Від планів до дії: як звести до мінімуму шкідливі викиди в атмосферу

Чи можливо повністю перевести на електроенергію транспорт, промисловість і комунальну сферу

Фото: pixabay.com

Для світової спільноти все більш актуальною стає проблема декарбонізації економіки, аби скоротити викиди отруйних газів у атмосферу. При цьому, на питання, а що ж робити, відповідь, найчастіше, одна – відмовитися від спалювання вугілля, газу, нафтопродуктів для виробництва електроенергії та перейти на відновлювані джерела енергії (ВДЕ).

Водночас авторитетна профільна організація Eurelectric нещодавно випустила звіт під назвою ”Decarbonization pathways European economy”, в якому стверджує, що розвиток ВДЕ – лишень один з аспектів на шляху до декарбонізації.

Дослідження показало, що виробництво електроенергії є причиною всього 28% усіх викидів CO2. Решта 72% припадають на транспорт, важку промисловість, будівельний сектор. Тому з переходом на сонячні й вітрові станції, на що буде потрібно декілька десятиліть, паралельно повинні бути активізовані проекти зі зниження споживання викопних палив у зазначених сферах на користь електроенергії, яка може генеруватися з поновлюваних джерел видів енергії.

Наскільки це піддається реалізації, і чи є подібні приклади у світовій практиці, Mind розповів експерт Данило Бабков, менеджер відділу по аналітичній роботі Дирекції з комерційної діяльності ДТЕК «Енерго».

Проблему декарбонізації економіки розглядають вже давно, і на дуже високому рівні. Хотілось би процитувати одного з високопоставлених чиновників ЄС: «Ми можемо йти шляхом до стовідсоткового використання відновлюваної електроенергії в майбутньому, але коли справа доходить до опалення, охолодження та транспорту, ми не докладаємо зусиль, ніби у нас величезна кількість часу».

Напрямок – декарбонізація

Якщо придивитися, можна помітити цікавий тренд: сьогодні транспортний сектор і електроенергетика впливають на природу приблизно у рівній мірі. Але частка вітру й сонця у генерації стає дедалі істотнішою, що з кожним роком робить виробництво електроенергії більш дружнім до екології. А ось автомобільний парк за останню чверть століття, навпаки, навіть підвищив споживання енергоносіїв на 80%, а викиди СО2 – на 30%. Відповідно, якщо енергетика зуміла швидше за інших декарбонізуватися, чому б не дати їй можливість допомогти декарбонізувати когось іще?

У низці розвинених країн Європи вже запущена серія цікавих проектів, як, наприклад, комерціалізація електровантажного транспорту (сміттєзбиральні машини від компанії Volvo); запуск електропаромов (Норвегія); моделювання літаків на електротязі для коротких рейсів (Airbus, Rolls-Royce, Siemens); проектування першої у світі електродороги з підзарядкою протяжністю 2 км (Швеція).

Країни-лідери впевнено заявляють про те, що їхня програма-максимум – вуглецева нейтральність. Тобто, спершу вони планують перевести виробництво електроенергії повністю на ВДЕ, згодом весь транспорт – на електрику, потім комунальні служби – на електронасоси.

Подібні пертурбації повинні звести до мінімуму шкідливі викиди, а все, що залишиться в атмосфері поганого, планують «викачати» за допомогою спеціальних технологій. Для більшості країн світу подібні плани звучать як sci-fi (англ. Science fiction, наукова фантастика. – Mind). А ось Норвегія ще 15 років тому перейшла від планів до дії. Як їй це вдалося?

Транспорт

Сьогодні Норвегія – одна з країн-лідерів за розвитком електричного транспорту. Розумний крок для країни, яка понад 95% електроенергії отримує від гідроелектростанцій. У 2017 році кількість електромобілів і гібридів на дорогах Норвегії подолала позначку в 200 000 одиниць. Близько 40% проданих нових машин мали електричний двигун. У минулому році чисельність громадських зарядних станцій становила 10 000.

Такого успіху вдалося досягти насамперед завдяки ефективній системі державної підтримки електротранспорту.

  1. Нульове мито. З 1990 року ввезення електромобілів до країни не обкладається митом, яке для автомобілів з двигуном внутрішнього згоряння (ДВЗ) становить до 100% від ціни.
  2. Нульовий ПДВ. З 2001 року реалізація електромобілів на території Норвегії не обкладається ПДВ, хоча для бензинових і дизельних автомобілів розмір податку складає 25%.
  3. Спеціальні номерні знаки (державний рівень). З 1999 року за власниками електромобілів були закріплені реєстраційні номери, що починаються з літер EL, EK і EV.
  4. Безкоштовний проїзд по автомагістралях і за користування поромами.
  5. Безкоштовна парковка.
  6. Доступ на автобусні смуги.
  7. Створення мережі зарядних станцій. Уряд Норвегії у 2009 році запустив програму з будівництва національної мережі загальнодоступних електричних зарядних станцій. Програма фінансується за рахунок коштів, отриманих від експорту нафти й газу. Мета програми – встановити уздовж автомагістралей як мінімум по дві швидкісні зарядні станції кожні 50 км. У 2017 році мета була успішно досягнута.
  8. Безкоштовна зарядка (національний рівень).
  9. Закупівля електричного транспорту для муніципальних потреб. Багато міст Норвегії заявили про повний перехід громадського транспорту на електроенергію. Наприклад, державний автопарк в Осло стане електричним вже до 2020 року. З цією метою міською адміністрацією було розміщено замовлення на 76 електробусів і на будівництво відповідних зарядних станцій для них.

Норвегія грамотно дотримується принципу «забруднювач платить», і використовує кошти, отримані від оподаткування автомобілів з ДВС, на підтримку пільг для власників електромобілів.

Логічно припустити, що Норвегія стане однією з перших країн, які відмовляться від стимулювання покупки електричного транспорту, оскільки він просто стане конкурентоспроможним і без державної підтримки. Якщо поточні тенденції збережуться, урядові не потрібно буде забороняти продаж автомобілів з ДВС у 2025 році, їх і без того перестануть купувати.

Комунальні служби

Найбільш поширені сьогодні проекти з електрифікації комунальних послуг полягають у використанні електричних насосів замість газових при нагріванні води. За рахунок недорогого виробництва електроенергії за допомогою гідрогенерації, район Бремен у Норвегії на 85% забезпечується гарячою водою від електрики.

Цікава практика з нагрівання води використовується у норвезькому місті Ставангер. Вода при охолодженні «хмарних» дата-центрів, які використовує бізнес, «забирає» собі тепло, і вже у «гарячому» вигляді постачається до квартир жителів.

«Розумні» міста

Муніципальна влада Осло стверджує, що в ідеалі процеси електрифікації комунальних послуг міста – водопостачання, утилізація відходів, транспортна система, будівництво – досягають максимального ефекту при їхньому об'єднанні в одну «розумну мережу», що працює як інтелектуальна, автоматично балансуюча і самоконтрольована система. Тобто норвежці пропонують перехід до інтегрованих моделей енергопостачання, коли окремі схеми енерго-, тепло-, газо- і водопостачання а також телекомунікаційні структури формують загальну «систему систем».

Інфраструктура, побудована на нових технологіях, дозволяє раціонально використовувати джерела енергії – від мінімізації шкідливих викидів до онлайн-управління міськими комунальними послугами.

Вихід – в інтеграції

Отже, з доповіді Eurelectric ”Decarbonization pathways European economy” можна зробити висновок, що європейська спільнота бачить у якості відповіді на питання про «глобальну декарбонізацію» взаємодію між різними секторами – електроенергетикою, теплопостачанням, транспортом – задля інтеграції більш високої частки відновлюваних джерел енергії.

На думку авторів, подібне бачення сталого розвитку країн (міст) є яскраво вираженим в широкому сенсі трендом нового життєустрою, де поєднуються новітні технології, висока якість життя, «екологічна дружелюбність», інтенсивна інтелектуалізація інфраструктури.

Ключовим фактором при цьому є проникнення електроенергії практично в усі без винятку побутові, промислові, транспортні системи і процеси, що радикально підвищує їхню керованість і екологічність.

Для зв'язку з автором: телеграм-канал 

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua та стрічці Google NEWS