Європарламент підтримав директиву про авторські права на Єдиному цифровому ринку. Фактично усі контент-провайдери світового рівня – YouTube, Facebook, Google та інші – розповсюджуватимуть матеріали на території відповідної держави з наявністю дозволів і договорів. Про плюси і мінуси директиви для користувачів та інтернет-гігантів Mind розповіла Анастасія Гурська, адвокат, партнер АО «Клочков та партнери».
У час стрімкого розвитку цифрових технологій і найшвидшого розповсюдження інформації в режимі онлайн новою директивою захищатимуться авторські права – такі вразливі на сьогоднішній день. У цьому контексті залишається актуальною проблема «піратства» та утиск прав авторів, у тому числі на винагороду.
Як ЗМІ сплачуватимуть винагороду авторам? Європейська директива вже набрала як позитивних, так і негативних відгуків. Найпершими серед невдоволених залишаються засоби масової інформації, які муситимуть сплачувати винагороду авторам публікацій на їхніх сайтах.
Так, у статті 13 директиви прописаний обов’язок для контент-провайдерів укладати відповідні справедливі ліцензійні договори з особами, які мають авторські права на розміщення творів.
У питанні справедливих умов ліцензійних договорів імовірно те, що у випадку отримання контент-провайдером гудвілу за розповсюдження твору власник авторських прав на такий твір також повинен отримати свою винагороду. Разом з тим ця стаття директиви передбачає, що обов’язок контент-провайдера укладати ліцензійні договори закінчується фактично на бажанні чи небажанні власника авторських та суміжних прав укладати такий договір.
Директива встановлює обов’язок і контент-провайдерів, і правовласників співпрацювати таким чином, аби не порушувати авторські права інших осіб. На практиці ж найчастіше порушують авторські права користувачі інформаційних порталів.
Поверхневі рішення про порушення авторських прав можуть бути оскаржені. Додатково встановлюється і обов’язок контент-провайдерів оперативно розглядати скарги, а також компенсувати шкоду особам, контент яких був безпідставно вилучений з інтернет-ресурсу. Такі скарги можуть розглядатися виключно людиною, а не автоматизованою програмою, аби належно захистити права користувача. Автоматизація процесів – це добре, але спір має бути вирішений особою, яка розбереться в доказах та доводах скаржника.
Директива встановлює й обов’язок держав-членів забезпечити право користувачів/правовласників мати вільний доступ до оскарження спірних питань авторських прав не просто через знеособленого адміністратора сайту, а через незалежний орган з вирішення спорів та суд для забезпечення процедури доказування вільного використання об’єкта авторського права.
Що це означає? Фактично кожен контент-провайдер світового рівня зможе розповсюджувати матеріали на території відповідної держави виключно з наявністю відповідних дозволів чи договірних відносин з державою та присутністю, як мінімум, представництва в такій державі. Це забезпечить участь так званого «відповідача» у спорах щодо розміщення та використання об’єктів авторських прав задля реалізації права на оскарження рішення щодо вилучення контенту через поверхневе бачення порушення авторських прав.
Звичайно, що для контент-провайдерів реалізація права на оскарження створює певні незручності та витрати, але таким чином буде забезпечено захист прав правовласників й, в результаті, забезпечить недопуск автоматичного блокування контенту. Директива визначає і роль кожної держави у створенні альтернативного органу, який розглядатиме спори по авторських правах замість суду.
Для реалізації таких механізмів законодавчим органам країн-учасниць та уряду потрібен час. Необхідно створити ефективний орган вирішення спорів, який не буде тягарем для бізнесу, а навпаки, згенерує швидкий, ефективний інструмент розгляду спірних питань.
Кому платитиме YouTube? Додатково визначається і право правовласників отримувати винагороду від провайдерів за автоматичне відтворення візуальних творів. Тобто дохід, який, наприклад, отримує YouTube за відтворення аудіовізуальних творів, обов’язково повинен розподілятись з власником прав на відповідний твір.
Окремим аспектом є і норми директиви щодо охорони прав видавників публікацій в пресі, які передбачають обов’язкову сплату винагороди видавникам за розповсюдження публікацій контент-провайдерами. При цьому такі права гарантуються державами-учасницями, що призведе до державного контролю контент-провайдерів та введення штрафних санкцій за невиконання таких норм.
Права на отримання винагороди за розміщення публікації, яка була опублікована в пресі, закінчуються через п’ять років з моменту публікації, у розрахунку з 1 січня року, наступного за датою публікації.
Як європейські новації вплинуть на український бізнес? Очікуємо, що в Україні ці правила почнуть діяти лише після ратифікації парламентами кожної країни-учасниці ЄС. Україна поки не є країною зі складу ЄС, а отже, така директива не стане обов’язковою в нашій державі.
Незважаючи на це, українського бізнесу такі зміни стосуватимуться напряму в частині використання міжнародних майданчиків із розміщення контенту, а також у випадку проведення діяльності, пов’язаної з використанням авторських прав на Єдиному цифровому ринку. Насамперед зміни розповсюджуватимуться на спеціалістів IT-сфери, котра реалізує свій продукт в країнах ЄС, та створювачів і розповсюджувачів об’єктів авторського права (відеокліпи, кінематограф тощо), які розраховують не лише на вітчизняну аудиторію.
Українські компанії, що використовують YouTube, Facebook, Google з бізнес-метою, будуть змушені виконувати вимоги європейської директиви про авторські права. Тому зміни до національного законодавства є доцільними, адже сучасні правила в інтелектуальному праві якнайкраще захистять бізнес й власників авторських прав.