5 реальних злочинців, про яких зняли кіно ще за їхнього життя
Шон Пенн боїться розправи через вихід серіалу про злочинця, в якому він тільки згадується. Але є люди, які зняли фільми про справжніх лиходіїв й чудово почуваються
У Шона Пенна – проблеми. У жовтні Netflix випустив документальний міні-серіал «День, коли я зустріла Ель Чапо: Історія Кейт дель Кастільо» – і тепер Шон Пенн побоюється за своє життя.
Хто ці люди, що згадуються в назві серіалу? Ель Чапо – прізвисько мексиканського наркобарона. Він двічі втікав із в'язниць й після смерті бен Ладена став найрозшукуванішим злочинцем у світі. Кажуть, за впливовістю і розміром статку він перевершив Пабло Ескобара, журнал Forbes називав його найбільшим наркоторговцем у історії людства. Кейт дель Кастільо – зірка мексиканських мильних опер. Одного разу вона опублікувала твіт, в якому зверталася до Ель Чапо як до Робін Гуда. Наркобарон забажав послати їй квіти. І довірити їй екранізацію своєї біографії. У них зав'язалося складно влаштоване секретне романтичне листування (Ель Чапо тоді переховувався після чергової втечі із в'язниці).
У 2015 році Кейт влаштувала для Шона Пенна інтерв'ю з Ель Чапо. За день до публікації інтерв'ю в журналі Rolling Stone наркобарона заарештували, а потім екстрадували до США. Мексиканська влада відразу заявила, що Ель Чапо став жертвою свого марнославства – його відстежили завдяки спілкуванню з кінематографістами, але в деталі не вдавалися. Шон Пенн побоявся, що в документалці Netflix йтиметься про те, що ніби саме він поінформував владу перед поїздкою до наркобарону, і поспішив зі спростуваннями і навіть спробував не допустити прем'єри серіалу.
Шон Пенн и Ель Чапо
Поки Ель Чапо за гратами, кінематографісти часу не гають. У Мексиці вже вийшов перший сезон серіалу про нього, а в Голлівуді планують зняти фільм за книгою людини, яка керувала затриманням наркобарона, – у режисерське крісло мітить Майкл Бей. Це далеко не перший випадок, коли героєм кіно стає не просто реальний злочинець з якоїсь вікторіанської Англії, а бандит, що зможе подивитися фільм про себе і, якщо той йому не сподобається, навряд чи обмежиться гнівним коментарем або дизлайком.
Френк «Шульга» Розенталь
Фільм: «Казино» (Casino, 1995)
У головній ролі: Роберт Де Ніро
Розенталь з дружиною. Роберт Де Ніро з Шерон Стоун
Розенталь – легенда ігрового бізнесу. Він привів до казино спортивний тоталізатор. Він посадив дівчат-круп'є за столи для блек-джеку – і відразу збільшив виручку вдвічі. Він одночасно був керівником чотирьох казино і трьох готелів у Вегасі. І так, він був одружений на дуже красивій повії, яка померла від передозування наркотиків (у кіно її зіграла Шерон Стоун). Розенталь починав з круп'є, але дуже швидко злетів – і це не могло залишитися поза увагою влади: його раз у раз заарештовували, то чіпляючись до дрібниць, то намагаючись довести, що за його успіхами стоять чиказькі гангстери, яким він допомагає відмивати гроші.
У фільмі в героя Де Ніро вигадане ім'я – Сем «Туз» Ротштейн, але походження прізвиська Розенталя заслуговує окремої згадки. Справа зовсім не в тому, що він був шульгою. Просто щоразу, коли його заарештовували, він відмовлявся відповідати на будь-які питання. Одного разу він відмовився відповісти навіть на питання «Ви правша чи лівша?». Він помер у 2008 році, 79-річним, від серцевого нападу. Відразу після виходу фільму Мартіна Скорсезе від подібності з головним героєм Розенталь відхрещувався, але за рік до смерті зізнався: все показали точно.
Чарльз Бронсон
Фільм: «Бронсон» (Bronson, 2008)
У головній ролі: Том Харді
Чарльз Бронсон. Том Харді
При народженні він отримав зовсім інше ім'я, після міняв його багато разів, але на обкладинках таблоїдів прижилося це – Чарльз Бронсон. Ця людина – легенда британського кримінального світу. Потрапивши за грати 22-річним, за зухвале і безглузде пограбування, він уже там не покладаючи рук працював над тим, щоб на волю не виходити: бив співкамерників, наглядачів, брав людей у заручники (одного разу просто для того, щоб отримати чашку доброго чаю). Якщо раптом його звільняли, він швидко вчиняв якесь неподобство, аби швидше повернутися до рідного середовища. У в’язниці він провів у цілому понад 40 років, заживши слави найжорстокішого злочинця. Його витівки вражають не тільки тваринною люттю, але й тим, що часто вони схожі на перформанси: наприклад, одного разу Бронсон кинувся в бійку голяка, а перед цим обмазався жиром, щоб його неможливо було схопити.
Том Харді, готуючись до ролі, набрав 19 кг, говорив з Бронсоном телефоном і навіть зустрівся з ним. Злодій був зачарований моментально – він збрив вуса і подарував їх акторові, щоб тому легше було вживатися в образ. Кілька тижнів тому Бронсон знову був у новинах: вони з дружиною не можуть завести дитину, і він вирішив, що допомогти із заплідненням міг би обожнюваний ним Том Харді. Зараз Бронсон відбуває довічне покарання – після того як взяв у заручники вчителя малювання, який розкритикував роботи Бронсона (а вони навіть на аукціонах продаються!). До речі, він знову змінив ім'я – на Бронсона Сальвадора. На честь Сальвадора Далі.
Вся неаполітанська злочинна структура «Каморра»
Фільм: «Гоморра» (Gomorra, 2008)
У ролях: у невеликих ролях тут зайняті непрофесійні актори, деякі з них самі мають проблеми з законом, як і їх герої
Кадр з фільму «Гоморра»
Цей фільм отримав Гран-прі на Каннському фестивалі, з його режисером Маттео Гарроне все гаразд, а от Роберто Савіано, за однойменною книгою якого фільм знятий, змушений 24 години на добу перебувати під охороною – «Каморра» винесла йому смертний вирок. Книга і фільм не викривають конкретні імена, але з репортажною достовірністю зображують сучасний неапольський злочинний світ – зовсім не такий глянцевий, як у фільмах про американську мафію (брудних майок і засмальцьованих манжетів тут навіть більше, ніж у серіалі «Сопрано», який збив лиск з гангстерської кінокласики).
Але фільм йде далі книги, перетворюючи викривальний репортаж на високу драму про людське гріхопадіння, про світ, в якому немає праведників, але є безмежні можливості для самознищення. Ось чому замість «Каморри» в назві фільму і книги – Гоморра, біблійне місто, що потопало в гріхах і було знищене за це. Наразі за мотивами книги виходить ще й серіал. Критики стверджують, що він чи не кращий за фільм.
Роберт Дерст
Фільм: «Все найкраще» (All Good Things, 2009)
У головній ролі: Райан Гослінг
Роберт Дерст з дружиною. Райан Гослінг і Кірстен Данст
Головного героя тут звуть Давид Маркс, але грає він Роберта Дерста – сина заможного нью-йоркського сімейства, який примудрявся залишатися на свободі до 2014 року, незважаючи на те, що безслідно зникли його дружина, потім подруга, а потім сусід (в убивстві сусіда він зізнався, але відсидів зовсім трохи – дорогі адвокати творять дива).
А ось режисер фільму Ендрю Джарекі не просто залишився цілим після виходу фільму. Роберт Дерст, до того часу вже старий, погодився дати йому інтерв'ю, з якого виріс 4-серійний документальний фільм «Той, що приносить нещастя: життя і смерті Роберта Дерста» (The Jinx: The Life and Deaths of Robert Durst). Якщо ви збираєтеся подивитися тільки один фільм про цього душогуба, плюньте на Гослінга – дивіться документалку. По-перше, Джарекі – відмінний документаліст. По-друге, там неймовірний фінал, про який ви напевно читали в новинах: після запису останнього інтерв'ю Роберт Дерст йде в туалет і бурмоче собі під ніс: «Чорт забирай, що я зробив? Убив їх всіх, звичайно». Він забув зняти мікрофон. А звукорежисер ще не відключив запис.
Едмон Відаль
Фільм: «Недоторканні» (Les Lyonnais, 2011)
У головній ролі: Жерар Ланвен
Жерар Ланвен та Едмон Відаль
Фільм розповідає про «ліонську банду», що грабувала банки в 1967–1977 роках. Один з її учасників, Едмон Відаль, давно зав'язав зі злочинністю, опублікував автобіографію і обмовився в одній приватній бесіді про те, що хотів би, щоб фільм про нього зняв Олів'є Маршаль. Маршаль якраз спеціалізується на кримінальних фільмах: він колишній поліцейський, який деякий час навіть поєднував службу з творчістю – такий кінематографічний варіант Олександри Мариніної, підполковника міліції та автора детективів.
Висловлене екс-гангстером побажання досягло режисера – і він взявся за справу. Між відставним злочинцем і знімальною групою панувала ідилія: герой приходив на зйомки, давав консультації та інтерв'ю. Вийшло гарне кіно з нотками грецької трагедії про силу долі: юного Відаля на слизьку доріжку штовхає товариш, перед яким він був у боргу. Та все ж, коли знімаєш фільм про антигероя, що розкаявся, та ще й обнімаєшся з ним перед фотокамерами, драйв дещо не той...