевірити це досить просто: капніть водою на підкладку і подивіться, як швидко вода вбереться. Якщо шкіра залита, то вода залишиться на поверхні. Що означає: зайвій волозі не буде куди випаровуватися, і кожен день до вечора у вас буде «хамам» для ніг. Той самий ефект буде й від тканинної підкладки. Звернути увагу потрібно і на устілку: якщо вона зі свинячої шкіри, то виглядатиме непогано, коштуватиме – недорого, але протреться через місяць активного носіння.
Колодка. У неякісної парі вона буде незграбною, з більш тупою носочною частиною, щоб і широкій нозі було місце. Не буде плавності та вивіреності ліній. Але чим краще колодка – тим дорожче пара. Ідеальний варіант – це взуття, зшите на замовлення за індивідуальною колодкою.
Збирання. Від того, наскільки якісно зібрана туфля, залежить її міцність. По-перше, відразу потрібно відокремити ручне збирання, коли майстер вивіряє кожну деталь, від машинного, в якому все орієнтоване на масовий потік. Але і тут є нюанси. Клейовий метод, коли верхня частина заготовки приклеюється до підошви – це найшвидший і найменш міцний метод, особливо якщо це фабричний варіант. Оскільки верстат лише за декілька секунд під пресом скріплює заздалегідь промазану клеєм підошву і верх, є ризик, що тиск на носочну частину буде недостатнім, тобто ніс через якийсь час почне клювати.
Більш повільний, але й більш надійний метод збирання – це прошивка. Вона буває різної складності: Blake, Norwegian, Hand/Goodyear Welted, Blogna тощо. Чим складніше – тим надійніше. Секрет у тому, що чим складніше – тим більше обладнання потрібно, і тим дорожче коштуватиме виробництво. Але якщо компанія може дозволити собі це додаткове обладнання і час, а клієнт компанії – гроші, то на виході будуть враховані всі деталі. Навіть пару міліметрів різниці у висоті підборів лівого та правого черевика – бо в ідеальній парі і це має значення.
