Львів, червень, спека, але Тюлень поплив: що відбувалося у перші два дні Leopolis Jazz Fest 2021
Хто й чим здивував на старті ювілейного фестивалю
24 червня о 14:00 у Львові на безкоштовній сцені поблизу Ратуші стартував ювілейний 10-й, колишній Alfa…, а вже чотири роки як Leopolis Jazz Fest. Нинішній ювілейний фестиваль мав відбутися минулого року. Але пандемія завадила не тільки Україні, а й усьому світу. Попри всі перешкоди та чисельні локдауни, що запроваджувалися напередодні, цьогорічний фестиваль має дуже високий рівень організації – зокрема, й у контексті запрошених джазових зірок. Mind також присутній на події – та розповідає, як це все відбувається та які враження залишає.
На сцені, що розташована на Площі Ринок, першим виступив електроакустичний квартет із Польщі – Marta Wajdzik Music. Прекрасна молода флейтистка і саксофоністка, що грала наче янгол, наслідуючи польським пісням та танцям, співу пташок у рідних лісах, приправляючи свої мелодії гарними імпровізаціями, разом із колегами потішила перших слухачів стильною, цікавою музикою. Поруч із молодою band leader виступили кейбордист Павєл Томашевський (Paweł Tomaszewski), бас-гітарист Роберт Кубішин (Robert Kubiszyn) та барабанщик Павєл Добровольський (Paweł Dobrowolski).
Переслухати всіх учасників, які виступають на трьох основних діючих сценах міста – на пл. Ринок, у дворику палацу Потоцьких та в парку Б.Хмельницького – непросто, але на головному арт-майданчику ім. Едді Рознера в парку пропустити когось просто неможливо.
Ітамар Борохов з гуртом
Отже, тут фестивальну програму відкрив гурт трубача Ітамара Борохова (Itamar Borohov) з Ізраїлю. Прекрасна, ніжна, лірична, з сильним східним присмаком музика, високий рівень всіх музикантів (Ітамар Борохов – труба, Роб Клірфілд (Rob Clearfield) – рояль, Сем Вібер (Sam Weber) – бас, Джей Соєр (Jay Sawyer) – барабани), плюс розкішний звук та техніка лідера стали привабливими складовими, що не давали слухачам розпорошувати увагу.
До речі, цього року на головній сцені фестивалю гратимуть ще двоє супер-трубачів. Це американці Кріс Ботті (Chris Botti), який кілька разів уже виступав в Україні, та Вінтон Марсаліс (Wynton Marsalis), що навідає Львів в останній день фестивалю, 28 червня – разом із класичним біг-бендом Нью-Йоркського Лінкольн-центру, яким керує багато років. Гості першого львівського джазового форуму слухали пана Марсаліса у камерному складі разом із квартетом Ігоря Бутмана рівно 10 років тому.
За ізраїльтянами у перший день на головній сцені заграли музиканти з полум’яної Куби. Тріо вишуканого, запального, віртуозного та оригінального піаніста і композитора з Гавани – Гарольда Лопеса (Harold López-Nussa) у поєднанні з імпровізаціями басиста Феліпе Кабрери (Felipe Cabrera) та барабанщика Рая Лопеса (Ruy Lopes-Nussa) стало вишенькою на торті цього фестивального дня. Згадалося, як чотири роки тому майже в цю ж дату тут заграв кубинський піаніст-віртуоз Чучо Вальдес (Chucho Valdés).
Гарольд Лопес на сцені фестивалю так само підкорив аудиторію. В руках ідеального володаря нескінчених інтонаційних, технічних та динамічних прийомів рояль Yamaha видавав неймовірно потужний драйв.
На другий день львівська погода піднесла не найкращий подарунок. Якщо напередодні в місті та на концертних майданчиках панувала шалена спека, то ближче до вечора 25 червня Львів накрила злива разом із буревієм. Безліч дерев лягли долі, настав транспортний колапс, тож потрапити до концертних локацій можливо було тільки пішки. Отже, початок затримали на годину: слухачі, організатори й артисти нервували… Але буревій вщух, гості дісталися парку, й концерти почалися.
Катрін Вінфільд з гуртом
Данська піаністка Катрін Вінфільд (Kathrine Windfeld) зі своїм бендом відкрила другий день на головній сцені. Музика гарна, але надто «раціональна»: музиканти майже повністю відіграли програму чітко по нотах. У піаністки на пульті стояли довгі склеєні між собою нотні «полотна». Усе було дещо прохолодно, «від розуму»…
Але така концептуальна музика теж цікава та приваблива для знавців сучасного стилю. Отже, у складі цього джаз-бенду виступили Томаш Домбровський (Tomasz Dabrowski) – труба, Ханс Беніш (Hannes Bennich) – альт і сопрано-саксофон, Марек Конарський (Marek Konarski) – тенор-саксофон, Якоб Роланд (Jakob Roland) – контрабас та Хенрік Хольст-Хансен (Henrik Holst Hansen) – барабани.
Співак Seal
«Основна страва» фестивалю – виступ чотириразового володаря Grammy, британської супер-зірки Seal – зібрала переповнений зал. І це був фантастичний за якістю всіх складових сет. Зрозуміло, що Seal – не джазовий співак. Але наявність близьких до джазу за стилем виконавців вітається найавторитетнішими джазовими форумами, як-от швейцарське місто Монтре. А Seal імпровізує, поєднуючи соул з R&B.
Напередодні співак прийшов на пресконференцію та привітно поспілкувався з журналістами. А авторові цих рядків навіть вдалося з ним сфотографуватися, що було повною несподіванкою для всіх, хто знав умови райдера стосовно перебування зірки у Львові.
Зазвичай співак дуже велично тримається на людях. Але до преси вийшов по-товариськи, вдягнений у шорти й босоніжки, і ні на хвилину не зняв маску. Дуже високий на зріст – близько двох метрів, він у будь-якому образі – неперевершений красень і дуже приємна людина. Відповідав на запитання розлого та красномовно, висловлював гуманістичні ідеї.
Під час концерту спочатку вийшов у вишуканому чорному костюмі з подовженим сюртуком та білосніжній сорочці, створивши відповідний своєму псевдоніму імідж (seal – тюлень з англійської). Але згодом зняв сюртук і працював в сорочці.
Співав півтори години. Програму побудував динамічно, поступово підсилюючи енергетику, хоча публіка й без того шаленіла з перших звуків. Інструментальний квартет (Eric Darnell Worthham II – клавіші/MD, Russell Gelman-Sheehan – гітара, Dwayne Eugene Moore – бас, John James Hunter Blease – барабани) створили ідеальний супровід, який повністю повторював відомі всім акомпанементи з альбомів зірки.
Музиканту 58 років. Як сповідь пройденого шляху прозвучала у його виконанні лірична балада It Was A Very Good Year, в якій він розповідає про своє життя, починаючи з 17 років. Варто зазначити, що голос виконавця майже не змінився (хіба що став навіть глибшим) відтоді, коли він 30 років тому записав свій супер-хіт Crazy. Його Seal заспівав останнім. Після того пішов зі сцени, втомлений та величний, і не вийшов на біс.
А в середині виступу не оминув інші найвідоміші свої хіти – Kiss From A Rose та Killer. Від останнього просто кров закипала в кожного присутнього, тому що другу половину концерту артист пересувався залом, змусивши всіх танцювати, ділився своїм сприйняттям світових подій останніх півтора років і ходив проходами між секторами. Кожен жест, танцювальний рух, поворот голови, а найголовніше – висока культура співу – взірець для виконавців популярної музики.
Зрештою, публіка була буквально «наелектризована» виступом британського красеня, і додому всі поверталися з високим вмістом адреналіну в крові.
Попереду ще три фестивальні дні. І ми розповімо вам про те, що почули та побачили на Leopolis Jazz Fest’і.