Сучасне мистецтво у Соледарі: звіроящери, біблійні сюжети та магічний реалізм
Як учасники та учасниці арт-резиденції від платформи культурних ініціатив «Ізоляція» досліджують тему Антропоцену
Із січня по серпень у Соледарі, що на Донеччині, тривала серія короткострокових резиденцій для митців «Заземлення» від платформи культурних ініціатив «Ізоляція». Мета резиденції – мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю. Учасники та учасниці з усієї України протягом тижня жили у Соледарі й працювали над мистецькими проєктами. Вони знімали відео й робили інсталяції, створювали скульптури, мурали, графічні роботи і працювали із саунд-артом. Жодних творчих обмежень для митців «Ізоляція» не ставила. Єдина вимога: проєкт має відповідати темі резиденції – «Антропоцен».
Розповідаємо про сучасне мистецтво, яке «б’є в лоб», і його переваги як медіума, неочікуване переосмислення теми людського впливу на довкілля, а також про натхнення, яке варто шукати у Соледарі та на його околицях..
Випадок у сім’ї звіроящерів
Центром невеликого промислового міста Соледар, що на Донеччині, блукає пара «звіроящерів» – двоє людей у яскраво зелених костюмах із хвостами та іклами щось шукають біля лікарні та на дитячих майданчиках. Вони дивують і привертають увагу місцевих жителів. Однак більшість вже знає, що це, ймовірно, частина проекту когось із резидентів «Ізоляції» – платформи культурних ініціатив, яка торік переїхала сюди з Києва. Протягом восьми місяців у Соледар приїжджали митці з усієї України – взяти участь у тижневих арт-резиденціях «Заземлення».
Звіроящери, що крокували Соледаром, – це персонажі ігрової короткометражної стрічки Євгена Коршунова, резидента «Заземлення» у липні. Митець говорить, що подався на резиденцію, бо його зацікавила її тема і місце проведення.
«Робоча назва мого фільму – «Випадок у сім’ї звіроящерів», – розповідає Євген Коршунов. – Основна ідея стрічки – важливість прийняття змін і вміння до них пристосовуватися. Що треба відкинути тугу за минулим».
З сюжетом, пара звіроящерів помічає, що зникло їхнє потомство, і вирушає на пошуки. «Вони ходять різними місцями Соледара, які колись мали кращий вигляд, а зараз перетворилися на скелети минулого: блукають довкола каркасів старих гойдалок,у руїнах дитячих майданчиків тощо. Згадують, що раніше, у часи їхньої молодості, було краще. Зрештою вони знаходять свого сина, але він не виправдовує їхніх сподівань», – розповідає резидент «Заземлення».
На ідею зі звіроящерами його надихнула історія регіону: сіль, яку видобувають в Соледарі, утворилася в Пермському періоді, близько 270 мільйонів років тому. «Звіроящери теж були істотами Пермського періоду і, на думку вчених, нашими предками. Це була група тварин, яка домінувала, аж поки еволюційно не програла динозаврам. У моєму фільмі звіроящери – це метафора на людей індустріального суспільства, які не витримують конкуренції під час переходу в постіндустріальний світ», – розповідає Євген Коршунов.
Євген Коршунов називає мистецтво «доволі маргінальною нішею», яка має високий поріг входження і розуміння. Але додає, що сучасне мистецтво дає змогу говорити на серйозні теми «більш метафорично, поетично і тонко» – і в цьому його перевага.
«Постояти осторонь не вийде»
Роксолана Дудка
«Мистецтво може бути максимально незрозумілим і глибоко концептуальним, але водночас дуже боляче бити одразу в лоб», – говорить художниця Роксолана Дудка. Під час тижневої резиденції у Соледарі вона працювала над двома муралами, які розмістила у нішах вікон місцевого Будинку культури, закладених цеглою.
«Я працюю з канонами, знаками й символами народно-декоративного мистецтва. Зображую казкових істот, вигаданий світ або світ, як я його бачу або яким хочу його бачити. Тобто це стилізація, максимальна декоративність», – розповідає мисткиня.
На авторських розписах, створених у Соледарі, – яскраві образи, в яких Роксолана Дудка «зашифрувала» місцеву флору та фауну. Хтось впізнає тут рослину солонець, хтось – комах, які рояться у гіпсових печерах неподалік, чи ластівок, яких у Соледарі дуже багато, а хтось бачить щось своє – наприклад, великодні писанки. Художниця розповідає, що вклала у ці роботи багато власних вражень від місцевості та локальної історії.
«Мені розповіли, що на Донеччині чимало топових спортсменів. У моїй роботі комаха зображена в такій позиції, що наштовхує на алюзії зі спортом. Це, звісно, вже якісь мої внутрішні сенси, які я трансформую у своїй творчості», – говорить мисткиня. І додає, що досить часто звертається у своїх роботах до теми довкілля і його змін.
Роксолана Дудка
«Тема резиденції – Антропоцен – дотична до тих процесів, які я переосмислюю у своєму мистецтві, – розповідає художниця. – Це епоха, в якій ми зараз живемо, тож неможливо її не переосмислювати. Наприклад, я часто зображаю червонокнижну флору і фауну України. Думаю, важливо знати і розуміти, на що кожен з нас впливає вже зараз, усвідомлювати, що всі ми всередині глобальних процесів, а отже постояти осторонь не вийде».
Сни про Соледар
Тета Цибульник і Еліас Парвулеско – учасники мистецької групи ruїns collective – давно працюють з темою Антропоцену. Протягом останніх кількох років вони створили низку мистецьких робіт, в яких активно її досліджують. Вони об’єднані в «Трилогію нелюдського» (2018 – 2020).
«У них ми спекулятивно делегували можливість «природі» говорити від імені самої себе, разом з тим – досліджували різні типи людських мовних практик стосовно природних феноменів», – пояснюють учасники ruїns collective.
Тета та Еліас працювали над цією темою у різних регіонах України, але ніколи – на сході. Тож одразу подали заявку на участь у короткостроковій резиденції «Заземлення». Звісно, говорять учасники ruїns collective, за тиждень неможливо створити завершену відеороботу, натомість можна глибше дослідити тему і поспілкуватися з місцевими жителями.
«Ми з Тетою працюємо з ландшафтами, які існують на стику людської цивілізації і природи, тобто з ландшафтами із вираженим антропогенним впливом. Їх ми і досліджували у Соледарі, – розповідає Еліас Парвулеско. – Також ми спілкувалися з мешканцями і мешканками Соледара, знайомилися з ними і розпитували про ставлення до рідного Соледара, про символи, образи міста тощо».
Наприклад, розповідає Еліас, їм як митцям було цікаво дослідити, яку символіку несе в собі образ солі або які сталі образи, пов’язані із Соледаром, загалом існують в уяві містян.
«Тому ми ставили соледарцям досить неочевидні запитання. Наприклад, чи сниться їм місто Соледар. Виявилося, що так. Тоді ми вирішили зосередитися у нашій роботі саме на цій уявній складовій. Ми досліджуємо ландшафти навколо Соледара: залишки соледобувної промисловості, об’єкти, які виникли на місці колишніх шахт, наприклад, провальні озера, а також власне соляні шахти в Соледарі. На все це будемо проектувати у певний поетичний спосіб образи, про які дізналися з розповідей соледарців», – пояснює Еліас Парвулеско.
Мистецтво як медіум має низку переваг, говорять учасники ruїns collective.
«Мистецтво працює з уявою людей, з їхніми мріями, очікуваннями. І може дати ті меседжі, які не можуть дати жодні інші канали комунікації», – підсумовує Еліас.
Соледар: Книга Буття
Історикиня Наталя Михальченко і художниця Юлія Кириченко створюють мистецькі колажі про Соледар у стилі магічного реалізму. Всього учасниці арт-резиденції «Заземлення» створять шість колажів-листівок, які утворюють єдиний візуальний твір. Його назва – «Соледар: Книга Буття». На листівках – мистецьке переосмислення знайомих символів та образів зі Старого Заповіту в поєднанні з упізнаваними краєвидами міста.
«На листівках будуть такі універсальні сюжети, як створення світу, вигнання з Раю, потоп, Вавилонська вежа і скитання різних біблійних постатей світом. Вони будуть розгортатися на тлі місць, які реально існують у Соледарі. Таким чином ці листівки матимуть особливий підтекст, який об’єднає людей і буде зрозумілий не лише тим, хто добре знає цю місцевість», – пояснює Наталія Михальченко.
Під час резиденції Наталія та Юлія досліджували Соледар, Бахмут і околиці цих міст. Фотографували краєвиди, архітектуру та окремі деталі, наприклад, оздоблення будівель чи експонати Бахмутського краєзнавчого музею. Кілька днів пішло на те, щоби відібрати знімки для колажів.
«Там будуть і рослини, притаманні цьому регіону, й елементи будівель, деякі музейні експонати. Звісно, будуть і соляні шахти, провальні озера, гіпсовий кар'єр тощо. А ще – постаті з різних епох, зокрема й працівники сучасних підприємств, – пояснює Наталія Михальченко. – Наш проект – це певною мірою переосмислення історії, сучасності й майбутнього соледарської громади через універсальні уявлення людей про світ – біблійні сюжети буття».
«У цьому проекті я відповідаю за візуальну складову, – розповідає Юлія Кириченко – І в Соледарі мене надихало буквально все – ландшафт, степ, пахощі, неймовірні краєвиди. Я все це споглядала і всотувала, щоби потім використати певні патерни у колажах».
На думку Юлії, візуальне мистецтво – один із найдоступніших способів донести до людей якусь ідею. «Воно доносить інформацію через образи і символи, які одразу привертають увагу і дають змогу глядачам швидше і глибше зрозуміти певну проблему, ніж якби вони дивилися новини чи слухали лекцію на цю тему», – підсумовує Юлія Кириченко.
Нагадаємо, що платформа культурних ініціатив «Ізоляція» була заснована 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, звідси і назва. У червні 2014 року її територію захопили озброєні представники самопроголошеної «Донецької Народної Республіки», після чого інституція перебралася до Києва. Попри переїзд, тема Донбасу весь час була у фокусі програмної діяльності «Ізоляції». Нарешті влітку 2020-го платформа повернулася на Донбас, а саме в невелике місто Соледар. Серія короткострокових резиденцій для митців «Заземлення» стала першим масштабним проектом «Ізоляції» на новому місці.
Усі новини проєкту читайте на сайті Фонду ІЗОЛЯЦІЯ, а також у телеграм-каналі.