Прем’єри тижня: «Локрична піца» та «Носоріг»

«Локрична піца»

Сюжет. У долині Сан-Фернандо 1973 року 15-річний Гері Валентайн готується до фотографування у шкільний альбом. Він помічає асистентку фотографа – 25-річну Алану Кейн – і зав'язує з нею розмову. Вона ігнорує його залицяння, але зрештою пізніше зустрічається з ним за вечерею, і між ними починається дружба. Котра, за законом жанру, має перерости у дещо більше. Або ні…

В українському прокаті: з 17 лютого 2022 року (мовою оригіналу з українськими субтитрами).

Бекграунд. Пол Томас Андерсон у «Локричній піці» крім «ролі» режисера також виступив одним із продюсерів і операторів фільму.

Термін «Licorice Pizza» – це сленгове позначення вінілових платівок, відомих як LPs – Long Play, звідси і Licorice Pizza. Вінілова платівка чорного кольору, тобто кольору лакриці, а форма – плоска та кругла, як у піци.

Назва стрічки «Локрична піца» відсилає до популярної у 1960-70-х американської мережі вінілових платівок (а ця назва своєю чергою посилається на скетч дуету коміків Еббота та Костелло). 

Перенісши сюжет у безтурботні 1970-ті, Андерсон, за власним зізнанням, протестує проти сучасного виховання, бо дітям треба більше свободи та ризику.

У фільмі в головних ролях зіграли Алана Хаїм і Купер Гоффман, син Філіпа Сеймура Гоффмана, – для обох це дебют у кіно. Компанію їм склали вже досвідчені майстри Шон Пенн, Том Вейтс, Бредлі Купер і Бенні Сефді.

Алана Хаїм є піаністкою, гітаристкою та вокалісткою американської поп-рок-групи Haim, яка також складається з двох її старших сестер, Есте та Даніель.

Після участі у «Локричній піці» артистка отримала схвалення критиків і була номінована на премію «Золотий глобус» («Найкраща жіноча роль – комедія або мюзикл»), премію BAFTA за найкращу жіночу роль. У 2020 році вона отримала премію «Греммі» в номінації «Альбом року» за третю платівку «Жінки в музиці, частина III».

До речі, ніхто з молодих акторів не знав, що Бредлі Купер гратиме у фільмі, допоки він не з'явився перед ними під час знімань.

Діти Пола Томаса Андерсона також з'являються у різних сценах протягом усього фільму.

Натхнення для сюжету прийшло до режисера майже за 20 років до виходу фільму на екрани. Він проходив повз середню школу у своєму районі Тарзана, коли побачив підлітка, який намагався загравати зі співробітницею. Андерсону стало смішно від думки про те, що було б, якби підліток запросив на побачення старшу жінку, а вона б вирішила підіграти йому і прийшла на цю зустріч.

Бредлі Купер грає голлівудського продюсера Джона Пітерса, який реально існував і був бойфрендом Барбри Стрейзанд у зазначений період часу. Пітерс продюсував фільм «Зірка народилася» (1976), в якому знялася Стрейзанд, а Купер був продюсером, співавтором сценарію, режисером та виконавцем головної ролі у фільмі «Народження зірки» (2018) разом із Леді Гагою. Джон Пітерс виступив співпродюсером версії фільму Купера. Купер заявив, що внесок Пітерса був лише номінальним, оскільки той  став спірною фігурою за ці роки, і отримав посаду лише тому, що мав права.

Саме Шон Пенн запропонував Тома Вейтса на роль Рекса Блау.

Фільм удостоївся дуже теплих відгуків від критиків та глядачів. На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes «рейтинг свіжості» фільму складає 91% на основі 263 відгуків із середньою оцінкою 8,4/10, а на сайті Metacritic рейтинг становить 90 зі 100 на основі 55 рецензій, що означає «дуже позитивні відгуки». За підсумками 2021 року багато видань, зокрема й Empire, Esquire, IndieWIre, The Guardian, Men's Health, Rolling Stone та Time Out, Wired включили «Локричну піцу» до списків найкращих фільмів року.

Вам сподобається, якщо: цікаво скласти власне враження від стрічки, яку одні називають надто солодкою одою коханню, а інші – антилюбовною історією.

Вам не сподобається, якщо: ви не є цільовою аудиторією Пола Томаса Андерсона, котрий не знімає просте і розважальне кіно – його роботи завжди є своєрідними притчами, які хочеться розшифровувати та обдумувати, а головні герої у прагненні до самореалізації іноді втрачають себе і намагаються знову віднайти. Втім, свіжою роботою режисер доводить, що вміє знімати не лише концептуальні важкі драми, а й «повітряні» комедії (але і вони не без ноток драми).

Головна причина подивитися: побачити стрічку майстра, кожен реліз якого –   безсумнівно подія у світі кіно. До кожної своєї картини режисер підходить дуже ретельно та філософськи: його «Магнолія» або передостання стрічка «Примарна нитка» – історії багатошарові, вони викривають людські вади та навіть містять відсилки до Біблії. Цього разу це рефлексія щодо юнацької закоханості та формування «майбутніх дорослих» – ця тема просто не може не відгукнутися, бо всі ми переживали ейфорію та розчарування (які завжди поруч) від першого кохання, яке часто буває жорстоким і змушує нас змінюватися докорінно чи робити рішучі кроки, на які раніше не спромоглися б.

«Носоріг»

Сюжет: Історія фільму заснована на реальних подіях 1990-х в Україні. Головний герой на прізвисько Носоріг потрапляє до кримінального світу і починає свій кривавий шлях, який приведе його зовсім не туди, куди він очікував.

У ролях: Сергій Філімонов, Алiна Зєвакова, Євген Григор'єв, Олександр Рудинський та інші.

В українському прокаті: з 17 лютого 2022 року.

Бекграунд. «Носоріг» – це копродукція України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра стрічки відбулася на 78-му Венеціанському кінофестивалі в офіційній конкурсній програмі «Горизонти», українська – минулої осені на Київському тижні критики. Картину Олега Сенцова було визнано найкращою на Стокгольмському міжнародному кінофестивалі. Нещодавно також стало відомо, що Netflix придбав права на кримінальну драму – онлайн-прем'єра відбудеться наприкінці весни.

Подібне кіно в Україні раніше не знімалося: у всіх на слуху здебільшого російські «Бригада» або «Брат», тоді як наших проєктів про жорстокі та переломні 90-ті просто не було. Інший важливий момент: «Носоріг» дозволяє говорити не про спробу створення подібного продукту, а про однозначний успіх – кримінальна драма вдалася й атмосферно, і сюжетно. Окремо слід відзначити початкові хвилини – вони заслуговують на похвалу за цікаву ідею передісторії, яку змогли реалізувати та розкрити в повному обсязі.

Головний герой має у цій історії дуже велике значення, оскільки замість того, щоб стандартним чином романтизувати бандитські реалії, Сенцов із кожною десятихвилинкою робить персонажа дедалі неоднозначнішим. Дивно, але це не призвело до відторгнення під час перегляду. І тут заслуга не лише актора Сергія Філімонова, а й дуже переконливих сцен бійок, стрілянин, сексу чи звичайного застілля. Здавалося б, нічого фантастичного, але вітчизняному кіно стає «незатишно» під час демонстрації подібних епізодів, тому вони найчастіше грішать переграваннями.

Як уже згадувалося, атмосфера – чи не найкраще, що є у фільмі, який також пропонує уважному глядачеві менш очевидні смисли, заховані глибше поверхні. Саме через це дещо змішані враження залишив фінал – очікувалося щось потужніше. Проте режисер зробив логічну ставку на «тихе» завершення, яке дуже точно наголошує на початковій ідеї. Під цією рисою – багате на різні події життя людини, яка утнула безліч жахливих вчинків. Завжди можна прикриватися тим, що таким був час, оточення, випадковість того чи іншого моменту, проте низка аналогічних дій знімає всі питання про збіги та несправедливість.

Так, хлопцю, який ступив на бандитський шлях у Кривому Розі, складно співпереживати з огляду на все показане, проте його діям… не дивуєшся. Його рішення здаються очікуваним наслідком того, що їм рухало і яких людей він зустрів – не лише товаришів по чарці та бейсбольній биті, а й недругів, які готові будь-якої миті заявити про себе.

Персонажі «Носорога» обрали не просто бандитський шлях для досягнення власних цілей (зрозуміло, продиктованих егоїзмом та нездатністю приймати удари з боку совісті), вони йдуть до безвиході. Цей глухий кут – точка неповернення, оскільки днями, місяцями та роками вони рухалися під великим ухилом вниз. Коли через довгий час ти обертаєшся назад, там – лякаючий підйом, всіяний покаліченими душами, серед яких можна знайти і свою. Цей підйом – як символ того, що в Україні 90-х подібним самогубним шляхом йшли не одиниці, а цілі покоління. Так, грошей було багато. Так, у келихах був найкращий алкоголь із можливих. Так, страх в очах людей поблизу – п'янив не менше, ніж горілка або віскі, але є занадто багато «але»...

«Носоріг» за рахунок великої кількості жорстокості в кадрі дуже ефективно доносить думку, що насильство варто обходити стороною, і тим більше не використовувати його для досягнення своїх цілей. Та символічна дорога неповернення за спиною – веде не до брами в якусь подобу раю, а до звичайного життя з нормальними цінностями. Тими цінностями, заради яких не доводиться бити ногою в живіт, розбивати голову бейсбольною битою або натискати на курок пістолета.

Вам сподобається, якщо: хочеться побачити якісну кримінальну драму та отримати повноцінне занурення в атмосферу лихих 90-х – той час, за яким ніхто нудьгувати не буде не лише через «братків».

Вам не сподобається, якщо: терпіти не можете сцени жорстокості і в цілому очікуєте побачити розважальне кіно, в якому головному герою хочеться симпатизувати.

Головна причина подивитися. Приємно усвідомлювати, що український кінематограф (нехай і в копродукції) вже забезпечує глядачів якісними жанровими стрічками. Що важливо: це не чергова комедія з примітивним гумором і жахливою грою акторів, а жорстка, атмосферна кримінальна драма, без нестачі в чомусь. Картинка – переконлива. Музика – доречна та додає тональності оповідей додаткових фарб. Діалоги – приклад того, якою має бути невимушена, реальна мова (навіть без урахування сленгового нальоту). Персонажі – живі, у тому числі й за рахунок згаданих реплік, спонтанних рішень та безлічі помилок… Помилок дорогих, але усвідомлення цього часом стається надто пізно.