Олексій Березневич: «Історія Василя Штогуна – приклад незламності людини, яка пройшла війну, полон і повернулася служити Україні»

Історія співробітника поліції охорони Тернопільщини Василя Штогуна – це приклад мужності, витримки та внутрішньої сили українського захисника, який пройшов фронт, витримав майже два роки російського полону, але не втратив віри у повернення додому. На цьому наголошує начальник Департаменту поліції охорони полковник поліції Олексій Березневич.

«Історія Василя Штогуна – це приклад незламності людини, яка пройшла війну, полон і повернулася служити Україні. Такі люди є опорою не лише для своїх родин, а й для всієї системи безпеки держави. Їхні досвід, витримка і відповідальність мають особливу цінність для поліції охорони», – зазначає Олексій Березневич.

Василь Штогун народився і живе в селі Лози поблизу Вишнівця на Тернопільщині. За фахом він будівельник і деревообробник. Після строкової служби у морському флоті одружився, однак у 30 років став удівцем – дружина померла від раку крові. Чоловікові довелося самотужки виховувати двох дітей, дати їм освіту та підтримати у дорослому житті. Згодом він одружився вдруге.

До початку повномасштабної війни Василь працював за кордоном будівельником. Але у квітні 2022 року повернувся в Україну та приєднався до Територіальної оборони. Спочатку служив у Кременецькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а згодом – у новоствореному 422-му окремому стрілецькому батальйоні, який пізніше увійшов до складу 42-ї окремої механізованої бригади.

У лютому 2023 року в пана Василя народилася третя внучка – Соломійка. Він устиг лише побачити її, після чого вирушив на Схід України. Наступна зустріч дідуся з онукою відбулася вже тоді, коли дівчинці було майже два з половиною роки.

На фронті Василь Штогун потрапив на Бахмутський напрямок. Служив помічником гранатометника, пережив важкі бої, тривалі обстріли, бомбардування та виходи з оточення. Не раз опинявся за крок від смерті.

20 липня 2023 року Василь разом із трьома побратимами виносив з поля бою пораненого товариша. Вони намагалися доправити його до позицій сусіднього підрозділу, однак шлях їм перекрили російські військові. Так українські захисники опинилися в полоні.

Після перебування у Кремінній, Краснодоні та Луганському СІЗО Василя Штогуна перевезли до Свердловської виправної колонії №38. Там він рятувався роботою. Як фахівець із деревообробки чоловік майже два роки виготовляв труни для російських військових.

«Наша бригада з восьми-десяти чоловіків щодня майструвала 50–80 домовин. Я був дуже радий, що роблю хорошу продукцію. І думав: якщо на неї такий високий попит, значить, мої хлопці добре працюють», – пригадує Василь Штогун.

Попри важкі умови, чоловік намагався допомагати іншим українцям, які залишалися в бараках: передавав цигарки, окраєць хліба чи ложку цукру. Надія потрапити до списків на обмін щодня слабшала, адже його фах у колонії був надто затребуваним.

На запитання, що допомагало триматися, Василь відповідає просто:

«Я багато біди пережив. Смерть дружини, важкі часи безгрошів’я, але завжди знав, що мушу всьому дати раду. І в полоні знав, що треба жити, бо є для кого. Є діти, є внуки, є моя Надійка».

Надійка – дружина Василя. Для нього вона не лише кохана людина, а й найближча подруга, підтримка та друге сонце. Коли жінка отримала звістку про зникнення чоловіка безвісти, вона зробила все можливе у пошуках правди. Уже в серпні 2023 року дізналася, що Василь живий і перебуває в полоні.

4 липня 2025 року стало для родини святковим днем: Василя Штогуна звільнили з полону. Після лікування та реабілітації він повернувся додому. Згодом чоловік повів свою Надійку до вінця, щоби й перед Богом присягнути бути поруч у радості й горі.

Сьогодні Василь Штогун працює у команді воєнізованої охорони поліції охорони Тернопільщини. Він чергує на об’єктах вахтовим методом і найбільше переживає, що надовго залишає дружину саму. Поки чоловік був у неволі, її серце не витримало постійного стресу.

У Департаменті поліції охорони наголошують: ветерани, які після фронту, поранень, полону чи реабілітації повертаються до роботи, є важливою частиною системи безпеки. Їхні досвід, дисципліна, витримка та відповідальність посилюють команди на місцях і формують особливу культуру служіння.

«Сила поліції охорони – у людях. У тих, хто пройшов війну, полон, втрати й важкі випробування, але не зламався. Історія Василя Штогуна показує, що служіння державі не завершується після фронту. Такі працівники є прикладом відповідальності, стійкості та вірності Україні», – наголошує начальник Департаменту поліції охорони полковник поліції Олексій Березневич.

Працівники поліції охорони продовжують щоденно убезпечувати громадян, охороняти об’єкти та підтримувати тих, хто після участі в бойових діях повертається до цивільного життя.

Як зауважує Олексій Березневич, потрібно не лише пам’ятати історії українських захисників, а й підтримувати їх конкретними діями: роботою, повагою, гідним ставленням і надавати можливість знову бути потрібними своїй державі.