Наприкінці грудня в Каїрі відбулася міжнародна виставка озброєнь EDEX 2018 (Egypt Defence Expo). Це найбільша виставка озброєнь у Північній Африці та на Близькому Сході – основних ринках, куди постачає свою продукцію Рособоронекспорт. Російська делегація представила на виставці близько 300 зразків сучасного російського озброєння і військової техніки. Як санкції вдарили по експортних контрактах оборонної промисловості РФ і чому Росія активно шукає нові ринки – розбирався в матеріалі для Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Торгівля зброєю в усі часи дуже сильно була зав'язана на державу та її положення на міжнародній арені. Тому будь-яка геополітична зміна відразу позначається і на цій вельми чутливій сфері. Не стала винятком і сучасна Росія.
Запровадження у 2014 році санкцій з боку світового співтовариства мало вдарити по цій статті доходу російської держави. Обсяг підписаних за рік контрактів на експорт озброєнь з Росії нібито і не зменшився: 2014 рік – $15 млрд; 2015 рік – $26 млрд; 2017 рік – понад $16 млрд, а на 2018 рік взагалі оцінювався в $50 млрд.
Підсумки 2016 року були цілком райдужними – найбільшими покупцями російського озброєння залишалася Індія (на неї припадало 24,7% російського експорту, за даними СІПРІ за 2010–2014 роки цей показник становив 39%), Алжир (його частка виросла з 8 до 24% ), а також В'єтнам (16,1%). Однак першим дзвіночком стало те, що з трійки лідерів вийшов Китай, який більше зав'язаний на співпрацю із Заходом (зокрема й у військовій сфері) і тому до санкцій ставиться досить серйозно.
Провальним для Рособоронекспорту став 2018 рік, коли відбулося відразу кілька подій, які є маркерами майбутнього спаду всієї системи російської торгівлі зброєю. Перш за все зазначимо, що наприкінці листопада 2017 року набрав чинності закон США про санкції, направлений проти російського оборонного сектору, а з 29 січня Білий дім має право накладати обмеження на структури, що залучені в «істотні угоди» з російськими підприємствами військово-промислового комплексу.
Причому це стосується не тільки власне покупців озброєнь, а й банків, що обслуговують подібні транзакції (що набагато істотніше).
Тому в 2018 році продаж Росією зброї за кордон здійснюється в рупіях, юанях і рублях, використовувати які для оплати імпорту куди проблематичніше. На сьогодні росіяни за такою схемою працюють принаймні з трьома країнами – Індією, Туреччиною і Китаєм.
З великою часткою ймовірності можна говорити про те, що незабаром російським зброярам доведеться переходити до схем 1990-х років типу «зброя в обмін на продовольство» або «зброя в обмін на товари». І принаймні одна така угода в публічній сфері вже є – це продаж 11 винищувачів Су-35 в Індонезію. Контракт був укладений у лютому 2018-го після чотирьох років переговорів.
Новітні винищувачі, що є найближчими серед російських машин до п'ятого покоління, будуть обмінені на партії пальмового масла, каучукової крихти та інші індонезійські товари, які покриють близько половини вартості контракту ($1,1 млрд). Однак наприкінці 2018 року з'явилася інформація, що Індонезія хоче взагалі відмовитися від угоди (тим паче з огляду на катастрофічні наслідки цунамі).
Від російського озброєння поступово починають відмовлятися і постійні клієнти, серед яких, наприклад, Індія. Так, у жовтні 2018 року представники індійського військового керівництва офіційно оголосили південнокорейську Hanwha Defense Systems єдиною компанією, що пройшла кваліфікаційний відбір за програмою оновлення ракетних систем.
У тендері 2013 року Індія розглядала три компанії, що могли б поставляти свої ракетні комплекси на озброєння країни: південнокорейську Hanwha Defense Systems, яка запропонувала гібридну систему Biho, а також дві російські – концерн «Алмаз Антей» з модернізованою системою «Тунгуска», і КПБ «Тула» з гарматно-ракетною системою «Панцир».
Індійська програма передбачає закупівлю п'яти полків або 104 ракетних комплексів, зокрема, 4928 ракет та 172 260 одиниць боєприпасів на суму $1,6 млрд. Компанія-переможець також зобов'язується забезпечити повну передачу технологій з технічного обслуговування ракет на державне управління Комітету з військових заводів Індії.
Росіяни після програшу учинили справжню істерику. Спочатку міністр оборони Росії Сергій Шойгу під час зустрічі індійсько-російської міжурядової комісії з військово-технічного співробітництва в Нью-Делі висловив невдоволення цим, заявивши буквально, що такий крок індійського уряду спровокував новий виток зростання напруженості між двома союзницькими країнами.
Потім Міністерство оборони Росії вже офіційно направило в Міністерство оборони Індії листи з проханням переглянути весь процес відбору, перш ніж прийняти остаточне рішення. І нарешті буквально днями з'явилося повідомлення, що Росія подала протест у зв'язку з рішенням уряду Індії. Поки, щоправда, незрозуміло, в який саме орган, але сам факт вельми красномовний.
Взагалі невдоволення індійських військових російськими зброярами назрівало дуже давно. Після 2014 року виявилося, що РФ не може самостійно виробляти силові установки для військових кораблів, які пропонує військово-морським силам Індії. Тому купуючи, наприклад, фрегати проекту 11356, Нью-Делі має самостійно вирішувати питання із закупівлею газотурбінних двигунів в Україні. А це час і гроші.
Крім того, індуси в неофіційних бесідах все частіше висловлюють невдоволення співпрацею з Росією: графіки поставок порушуються, вартість збільшується, з запчастинами теж надійності немає. Час від часу, наприклад, доводиться припиняти польоти літаків російського виробництво, як це було з корабельними винищувачами МіГ-29К.
Є проблеми і в стосунках з Китаєм, який останнім часом зробив величезний технологічний ривок і вже потребує технологій, а не постачання техніки. А це саме те, чого нинішній російський військово-промисловий комплекс запропонувати не може. Все менше є сфер оборонної промисловості, де Китай критично залежить від РФ. Навіть більше, вже спостерігається і зворотний процес, коли Пекін поставляє деякі комплектуючі до Росії! Ще років 20 тому таке і уявити було неможливо.
Під величезним питанням і широко розрекламований контракт з Туреччиною на поставку зенітно-ракетних комплексів С-400. Є неофіційні дані, що Анкара чинить різноманітні перешкоди на шляху виконання контракту, водночас намагаючись виторгувати собі вигідніші умови для придбання американських Patriot.
Для підтримки військового комплексу РФ надає пільгові кредити на постачання військової техніки.
Натомість Росія отримує політичну підтримку, яка легітимізує її дії на міжнародній арені. Показовий приклад – величезні поставки російської зброї та техніки до Латинської Америки. Як наслідок – починаючи з 2014 року Болівія, Нікарагуа, Венесуела та Куба стабільно голосують проти резолюцій ООН, які засуджують анексію Криму і політику РФ у Сирії.