Однак, «не газом єдиним» – Україна крім газу і вугілля може похвалитися й іншими корисними копалинами, видобуток яких поки не розвинений, але має потенціал. Тому сьогодні варто розставити пріоритети в розвитку сфери використання природних ресурсів і подивитися більш широко на формування стратегії в цій сфері. Так, на думку члена Наглядової Ради АТ «Європейський промисловий банк» Єгора Перелигіна, Україні слід винести корисний досвід з торговельної війни між США і Китаєм на тлі торгівлі рідкоземельними металами.
Він розповів Mind, на що саме варто звернути увагу Україні і як скористатися таким прикладом для формування власної стратегії використання природних ресурсів.
Минулого тижня спостерігався дуже цікавий розвиток подій у відносинах між США і Китаєм в галузі торгівлі стратегічною сировиною. Йдеться про рідкоземельні метали, 80% яких США традиційно отримували з Китаю, і про постійні магніти, за поставками яких Китай займає 90% світового ринку. Торгова війна США з Піднебесною поставила питання руба з приводу гострої залежності американської промисловості від імпорту стратегічних природних ресурсів з Китаю (високі технології, домашня електроніка, авіація, оборонний комплекс). У результаті президент США Дональд Трамп доручив Пентагону розробити і впровадити комплекс заходів щодо подолання залежності від КНР в царині надсильних магнітів.
Як показує практика, коли мова заходить про стратегічні позиції країни і про збереження суверенного конкурентної переваги, США використовує повний комплекс доступних інструментів для підтримки і захисту своєї промисловості, економіки та обороноздатності. У ситуації, що склалася, все відбувалося і відбувається за всіма канонами захисту національних інтересів. Дональд Трамп не побоявся підключити військове відомство до вирішення питань зовнішньої торгівлі та промислового розвитку країни, оскільки суверенні стратегічні інтереси стоять понад усе.
Виходячи з вищесказаного, хотілося б звернути увагу на кілька гострих проблем у роботі з природними ресурсами в Україні та запропонувати кілька практичних порад, грунтуючись як на особистому професійному досвіді, так і на міжнародній практиці.
Це ті питання, на які необхідно відповісти хоча б концептуально, але спираючись на реалії і геологічні дані, адже ті питання ставитимуть потенційні інвестори (зокрема, під час робіт за Scoping Study, Pre-Feasibility Study і Feasibility Study). Також, треба встановити локації, координати (це теж часто буває проблемним аспектом, коли треба переходити з однієї системи координат в іншу), і найголовніше – вирішити питання запасів і ресурсів.
Після подібного детального аналізу необхідно ухвалити концепцію роботи/кооперації держави, інвесторів і операторів ринку, а також юридичний механізм для реалізації цієї концепції.
Дуже важливо встановити чіткі правила гри, єдині для всіх, що не дозволяють «технічним» компаніям лізти в процес отримання ліцензій. Ці правила гри повинні залучати максимальну кількість конкурентних гравців – як місцевих, так і міжнародних. Можна в особливо великих проектах йти шляхом УРП (Угода про розподіл продукції – Mind), що дозволяє подовжити тимчасові горизонти і отримати державні гарантії в проекті. Можна допускати юридичні особи SPV (special purpose vehicle/спеціального призначення – Mind), які спеціально засновуються під проектне фінансування і під «синдикати», та створюють зручну конструкцію для залучення фінансування проти offtake contracts. Юридичним особам SPV легше працювати на ринках, що розвиваються, і у них в арсеналі більше механізмів для мінімізації ризиків. Це слід розуміти і не треба дивуватися, коли великі інвестори хочуть заходити на наш ринок лише через SPV.
Україні можна йти шляхом концесій і Public-Private Partnerships (державно-приватні партнерства). В Україні, як в країні з високими ризиками, буде складно працювати багатьом іноземним інвесторам. Державно-приватні партнерства є хорошим юридичним механізмом для поділу ризиків і для залучення МФО (наприклад ЄБРР, ЄІБ і МФК Світового Банку).
Сьогодні як ніколи нам потрібні свої Executive Orders, своя чітка державна концепція взаємодії всіх стейкхолдерів і конкретні кроки в бік створення єдиного юридичного механізму щодо роботи з природними ресурсами.
Треба стимулювати перехід на стандарти JORC (стандарти розрахунку і підтвердження запасів і ресурсів, засновані на австралійському кодексі. – Mind) і підтверджувати запаси і ресурси за міжнародними правилами. Також треба реформувати процедуру ліцензування і тимчасові горизонти самих ліцензій (і спецдозволів). Реформа повинна бути блискавичною і безжальною.
Подібні ініціативи створять «базу» для заходу великих системних гравців на ринок, нехай і шляхом SPV і спеціального структурування. Це може дати стимул припливу довгих грошей і більш складних фінансових інструментів. Юридична база має являти собою єдиний механізм, який переплете питання УРП, ліцензій, взаємодії з профільними міністерствами.
Якщо подібні проекти можуть демонструвати заздалегідь підписані формульні offtake contracts (тим більше з серйозними offtakers), то ось вам і хедж для залучення ресурсу. Юридичні особи SPV зможуть залучати довгий ресурс в інших юрисдикціях, у тому числі через інструмент IPO. Також, за прообразом нафтогазового сектора на заході, коли буде змінено стандартизацію і ліцензування, то можна буде ефективніше піднімати фінансування під підтверджені запаси і ресурси (але, спочатку реформи, і лише потім можна починати розмови про нові механізми фінансування).
Паралельно необхідно стимулювати розвиток гарантійних механізмів (особливо серед держбанків) під подібні довгострокові і капіталомісткі проекти та розвиток underwriting бондів. Треба працювати над поліпшенням ситуації на внутрішньому фінансовому ринку, щоб диверсифікувати джерела фондування. При правильному підході ця ініціатива може стати стимулом розвитку сегмента корпоративних бондів в Україні (а в майбутньому – і стимулом для розвитку фондового ринку та внутрішнього ринку деривативів).
Ось так ми можемо стати учасником Global Supply Chains і Global Value Chains. Подібні ініціативи не можуть обмежуватися одним або двома роками. Це робота на наступні п'ять років, без вихідних і відпочинку, з чіткими реперними точками, milestones і KPI. Виведення держави на світовий ринок стратегічної сировини може забезпечити не лише приплив прямих інвестицій і створити десятки тисяч нових робочих місць, а й перевести країну зі статусу «звичайного сировинного придатка» у новий статус серйозного гравця в переробці, збагаченні і постачанні спеціалізованих ресурсів.