Минулого тижня стало відомо, що Нацкомфінпослуг за погодженням з ДФС повинна розробити методику, яка визначає граничний розмір комісійної винагороди страховим агентам за укладання ними договорів страхування. У разі якщо цю межу буде перевищено, така сума оподатковуватиметься. В'ячеслав Черняховський, генеральний директор асоціації «Страховий бізнес», розповів Mind, для чого знадобилося це нововведення, чому саме в такій формі, і як воно відіб'ється на роботі страхового ринку.
Як працюватиме нова норма і навіщо? Механізм реалізації цієї ідеї поки досить туманний: до чого буде прив'язаний максимальний розмір комісійної винагороди посередникам – до ліцензії або до певного виду страхування, конкретного договору, конкретних правил, якщо на один вид страхування припадає безліч різних страхових продуктів? Залишається також незрозумілим, чи це нововведення стосуватиметься лише масових видів страхування (ОСЦПВ, КАСКО, ДМС, туризм), чи й страхування великих ризиків (ядерні, авіація, море, будмонтаж, сільське господарство тощо).
Розробка цієї норми проходила без широкого обговорення з громадськістю, без залучення всіх профільних асоціацій учасників ринку, без наявності аналізу ситуації та реальних показників винагород посередників, розгляду альтернативних варіантів вирішення проблеми, а також наслідків впровадження даного механізму.
Єдина причина, яка була озвучена вже після прийняття змін до Податкового кодексу, – боротьба зі «схемами» і відмиванням грошей через страхування. Також пролунав аргумент про те, що саме через високі розміри комісійної винагороди страховикам не вистачає грошей на виплати клієнтам, і запропонований захід – один з інструментів захисту прав споживачів страхових послуг.
Прозвучали й нарікання, що в точках продажів страхових продуктів, що пов'язані з іншими покупками або операціями (придбання автомобіля, отримання кредиту в банку тощо), йде нав'язування автосалонами, продавцями, банками послуг страхування, які при цьому мають завищену вартість, а для банків та інших структур це слугує додатковим джерелом доходу.
Завдання зі скорочення розмірів «схематозу» на страховому ринку – гідне, але спосіб його виконання обраний абсолютно хибний і шкідливий як для ринку страхування, так і для всієї економіки в цілому.
Чому не всі методи – добрі? Це нововведення – не перша спроба врегулювати страхування адміністративним шляхом із застосуванням податкового законодавства. Так, у 2011 році подібний «фінт» вже був проведений минулою владою, коли законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» раптово було змінено закон «Про страхування», і в ст. 12 з'явилася фраза: «Договори перестрахування підлягають реєстрації в порядку, затвердженому уповноваженим органом». Дивує, що нова влада вирішила брати на озброєння негідні і осуджені суспільством методи «попередників».
По-перше, такий підхід – втручання держави в операційну діяльність бізнесу. У країні, де ціни на товари і послуги поза природних монополій або обов'язкових видів страхування давно не регулюються державою, раптом виявилося, що є одна галузь, де вони повинні регулюватися – добровільне страхування.
По-друге, податок на «наднормативний» розмір комісії посередникам – це, по суті, податок на витрати, тоді як оподатковуватися може оборот або прибуток, але не витрати бізнесу. Оподаткування витрат не відповідає європейським практикам, і дивно, що держава наполегливо намагається впровадити в страховій галузі правила гри, що абсолютно не відповідають євроінтеграційним прагненням країни, а також суперечать самим принципам Податкового кодексу – рівності всіх платників податку і недопущення податкової дискримінації.
Як посилюється оподаткування для страховиків? У страхуванні зараз і без того існує подвійне оподаткування: 3% податку на всі платежі, які надходять, і 18% податку на прибуток. І замість того, щоб прибрати, нарешті, це протиріччя, оподаткування в страхуванні пропонується ще більше ускладнити і задублювати.
Такий механізм не зможе нормально працювати. Розберемося на прикладі обов'язкового виду страхування ОСЦПВ. Здавалося б, регулювання розміру комісії в обов'язкових видах страхування, де ціна (тарифи) також встановлюється державою, обґрунтоване і логічне. В українському ОСЦПВ розмір комісійної винагороди прямо не встановлюється, але побічно його визначає показник ВВД (витрати на ведення справи), що має становити не більше 20%. На практиці реальні виплати посередникам можуть бути іншими, доходить і до 30–40%, але шляхом нескладних маніпуляцій комісійна винагорода відображається у звітності в межах рівня, визначеного законодавством, а різниця йде за іншими статтями.
Прийняте законодавче нововведення ще більше погіршить ситуацію, поширить її на багаторазово більший обсяг страхових операцій з добровільного страхування і зробить усі страхові компанії в країні «порушниками». Усе це, разом зі зняттям мораторію на перевірки контролюючими органами у 2019 році, призведе до хвилі нових санкцій і штрафів.
Реальна ж проблема високих комісій у ОСЦПВ пов'язана з низькими тарифами. Середня ціна поліса ОСЦПВ не перевищує 600 грн, тобто 20 євро, тоді як у Східній Європі такий поліс коштує 70–120 євро, а в Західній – 200–500 євро. Навіть при рівні комісії 35% це лише 210 грн, за які агент має знайти клієнта, оформити поліс з декількома десятками обов'язкових полів для заповнення, найчастіше або відвезти його страхувальникові (витрати на транспорт, бензин, час), або відправити його кур'єром (теж витратитися), інкасувати і здати в банк гроші. А ще є непрямі витрати на мобільний зв'язок, офіс тощо. Навіть при уявно високому рівні комісії заробітки агента невисокі – за день він мало коли може об'їхати і застрахувати більше 2–3 клієнтів.
Як це позначиться на клієнтах? Якщо дивитися на питання з точки зору захисту прав споживачів, то в страхуванні цей захист забезпечується в першу чергу грамотним формуванням резервів. Резерви – це ті кошти, з яких страховик потім робить виплати клієнтам, і їх загального розміру повинно вистачити на всі виплати.
Нацкомфінпослуг нещодавно затвердила нову методику формування резервів. Вона добре опрацьована і забезпечує формування резервів на рівні, достатньому для покриття зобов'язань страховиків. Цього нормативного інструменту цілком достатньо для того, щоб зобов'язати страхові компанії забезпечити достатню кількість коштів для виплат клієнтам.
Отже прагнення практично «вручну» регулювати розмір винагороди посередникам, і таким чином – собівартість і ціну послуги, тільки нашкодять процесу, але ніяк не захистять клієнта.
Як боротися зі «схемами» в страхуванні? Спроби на рівні держави регулювати розмір комісійної винагороди – це шлях повернення до неефективної моделі економіки. А вже спроби впливати через встановлення розміру комісії на ціни в добровільних видах страхування призводять до думки про духовну спорідненість з Венесуелою.
Зі «схемами» в страхуванні безумовно треба боротися, але не в такий спосіб. Альтернативними рішеннями могли б стати:
Саме такі кроки підвищать рівень довіри до страхування у населення і знизять можливість використання «схем» на страховому ринку.
У контексті даної ситуації у НБУ як банківського регулятора є можливість реально посприяти підвищенню якості роботи страхового ринку, привівши практики своїх підопічних – банків – до прозорих стандартів роботи в частині партнерства зі страховими компаніями і захисту інтересів споживачів банківських послуг.
Держава повинна встановлювати глобальні правила гри і займатися захистом прав споживачів, а не втручанням в господарську діяльність підприємств. Оскільки тенденція до спроб надмірно зарегулювати страхову галузь не принесе користі ані страхуванню, ані економіці країни в цілому.