Валерій Примост: «Нам потрібна Велика сторі про нашу винятковість»

У 1990-х його назвали молодим українським Солженіциним за книгу про правду солдатського життя «Штабна сука» (1994). Після цього художня література змінилася філософсько-історичною. Зараз Валерій Примост завершує свою дев'яту книгу – другу частину дилогії «Господарі світу/Господарі Всесвіту».

Кілька років тому Валерій зрозумів, що не хоче обмежуватися художніми книгами, телевізійними сценаріями, рекламним креативом – адже все це лише частини «глобального сторітеллінгу».

Mind поговорив з Валерієм Примостом про це, а також про речі, що кардинально змінюють долі окремих людей, всесвітньо відомих брендів і цілих держав.

– Ваші авторські колонки і пости на Facebook почасти зачіпають політичні питання, курс України, економічні аспекти. Ви коментуєте актуальні події та даєте прогнози щодо розвитку країни. Напрошується логічне запитання: чому не хочете йти в політику?

– Політика – це треш, а українська політика – треш подвійний. В Україні немає жодної ідеологічної партії, жодна українська влада за весь час незалежності навіть не намагалася думати про стратегію для країни, про її майбутнє. Наші партії – це все чиїсь проєкти, просто бізнес. Навіщо туди йти і бруднитися?

– Так створіть свою партію.

– Заробляти гроші, протринькуючи майбутнє країни?

– А якщо серйозно зайнятися цим майбутнім?

– Не дадуть. Як тільки відчують, що ти граєш в іншу гру, тебе вважатимуть «класовим ворогом» і не дадуть нічого зробити.

– А як же великі цілі, про які ви любите говорити?

– Суть проєктного мислення полягає в тому, що незмінною залишається мета, а шляхи до неї можуть змінюватися. Для трансформації країни необов'язково ставати політиком. Можна залишатися ідеологом.

– Для тих, хто вперше чує про вас як про письменника, як би ви охарактеризували себе та свою творчість?

– Я завжди намагаюся розібратися, як усе працює, як усе є насправді. Мої вороги – тупість, невігластво, медійні міфи. Завжди волію, щоб люди думали своєю головою іта відокремлювали правду і реальність від красивої брехні, яку їм нав'язали.

Тому, коли мені кажуть, наприклад, що, «мова – це маркер»... Маркер чого? Патріотизму?

– Напевно...

– Так, патріотизм. Були в українській історії полковник Ніс і сотник Соломаха, які в 1708 році здали армії Петра І Батурин, столицю гетьмана Мазепи. Якою мовою говорили ці зрадники? Українською.

Уся наша влада, яка за 30 років нічого не зробила для країни, говорила українською. Мова – це не маркер, її дуже легко вивчити. Легко обдурити. Маркери інші: що у тебе в голові з приводу своєї країни і що в серці. Важливо, що ти робиш. Чому ставлення до політичного формату держави – це не маркер? Чому ставлення до того, який у нас повинен бути економічний формат, – це не маркер? Тому що мова – простіше.

– Порошенко виявився хорошим сторітеллером.

– Абсолютно слушно. Так. А Зеленський – взагалі геніальним.

– Але зараз йому не вірять.

– З тієї причини, що у нього була лише красива сторі про Голобородька, щоб узяти владу. Що робити далі, він не знав. Ось у чому трагедія. Але справжня сторі не так працює.

Треба ставити мету. Глобальну мету зі зміни світу на краще. Це суть будь-якої Великої сторі – зміна світу на краще.

– Коли ви почали письменницький шлях і що до цього підштовхнуло?

– Я служив у Радянській армії в Забайкальському військовому окрузі, повернувся звідти в 1987 році та написав свою першу книгу. Вона називається «Штабна сука» і розповідає про Радянську армію. Головною ідеєю була боротьба проти медійних міфів – я хотів показати, як насправді там було, що пережив на власному досвіді: я там служив, усе це пройшов і про це написав. Це була дуже гучна книга тоді.

– Чим закінчився суд?

– Я поїхав. Розпадався Радянський Союз, у Вільнюсі танками чавили людей, і я туди поїхав журналістом. Поїхав з Києва, а потім Громову вже було не до мене.

У мене є кілька художніх книг, одна з них про війну в Придністров'ї, кілька нон-фікшн, публіцистичних, зокрема, «Єврей – це фах» про історію євреїв в Україні, «Едіп Московський» про історію україно-російських взаємин, книги, де я розбирався, як було насправді.

– Коли ви вирішили відійти від художньої літератури?

– Я не відходив. Усьому свій час. Я чергую. У мене є великі плани щодо цього, я потихеньку пишу якісь речі для наступної книги, про майбутнє. Тому що, наприклад, ніхто не уявляє, яким буде майбутнє України. І я хочу це відобразити в книзі. У мене є бачення.

– До якої категорії можна віднести ваші нові книги «Господарі світу» і «Господарі Всесвіту»?

– Вони про те, як глобальний сторітеллінг визначає успішність і неуспішність країн і народів, впливає на розвиток нашої цивілізації. До якої категорії, наприклад, можна віднести книгу Харарі «Хомо сапієнс» або «Рушниці, мікроби і сталь» Джареда Даймонда?

– Філософсько-історична...

– Ну ось ви і відповіли на своє запитання.

– А якою була перерва після «Штабної Суки»?

– Через два роки написав про Придністров'я книгу, а потім була велика перерва.

– З чим це було пов'язано?

– У рекламі працював. Був креативним директором у трьох міжнародних агентствах рекламних, а потім знову щось писав.

– Скільки у вас зараз проєктів? Ви задоволені їхньою кількістю або хотіли б залишити собі лише письменницьку діяльність?

– Не хотів би. Я ж трудоголік. Мені дуже подобається робити сценарії в різних жанрах, подобається писати книги, планую зробити онлайн-курс «Шлях Героя» – про те, як створити для себе Велику сторі, щоб вийти на геть інший рівень усвідомлення та ефективності.

– А у вас є Велика сторі? Глобальна мета?

– Коли я говорю, що знаю, як працює глобальний сторітеллінг, як можна змінювати своє життя за власним бажанням, це правда. Я довгі роки чим тільки не займався, змінив багато професій, об'їздив пів світу – все намагався знайти відповідь на питання «навіщо я?» і «що я маю робити в житті?».

І ось, два роки тому я був у Гватемалі, поїхав у джунглі, там є Тікаль – древнє загублене місто майя. Лив тропічний дощ, нікого там не було практично, один я, виліз на найвищу піраміду, і в цей момент у мене був інсайт, я зрозумів, чим повинен займатися.

– І чим же?

– Я хочу, щоб Україна стала країною Першого світу, нового, який з'явиться після того, як зійде нанівець Захід. Для цього нам потрібна Велика сторі про нашу винятковість і Велика місія зі зміни світу на краще. Умовно кажучи, ми повинні запропонувати планеті новий, ефективніший формат світоустрою. Щось, чого ще не було. І для цього нам потрібен глобальний сторітеллінг.

Ось коли ми зрозуміємо, в чому ми особливі і як можемо змінити світ, тоді у нашого народу з'явиться відчуття, що «нарешті!», «ось воно!», З'явиться натхнення, віра в себе, пасіонарність, і все почне рухатися в правильному напрямку. Тому що сторі диктує все інше: ідеологію, економічну, політичну систему, тощо.

– Яка культура для вас є зразковою?

– Я знаю, як працює глобальний сторітеллінг і не дозволяю медійним міфам збити мене з пантелику. Підходжу з чисто раціональних міркувань. Що працює, то і добре. Як із цього приводу казав Ден Сяопін: «Неважливо, чорна кішка чи біла, якщо вона ловить мишей – це гарна кішка». Яка культура найефективніше розвивається в економіці? Китай. Яка культура має найефективнішу систему управління? Китай. Яка культура наздоганяє світового лідера Америку просто шаленими темпами і скоро обжене? Китай. Єдина стародавня цивілізація, яка дожила до наших днів – Китай, який існує вже 4000 років. Виходить, це геть геніальна сторі. Непереможна. Вбивча. Я дуже поважаю Китай, тому що сьогодні – це найефективніша система.

– Але там же немає демократії та плюралізму.

– Точно. Зі своєю жорсткою авторитарною однопартійною системою, уявленням про власну винятковість, культом технологій, крутими соціальними ліфтами, роботою над створенням «надлюдини», світовою експансією та репресіями інакомислячих Китай аж ніяк не гуманістичний, але надзвичайно ефективний. Це практично «Третій рейх 21 століття».

– І що буде далі?

– Новий Світ. Хайтек-мурашник. Тотальний контроль, тотальна однодумність, колосальні можливості для самореалізації та творчості.

– Але ж творчість в авторитарних системах неможлива!

– Ага, ви це Китаю скажіть, який вже обігнав США за кількістю реєстрованих винаходів щороку. Або Південній Кореї, яка щорічно реєструє більше винаходів, ніж весь Євросоюз. Творчість прекрасно себе почуває в авторитарних структурах. Питання у Великій сторі, яка надихає творців у кожній окремо взятій країні. Коли люди сфокусовані на глобальній меті та натхненні усвідомленням своєї обраності, вони чудово творять.

– «Чорне дзеркало»...

– Плюралізм думок неефективний. Будь-яка країна, в якій є плюралізм думок, – програє.

– Лебідь, рак і щука?

– Звісно. Демократія – це чудово, але чому в бізнесі, де дуже великі ставки – ніколи немає жодної демократії. Чому в спорті, де ставки не менші – перемога чи поразка – ніякої демократії? Чому на війні, де ставки кардинально високі – або перемога, або смерть – ніколи ніякої демократії? І якщо ввести там демократію, то кінець у бізнесі, спорті або на війні прийде дуже швидко.

Лі Куан Ю говорив, що країні для успіху потрібна не демократія, а дисципліна. Тільки коли всі спрямовані в одну чітку мету, немає жодних протиріч, усе дуже монолітні, ось тоді ця нація виносить всіх до дідька. Вся історія це показує. Це означає, що все рухатиметься до максимального однодумності. Усі релігії, ідеології та державні системи завжди прагнули прищепити народу спільні цінності та моделі поведінки – все заради одностайності.

І ще один дуже важливий момент, який полягає в тому, що величезна кількість наших ресурсів втрачається даремно в безплідних пошуках себе. Ми шукаємо потрібну людину поруч, розлучаємося, сходимося, б'ємо горщики, ми шукаємо роботу, змінюємо, у нас же вічний пошук чогось. Було б дуже круто, якби цього не було б, якби всі відразу знали, що вони мають робити.

– Гадаю, ні. Чим тоді все життя займатися?

– Тим, що ти любиш. Тим, що ти відразу любиш, це ж круто.

– Усі тоді стануть роботами.

– Роботи нічого не люблять, у них немає емоцій. Але зате як багато людей страждають через те, що не мають можливості займатися улюбленою справою. Або можливості жити з коханою людиною. У минулому віспа вважалася звичайною справою – а потім її вилікували. В майбутньому вилікують і депресію, нещасливість, незадоволеність життям. Хіба це не круто?

– Хайтек-мурашник? Звучить дещо моторошно. Ви ж себе відносите до креативного, мислячого класу...

– У такій системі працюють ефективні соціальні ліфти. Людина, корисна для суспільства, буде підніматися вгору. Якщо я буду корисний, я буду підніматися вгору.

– До нас це ще нескоро дійде.

– Скоро. Питання кількох років. Ну, може, десятиліття-другого.

– Хайтек-мурашник – в Україні? Якось не віриться.

– Знаєте, краще б нам стати хайтек-мурашником. Тому що альтернатива – убога етнічна резервація на краю Землі, яку пограбували і залишили згасати в її злиднях, відсталості та неповноцінності. Як індіанців в їхніх резерваціях. Поки що у нас є трохи часу, щоб спробувати скочити на підніжку останнього поїзда, який іде у Майбутнє.

– Наскільки трохи?

– Років десять. Час пішов.